Банки як учасники ринку цінних паперів

В умовах ринкової економіки цінні папери посідають важливе місце у платіжному обігу кожної держави. Завдяки випуску й обігу цінних паперів забезпечуються інвестицій­ні процеси, пересування коштів у більш ефективні галузі на­ціональної економіки, життєздатні ринкові структури.

І хоча поки у фінансовій системі України ринок цінних паперів не займає настільки важливого місця, як у країнах із розвиненою економікою, не слід применшувати значен­ня цінних паперів як фінансових інструментів для розвитку власного ринку позичкових капіталів та як засобу розвитку суб'єктів підприємництва.

Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини шляхом залучення до своєї сфери ринку боргових інстру­ментів (ринку облігацій), так і відносини співволодіння, що виникають на ринку інструментів власності (ринку акцій). Такі відносини виявляються у випуску спеціальних доку­ментів — цінних паперів, які мають власну вартість, можуть продаватися, придбаватися (відчужуватися) та погашатися. Деякі автори вважають, що цінний папір — форма фіксації фінансово-правових відносин між учасниками ринку, який сам став об'єктом таких відносин. Це виражається в тому, що укладення будь-якої угоди між сторонами на цьому рин­ку частіше за все відбувається у вигляді передачі або купівлі-продажу цінного папера (або лише прав, що визначаються даним цінним папером) в обмін на гроші.

Ринок цінних паперів виступає органічною часткою рин­ку позичкових капіталів, як національного, так і міжнарод­ного. І саме фондовий ринок дозволяє капіталам минати або залишати недостатньо прибуткові чи взагалі збиткові галузі та концентруватися в найбільш перспективних секто­рах економіки. Тому клієнти фондового ринку мають мож­ливість брати участь у бізнесі компаній, що процвітають сьогодні або процвітатимуть у майбутньому, і таким чином отримати додаткові прибутки, які досить часто порівняно з банківськими рахунками мають кращі перспективи та біль­ші розміри.

Банки, як і інші учасники ринку позичкових капіталів, за­цікавлені в тому, щоб бути не лише клієнтами, а й учасни­ками фондового ринку країни і брати участь в операціях із цінними паперами.

У літературі з банківської справи пропонується згрупува­ти операції банків із цінними паперами таким чином:

• операції емісійні, тобто операції з емісії, випуску в обіг комерційними банками власних цінних паперів;

• операції кредитні — з видачі кредитів (позик) цінни­ми паперами масових випусків та з кредитування під заста­ву цінних паперів;

• облік (дострокове придбання зі скидкою з номіналу) векселів, флоут (оплата за власний рахунок із наступним відшкодуванням) чеків, трасованих на інших банках;

• купівля-продаж цінних паперів за власний рахунок і за дорученням;

• фондові біржові операції;

• обслуговування обігу цінних паперів операції зі спри­яння кредиторам та емітентам цінних паперів: першим — у здійсненні прав (отриманні виконання за паперами, фік­сації прав на рахунках депо тощо), другим — у виконанні обов'язків (виплаті доходів, погашенні паперів, веденні реєс­тру власників тощо);

• депозитарні операції, тобто операції зі збереження цін­них паперів, що реалізуються в різних правових формах.

Отже, комерційний банк залежно від операцій може виступати як емітент цінних паперів, фінансовий інвестор та посередник у відносинах між сторонніми емітентами та ін­весторами. Проте об'єктами цих операцій є цінні папери.

Цінні папери мають цілу низку рис, притаманних лише їм, у тому числі: зворотність, доступність для цивільного обігу, терміновість, стандартність, документальність, серій­ність, ринковість, доходність, ліквідність, обов'язковість ви­конання, ризиковість тощо. Емісія та обіг цінних паперів потребують визнання й регулювання держави.

Цінний папір — документ встановленого зразка з відповід­ними реквізитами, що засвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (вида­ла), і власником, передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випли­вають із цього документа, іншим особам.

Цивільний кодекс України виокремлює групи цінних па­перів:

• пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутно­му капіталі, надають своїм власникам право на участь в уп­равлінні емітентом і одержання як частини прибутку у виг­ляді дивідендів, так і частини майна при ліквідації емітента;

• боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики та передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначе­ний строк кошти відповідно до зобов'язання;

• похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний із правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фі­нансових та (або) товарних ресурсів;

• товаророзпорядчі цінні папери, які надають своєму де­ржателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Закон може передбачати також інші групи цінних папе­рів (п. 1 ст. 195 ЦК України).

