Поняття та види кредиту.Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків, який дає можливість банкам отримувати значні доходи, але водночас супроводжується певними ризиками, що пов'язані із можливістю неповернення позичальниками основного боргу та відсотків за позичками. Тому кредитування характеризує суперечність між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю вкладених у позички коштів. Банк змушений постійно вибирати, що для нього важливіше: забезпечення високої ліквідності вкладених у кредити активів чи висока прибутковість. Якщо кредитна політика банку буде спрямована лише на забезпечення високої ліквідності позичок, він програє в конкуренції з іншими банками за прибутковістю, а якщо пріоритетним буде прагнення до високої прибутковості кредитів, банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством. У зв'язку з цим банки у своїй кредитній діяльності шукають оптимальне співвідношення між рівнями ефективності, ризику й ліквідності.
Банківське кредитування розглядають як кваліфікаційну ознаку банку, що передбачає ліцензування з боку НБУ та є різновидом професійної підприємницької діяльності банку, основним джерелом формування його прибутків.
В основі кредитних операцій як виду господарської діяльності комерційних банків має лежати глибоке розуміння економічних, фінансових і правових підвалин бізнесу: кредит може бути повернений вчасно тільки якщо забезпечено його цільову ефективність. Відповідно, комерційні банки мають вживати низку заходів для запобігання виникненню збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові.
Тому основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування знаходять свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.
У банківському кредитуванні перетинаються протилежні інтереси суб'єктів банківських правовідносин. З одного боку, для банку є вигідним надання найдорожчого та найчастіше короткострокового кредиту. Для позичальника кредит — це вирішення його фінансових проблем, засіб забезпечення виробничої діяльності, невідкладних потреб. У зв'язку із цим позичальник готовий нести додаткові витрати у вигляді відсотку за користування кредитом, але, зрозуміло, відсоток та термін повернення кредиту мають бути реальними, такими, що дають можливість розвивати виробництво, впроваджувати новітні технології тощо. Тобто позичальник зацікавлений у найбільш дешевому та довгостроковому кредиті.
Окрім цих суб'єктів у якості суб'єктів кредитних правовідносин можна розглядати учасників забезпечення кредитних зобов'язань, якщо такими суб'єктами не є самі позичальники. Гарант забезпечення виконання кредитних зобов'язань зацікавлений у тому, щоб позичальник виконав свої зобов'язання в повному обсязі, інакше у разі невиконання умов кредитного договору він набуває самостійні права у зв'язку із реалізацією відповідальності. До опосередкованих суб'єктів кредитних правовідносин слід віднести й осіб, які володіють правами на залучені банком кошти. Такі суб'єкти не є прямими учасниками кредитних відносин, але саме вони зацікавлені зрештою в поверненні вкладених за кредитними операціями коштів до банку, а відповідно, й отриманні. Правовий режим зазначених учасників і досі залишається недостатньо розробленим.
Банки несуть обов'язки щодо залучених від юридичних та фізичних осіб коштів, зокрема за договорами депозитних рахунків. У свою чергу, вкладники банку зацікавлені в отриманні більшого відсотку за своїми вкладами, у наданні більш дорогих кредитів, хоча при цьому не відчувають ризику несприятливої кредитної політики банку. Тобто власне банки несуть найбільші ризики за кредитними операціями, тому що зацікавлені як в отриманні прибутків для своєї підприємницької діяльності, так і в можливості виконання зобов'язань перед вкладниками щодо повернення залучених коштів та сплати відсотків.
При проведенні кредитної діяльності банки намагаються цілеспрямовано вибирати майбутніх позичальників і надавати кошти лише тим із них, хто спроможний платити максимальну процентну ставку за виданою позичкою та повертати її у встановлений договором термін. Банки спрямовують потік коштів у реальний капітал, в інвестиції, що забезпечує отримання високої віддачі. Тому за умови своєчасного та повного виконання кредитних зобов'язань ця активна операція банків є однією з найбільш прибуткових.
Відносини, пов'язані з діяльністю банків, становлять синтез фактичних і юридичних відносин, оскільки банківське кредитування регламентується нормами права і набуває правової форми. Водночас природа таких відносин не є однорідною. Аналіз юридичних норм, що регламентують суспільні відносини в галузі кредиту, засвідчує поєднання методів публічних та приватних галузей права, застосування як рівності сторін, так і імперативу з боку уповноважених органів.
Економічні та правові основи кредитування закріплено в чинному законодавстві України. Найважливішими законодавчими актами, що регулюють кредитну діяльність банків, є Цивільний кодекс України, закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про іпотеку», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціяхз нерухомістю». Водночас слід зазначити, що в розвинених країнах кредитування, як правило, є предметом регулювання окремого законодавчого акта.
Банківський кредит— будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей або гарантію, придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу в обмін на зобов'язання боржника повернути заборговану суму, а також на зобов'язання сплатити проценти та інші збори цієї суми.
Слід зауважити, що операції, пов'язані з видачею та погашенням кредиту, мають назву кредитних або позичкових. Це словосполучення склалося історично й застосовується за традицією. Нерідко говорять про ринок позичкових капіталів, одними з найбільш активних учасників якого є банки. Водночас слід зазначити, що, хоча договір банківського кредиту й називають іноді договором банківської позички, це не означає, що до кредитних відносин слід застосовувати положення безоплатної позички, встановлені ст. 827 ЦК України.
Новий ЦК України сформулював поняття кредитного договору і рорзширив поняття позиково-кредитних правовідносин (наприклад, запроваджено комерційний кредит, новація боргу у позикове зобов'язання). Такий підхід краще відображає економічну суть кредиту, хоча не можна говорити про тотожність економічного та юридичного розуміння кредиту.
Банківські кредити можна класифікувати за різними критеріями: строками, предметом кредитування, кредитором (позичальником), цілями, забезпеченістю, методами надання та способами погашення, характером та способом сплати відсотків, числом кредиторів тощо.
За строками використання кредити поділяються на: строкові та безстрокові (до вимоги). Вони можуть бути також простроченими або відстроченими. Строкові кредити надає банк на період, зафіксований в угоді з позичальником, вони бувають трьох видів: короткострокові — до 1 року; середньострокові — від 1 до 3 років; довгострокові — понад 3 роки. До безстрокових відносять кредит, видані банком на невизначений строк, – кредити до вимоги. Позичальник має право погасити таку позику найпершу вимогу банку. Якщо банк не вимагатиме повернення, кредит погашають на розсуд позичальника.
Кредит овердрафт має багатоцільовий короткостроковий характер і надається в разі розриву в платіжному обігу клієнта, коли його поточні фінансові потреби перевищують його ресурси.
Залежно від предмета кредит буває товарний та грошовий.
Залежно від кредитора (позичальника) кредит може бути банківським, державним, комерційним, кредитом приватних осіб.
Залежно від цілей використання кредити бувають споживчі, промислові, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні й експортні тощо.
За наявністю та характером забезпеченості кредити бувають забезпечені, незабезпечені (бланкові). Нзабезпечені (бланкові) позички називають у банківській практиці довірчими і надають тільки під зобов'язання позичальника погасити позику. Крім того, за наявністю забезпечення можна виокремити ломбардний кредит — під заставу цінних паперів; вексельний кредит — під забезпечення векселями.
За методами надання розрізняють позики, які надані в разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії (ліміту кредитування), гарантовані кредити.
Банки можуть надавати револьверні кредити, що становлять періодично поновнювальні позики, які надають у межах встановленого ліміту заборгованості та строків погашення в будь-який час, автоматично, без додаткових узгоджень між сторонами кредитної угоди.
За характером і способом сплати процентів виокремлюють позики з: фіксованою процентною ставкою; плаваючою процентною ставкою; сплатою процентів у міру використання позичених коштів (звичайні позики); сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний кредит).
За кількістю кредиторів кредити комерційних банків можуть бути надані одним банком, синдиковані (консорціум-ні), паралельні. Найбільш поширені кредити, видані одним банком.
Синдиковані кредити видає банківський консорціум, у якому один із банків виконує роль менеджера, збирає з бан-ків-учасників необхідну для клієнта суму коштів, укладає з ним кредитний договір і видає кредит. Паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількох банків. Кредит одному позичальнику видають різні банки, але на однакових погоджених умовах.
