Способи реалізації інвестиційних проектів

 

Вибір способу освоєння інвестицій залежить від виду реалізованого інвестиційного проекту, джерел його фінансування.

Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомогою підрядного, господарського або змішаного способу.

Підрядний спосіб — організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції і надання послуг самостійними постійно діючими фірмами, підприємствами, організаціями на підставі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Підрядним способом можуть виконуватися будь-які види робіт: будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні, науково-дослідні, проектно-дослідницькі, ремонтні.

Підрядний договір може бути укладено на виробництво визначено-о виду і обсягу продукції (тис. шт. цегли, тис. м пиломатеріалів та ін.), а виконання визначеного виду послуг, наприклад, на охорону об'єкта, оформлення установчих документів і реєстрацію підприємства.

В інвестиційній сфері предметом підрядного договору є інвестиційний проект або частина проекту або комплекс визначених робіт.

Цей спосіб тривалий час був домінуючим в області капітального будівництва, сприяв виділенню будівництва в самостійну галузь матеріального виробництва, впровадженню науково-технічного прогресу.

Протягом тривалого періоду підрядним способом виконувалося близько 90% всього обсягу будівельно-монтажних робіт. В останні десятиліття цей спосіб почав широко поширюватися і в інших галузях народного господарства: промисловості, сільському господарстві, на транспорті й ін.

Послідовно стали виникати нові модифікації цього способу: бригадний, дільничний, потоковий, наскрізний, колективний і інші види підрядів.

Умовах ринку ці різновиди підрядного способу можуть успішно зсовуватися і одержати подальший розвиток у зв'язку з розширенням форм власності і числа учасників інвестиційної діяльності.

На принципах бригадного підряду можуть здійснювати свою діяльність малі підприємства, зумовлюючи в договорах взаємовигідні умови виконання робіт. Дільничний підряд може бути застосовано підрозділами будівельних, монтажних організацій і фірм.

При потоковому підряді основою є договір на послідовне споруд, одержання для замовника декількох однотипних об'єктів, наприклад, жит­лових будинків у мікрорайоні або лінійно-протяжному об'єкті (авто­траси, лінії електропередач, трубопроводу та ін.). У цих умовах роботи виконуються за чергою на кожному об'єкті або в міру просування уз­довж траси лінійно-протяжного об'єкта.

Наскрізний підряд припускає укладання багатобічного договору між декількома суб'єктами інвестиційного проекту (підрядчиком, субпідряд­ними організаціями, постачальниками матеріалів, устаткування, транс­портними фірмами) на спільне спорудження об'єкта для замовника, по­чинаючи з нульового циклу і закінчуючи здачею об'єкта в експлуатацію.

При колективному підряді будівельна фірма виконує роботи для декількох замовників, укладає договір від імені трудового колективу, при цьому підрозділи фірми не закріплюються за конкретним замов­ником окремими договорами. Це дозволяє гнучко маневрувати тру­довими і матеріальними ресурсами з метою дотримання термінів ви­конання кожного проекту.

При підрядному способі ведення робіт усі суб'єкти інвестиційне діяльності (як юридичні, так і фізичні особи) можуть вступати в де говірні відносини.

Як правило, договір укладають дві юридичні особи — замовник (інвестор) і підрядчик.

Замовником можуть виступати держава, міністерство, відомство корпорація, асоціація, об'єднання, підприємство, установа або при ватна особа.

В умовах ринку найчастіше замовник є одночасно інвестором. Одна ці функції можуть і розмежовуватися, наприклад, функції інвестора (фінансування проекту) здійснює держава, міністерство або корпорація, а за мовником може виступати конкретне підприємство або установа.

До керування договором підряду може бути притягнуто і треті юридичну особу, що, будучи довіреною особою інвестора (замовника), діє від його імені і представляє його інтереси або протягом всього інвестиційного процесу, або тільки в період будівництва — до введення об'єкта в експлуатацію й остаточних розрахунків. Звичайно таї посередницькі функції виконує керуючий проектом (прожект-менеджер).

Інвестор також має право передати усі функції замовника спеціа­лізованій фірмі-девелоперу. У цьому випадку договір підряду набуває виду договору фінансування проекту. Фірма-девелопер, у свою чергу, укладає підрядний договір з будівельно-монтажною організа­цією (підрядчиком) або сама здійснює виробництво будівельно-мон­тажних робіт. За умовами договору з інвестором ця фірма зобов'язана представити в зумовлений термін готовий об'єкт або реалізувати його на ринку нерухомості і відшкодувати інвесторові виробничі вит­рати, забезпечивши при цьому визначений дохід.

Інвестор також має право укласти договір з однією або декількома фірмами ріелтерами на купівлю об'єкта, що його цікавить.

