Реорганізація та ліквідація банківських установ

Як і будь-яке інше підприємство, банк може прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію.

Реорганізація банку здійснюється в загальноприйнятих пра­вових формах шляхом злиття, приєднання, виділення, поділу банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслід­ком яких є передача та прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступниками. Підставою для реорганіза­ції може бути як власне рішення банку (з наступним погод­женням із НБУ), так і рішення НБУ про примусову реор­ганізацію.

Слід зазначити, що кожна із правових форм реорганіза­ції має свої особливості. Але всі вони мають спільні риси, що дозволяє об'єднати їх в одному правовому інституті. До спільних ознак можна віднести вирішення питання про от­римання нових ліцензій на здійснення банківської діяльності новостворюваними юридичними особами; повідомлювально-реєстраційний характер процедури реорганізації; вне­сення відповідних записів про зміни до Державного реєстру банків; обов'язковість оплати за проведення процедури ре­організації, гласність останньої.

Злиття означає припинення діяльності двох або кіль­кох банків як юридичних осіб та передачу належних їм май­на, коштів, прав та обов'язків банку-правонаступнику, який створюється в результаті злиття.

Приєднання тягне за собою припинення діяльності одно­го банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків іншому банку.

Поділ — це припинення діяльності банку як юридич­ної особи та передача відповідних часток належних йому майна, коштів, прав та обов'язків банкам, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом його поділу.

Виділення означає перетворення банку як юридичної осо­би та передачу певної частини належного йому майна, кош­тів, прав та обов'язків банку, який створюється внаслідок ре­організації.

Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства.

Порядок здійснення реорганізації банку, склад доку­ментів, що їх подають до НБУ, визначають Закон «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правові акти НБУ. Якщо банк бажає провести реорганізацію, він має обов'язково представити до НБУ заяву з доданням необхід­ного обґрунтування та розрахунків, які засвідчували б на­стання позитивних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку.

Оскільки реорганізація банку може вплинути на майно­вий стан його клієнтів (вкладників), центральний банк наді­лений правом не дозволяти реорганізацію банку, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує ін­тересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений внаслідок реорганізації, не відповідатиме економічним нор­мативам його діяльності, порядку реєстрації банків і ліцен­зування їхньої діяльності.

Термін надання НБУ дозволу або відмови у проведенні реорганізації складає один місять із моменту отримання за­яви банку про реорганізацію.

Згідно зі ст. 28 Закону «Про банки і банківську діяльність» рішення про реорганізацію банку крім перетворення має містити інформацію про:

• угоду про реорганізацію в разі злиття або приєднання;

• призначення персонального складу комісії для прове­дення реорганізації;

• призначення персонального складу ревізійної комісії для проведення інвентаризації та ревізії матеріальних цін­ностей, що перебувають на обліку банку (банків);

• призначення незалежного аудитора, який має сертифі­кат НБУ;

• строки проведення реорганізації;

• склад правління (ради директорів) після реорганізації.

Реорганізація розпочинається після затвердження НБУ плану реорганізації, який крім інших необхідних заходів має передбачати подання відповідних документів, необхід­них для державної реєстрації нового банку або для реєст­рації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку. Банк вважають реорганізованим із моменту внесення НБУ змін до Державного реєстру банків.

Примусова реорганізація здійснюється в разі очевид­ної загрози платоспроможності банку. Загальні умови ре­організації визначаються постановою правління НБУ і є обов'язковими для виконання усіма сторонами.

Ліквідація банку — процедура припинення функціонування банку як юридичної особи з урахуванням положень Закону «Про банки і банківську діяльність».

Закон містить правові підстави для проведення ліквідації банків, у тому числі:

• з ініціативи власників банку;

• з ініціативи НБУ (у тому числі за заявою кредиторів). Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в

порядку, передбаченому законодавством України про гос­подарські товариства, з урахуванням особливостей, перед­бачених законом та за згодою НБУ.

Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється від­повідно до закону та нормативно-правових актів НБУ. При цьому НБУ зобов'язаний протягом двох днів після прий­няття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскаржен­ня в судовому порядку рішення НБУ про ліквідацію банку НБУ повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізич­них осіб.

Законодавство закріплює особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності. Виключне право звернен­ня до суду із заявою про визнання банку неплатоспромож­ним та його ліквідацію мають лише кредитори банку або НБУ. При цьому кредитори банку спочатку мають напра­вити до НБУ заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документаль­но підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного міся­ця з дня направлення заяви зазначені особи не отримають відповідь НБУ, вони мають право звернутися до суду із за­явою про визнання банку неплатоспроможним.

Законодавство України про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним за­стосовується в частині, що не суперечить нормам Закону «Про банки і банківську діяльність».

При підготовці справи до розгляду суддя отримує обґрунтований висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцен­зії та призначення ліквідатора, які надають протягом міся­ця з дня отримання запиту суду. Водночас негативний вис­новок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцен­зії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.