Крім вищеназваних існують й інші критерії класифікації банківських кредитів, наприклад за розміром кредиту, за його валютою тощо. Слід розуміти, що наведена класифікація є умовною, оскільки на практиці кожний кредит відповідає не одному, а багатьом з представлених критеріїв класифікації.
Принципи банківського кредитування.Принципи кредитування формують кредитний механізму, визначають сам процес кредитування, відображають сутність і зміст кредиту, вимоги об'єктивних економічних законів. Можна говорити, що це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
У банківській практиці застосування означених принципів пов'язане із труднощами. Наприклад, якщо розглядати такий принцип, як строковість (терміновість) кредиту, виникають певні проблеми при визначенні строку, за який слід сплачувати відсотки за користування кредитними ресурсами. Так, більш-менш зрозуміла ситуація кредитування позичальника, який відкрив рахунок у банку, або коли кредит видається готівкою. В цьому разі перебіг строку кредитного договору починається або в момент зарахування коштів на рахунок позичальника (поточний, кредитний тощо), або в момент видачі готівкових коштів. Однак певні труднощі виникають при міжбанківському кредитуванні або кредитуванні позичальника, рахунок якого відкритий в іншому банку. Як правило, сьогодні банки відмовляються надавати кредити позичальникам, якщо останні не мають рахунку.
Принцип забезпеченості кредитування означає наявність у позичальника юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту: договору застави, договору-гарантії, договору-поручительства. Формами забезпечення кредитних зобов'язань можуть бути також: переуступка на користь банку контрактів, вимог і рахунків позивачів до третьої особи; договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості за позикою; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; інші грошові вимоги позичальника до третьої особи. Забезпечення зобов'язань за банківськими кредитами в одній чи одночасно в декількох формах передбачають сторони кредитної угоди у кредитному договорі.
Принцип повернення кредиту відрізняє кредит від інших економічних категорій. Поверненість є характерною рисою кредиту, його атрибутом і полягає в тому, що позичальник після закінчення строку користування позиченими коштами має своєчасно їх повернути шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок кредитної установи, яка надала кредит. Це забезпечує відновлення кредитних ресурсів банку як необхідну умову для продовження його статутної діяльності.
Принцип строковості означає, що кредит має бути погашений у визначений в кредитному договорі термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному позичальнику можливість отримати нові банківські кредити, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо позичальник порушує строки погашення, банк застосовує до нього штрафні санкції (спочатку у вигляді збільшених відсотків) і може відмовити в повторній видачі кредиту.
Принцип цільового характеру кредитування передбачає вкладення позичкових коштів у конкретні господарчі процеси, на строго визначені цілі. Такі кошти можуть йти лише на операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їхню достатню дохідність, з урахуванням економічної кон'юнктури та ризиків у конкретній галузі національної економіки, тенденцій розвитку ринку. Залежно від цілей розрізняють: кредит для фінансування оборотного капіталу; кредит для фінансування основного капіталу; кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій. Крім того, окремо визначають споживчий кредит, якиц надається громадянам на придбання транспортних засобів, побутової техніки тощо.
Принцип платності означає, що позичальник має внести до банку визначену плату за користування кредитом. Витрати позичальника на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва й обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку. Розмір відсоткової ставки за користування кредитом установа банку встановлює самостійно, залежності від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення й розміру витрат на утримання заходу, що кредитується, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні тощо. Розмір відсоткової ставки має бути таким, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку на залучення коштів, необхідних для надання кредиту, витрати на ведення банківської справи і забезпечувала б одержання доходу банку.
Сплата відсотків позичальником здійснюється у строки, визначені кредитним договором. Якщо в договорі встановлені умови щоквартальної сплати відсотків, оформляється графік авансованих щомісячних платежів. Суми авансованих платежів визначаються щоквартально з урахуванням фінансових можливостей позичальника та банку. При цьому строк сплати авансованих щомісячних платежів може бути перенесений, але не пізніше строку квартального платежу.
Протягом дії кредитної угоди банк має право змінювати рівень відсоткової ставки за кредит залежно від зміни відсоткової політики органами, до компетенції яких належить вирішення цих питань, попиту та пропозиції на кредитні ресурси.
Сукупне застосування названих принципів кредитування спрямоване на дотримання інтересів всіх суб'єктів кредитних правовідносин.
Порядок кредитування.Стратегія та тактика комерційного банку у сфері отримання та надання кредитів визначають суть його кредитної політики. З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з додержанням встановлених НБУ обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних коштів. Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення й сплати відсотків за користування ним.
Кредитна політика банку становить комплекс заходів, метою яких є підвищення доходності кредитних операцій та зниження кредитних ризиків. Розробляючи кредитну політики, банк має взяти до уваги цілу низку об'єктивних та суб'єктивних чинників, у тому числі макроекономічних, регіональних, галузевих, внутрішньобанківських.
Кредитна політика передбачає такі елементи: визначення цілей, на підставі яких формується кредитний портфель банку (види, строки, розміри і якість забезпечення); опис повноважень підрозділів банку у процесі видачі, ведення та погашенні кредиту; перелік необхідних документів; основні правила прийому, оцінки та реалізації кредитного забезпечення; лімітування операцій щодо кредитування; політику встановлення процентних ставок за кредитами; методики оцінки кредитних заяв; методи діагностики проблемних кредитів, їх аналізу та шляхів подолання труднощів, що виникають1.
Багато в чому кредитна політика залежить від ліквідності банку. Кредитування здійснюють у декілька етапів, серед яких виокремлюють: підготовчий; розгляд кредитного проекту; оформлення кредитної документації; етап використання кредиту та наступного контролю у процесі кредитування.
До кредитних правовідносин силою прямої вказівки закону (ч. 2 ст. 1054 ЦК України) застосовується більшість норм, що регулюють договір позики (статті 1046—1052 ЦК України). При цьому кредит може існувати як самостійне правовідношення (договір позики або кредитний договір), так і як елемент, що входить до складу іншого правовідношення (комерційне кредитування). Деякі фахівці вважають, що кредитний договір — це «комерціалізований консенсуальний різновид договору позики».
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається в письмовій формі, а її недодержання робить договір нікчемним (ст. 1055 ЦК).
Оцінка фінансового стану позичальника. Відповідно до банківської практики, що склалася в національних банківських системах, банки самостійно встановлюють критерії оцінки фінансового стану позичальника. Це вирішується на рівні локальних актів банків - положення про проведення кредитних операцій, положення про кредитний комітет банку.
Законодавство встановлює перелік локальних актів, наявність яких є обов'язковою умовою діяльності банків у сфері активних операцій. Зокрема, це положення щодо проведення активних кредитних операцій та методика оцінки фінансового стану позичальника (контрагенту банку), яка є невід'ємною частиною внутрішньобанківського положення про кредитування. У зазначених документах мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їхніх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Правове значення цих актів полягає в тому, що до моменту підписання кредитного договору вони є рекомендаціями для позичальника, а після підписання — добровільно прийнятими на себе зобов'язаннями. Потенційному позичальнику є сенс, перш ніж отримати кредит, ознайомитися із правилами кредитування, які визначають сукупність прав та обов'язків, встановлюють міру відповідальності та визначають систему контролю, які практикують у зазначеному банку.
Одним із базових нормативно-правових актів, що його використовує банк при визначенні платоспроможності та фінансового стану позичальників, є Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
Положення містить ряд економічних показників, які банки зобов'язані вивчити до моменту укладення кредитного договору.
Банк має прагнути, щоб вся інформація, необхідна йому для ухвалення кваліфікованого рішення про видачу кредиту, була отримана вже на початкових стадіях роботи з потенційним позичальником. Тому від кожного потенційного позичальника слід вимагати надання банку максимально докладних заяв на кредит, оскільки обсяг і якість інформації, що містяться в них, значною мірою характеризуватимуть рівень професіоналізму позичальника та його бажання працювати з цим банком.
Перспективним у цьому розрізі є прийняття парламентом закону, який регулюватиме правовий статус кредитних бюро та порядок створення кредитних історій позичальників, надання та отримання інформації про них.
Розгляд документів на отримання кредиту.За наявності у кредитного інспектора (або іншого працівника кредитного відділу банку) позитивного висновку про кредитну заяву та подані позичальником супроводжувальні документи, співбесіди з ним (за необхідності) відповідна частина комплекту документів надходить до юридичного управління, відділу забезпечення кредитних операцій, служби економічного захисту КБ з метою проведення комплексного аналізу заявки. Банки самостійно встановлюють термін проходження документів через відповідні інстанції, але, як правило, він становить від 5 до 7 днів.
У разі позитивної оцінки кредитний інспектор готує єдиний висновок про доцільність (недоцільність) видачі кредиту, його візують відповідні посадові особи, і документи надходять до кредитного комітету КБ. Останній розглядає питання та приймає рішення щодо надання (ненадання) кредиту та його умов. Залежно від положень, закладених у статут КБ, такі рішення може приймати і Правління банку або інший уповноважений орган.
За підсумками прийнятого рішення за умови надання кредиту кредитний інспектор оформлює кредитний та інші договори, що забезпечують кредит, та формує кредитну справу. До цієї справи належать: матеріали про надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи, інші документи, що засвідчують наявність забезпечення кредиту); фінансово-економічна інформація (бізнес-плани, бухгалтерська звітність, звіти); матеріали про кредитоспроможність позичальника (аудиторські висновки, довідки, одержані з інших банків, запити, листи тощо).
Для позичальника відкривають позичковий рахунок. Одночасно з видачею кредиту банк створює резерв для компенсації можливих втрат за позичками. Водночас позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 2 ст. 1056 ЦК).
Слід зауважити, що законодавство містить ряд обмежень щодо суми кредиту. Зокрема, при наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу банку, останній зобов'язаний повідомити НБУ про такий кредит. Жодний із виданих кредитів (у тому числі за сукупністю видів одному клієнтові) не може перевищувати 25% власних коштів банку. Загальний розмір виданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.
Банкам також заборонено: прямо чи непрямо надавати кредити для придбання власних цінних паперів; надавати кредити будь-якій особі для погашення нею будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбавати активи пов'язаної особи банку; придбавати цінні папери, розміщені чи підписані пов'язаною особою банку; використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів (можливе лише за дозволом НБУ); встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні, нижчому за собівартість банківських послуг у цьому банку.
Забезпечення кредиту.Правові інститути, які забезпечують зобов'язання за кредитним договором, можна поділити на три групи:
• неустойка, застава, порука, банківська гарантія;
• договори страхування, які хоча і не є способом забезпечення зобов'язання, однак створюють правові гарантії задоволення інтересів банку в разі неповернення кредиту;
• право безакцептного списання коштів із рахунків боржника; купівля-продаж майна із зобов'язанням його зворотного викупу (операції РЕПО); договір довірчого управління майном; зміна осіб у зобов'язанні; уступка прав вимоги (цесія); перевід боргу;
• нетрадиційні способи: припинення зобов'язань шляхом відступного або пробачення боргу та новації.
На сьогодні частіше застосовують способи, зазначені в першій групі. Вони мають акцесорний (крім банківської гарантії) характер щодо основного зобов’язання. Це положення є актуальним при кредитуванні шляхом відкриття кредитної лінії. При кредитуванні у формі кредитної лінії припинення кредитного договору в майбутньому не припиняє основного зобов'язання позичальника щодо повернення раніше отриманих кредитних коштів та сплати процентів за користування ними. Таким чином, фактично одночасно із цими зобов'язаннями продовжують діяти і зобов'язання щодо забезпечення, тобто застава.
При укладанні кредитних договорів слід звертати увагу на те, що не все майно можна приймати як спосіб забезпечення виконання кредитних договорів. Юридичні особи, які мають загальну компетенцію (правоздатність), можуть використовувати своє майно без будь-яких обмежень. Проте можна виокремити юридичних осіб, компетенція яких обмежена законом або договором, зокрема державні підприємства, казенні підприємства, державні холдингові компанії, спеціальні підприємства, бюджетні установи. Такі юридичні особи, як і некомерційні юридичні особи, не завжди можуть використовувати своє майно для забезпечення кредитних договорів, особливо за третіх осіб.
На окрему увагу заслуговує можливість виступати стороною в договорі про забезпечення кредиту філії. Для укладення договору філія повинна мати відповідні повноваження, визначенні в Положенні про її діяльність, а у директора філії повинна бути довіреність на право укладати договори та інші угоди від імені головного підприємства.
