Характеристика джерел інвестиційних ресурсів

 

Фінансово-кредитні відносини між суб'єктами інвестиційної діяль­ності являють собою важливу організаційно-правову форму регулю­вання інвестиційного процесу. Ці відносини виникають в умовах рин­ку з приводу мобілізації грошових ресурсів, необхідних для здійснен­ня інвестиційних проектів.

Фінансове забезпечення проектів може здійснюватися на безпо­воротній або поворотній основі. Фінансування на безповоротній основі — це надання коштів (здійснення витрат) різними інвестора­ми на невизначений час у надії на одержання від реалізації проекту в майбутньому доходів, що покриють із прибутком ці витрати.

Фінансування на поворотній основі — це надання інвестором коштів на визначений час, із зобов'язанням повернути їх до зумовле­ного терміну з відсотками.

При першому методі джерелами фінансування є бюджетні асиг­нування, державні субсидії, кошти позабюджетних фондів, власні кошти інвесторів, а також притягнуті ними кошти (фінансування за рахунок випуску акцій).

При другому методі використовується національний кредит, кре­дити міжнародних фінансово-кредитних інститутів, комерційних банків і інших фінансово-кредитних установ.

Усе більше значення як джерело фінансування здобувають інші позикові кошти: комерційний кредит, іпотечні позички, кошти кре­дитних союзів, кошти від випуску і продажу облігацій, кошти від лізин­гових і факторингових операцій.

Основними принципами фінансово-кредитних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності є договірний, прямий, цільовий і безперервний характер фінансування, принцип взаємного фінан­сового контролю.

Фінансування проектів здійснюється на підставі договорів (кон­трактів) в міру їх виконання. Відповідно до цього принципу оплата робіт або послуг виробляється після їх виконання в цілому або в міру виконання окремих етапів.

Проектно-пошукові роботи звичайно оплачуються або за проект у цілому, або за виконану проектно-кошторисну документацію, необ­хідну для першого року будівництва.

Будівельно-монтажні роботи можуть оплачуватися: за об'єкту цілому, за окремий конструктивний етап, наприклад, за нульовий цикл, наземну частину, опоряджувальні роботи. В умовах інфляції найчастіше розрахун­ки виробляються щомісячно — за фактично виконаний обсяг робіт.

Технологічне устаткування може оплачуватися або після його ком­плектного постачання, або за прямим договором — після його монта­жу і комплексного випробування, або в міру його надходження на будівництво.

Прямий і цільовий характер фінансування зумовлюють надход­ження коштів безпосередньо замовникові і тільки на той об'єкт, для спорудження якого їх передбачено.

Ритмічність і безперервність будівельного виробництва вимага­ють і безперервності його фінансування, своєчасної оплати викона­них робіт.

Фінансовий контроль за цільовим і раціональним використанням виділених коштів здійснюється у залежності від форми власності інве­стора і використовуваних джерел фінансування проекту, наприклад, за бюджетних асигнувань його здійснюють державні органи фінан­сово-господарського контролю, за довгостроковим кредитом — комерційні банки.

Контроль використання власних і притягнутих коштів інвесторів здійснюється або ним самостійно, або на договірній основі інжині­ринговою фірмою або комерційним банком; фінансове забезпечення інвестиційного процесу — це, по суті, участь фінансів у відтворенні основного капіталу. В економічній теорії розвинутих країн розрізня­ються поняття фінансування й інвестування,

Процес визначення джерел і виділення (залучення позики) коштів для інвестицій називається фінансуванням.

Після пошуку джерел фінансування і визначення структури, оформ­лення договорів фінансування (кредитного договору) починається про­цес інвестування, тобто перетворення грошової форми капіталу в продук­тивну. Потім капітал у процесі обороту починає приносити дохід у виді грошових потоків (прибутку і амортизації) і частково вивільнятися (через ліквідність), поповнюючи тим самим власні джерела фінансування.

Крім прибутку і амортизації, до власних джерел фінансування прийнято відносити мобілізацію внутрішніх ресурсів (МВР). До них відносяться кошти від реалізації устаткування, що вибуває, непотріб­них матеріалів, інструменту, інвентарю, ліквідації тимчасових бу­динків і споруджень, реалізації корисних копалин, що видобувають­ся попутно (за винятком витрат з їхньої реалізації).

При господарському способі будівництва до МВР відносяться пла­нові накопичення й економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, амортизація з засобів праці, використовуваних у бу­дівництві.

Фінансування державних будівництв може здійснюватися як за підрядним, так і за господарським способом за рахунок різних джерел.

За повного або часткового фінансування за рахунок бюджетних асигнувань для його оформлення необхідна розробка таких доку­ментів: план капітального будівництва, план фінансування, перелік будівництв і об'єктів, включених у державне замовлення (контракт), титульний список будівництва, підрядний контракт на будівництво і копія зведеного кошторисного розрахунку.

Фінансування таких будівництв здійснюється банком після екс­пертизи представлених інвестором (замовником) зазначених доку­ментів і затвердженої проектно-кошторисної документації.

Фінансування за рахунок бюджетних асигнувань будівництв, здійснюваних хозспособом, не вимагає представлення підрядного контракту, однак банк може зажадати договір із проектною організацію для оплати виконаних нею робіт.

Після оформлення фінансування банк відкриває інвесторові (засновникові) окремий рахунок, з якого здійснюється оплата виконаних робіт, придбання устаткування й інших витрат відповідно до зведено­го кошторисного розрахунку.

При фінансуванні будівництва державних об'єктів можуть вико­ристовуватися й інші джерела: власні кошти підприємств, кредити банків, позики тощо.

Важливим джерелом фінансування є кредит, наданий інвесторам, незалежно від форми власності, для здійснення реальних інвестицій. Як правило, це довгостроковий (на термін більш одного року) кредит. Такий кредит може надаватися комерційними банками на договір­них засадах, державою (національний кредит) із коштів Держбюдже­ту і Національним банком за рахунок центральних кредитних ресурсів, комерційного кредиту, іпотечних позичок, лізингових операцій.

Основою взаємин інвестора і банку (іншого кредитодавця) є кре­дитний договір, де зумовлюється розмір наданого кредиту, його за­безпеченість, гарантії повернення, терміни його використання і спо­соби погашення, процентні ставки за користування, майнова відпов­ідальність сторін.

Укладанню кредитного договору передує представлення позичаль­ником ряду документів, у яких обґрунтовується потреба в кредиті під інвестиційний проект. Звичайно потреба в кредиті визначається як різниця між загальним обсягом інвестицій та власними і притягнути­ми ресурсами. Але можливо і повне фінансове забезпечення проекту за рахунок кредиту. Наданню кредиту передує оцінка банком креди­тоспроможності позичальника або самостійно, або, з його доручення, аудиторською фірмою.

У1995 р. комерційні банки практично не надавали інвесторам дов­гострокового кредиту. У першому півріччі він склав у загальному об­сязі кредитних вкладень лише кілька відсотків. З осені 1992 р. в Україні Для активізації інвестиційної діяльності передбачено надання дер­жавних довгострокових кредитів, а також довгострокове кредитуван­ня інвестиційних програм і проектів за рахунок централізованих Ресурсів Національного банку.

Державний кредит використовується інвесторами тільки для фінансування реконструкції, технічного переозброєння і нового будівництва виробничих об'єктів під гарантію міністерств і відомств. Кредити за рахунок централізованих ресурсів Національного банку Надаються на підставі рішення Верховної Ради України тільки державним підприємствам і тільки на цільові програми з впровадженням нових технологій, модернізації виробництва, розширення випуску товарів народного споживання.

Вибір джерел фінансування інвестиційних проектів визначається факторами:

• масштабністю проекту (глобальний, великомасштабний, регіональний, галузевий, локальний) і обсягом необхідних фінансових ресурсів;

• наявністю і доступністю фінансових ресурсів;

• впливом обраного джерела фінансування інвестиційного проекту на фінансовий стан підприємства.

Масштабність інвестиційного проекту й обсяг необхідних фінан­сових ресурсів. Ухвалення рішення про джерела фінансування будь-якого інвестиційного проекту пов'язано не тільки і не стільки із про­гнозною його ефективністю, скільки з обмеженнями абсолютного і відносного характеру.

Абсолютні обмеження визначаються наявністю (відсутністю) фінансових ресурсів у масштабі економіки, галузі. Наприклад, абсо­лютне обмеження у використанні засобів федерального, місцевих бюджетів на реалізацію глобальних, великомасштабних, регіональ­них інвестиційних проектів встановлюється за прийняття відповід­них бюджетів на поточний календарний період.

