Предметом бухгалтерського обліку є майно (капітал), джерела формування майна (капіталу) та господарські процеси установи.

Бухгалтерський облік забезпечує інформаційне відображення обігу капі­талу в установі, контролює його раціональне використання, розподіл суспільно необхідного продукту для задоволення потреб конкретної людини.

Отже, бухгалтерський облік вивчає стан і використання господарських засобів установи у ході діяльності бюджетної установи.

Об'єктамибухгалтерського обліку є:

1)господарські засоби (капітал);

2)джерела формування господарських засобів (капіталу);

3) господарські процеси.

Будь-який суб'єкт господарювання розпочинає свою діяльність тільки за умови первісного нагромадження фінансових, трудових та матеріальних ресур­сів, які використовують у формі капіталу.

Метод бухгалтерського обліку— це система прийомів і способів, яка забез­печує суцільне, безперервне, взаємопов'язане та об'єктивне відображення (в уза­гальненому вигляді у грошових вимірниках) об'єктів бухгалтерського обліку, що призначені для отримання інформації для управління ними.

Метод бухгалтерського обліку складається з окремих специфічних методич­них прийомів, основними з яких є: •документування; •інвентаризація; •рахунки; •подвійний запис; •оцінка; •калькуляція; •балансове узагальнення; •звітність.

Практичне використання кожного з них зумовлене відповідними положен­нями, інструкціями, вказівками, розробленими і затвердженими відповідними органами (Державним казначейством України).

Документування— це відображення господарських операцій на певних но­сіях інформації: на паперових бланках або технічних носіях (магнітних стрічках, магнітних дисках, дискетах); це письмова реєстрація господарської операції, що надає юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Інвентаризація— це спосіб перевірки наявності товарно-матеріальних цін­ностей (ТМЦ) і грошових коштів у формі перерахування, зважування, обмірю­вання, оцінки всіх залишків майна бюджетної установи і зіставлення з даними бухгалтерського обліку.

Рахунки— це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю і рухом майна бюджетної установи, джерел його утворення, господарських про­цесів та їхніх результатів.

Подвійний запис— це принцип тотожного відображення господарських операцій на рахунках, що зумовлює рівність оборотів за дебетом і кредитом ко­респондуючих рахунків. Подвійний запис випливає з економічної суті відобра­ження операцій. Будь-яка господарська операція викликає зміни у двох видах господарських засобів, грошових коштів, або у одному виді засобів чи коштів, і в тій самій сумі змінюється відповідний вид джерел.

Оцінка— це відображення об'єктів бухгалтерського обліку в єдиному гро­шовому вимірнику для узагальнення їх загалом по установі.

Калькуляція— це спосіб обчислення собівартості всього обсягу, а також одиниці виготовленої продукції. Собівартість є базою для визначення ціни ви­конаних робіт, виробленої продукції та наданих послуг.

Балансове узагальнення— це спосіб узагальнення і групування інформації про активи установи за їхнім складом і розміщенням та джерелами їхнього утво­рення на певну дату.

Звітність— це система підсумкових взаємозв'язаних і взаємозумовлених показників, які характеризують господарську і фінансову діяльність установи, результати використання активів та стан зобов'язань.

Внутрішнє регулювання облікового процесу здійснюється в межах нормативної бази системи зовнішнього регулювання і, як зазначено у статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», цілковито перебуває у веденні бюджетної установи чи організації. Означений рівень керівництва бухгалтерським обліком бюджетної установи чи організації реалізує свої права і завдання у формі вироблення облікової політики.

Під обліковою політикою розуміють сукупність принципів, методів і процедур, що їх використовує підприємство, організація, установа для складання та подання фінансової звітності.

Деталізуючи наведене щойно поняття, визначимо облікову політикуяк сукупність облікових принципів, методів, процедур та заходів для забезпечення якісного, безперервного проходження інформації від етапу первинного спостереження до узагальнюючого — складання звітності. Отже, маємо умовний поділ облікової політики на дві частини — методологічну та організаційну.

До методологічної складової облікової політики слід відносити все те, що стосується і визначає внутрішню структуру процесу бухгалтерського обліку. Вочевидь, ідеться про принципи, методи й процедури.

Організаційна складова облікової політики регулює в повному обсязі механізм організації бухгалтерського обліку в кожній конкретній установі. Зазначені питання висвітлюватимуться у відповідному розділі.

Облікова політика установи є основою внутрішнього регулювання обліку, і щоб вона набула нормативного статусу, її формалізують у вигляді наказу про облікову політику, який включає наступні загальні положення:.

- Організаційно-правова форма установи.

- Рівень бюджету, з якого установа отримує фінансове забезпечення.

- Рівень установи як розпорядника коштів.

- Галузева належність установи.

- Види діяльності установи (основні та додаткові) відповідно до статуту.

- Обсяги діяльності бюджетної установи за видами та джерелами фінансового забезпечення.

-Кількість персоналу, що працює в установі.

Наказ про облікову політику установи розробляє та складає її головний бухгалтер, а затверджує керівник до кінця звітного року. Затверджений наказ набуває чинності з 1 січня нового календарного року.