Застава— традиційний спосіб забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Використання застави пов'язано з можливістю банку отримати таке забезпечення, яке дозволить достатньо оперативно отримати задоволення своїх вимог у разі невиконання боржником взятих на себе зобов'язань. Крім того, будь-яка прострочка боржника може в подальшому негативно відбитися на майновому стані самого банку.
В силу застави кредитор заставодатель0 має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). При вирішенні питання про те, яке майно виступатиме заставою, як правило, не виникає проблем із використанням квартир, будинків, транспортних засобів тощо. Предметом застави може бути й іпотека. Водночас особливий статус серед засобів забезпечення мають цінні папери, паї та частки у статутному капіталі.
Якщо предметом застави є нерухоме майно, та в інших передбачених законом випадках, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Також застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця із внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна.
У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За його рахунок він має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Цивільний кодекс України містить правила звернення стягнення на предмет застави, його реалізації тощо.
Припинення права застави пов'язане із: припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою; втратою предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізацією предмета застави; 4) набуттям заставодержателем права власності на предмет застави (п. 1 ст. 593 ЦК України). У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.
Проблема із виконанням грошових зобов'язань боржника пов'язана також із можливістю виникнення податкової заборгованості, а внаслідок цього і податкової застави. Питання податкової застави регулює Закон України «про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 22 грудня 2000 р. У законі встановлено пріоритет податкової застави.
Банківська гарантія. Можливість видачі гаранти банківською установою передбачено Законом «Про банки і банківську діяльність», який визначає цю банківську операцію як надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі (п. 5 ч. 2 ст. 47). Крім того, за банком закріплено право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних для надання кредитів, банківських гарантій.
За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує кредитору (бенефіціару) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст. 560 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У разі сплати зазначеної суми обов'язок гаранта перед кредитором припиняється. У свою чергу, гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником (п. 1 ст. 569 ЦК України).
Серед рис, що характеризують банківську гарантію, можна назвати:
• односторонній характер зобов'язання за гарантією (одностороння угода), що відрізняє її від договору поручительства;
• переважно безумовний характер вимоги кредитора за гарантією, який не передбачає відмови гаранта, заснований на взаємовідносинах основного боржника (принципала) та бенефіціара;
• незалежний від долі забезпечуваного зобов'язання характер гарантії на відміну від акцесорного характеру зобов'язання поручителя;
• наявність або відсутність права регресу у гаранта визначається не нормами ЦКУ, а угодою між гарантом та боржником.
Банківські гарантії можна класифікувати за ступенем забезпечення вимог бенефіціара (відкличні та безвідкличні), за підставами реалізації гарантом свого зобов'язання (умовні та безумовні — на першу вимогу), за способом забезпечення платежу гаранта (покриті та непокриті), за способом виставлення гарантії (прямі та контргарантїі), за можливістю передачі прав вимоги, що належать бенефіціару за гарантією (такі, що передаються, та такі, що не передаються).
Слід зауважити, що послуга надання банківської гарантії є платною, оскільки гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст. 567 ЦК України). Тому для банку така операція може становити інтерес, особливо коли боржник виконуватиме свої зобов'язання за кредитним договором своєчасно і в повному обсязі. Наприклад, з 2004 р. на вітчизняному ринку банківських гарантій банки почали активно боротися за залучення нових клієнтів — туристичних агенцій, які підпадають під нові умови переліцензування з обов'язковим наданням банківської гарантії.
Загалом банківські гарантії достатньо ефективно забезпечують інтереси кредитора, тому цей спосіб забезпечення виконання кредитного зобов'язання широко застосовують у банківській практиці. У розвинених країнах поступово відбувається заміна забезпечення з поручительства на видачу банківських гарантій. В Україні ці способи забезпечення кредитного зобов'язання, хоча і передбачені законом, не отримали поки широкого розповсюдження. І досі переважає застава.
Контроль за використанням кредитних ресурсів.Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, надалі — не рідше одного разу в три місяці, а для банків — не рідше одного разу на місяць. Водночас на законодавчому рівні не визначено межі здійснення такого контролю і права, якими наділений банк при здійсненні зазначених повноважень. Тому досить часто виникають ситуації, коли позичальник не виконує вимоги бунку щодо надання відповідної інформації або допущення ддо фактичних перевірок, мотивуючи це відсутністю відповідних норм, що визначають контрольні повноваження банків, у сфері контролю за цільовим і ефективним використанням кредитних ресурсів.
Хоча в ЦК зазначено, що в разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку щодо цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором (ч. З ст. 1056 ЦК України).
Порядок повернення кредитів.З моменту надання кредиту в позичальника виникає зобов'язання повернути банку суму коштів, яка дорівнює отриманій від нього за кредитним договором. Належне виконання позичальником цього обов'язку полягає в дотриманні ним строку повернення боргу, валюти платежу, способу припинення його зобов'язання, визначених кредитним договором.
Дострокове виконання зобов'язання допускається лише коли воно спеціально передбачено законом, іншими правовими актами або умовами кредитного договору.
Повернення кредиту позичальником—фізичною особою може здійснюватися як в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів із рахунку (використовуються платіжні доручення), так і готівкою, шляхом внесення відповідної суми в касу банку. Моментом виконання зобов'язання є зарахування грошової суми, яку було позичено, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України), якщо інше не буде зазначено у кредитному договорі. При поверненні кредиту готівкою зобов'язання слід вважати виконаним із моменту отримання коштів касиром банку.
Погашення заборгованості за кредитом та сплату відсотків здійснюють із рахунку позичальника. При цьому спочатку погашаються відсотки за користування кредитом, прострочена заборгованість і лише потім — основна суму кредиту. За неспроможності позичальника сплатити борг останній може стягуватися з гарантів, поручителів.
Відповідальність за кредитним договором.Глава 71 ЦК України, у якій розкриваються поняття та зміст позики й кредиту, не передбачає відповідальності позикодавця в разі відмови в наданні кредиту, передбаченого кредитним договором.
За порушення обов'язку щодо повернення отриманого від банку кредиту позичальник може бути притягнений до відповідальності у формі сплати відсотків за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 1050 ЦК України). Якщо договір встановлює обов'язок позичальника повернути позику частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
При невиконанні позичальником обов'язків, встановлених договором позики щодо забезпечення її повернення, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати належних процентів (ст. 1052 ЦК України).
Деякі норми, що регулюють відносини відповідальності за невиконання зобов'язань за кредитним договором, містить Положення НБУ «Про кредитування». Водночас на практиці кредитні договори можуть передбачати інші наслідки несвоєчасного повернення позичальником банківського кредиту, наприклад сплату пені або підвищених відсотків за користування кредитом.
Слід зауважити, що після активного кредитування населення, яким комерційні банки займалися протягом всього 2003 р. (особливо в листопаді-грудні), вони стикалися із проблемами неповернення кредитів у сфері кредитування придбання товарів довгострокового користування: побутової техніки, електроніки, меблів, мобільних телефонів. Це незначні позики, середній розмір яких коливається в рамках $ 100—300. Досить часто їх видавали за експрес-системою, за якою кредит строком на рік можна оформити на місці,не виходячи з магазину, де знаходиться банківський службовець. Така ситуація характерна в першу чергу для банку м. Києва, у тому числі системних.
Кількість неповернених кредитів зросла у великих банків на 10 — 15%, у середніх — на 20 — 25%. При цьому частка проблемних кредитів зростала паралельно зі збільшенням загального обсягу позик, виданих населенню. Хоча системні банки поки вважають, що проблему можна вирішити і що вона не набула загрозливого характеру. З іншого боку, банки розробили та запровадили комплекс заходів, спрямованих на посилення регламентації процедури роботи із розстрочкою. Зокрема, розширено перелік документів, необхідних для отримання кредиту, і запроваджено більш серйозну оцінку фінансового стану позичальника. Крім того, додатковою умовою є реєстрація фізичної особи — позичальника в одному районі з банком, у якому він хоче кредитуватися. Одночасно банки підіймають і ставки. За прогнозами, зростання ставок складатиме 2—5% річних. Відповідно, споживче кредитування у гривні подожчає на 22—27% річних.