Підрядчиками можуть виступати будівельно-монтажні, проектні і проектно-будівельні промислові підприємства й організації або їхні об'єднання, а також окремі фізичні особи, що одержали у встановле­ному порядку право на участь у здійсненні підприємницької діяль­ності в цілому, і в будівництві, зокрема. Це можуть бути також фірми-посередники, що приймають на себе функції з координації робіт і ма­ють право на таку діяльність (ліцензію або сертифікат).

Підрядчик може залучати для виконання комплексу, виду або ча­стини робіт інші організації та фірми (субпідрядників). Укладені при цьому договори називаються субпідрядними. Ці договори не звільня­ють підрядчика від відповідальності перед замовником за виконан­ня робіт з необхідною якістю й у терміни, передбачені договором підряду. У цьому випадку підрядчик стає замовником стосовно суб­підрядників, а стосовно інвестора (замовника) — генеральним підрядчиком.

При наскрізному підряді функції генерального підрядчика вико­нує підрядну рада, створена з представників усіх підрядчиків, що ма­ють право підпису і закріплені у договорі.

Основні обмежувальні умови в договорах для підрядчика — необ­хідність точно додержуватися проектного завдання замовника, при цьому роботи можуть виконуватися як під контролем замовника, так і без нього.

В останньому випадку при проведенні робіт істотно зростає ступінь ризику.

При підрядному способі реалізації інвестиційних проектів кордонній і вітчизняній практиці розрізняють наступні найбільш відомі типи договорів підряду: генеральні (комплексні), річні, «під ключ», прямі (окремі).

Генеральний договір укладається на виконання будівельних і інженерних робіт, постачання і монтаж устаткування, благоустрій території ( іноді і пусконалагоджувальних робіт).

Підрядчик виконує основну масу загально будівельних робіт (кам'я­ні, бетонні та столярні, монтаж залізобетонних і металевих конст­рукцій), здійснює значну частину постачань матеріальних ресурсів для будівництва. При цьому замовник також бере на себе зобов'язання здійснити частину постачань і робіт як самостійно, так і за окреми­ми прямими договорами. У цих умовах підрядчик іменується гене­ральним і приймає на себе координацію робіт, передбачених у гене­ральному договорі, за які несе відповідальність перед замовником.

Замовник, у свою чергу, здійснює координацію робіт, передбаче­них у генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими до­говорами, укладеними ним від своєї особи.

В окремих випадках за тривалих термінів будівництва, крім гене­рального договору, можуть складатися річні договори, що деталізу­ють й уточнюють обов'язки сторін.

Різновидом генерального договору є договір «під ключ», відповід­но до якого підрядчик приймає на себе зобов'язання виконати комплекс робіт і постачань, несе відповідальність за спорудження об'єкта і заміняє замовника стосовно інших учасників інвестиційного проек­ту. При цьому частина робіт і постачань може залишатися за замов­ником, але відповідальність за здачу «під ключ» несе підрядчик, що повинен здати об'єкт цілком підготовленим до експлуатації відповід­но до умов договору і гарантійних зобов'язань.

В окремих випадках договір «під ключ» може містити умови, згідно з якими між юридичними сторонами укладається угода про створення консорціуму. Відповідно до цієї угоди підрядчик зобов'язується перед інвестором не тільки здати об'єкт в експлуатацію, але і забезпечити ви­пуск і реалізацію готової продукції. При створенні консорціуму розра­хунки між юридичними сторонами здійснюються не тільки за рахунок інвестицій за кошторисною вартістю робіт, але й за рахунок грошових потоків, що надходять від реалізації готової продукції. Такі договори зви­чайно укладають інжинірингові фірми, що є авторами проектів.

Прямі (окремі) договори полягають у виконанні фіксованих обсягів робіт, найчастіше спеціальних монтажних робіт (шеф-монтаж устат­кування заводом-виготовлювачем).

Прямі договори звичайно укладаються замовником (інвестором) у випадку, коли він є автором (власником) технології виробництва, для якого розроблено інвестиційний проект.

За умов прямого договору (одного або декількох), крім укладених з підрядчиком, останній несе відповідальність тільки за умовами свого договору.

Відповідальність за координацію всіх робіт і їхнє завершення за об'єктом в цілому залишається за замовником, для генерального підрядчика, з погляду правової організації взає­мин учасників, різниці між прямим (окремим) і субпідрядним догово­ром немає.

В останні роки в зв'язку зі спадом виробництва в інвестиційній сфері інвестор для реалізації проектів усі частіше застосовує госпо­дарський спосіб. В умовах командно-адміністративної системи гос­подарювання цей спосіб давав непогані результати, особливо за не­великих обсягів будівельно-монтажних робіт, при реконструкції і тех­нічному переозброєнні.

У сучасних умовах інвестор часто змушений самостійно викону­вати будівельні і монтажні роботи через необґрунтовано високі мо­нопольні ціни, що диктують будівельні фірми на підрядному ринку. Таким чином, господарський спосіб — це така організаційна форма, за якої інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо інвестором без залучення підрядчика. При цьому функції інвестора, замовника і підрядчика поєднуються одною юридичною особою, іменованою за­будовником, що одночасно є розпорядником засобів, оперативним керівником і виконавцем будівельно-монтажних робіт.