Базовим законом, що регулює відносини у сфері випуску та обігу цінних паперів, є Закон України «Про цінні папери та фондову біржу». Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів, як: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облі­гації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпо­течні цінні папери.

Комерційні банки можна розглядати як фінансових по­середників та емітентів різних цінних паперів, інвесторів та інвестиційних банків. Банки можуть виступати емітентами цінних паперів двох типів: емісійних та торговельних. Перші з них емітуються для формування власних капіталів — влас­ного (акції для акціонерних товариств) та позикового (об­лігації для банків будь-яких організаційно-правових форм). Другі — для обслуговування розрахункових та кредитних угод клієнтів. НБУ виконує роль агента з державних обліга­ціях України.

У свою чергу, інвестиційні банки опікуються забезпе­ченням розміщення фондових інструментів на первинному ринку. Проте українські комерційні банки фактично є уні­версальними і не мають чіткого інвестиційного спрямуван­ня. У деяких країнах (наприклад, США) можливості прове­дення комерційними банками низки операцій з цінними паперами раніше були істотно обмежені, але за дорученням клієнтів дозволялося здійснювати функції брокерів, ви­конувати трастові операції тощо.

Слід зауважити, що держава відіграє помітну роль на фондовому ринку, виконуючи такі функції, як: залучення великих коштів для покриття дефіциту бюджету, забезпе­чення регулювання банківських процентних ставок шляхом встановлення облікової ставки та завдяки випуску держав­них короткострокових зобов'язань із відповідним рівнем доходності; здійснення контролю за обсягом грошової маси, що перебуває в обігу, шляхом проведення операцій цен­трального банку з державними цінними паперами на від­критому ринку; інвестора — власника великих пакетів акцій інвестиційно привабливих, важливих для економіки краї­ни підприємств; ліцензування, регулювання, контролю та моніторингу діяльності учасників ринку цінних паперів.

У 1999 р. НБУ на виконання положень Закону «Про бан­ки і банківську діяльність» та з метою впорядкування діяль­ності комерційних банків на ринку цінних паперів спільно з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийняв Положення щодо організації діяльності комерцію них банків на ринку цінних паперів.

Згідно з Положенням до професійної діяльності на рин­ку цінних паперів, яку можуть здійснювати банки, нале­жить діяльність щодо: торгівлі цінними паперами; депози­тарної діяльності зберігача цінних паперів; ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; управління цінними па­перами. Банк мав організувати свою діяльність на ринку цінних паперів у складі організаційно відокремлених внут­рішніх підрозділів або дочірніх структур. Закон мав на увазі спеціалізований структурний підрозділ, що здійснює ок­ремі види професійної діяльності на ринку цінних паперів на підставі внутрішнього Положення за умови дотримання ним установлених чинним законодавством вимог, що об­межують ризики за операціями з цінними паперами (банк зобов'язаний виконувати ці умови, якщо сума угод за цін­ними паперами становить більше 0,5 млн грн. на квартал). Законодавство також містить вимоги, які має закріплювати внутрішнє Положення щодо підрозділу банку для здійснен­ня професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Інші види професійної діяльності на ринку цінних папе­рів здійснюються банками відповідно до норм, визначених чинним законодавством.

Поряд із цим згідно зі ст. 47 Закону «Про банки і банківсь­ку діяльність» банк за наявності ліцензії та дозволу НБУ має право здійснювати такі операції та угоди, як емісія власних цінних паперів; організація купівлі та продажу цінних папе­рів за дорученням клієнтів; операції на ринку цінних паперів від свого імені (у тому числі андеррайтинг); випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборот­них платіжних інструментів. За умови отримання письмо­вого дозволу НБУ банки також мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіо; здійснювати випуск, обіг, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; забезпечувати довірче управління коштами та цінними паперами за договорами.

Юридичними та фізичними особами, а також депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

При цьому дозвіл надається за умови дотримання декіль­кох вимог, у тому числі якщо:

• рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимо­гам НБУ, що підтверджує незалежний аудитор;

• банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

• банк подав план, за яким він здійснюватиме таку діяль­ність, і цей план схвалений НБУ;

• НБУ дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості та відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.