Обмеженням відносного характеру може слугувати встановлення спеціальних вимог до інвестиційного проекту соціального або еколо­гічного характеру. В умовах обмеженості фінансових ресурсів жорсткість, наприклад, екологічних вимог, може привести до здійснен­ня проекту у менших масштабах або взагалі до відмовлення від нього.

Наявність і доступність фінансових ресурсів. Здійснення підприємствами традиційних інвестиційних проектів локального ха­рактеру, пов'язаних з освоєнням продукту і процесів-інновацій, та­кож зіштовхується з проблемою абсолютних і відносних обмежень у фінансових ресурсах. При цьому основними джерелами фінансу­вання локальних інвестиційних проектів є власні засоби підприєм­ства і притягнуті фінансові ресурси.

Абсолютним обмеженням можуть слугувати:

• відсутність або нестач власних засобів підприємства;

• відмовлення у наданні кредитних засобів внаслідок несприят­ливого фінансового стану підприємства;

• різке падіння курсу акцій підприємства на фондовому ринку. Такого роду абсолютні обмеження носять тимчасовий характер і пов'язані з фінансовою благополучністю підприємства-позичальника з фінансовим станом кредитної організації, загальним положенням фон­дового ринку.

Відносні обмеження пов'язані з встановленням особливих умов надання кредиту для позичальників, що мають неоднаковий фінансо­вий стан. Для цього організації, що кредитують, можуть робити рейтингову оцінку позичальників, використовуючи різні (в залежності від виду наданого кредиту) критерії. Найбільш часто у їх якості вико­ристовуються коефіцієнти:

• термінової ліквідності (0,7-0,8 і більше);

• співвідношення запозичених і власних коштів (значення, що ре­комендується — менше 0,7);

• забезпеченості власними коштами (значення, що рекоменду­ється — більше 0,1-0,5).

Після оцінки позичальників за зазначеними показниками у залеж­ності від їхніх техніко-економічних особливостей, ситуації на позич­ковому ринку, кредитної політики інвестора, приймається рішення про умови кредитування. Значне відхилення наведених показників від величин, що рекомендуються, у несприятливу сторону може при­вести до абсолютного обмеження, тобто відмовлення від кредитування.

У свою чергу підприємства визначають для себе найбільш ефек­тивну форму фінансування інвестицій. При цьому необхідно врахо­вувати не тільки співвідношення результатів і витрат за фазами здійснення інвестиційного проекту, а також його прибутковість і інші характеристики, що враховуються при оцінці ефективності.

Вплив обраного джерела фінансування інвестиційного проекту на фінансовий стан підприємства. Для визначення такого впливу роз­глянемо найбільш розповсюджені джерела:

• власні засоби;

• короткострокові кредити;

• довгострокові кредити.

Використання власних коштів (прибутку і амортизації)за інших рівних умов знижує коефіцієнт термінової ліквідності, оскільки час­тина прибутку відволікається від поповнення власних обігових коштів на здійснення інвестиційного проекту. Однак при цьому фінансова стійкість підприємства не порушується, тому що співвідношення влас­них і позикових засобів залишається на попередньому рівні.

Використання короткострокових кредитів погіршує платоспро­можність підприємства, збільшуючи короткострокову кредиторську заборгованість. Крім того, короткостроковий кредит погашається за Рахунок вільних фінансових резервів підприємства, оскільки інвестиційний проект до терміну погашення заборгованості ще не окупиться.

Довгострокове кредитування погіршує співвідношення власних і позикових засобів, але не змінює термінової ліквідності підприємства.

Таким чином, при виборі джерела фінансування інвестиційних проектів необхідно орієнтуватися не тільки на його доступність і умо­ви надання, але і вплив його на фінансовий стан підприємства у перспективі.

Наявність власних або притягнутих джерел інвестування ще не означає достатності фінансових ресурсів для здійснення інвестицій­них проектів. Як правило, потреба у фінансових ресурсах завжди перевищує можливий обсяг їхнього надання. У цих умовах виникає проблема вибору найбільш значимого інвестиційного проекту (про­ектів) для досягнення найкращого результату.