Якщо банк-боржник неспроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей про реструктуризацію визначеного боргу, НБУ зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати проце­дуру ліквідації банку.

Справа про визнання банку неплатоспроможним за за­явою кредиторів може бути порушена лише після відкли­кання банківської ліцензії. Після відкликання останньої не допускається і санація банку.

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, при­значає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії. Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд має визначитися щодо позову про ліквідацію банку. Єдиним документом, що його приймає до розгляду суд у справі про ліквідацію банку, є висновок НБУ про доцільність ліквіда­ції банку та відповідність застосування процедури ліквіда­ції закону.

Розгляд справи про ліквідацію банку в суді не зупиняє діяльність ліквідатора, призначеного НБУ. Процедура лікві­дації банку має бути завершена не пізніше трьох років із дня відкликання ліцензії.

Вимоги до ліквідатора та процедуру його призначення регулює банківське законодавство. Призначений ліквідатор у загальноприйнятому порядку відповідно до наданих йому повноважень публікує відомості про початок ліквіда­ційної процедури та приймає протягом місяця з дня опуб­лікування оголошення заяви від кредиторів про їхні вимо­ги до банку.

Згідно із законодавством з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

• припиняються повноваження загальних зборів, спосте­режної ради і правління (ради директорів) банку та тимча­сового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

• банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій, якщо це спри­ятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

• строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

• припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій за всіма вида­ми заборгованості банку;

• відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

• укладення угод, пов'язаних із відчуженням майна бан­ку чи його передачею третім особам, допускається в поряд­ку, передбаченому законом;

• скасовуються арешт, накладений на майно банку (у тому числі на власні кошти банку на його рахунках) та інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

• вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в ме­жах ліквідаційної процедури.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять пра­ва керівника (органів управління) банку, він наділяється встановленими банківським законодавством повноважен­нями. Протягом трьох днів із дня призначення ліквідато­ра керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріаль­них та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухилен­ня від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавс­тва України.

Ліквідатор протягом трьох місяців із дня опубліку­вання оголошення про початок ліквідаційної процедури здійснює такі заходи для задоволення вимог кредиторів: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження; 3) відповідно до вимог нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надає Фонду протягом 20 робочих днів із дня настання недоступності вкладів повний перелік вклад­ників, які мають право на компенсацію коштів за вклада­ми, із визначенням їхньої розрахункової суми, що підля­гає відшкодуванню; 4) складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження НБУ; 5) сповіщає кредиторів про акцептування вимог; 6) щотижня протягом трьох тижнів публікує оголошення про день і місце, де можна ознайо­митися з переліком вимог, та про дату подання цього пе­реліку НБУ.

Кредитори мають право надіслати ліквідатору свої запе­речення щодо визнаних ним вимог протягом одного місяця з дня отримання повідомлення.

Майно, на яке звертається стягнення під час ліквідацій­ної процедури, оцінюється ліквідатором у порядку, вста­новленому законодавством України. Для майна, яке про­дається з аукціону, оціночна вартість є початковою. Для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залучати на підставі договору спеціалістів, оплата послуг яких здій­снюється за рахунок ліквідаційної маси, якщо інше не встановлено НБУ.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна бан­ку ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих тор­гах, якщо НБУ не встановлює інший порядок його продажу. Порядок продажу майна банку, склад, умови та строки при­дбання майна погоджують із НБУ та повідомляють через за­соби масової інформації.

Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовують на задоволення вимог кредиторів. У першу чергу задовольняють:

• вимоги, забезпечені заставою;

• вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли у випадках, визначених законодавством про гаран­тування вкладів фізичних осіб;

• виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого з цією метою;

• витрати, пов'язані з роботою ліквідатора, у тому числі: на оплату державного мита; на публікацію оголошення про ліквідацію банку; на публікацію в органах масової інформа­ції відомостей про порядок продажу майна банку; витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням активів банку; витрати на проведення аудиту; на оплату праці пра­цівників, залучених для здійснення ліквідації;

• зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян.

Перелічені витрати відшкодовують після реалізації лікві­датором частини ліквідаційної маси, якщо інше не передба­чено законом.

У другу чергу задовольняють вимоги вкладників—фі­зичних осіб у частині перевищення суми, передбаченої сис­темою гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що ви­никли із зобов'язань банку перед працівниками. У третю чергу задовольняють інші вимоги.

Згідно із загальною процедурою вимоги кожної наступ­ної черги задовольняють у міру того, як надходять на ра­хунок кошти від продажу майна банку після повного за­доволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для пов­ного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задоволь­няють пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від за­доволення визнаної в установленому порядку вимоги лікві­датор не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашени­ми. Вимоги, не задоволені за нестатком майна, вважаються погашеними.

Майно, що залишилося після задоволення вимог креди­торів, передається власникам, а майно державних банків — відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовують До Державного бюджету України. Майно кооперативних банків, що залишилося після задоволення потреб креди­торів, підлягає використанню відповідно до законодавства України про кооперацію.

З моменту внесення відповідного запису до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим.