Майно комерційного банку, статутний капітал і порядок його формування

Реформування банківського сектору пов'язане з діями на рівні національної банківської системи, що тягне за собою як закриття або реорганізацію банків (які не можуть викона­ти вимоги НБУ щодо капіталізації та неплатоспроможність яких створює загрозу системного ризику), так і висування певних вимог до капіталу банків. Центральний банк прой­шов довгий шлях, перш ніж запровадив вимоги до капіта­лу, що відповідають міжнародним стандартам і базуються в першу чергу не на розмірі статутного фонду, а на співвід­ношенні капіталу та активів, тобто демонструють реальний запас надійності банку та відображають суму, на яку активи перевищують зобов'язання банку.

Зрозуміло, що питання капіталізації є достатньо склад­ним, отже, вирішуючи його, поряд із загальним підходом, визначеним центральним банком, слід враховувати й спе­цифіку операцій кожного банку. Так, і досі залишається спірним питання про необхідність зменшення чи збільшен­ня кількості банків в Україні, у кожної з позицій є чимало прибічників. Водночас не викликає сумнівів необхідність капіталізації банківських установ відповідно до встановлених нормами права вимог.

В Україні в останні декілька років спостерігалася тенденція нарощування капіталів не за рахунок отриманих прибутків (як це передбачено законодавством), а іншими, не завжди легітимними шляхами. Прикладом може бути поповнен­ня статутного фонду шляхом проведення переоцінки (не­рухомого та рухомого майна, у тому числі цінних паперів). Зокрема, у 2002—2003 роках застосовували такі методи на­рощування капіталу, як звільнення коштів із резервів та збільшення субординованого боргу. Щодо останнього, НБУ вважає такий інструмент, як субордигюваний борг, небажа­ним для застосування в Україні, як і недопущення збільшен­ня капіталу шляхом переоцінки основних ресурсів.

Капітал покликаний захистити інтереси вкладників, він покриває збитки банку. Органи нагляду відповідальні пев­ною мірою за збереження коштів вкладників, саме тому, що одним із завдань НБУ є підтримка стабільності функціо­нування банківської системи та захист клієнтів. До капіта­лу слід пред'являти дві вимоги: відповідність мінімальному розміру капіталу банку й адекватність його рівня ризику. Закон «Про банки і банківську діяльність» визначив міні­мальний розмір статутного капіталу: для місцевих коопе­ративних банків — 1 млн. євро; для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн євро; для банків, що здійснюють діяльність на всій те­риторії України, — 5 млн. євро.

Первісно питання капіталізації та встановлення мінімальних розмірів статутних фондів комерційних банків визначали такі акти, як: Постанова Верховної Ради України від 01 люто­го 1996 р. (на 1 січня 1998 р. вимагався мінімальний капітал у сумі, еквівалентній 1 млн екю); Постанова НБУ № 147 від 30 березня 1999 р., яка цей строк пролонгувала. Постанова НБУ № 156 від 31 березня 1999 р. визначила, що до 01 лип­ня 1999 р. банки зобов'язані забезпечити нарощування капіталу в розмірах, передбачених для збереження ліцен­зій на відповідні види банківської діяльності. У свою чергу, Капіталізаційна програма НБУ, розрахована до 2007 р., визначила, що залежно від статусу фінансові установи станом на 1 січня 2004 р. мають сформувати нові нормативи міні­мального капіталу: міжрегіональні банки — 5,5 млн. євро, регіональні — 3,5 млн євро, місцеві — 1,15 млн євро.

Центральний банк на виконання вимог законів «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» з метою забезпечення стабільної діяльності бан­ків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладни­ками в 2001 р. ухвалив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Зазначена Інструкція встановила, зокрема, порядок визначення регулятивного капіталу банку та економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками, у тому числі нормативи капіталу: мінімаль­ний розмір регулятивного капіталу, адекватність регулятив­ного капіталу, адекватність основного капіталу.

Поряд і з цим Національний банк закріпив градацію ви­значення нормативів мінімальних розмірів статутних капі­талів для банків, що вже діють, і для новостворених банків. При цьому розмір капіталу має зростати залежно від стро­ку, протягом якого банки працюють на ринку професійних послуг. Наприклад, для банків, що діють на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрально­го кооперативного банку, мінімальний розмір регулятивно­го капіталу на 1 січня 2007 р. має становити не менше ніж 8 млн. євро (п. 2.2 Інструкції).

НБУ встановив порядок визначення регулятивного капіта­лу банку та ряд економічних нормативів, що є обов'язковими до виконання всіма банками, у тому числі: нормативи капі­талу (мінімальний розмір регулятивного капіталу, адекватність регулятивного капіталу, адекватність основного капі­талу); нормативи ліквідності (миттєва ліквідність, поточна ліквідність, короткострокова ліквідність); нормативи кредит­ного ризику (максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, великих кредитних ризиків, макси­мального розміру кредитів, гарантій та поручительств, на­даних одному інсайдеру, максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам); нормативи інвестування (інвестування в цінні папери окре­мо за кожною установою, нормативи ризику загальної від­критої (довгої/короткої) валютної позиції банку). Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капі­тал банку.

Банки з метою визначення реального розміру регуля­тивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійсню­вати відповідні коригування їхньої вартості шляхом форму­вання резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (нор­матив платоспроможності) відображає здатність бан­ку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіта­лу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власни­ки банку. І навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її беруть на себе кредитори або вкладники банку. Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюють для запобігання надмірному пе­рекладанню банком кредитного ризику та ризику непо­вернення банківських активів на кредиторів або вкладни­ків банку. Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалан­сових величин, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму відповідних резервів за активними операціями.

Для розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу банку активи останнього поділяють на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовують з урахуванням відповід­них коефіцієнтів зваження.

У свою чергу, норматив адекватності основного капіталу встановлюють, щоб визначити спроможність банку захис­тити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру того чи іншого ризику. Показник адекватності основного капіталу банку розраховують як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

З 1 березня 2004 р. значення нормативу адекватності ка­піталу банків має складати 10%. Це викликано невідповід­ністю капіталізації банківської системи та темпів зростання її активів. Зокрема, за підсумками 2003 р. зростання активів склало близько 57%, а сукупного капіталу системи — усього 30,7%. Такий дисбаланс у темпах зростання може призвес­ти не лише до недостачі ресурсів для кредитування клієнтів та підвищення процентних ставок, але й до збільшення кредитних ризиків банківської системи.

Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяють за рівнем достатності капіталу на: добре капіталізовані, достатньо капіталізовані, недокапіталізовані, значно недокапіталізовані, критично недокапіталізовані.

Законодавств України передбачає, що регулятивний ка­пітал банку складається з основного (І рівня) капіталу та додаткового (II рівня) капіталу. Основний капітал вважаєть­ся незмінним, таким, що не підлягає передаванню, пере­розподілу та має повністю покривати поточні збитки.

Основний капітал (капітал І рівня) складається з таких еле­ментів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) відкриті резерви, створені або збільшені за рахунок не­розподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності), до яких можна віднести дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу; емісійні різ­ниці; резервні фонди, створені згідно із законами України; загальні резерви, створені під невизначений ризик при про­веденні банківських операцій; прибуток минулих років; прибуток минулих років, що очікує на затвердження. При цьому умовою включення зазначених вище складових до основного капіталу є відповідність критеріям, визначеним законодавством, зокрема: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після або до оподаткування, зважаю­чи на всі потенційні податкові зобов'язання; призначення резервів та фондів і рух коштів за цими резервами і фон­дами окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фон­ди перебувають у розпорядженні банку і можуть бути не­обмежено та негайного використані для покриття збитків; покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

Загальний розмір основного капіталу визначають з ураху­ванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невико­наними зобов'язаннями контрагентів та зменшують на суму недосформованих резервів під можливі збитки за: кредит­ними операціями; операціями з цінними паперами; дебі­торською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за ак­тивними операціями; коштами, розміщеними на кореспон­дентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами, ліквідовуються за рішенням уповнова­жених органів або зареєстровані в офшорних зонах, а також на суму нематеріальних активів за винятком суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків мину­лих років і збитків минулих років, що очікують на затверд­ження; збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал II рівня) має менш постійний характер, його розмір зазнає змін. Він складається з таких елементів: резерви під стандартну заборгованість інших банків; резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків; результат переоцінки ста­тутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ре­вальвації гривні; результат переоцінки основних коштів; прибуток поточного року; субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

За європейськими правилами власний капітал складаєть­ся з двох частин, що відрізняються одна від одної за харак­тером: базового та додаткового капіталу. До базового капі­талу належить сплачений капітал учасників та невиплачені прибутки, його склад залежить від організаційно-правової форми підприємства. Додатковий капітал виконує функ­ції власного капіталу в обмеженому розмірі, оскільки реалізувати його можна лише умовно. Він підлягає поверненню або може розглядатися як гарантія пайщиків кооператив­ного банку. У якості власного капіталу банку додатковий ка­пітал не може перевищувати суму базового капіталу.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу, зважаю­чи на індекс девальвації чи ревальвації гривні, за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповід­но до методики, затвердженої НБУ.

Додаткова гарантія, яку пропонує статутний капітал бан­ку, полягає також в особливих вимогах його формування. По-перше, формувати та збільшувати статутний капітал банку можна виключно за рахунок грошових внесків (на відміну від господарських товариств, для яких не встановлюється виключ­на норма). Грошові внески для формування та збільшення ста­тутного капіталу банку резиденти України здійснюють у грив­нях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюють за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день укладення установчого дого­вору (ст. 31 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

По-друге, статутний капітал банку не можна формувати з непідтверджених джерел. Чинне законодавств встановлює пе­релік документів, пов'язаних із фінансовою звітністю, і які мо­жуть підтвердити законність джерела походження капіталу і які мають подати до НБУ засновники банку. Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо ці кошти мають інше цільове призна­чення, банківські метали, а також кошти, одержані в кредит та під заставу. По-третє, банк має право збільшувати статут­ний капітал, після того як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій і повністю оп­лачено попередньо оголошений підписний капітал.

По-четверте, банк не має права без згоди НБУ зменшу­вати розмір регулятивного капіталу нижче встановленого мінімального рівня. Капітал банку не може бути меншим за статутний капітал, необхідний для заснування банку.

По-п'яте, забороняється використовувати для форму­вання капіталу банку бюджетні кошти, якщо останні мають інше цільове призначення (у цьому разі йдеться про засну­вання банку із державною формою власності, оскільки част­ка статутного фонду, що належить державі, має формувати­ся за рахунок бюджетних ресурсів).

Банки, що мають форму господарських товариств, здійс­нюють емісію власних акцій та оголошують підписку на паї відповідно до законодавства України про господарські това­риства та цінні папери з урахуванням особливостей, визна­чених банківським законодавством. Закон забороняє банкам випускати акції на пред'явника. Водночас наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення його статутного капіталу.

Аналіз статутного капіталу банку, його структури, кіль­кості (розміру) акцій (часток) акціонерів (учасників) банку дозволяє підвищити ефективність управління самим банком і виявити його вплив на формування власних коштів банку, на його економічну базу. Як зауважує С. Ю. Кравцова, до­слідження відносин, пов'язаних із статутним капіталом, по­казало, що їхнім змістом є як майновий, так і управлінський аспект. Сторони самостійно вирішують усі питання, пов'язані з участю у статутному капіталі банку, підписан­ням договору купівлі-продажу акцій, внесенням вкладів. При цьому вони мають дотримуватися встановлених бан­ківським законодавством порядку та процедури, пов'язаних із формуванням статутного капіталу, його зміною (збіль­шенням або зменшенням).

У відповідності з чинним законодавством без статутно­го капіталу певного розміру банк не може бути створено. Отже, статутний капітал — це майнова база, необхідна для створення банку, як і будь-якого господарського товарист­ва. Слід враховувати, що статутний капітал є реальним ка­піталом, оскільки він впливає на формування власних кош­тів банку та економічних нормативів, на управління банком тощо. Статутний капітал є також функціонуючим капіта­лом, він виконує функцію, чітко визначену загальним та банківським законодавством.

Ліквідність та надійність — необхідні передумови бан­ківських установ. Якщо вони відсутні, існування банку опи­няється під загрозою. Практика свідчить, що причиною неплатоспроможності банку здебільшого є недостатньо ефективні заходи із забезпечення ліквідності, а також недо­статність власного капіталу. Для уникнення цих перешкод законодавці більшості країн встановлюють структурні нор­мативи та мінімальні вимоги, які впливають на дії банків.

Ліквідність — один з економічних нормативів діяльності банку, який засвідчує здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань і визначається як зба­лансованість між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів вико­ристання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в НБУ та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти. Оскільки банківська діяльність піддається ризику ліквідності (ризи­ку недостатнього надходження коштів для покриття їх від­пливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливіс­тю за певних умов швидко конвертувати фінансові активи у платіжні засоби без суттєвих втрат), банки мають постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на рівні, достатньо­му для своєчасного виконання всіх прийнятих зобов'язань з Урахуванням їхніх обсягів, строковості й валюти платежів; забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами; формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з при­йнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ вста­новлює такі нормативи ліквідності: миттєва, поточна та ко­роткострокова.

Значення власного капіталу банку можна розкрити через його функції. Зокрема, виокремлюють такі:

• функція фінансування (при довгостроковому фінансу­ванні основні фонди має покривати власний капітал, засну­вання банку без власного капіталу неможливе);

• функція обмеження ризику кредитних та валютних угод;

• функція гарантії (забезпечення можливих збитків, пов'язаних з неповерненням кредитів, курсовими збитками за операціями з цінними паперами та валютами, ризиком зміни процентних ставок тощо).

• функція забезпечення довіри клієнтів.

Науковці висловлюють різні думки щодо функцій статут­ного капіталу банку. Наприклад, С. Ю. Кравцова виокрем­лює три функції: захисно-гарантійну, правовизначальну для акціонерів та базову. Т. В. Капаніна і Е. А. Сударькова також називають три функції статутного капіталу: стартову, гаран­тійну та значення долі участі кожного акціонеру в товарис­тві. В. Долинська серед функцій статутного капіталу згадує функцію матеріальної бази для діяльності акціонерного то­вариства, гарантійну та встановлення долі участі кожного акціонера в статутному товаристві та його прибутках.

Розмір статутного капіталу можна розглядати і як своєрідний економічний бар'єр на шляху створення банків, майбутнє яких, зважаючи на кошти можливих акціонерів (учасників), може виглядати достатньо проблематичним.

Банки формують резерви за рядом власних операцій, у тому числі за активними операціями: кредитними; опера­ціями із цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими на 31 день і більше та сумнівними до отри­мання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами, ліквідовуються за рішенням уповноважених органів або за­реєстровані в офшорних зонах.

Обов'язковому резервуванню підлягають також усі залу­чені та обліковані на балансі банку кошти клієнтів як у на­ціональній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отрима­них від міжнародних фінансових установ. Порядок форму­вання обов'язкових резервів для банків визначений відповід­ним положенням НБУ. Норматив обов'язкових резервів єдиний для всіх банків. Проте за центральним банком за­лишено право встановлювати диференційовані нормативи обов'язкового резервування для різних видів зобов'язань за­лежно від природи останніх (депозити, ощадні вклади, кош­ти в розрахунках, поточні рахунки клієнтів, рахунки бюд­жетних організацій тощо) та строку зобов'язань або пасивів (короткострокові та довгострокові пасиви).