Для реалізації проекту у складі апарата забудовника створюється управління або відділ капітального будівництва і своя будівельна організація (ділянка), що забезпечують будівництво необхідною про­ектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними трудо­вими ресурсами. Оплата робіт, виконаних такою організацією, здійснюється з розрахункового рахунка забудовника.

В окремих випадках при виконанні господарським способом ве­ликих обсягів робіт будівельна організація (ділянка) може бути пере­творена в мале підприємство з відкриттям окремого розрахункового рахунку.

Змішаний спосіб є комбінацією підрядного і господарського способів. Звичайно підрядчиком виконуються складні матеріаломісткі види будівельно-монтажних робіт, наприклад, монтаж каркаса будинку зі збірних залізобетонних конструкцій, а забудовником — більш трудомісткі, наприклад, опоряджувальні роботи.

Вибір того або іншого способу реалізації проектів улаштовується інвестором у його бізнес-плані.

Суб’єкти інвестиційного проектування. Учасники проекту — основний елемент його структури, тому що саме вони забезпечують реалізацію задуму. Залежно від типу проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків ( іноді сотень) організацій.

У підготовці й реалізації інвестиційних проектів можуть брати участь замовник проекту (проектна компанія), консультанти (фінан­сові, юридичні, технічні та ін.), підрядчики, постачальники машин устаткування та інших інвестиційних товарів, покупець (замовник) проектного продукту, страхувачі, гаранти і поручителі за кредитни­ми договорами й контрактами та ін. Усі ці організації залежно від ви­конуваних ними функцій прийнято об'єднувати у групи (категорії) учасників проекту.

Наведемо визначення щодо учасників проекту, які використову­ють у світовій практиці управління проектами (до речі, ця терміно­логія вже широко вживається при реалізації міжнародних проектів в Україні).

Замовник — майбутній власник і користувач результатів проекту, головний його учасник. Проект можна вважати товаром, що реалі­зується за умовами та згідно з потребами замовника. У ринковій еко­номіці замовник (власник) проекту — це фізична чи юридична особа, яка вкладає (інвестує) у проект власні чи позичені кошти і приймає рішення щодо термінів проекту, його вартості, контролю якості тощо. Замовником може бути як одна, так і кілька організацій, що об'єднали зусилля та капітали для реалізації проекту і використання його ре­зультатів, зокрема інвестори та інші особи, уповноважені ними реалі­зовувати проекти.

Інвестор — це особа чи організація, яка фінансує проект. Інвесто­ром може бути замовник. Якщо інвестор і замовник — різні особи, інвестор укладає з замовником договір, контролює його виконання і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту. Інвестор може бути кредитором або пайовиком, що має частку в капіталі проекту.

Проектно-кошторисну документацію розроблюють проектні організації— проектувальники. Організація, яка несе відпові­дальність за виконання комплексу проектних робіт, називається ге­неральним проектувальником. За кордоном генерального проекту­вальника частіше називають архітектором або інженером.

Архітектор — це особа чи організація, що має право на основі відпо­відно оформленої ліцензії професійно виконувати роботу з розробки про­ектно-кошторисної документації, специфікацій, вимог до проведення тен­дерів (торгів), а також здійснювати загальне управління проектом.

Інженер — це особа чи організація, що має право на основі ліцензії займатися так званим інжинірингом — комплексом послуг, пов'язаних комплексом виробництва й реалізації продукції проекту. Інжиніринг передбачає планування робіт, інженерне проектування, здійснення добувань, а також контроль за здачею об'єкта в експлуатацію.

Постачальник (генеральний постачальник) —це організація, що здійснює ресурсне забезпечення проекту (закупівлі та поставки).

Підрядчик (генеральний підрядчик, субпідрядник) —це юридич­на особа, яка несе відповідальність за виконання робіт відповідно до

контракту.

Консультант — це фірма чи спеціаліст, який на контрактних умо­вах надає учасникам проекту консультаційні послуги з питань його

реалізації.

Керівник проекту (за зарубіжною термінологією — менеджер про­екту) — це юридична особа, якій замовник (або інвестор) проекту де­легує повноваження з управління роботами за проектом: плануван­ня, контролю та координації роботи його учасників. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замов­ником.

Проектна команда — це організаційна структура, яку очолює ке­рівник проекту. Утворюють її на період здійснення проекту для ефек­тивного досягнення його цілей. Склад і функції проектної команди, залежать від масштабів, складності та інших характеристик проекту.

Завершуючи розгляд функцій основних учасників проекту, зазна­чимо найважливішу роль банку — одного з основних інвесторів, що забезпечує фінансування — постійне забезпечення проекту кошта­ми і кредитування генерального підрядчика для розрахунків з суб­підрядниками, якщо замовник не має власних необхідних фінансо­вих ресурсів.