Договір банківського вкладу

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), яка надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (п. 1 ст. 1058 ЦК України).

У якості вкладу можуть виступати не лише кошти, а й банківські метали. За банками закріплено право самостійно встановлювати процентні ставки за своїми операціями.

Договір банківського вкладу є реальним (він вважаєть­ся укладеним і породжує права й обов'язки сторін лише 3 моменту внесення вкладником грошової суми до банку); од­ностороннім (зобов'язання, що виникає за цим договором передбачає лише право вкладника вимагати повернення внесеної грошової суми, а також сплати відсотків і відповід­ний обов'язок банку); відплатним (згідно зі статтями 1058 та 1061 ЦК України за договором банківського вкладу банк виплачує проценти на вкладену грошову суму). Договір банківського вкладу, у якому вкладником виступає фізична особа, є публічним договором. Згідно зі ст. 633 ЦК України публічним договорам притаманна низка особливостей: обов'язок підприємця (банку) надавати послуги кожному, хто до нього звернеться; умови є однаковими для всіх спо­живачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги; відсутність у підприємця права віддавати перевагу одному споживачеві перед іншим при укладанні публічних дого­ворів; відсутність у підприємця права відмовляти в укладен­ні договору за наявності можливості надання споживачеві відповідних послуг.

Слід зауважити, що банку достатньо складно довести клієнту неможливість укласти договір банківського вкладу, який становить собою одну з базових банківських операцій, що визначають спеціальну правоздатність банку. Фактично підставами для такої відмови можуть бути або позбавлен­ня чи відкликання ліцензії на здійснення банківської діяль­ності, або обставини непереборної сили. Водночас, як вва­жають науковці, у цьому разі зобов'язання укласти договір просто не може виникнути. У такій ситуації діє прямо не закріплений у законодавстві, але загальновизнаний при­нцип: неможливе не може стати предметом зобов'язання. Якщо договір банківського вкладу міститиме умови, які су­перечать вищевикладеному та правилам, обов'язковим для сторін при укладанні й виконанні публічного договору, він буде нікчемним.

Водночас, якщо клієнтом виступає юридична особа, до­говір вкладу не має ознак публічності.

Сторонами договору банківського вкладу є банк (інші суб'єкти не можуть виступати в ролі банку) і вкладник (юридична або фізична особа, будь-який суб'єкт цивільного права). При цьому фізичні особи віком від 14 до 18 років ма­ють право самостійно укладати договір банківського вкла­ду (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (коштами на рахунку) (пп. 4 п. 1 ст. 32 ЦК України). Крім того, допускається внесення коштів на рахунок вклад­ника іншою особою (статті 1062, 1063 ЦК України). За цією ознакою банківські вклади можна поділити на вклади на ко­ристь вкладника і вклади на користь третіх осіб. За загальним правилом особа, яка внесла кошти на рахунок вкладника, на­буває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або виражен­ня нею в інший спосіб наміру скористатися такими правами. До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника останні належать особі, яка зробила вклад. Важливою умовою розміщення коштів на користь тре­тьої особи є визначенім імені фізичної особи або наймену­вання юридичної особи, на чию користь робиться вклад.

Договір банківського вкладу укладають у письмовій фор­мі (п. 1 ст. 1059 ЦК України). Важливою умовою оформлення банківського вкладу є те, що факт укладення такого договору з фізичною особою та внесення грошових коштів на її раху­нок підтверджує ощадна книжка. В ощадній книжці вказують найменування та місцезнаходження банку (його філії); номер рахунку за вкладом; усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунку; залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення книжки в банк. Зазначені відомості є підставою для проведення розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Законодавство передбачає і таку правову фор­му оформлення вкладу, як ощадний (депозитний) сертифікат, який підтверджує суму вкладу, внесеного в банк, і права вклад­ника (володільця сертифіката) на одержання після закінчен­ня встановленого строку суми вкладу та процентів, встановле­них сертифікатом банку, який його видав. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банк виплачує суму вкладу та проценти. Останні виплачують за вкладами на вимогу, якщо умови сертифіката не встановлю­ють інший розмір процентів (ст. 1065 ЦК України).

Ощадна книжка або ощадний (депозитний) сертифікат замінюють письмовий договір банківського вкладу. У разі не­додержання встановленої форми він вважається нікчемним.

Згідно з чинним законодавством в договорі банківського вкладу слід відображати: вид банківського вкладу; суму, яку вносять або перераховують на вкладний (депозитний) раху­нок; строк дії договору; розмір і порядок сплати процентів, умови перегляду їхнього розміру, відповідальність сторін; умови дострокового розірвання договору; інші умови за по­годженням сторін.

Законодавство розрізняє договори банківського вкладу за строками: на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу після закін­чення встановленого договором строку (строковий вклад). Водночас договір може передбачити внесення вкладів і на інших умовах їх повернення, що не суперечать закону. Збільшуючи кількість видів банківських вкладів, фінансовий посередник намагається створити якомога сприятливіші умови для клієнтів із метою залучення додаткових ресурсів.

Оскільки договір банківського вкладу є одностороннім, клієнт (вкладник) має за ним права, яким кореспондують обов'язки банку. Останній зобов'язаний повернути вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повер­нення, які встановлені договором. Якщо банк внесе в договір банківського вкладу іншу умову, що суперечитиме вище-викладеному, така умова вважатиметься нікчемною.

Правовий режим залучених коштів встановлює також Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізични­ми особами, затверджене НБУ. Згідно з цим Положенням залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується одним із наступних способів: догово­ром банківського вкладу (депозиту); договором банківсько­го вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депо­зитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депо­зиту) з видачею іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими ак­тами у сфері банківської діяльності (банківськими правила­ми) та звичаями ділового обороту.

Слід зауважити, що це Положення зобов'язало банки надавати всім вкладникам однієї групи однакові умови для відкриття рахунків, що позбавило банки необхідності про­водити пільгову політику щодо своїх VІР-клієнтів.

Банки забезпечують страхування вкладів фізичних осіб. Таким забезпеченням можна вважати можливість отриман­ня за кожним вкладом у разі нездатності банку виконати свої зобов'язання як страхової виплати встановленої зако­нодавством суми, яку клієнт отримує з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) був ство­рений на виконання Указу Президента України від 10 верес­ня 1998 р. № 996/98 з метою забезпечення захисту інтересів фізичних осіб — вкладників банків. Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державно­го управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Зараз Фонд функціонує на засадах, встановлених Законом «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Він гарантує компенсацію коштів за вкладами, у тому числі відсо­тки, у розмірі загальної суми вкладів, але не більше 2000 грн. (вклади менше 1 грн. не підлягають відшкодуванню). Він га­рантує вклади фізичних осіб у банках України, які є учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду (зараз їх нарахо­вується 147). У разі порушення банком — учасником Фонду вимог Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фі­зичних осіб» його відносять до категорії тимчасових учасни­ків Фонду. Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкла­дами фізичних осіб у банку, переведеному до категорії тимчасового учасника Фонду, якщо ці вклади були залучені ним із дати отримання повідомлення про віднесення його до цієї категорії. Тимчасовий учасник Фонду зобов'язаний попереджати фізичних осіб в письмовій формі при укла­денні з ними нових угод із приводу залучення вкладів про те, що Фонд не гарантує відшкодування за цими вкладами. Двічі на рік Фонд публікує в офіційних засобах масової ін­формації реєстр банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду. Однак Державний ощадний банк України не є учасником Фонду. Клієнт за власним бажанням може отримати гарантовану суму як готівкою, так і в безготівковому вигляді. Термін звернення до Фонду становить три роки з дня при­значення ліквідатора банку — учасника (тимчасового учасни­ка) Фонду.

Кореспондуючим обов'язком банку за договором бан­ківського вкладу є встановлення розміру процентів. Якщо він не визначений у договорі, банк зобов'язаний виплачува­ти проценти в розмірі облікової ставки НБУ (7%). Якщо договором не встановлено інше, комерційний банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу. При цьому в разі зменшення розміру процентів на вклади на вимогу новий показник застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення про­центів, після закінчення місяця з моменту відповідного пові­домлення, якщо інше не встановлено договором. Водночас встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення в разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не вста­новлено законом.

Датою початку нарахування процентів за банківським вкладом є день, наступний за днем надходження вкладу в банк; датою закінчення — день, який передує його повер­ненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника на інших підставах. При цьому ЦК закріпив положення про можливість збільшити вклад за рахунок неотриманих відсо­тків. Згідно з п. 5 ст. 1061 ЦК проценти на банківський вклад виплачують вкладникові на його вимогу після закінчення кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей час проценти збільшують суму вкладу, на яку нарахо­вують проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачують усі нараховані до цього моменту проценти.