Державна реєстрація банків з іноземним капіталом і представництв іноземних банків в Україні

Аналізуючи доцільність доступу іноземного капіталу на національні ринки банківських послуг, можна дійти виснов­ку про наявність декількох взаємопов'язаних, але водночас протилежних за метою чинників. З одного боку, для спожи­вача банківських послуг очевидні перспектива і доцільність широкого залучення іноземного капіталу до банківської сис­теми, оскільки це створить додаткові можливості не лише лля інвестування, а й для застосування сучасних банківських технологій, розширення спектру банківських послуг.

З іншого боку, існують аргументи і проти такої лібералі­зації, що належить національним постачальникам банківсь­ких послуг, які вносять свою частку податків до державно­го бюджету, надають робочі місця і відіграють роль рушія економічного розвитку. Актуальною з погляду національ­ного споживача банківських послуг залишається і проблема ефективного нагляду за іноземними постачальниками бан­ківських послуг.

Водночас слід зауважити, що об'єктивні процеси глобалі­зації виявляються у тенденції лібералізації доступу на фі­нансові ринки, яка закріплюється міжнародно-правовими документами. При цьому поширення іноземного володін­ня банками на ринках, що формуються, є одним з аспектів процесу консолідації банківських систем як на цих, так і на розвинених ринках. Результатом глобалізації індустрії фінансових послуг стала конкуренція з боку небанківських фі­нансово-кредитних установ (особливо на ринку цінних па­перів). Це впливає на маржу відсоткової ставки та прибутку, які сподівається отримати банк.

Додаткові суттєві витрати в банківській діяльності пов'я­зані сьогодні також із тим, що банківська справа є інфор­маційно, технічно та комунікаційно інтенсивною галуззю. Одним із результатів конкуренції стало зниження прибут­ковості банківської діяльності, що змусило провідні банки диверсифікуватися географічно, а також запроваджувати нові види діяльності.

Тому чимало банків розв'язують проблеми конкурентно­го тиску не лише шляхом розробки нових фінансових про­дуктів та послуг, а й шляхом забезпечення регіональної при­сутності.

Результати досліджень, проведених фахівцями Світового банку під час вивчення питання виходу іноземних банків на ринки банківських послуг Центральної та Східної Європи, свідчать про те, що банківська криза та поліпшені макроекономічні умови спричинили зростання іноземної участі та контролю. Разом із тим серед 145 країн — членів СОТ лише 31 не має обмежень у фінансовому секторі. У США, зокрема, діє закон про регіональні реінвестиції, який вимагає від усіх учасників ринку фінансувати різні програми регіонального розвитку, кредитування (у тому числі пільгового) відсталих регіонів. Хоча, з іншого боку, саме США активно добивають­ся від України дозволу на відкриття на її території філій іно­земних банків та страхових компаній.

Ринок банківських послуг в Україні цікавить іноземних інвесторів. Сьогодні в Україні працюють 20 банків з інозем­ним капіталом, 7 із них мають стовідсотковий іноземний ка­пітал. Доля іноземних капіталів у банківській сфері України складає 12,4% загального обсягу. Хоча вітчизняні банківсь­кі структури неоднозначно ставляться до питання входжен­ня філій іноземних банків до банківської системи України. Зокрема, у 2002 р. Київський банківський союз пропону­вав обмежити кількість філій іноземних банків 25% діючих в Україні банків. Достатньо обережно сприймає намір НБУ дозволити іноземним банкам відкривати свої філії в Україні й АУБ. Про це представники Асоціації неодноразово заяв­ляли протягом 2002—2003 років. Крім того, побоювання з приводу відкриття філій, за словами президента АУБ, ма­ють і зареєстровані в Україні дочірні підприємства інозем­них банків.

Офіційна пропозиція, яку Україна зробила СОТ і яка стосувалася сфери банківської діяльності, представлена у грудні 2001 р., не передбачала для іноземних банків будь-якої можливості безпосередньо відкривати філії в Україні («безпосереднього створення банківських філій»). Цю за­борону містить і чинне банківське законодавство, зокрема Закон України «Про банки і банківську діяльність». Хоча на парламентських слуханнях, що відбулися 2 квітня 2003 р. у Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів та бан­ківської діяльності, акцентували увагу на тому, що для по­дальшої лібералізації валютного ринку та збільшення кон­куренції в банківському секторі необхідно законодавчо дозволити іноземним банкам відкривати свої філії на тери­торії України.

З цього приводу іноземні фахівці зауважують, що, не­зважаючи на задекларовану Нацбанком готовність дозволи­ти іноземним банкам відкривати філії на території України замість дочірніх банків, низький рейтинг України не дозво­ляє західним банкам активно приймати позитивні рішення з цього питання. Іноземні банки можуть працювати за дво­ма схемами. Одна, дозволена в Україні, — відкриття дочір­ніх банків. Друга — відкриття філії головного офісу. Така філія не матиме власного капіталу в Україні, але відпові­дальність за її зобов'язаннями нестиме головний офіс іно­земного банку. На Заході банки відкривають філії в тих краї­нах, чий інвестиційний рейтинг відповідає рівням А, АА або ААА. Тому провідні банки Західної Європи, Японії та США не почнуть здійснювати інтервенцію на український ринок банківських послуг навіть якщо дозволити їм відкривати філії. Це пояснюється в першу чергу тим, що, відкриваю­чи філії в країні з низьким рейтингом, іноземний банк буде змушений на 100% резервувати свої активи.

Відповідно до ст. 117 ГК України іноземне підприємс­тво — це унітарне чи корпоративне підприємство, створе­не згідно із законодавством України, що діє виключно на ос­нові власності іноземців чи іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, що є власністю цих осіб. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, створених згідно із законодавством інших де­ржав, здійснюється на території України відповідно до зако­нодавства України.

Банк з іноземним капіталом законодавство визначає як банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 %. За цією ознакою банк з іно­земним капіталом визнається підприємством з іноземними інвестиціями (п. 1 ст. 116 ГК України).

Проте слід звернути увагу на те, що законодавство України не містить терміна «дочірній банк іноземного бан­ку» або «філія іноземного банку», реєструвати які поки що не дозволено національним законодавством.

Для державної реєстрації банків з іноземним капіталом крім загальних документів, що їх подають для реєстрації банку (ст. 17 Закону «Про банки і банківську діяльність) іно­земний інвестор або за його дорученням банк — емітент ак­цій, андеррайтер чи будь-яка інша юридична або фізична особа, яка має доручення від іноземного інвестора, подає додатково такі документи:

• нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішен­ня уповноваженого органу управління іноземного інвестора про участь у банку в Україні;

• письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим кон­тролюючим органом країни, в якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора, якщо законодавство цієї країни вимагає одержання зазначеного дозволу, або письмове за­певнення іноземного інвестора у відсутності вимог щодо по­передньої згоди на здійснення інвестиції за кордон;

• нотаріально засвідчений за місцем видачі витяг із торго­вого (банківського) реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію іноземного учасника у країні, у якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора;

• нотаріально засвідчену за місцем видачі копію виснов­ку іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на кінець останнього повного кален­дарного року. Якщо висновок складає іноземна аудиторська організація, яка не належить до переліку іноземних ауди­торських організацій, визнаних НБУ, він має бути підтверд­жений українською аудиторською організацією.

Зазначені документи (крім письмового запевнення іно­земного інвестора) мають бути легалізовані в установлено­му порядку (у тому числі шляхом проставляння апостилю), якщо інше не передбачено міжнародними договорами, зго­ду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України.

Якщо іноземний інвестор — фізична особа, він подає:

• письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим кон­тролюючим органом країни, якщо законодавство цієї краї­ни вимагає зазначеного дозволу, або письмове запевнення іноземного інвестора у відсутності вимог у законодавстві країни перебування щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за кордон. Письмова згода має бути легалізована в консульській установі України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого дала Верховна Рада України;

• анкету, яка має містити, зокрема, інформацію про від­сутність судимості.

Якщо документи, зазначені в цій статті, складені інозем­ною мовою, вони мають супроводжуватися нотаріально за­свідченим перекладом українською мовою.

Відсутність хоча б одного з вищезазначених документів є підставою для відмови з боку НБУ в державній реєстрації банку з іноземним капіталом. У цьому разі відмову надають у письмовій формі із зазначенням відповідних підстав.

В усіх інших випадках банк з іноземним капіталом діє в на­ціональному режимі, тобто режимі, встановленому для бан­ків, засновниками яких виступають резиденти України. Для таких банків зараз немає додаткових вимог щодо мінімального розміру статутного капіталу (які мали місце до 2001 р.), на них поширюються економічні нормативи та адміністра­тивне регулювання й нагляд, що його здійснює НБУ.

Не містить вітчизняне законодавство й обмежень щодо кількості банків з іноземним капіталом, які можна заснува­ти в Україні.

У більшості європейських країн законодавство встанов­лює спеціальні або додаткові щодо місцевих банків вимо­ги зі створення філій іноземних банків. До них можна від­нести вимогу щодо надання документів, які характеризують іноземний банк (статуту, фінансової звітності тощо), та зго­ди (дозволу) органу банківського нагляду країни, у якій роз­ташований банк, на відкриття ним філії за кордоном. Крім того, у ряді європейських країн існують специфічні вимо­ги до порядку створення філій іноземних банків. Зокрема, у Словаччині, Чехії рішення про надання ліцензії централь­ний банк приймає лише за погодженням із Міністерством фінансів. У Польщі таке рішення приймає за погодженням із Міністерством фінансів Комісія з банківського нагляду.

У Румунії рішення приймає центральний банк країни. В Естонії під час винесення рішення про заснування філії іноземного банку Рада банку Естонії враховує умови здійс­нення діяльності естонськими банками та їхніми філіями у країні розташування іноземного банку. У Болгарії ліцензія може бути надана лише першокласним банкам, які діють на міжнародних фінансових ринках або мають гарантії таких банків. Центральні банки Болгарії та Словенії можуть від­мовити в наданні ліцензії (дозволу), якщо здійснення бан­ківського нагляду у країні розташування іноземного банку не узгоджується з вимогами, встановленими відповідними законами. Філії іноземних банків підлягають внесенню до відповідного Реєстру (Комерційного реєстру, Реєстру ком­паній, Реєстру банків тощо).

За законодавством іноземні банки можуть відкривати в Україні власні представництва, які, однак, не можуть здійс­нювати банківські операції.

Для реєстрації представництва банку-нерезидента уповно­важена особа подає до НБУ такі документи:

• клопотання про реєстрацію представництва, засвід­чене підписом уповноваженої особи та відбитком печатки банку;

• витяг із банківського (торговельного) реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію банку;

• положення про представництво в чотирьох примірни­ках;

• доручення іноземного банку керівникові представниц­тва на право здійснення представницьких функцій.

Зазначені документи та їх копії (за виключенням кло­потання про реєстрацію представництва іноземного бан­ку) подають мовою оригіналу з доданням перекладів ук­раїнською мовою, засвідчені в нотаріальному порядку. Документи мають бути легалізовані в консульських устано­вах України (якщо інше не передбачено міжнародними до­говорами, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України).

Документи для реєстрації представництва розглядають Генеральний департамент банківського нагляду, Юридич­ний департамент (у разі потреби — інші департаменти), після чого їх подають на розгляд до Комісії Національного банку. Після прийняття схвального рішення представниц­тву видають свідоцтво про державну реєстрацію.

НБУ може відмовити в реєстрації представництва іно­земного банку в разі: порушення порядку реєстрації; невідповідності поданих документів чинному законодавству України; недостовірності інформації або перевищення представництвом своїх повноважень (комерційна діяльність, ви­конання банківських операцій).

Для забезпечення своєї діяльності представництво від­криває поточний рахунок в уповноваженому банку. Банк, у якому відкрито поточний рахунок представництва, під час проведення операцій з обслуговування рахунку дотримується вимог законодавства України. Представництва іно­земних банків мають в місячний строк повідомляти НБУ про всі зміни, внесені до документів представництва, надси­лаючи клопотання про їх реєстрацію і пакет відповідних документів.