В умовах ринкової економіки цінні папери посідають важливе місце у платіжному обігу кожної держави. Завдяки випуску й обігу цінних паперів забезпечуються інвестиційні процеси, пересування коштів у більш ефективні галузі національної економіки, життєздатні ринкові структури.
І хоча поки у фінансовій системі України ринок цінних паперів не займає настільки важливого місця, як у країнах із розвиненою економікою, не слід применшувати значення цінних паперів як фінансових інструментів для розвитку власного ринку позичкових капіталів та як засобу розвитку суб'єктів підприємництва.
Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини шляхом залучення до своєї сфери ринку боргових інструментів (ринку облігацій), так і відносини співволодіння, що виникають на ринку інструментів власності (ринку акцій). Такі відносини виявляються у випуску спеціальних документів — цінних паперів, які мають власну вартість, можуть продаватися, придбаватися (відчужуватися) та погашатися. Деякі автори вважають, що цінний папір — форма фіксації фінансово-правових відносин між учасниками ринку, який сам став об'єктом таких відносин. Це виражається в тому, що укладення будь-якої угоди між сторонами на цьому ринку частіше за все відбувається у вигляді передачі або купівлі-продажу цінного папера (або лише прав, що визначаються даним цінним папером) в обмін на гроші.
Ринок цінних паперів виступає органічною часткою ринку позичкових капіталів, як національного, так і міжнародного. І саме фондовий ринок дозволяє капіталам минати або залишати недостатньо прибуткові чи взагалі збиткові галузі та концентруватися в найбільш перспективних секторах економіки. Тому клієнти фондового ринку мають можливість брати участь у бізнесі компаній, що процвітають сьогодні або процвітатимуть у майбутньому, і таким чином отримати додаткові прибутки, які досить часто порівняно з банківськими рахунками мають кращі перспективи та більші розміри.
Банки, як і інші учасники ринку позичкових капіталів, зацікавлені в тому, щоб бути не лише клієнтами, а й учасниками фондового ринку країни і брати участь в операціях із цінними паперами.
У літературі з банківської справи пропонується згрупувати операції банків із цінними паперами таким чином:
• операції емісійні, тобто операції з емісії, випуску в обіг комерційними банками власних цінних паперів;
• операції кредитні — з видачі кредитів (позик) цінними паперами масових випусків та з кредитування під заставу цінних паперів;
• облік (дострокове придбання зі скидкою з номіналу) векселів, флоут (оплата за власний рахунок із наступним відшкодуванням) чеків, трасованих на інших банках;
• купівля-продаж цінних паперів за власний рахунок і за дорученням;
• фондові біржові операції;
• обслуговування обігу цінних паперів операції зі сприяння кредиторам та емітентам цінних паперів: першим — у здійсненні прав (отриманні виконання за паперами, фіксації прав на рахунках депо тощо), другим — у виконанні обов'язків (виплаті доходів, погашенні паперів, веденні реєстру власників тощо);
• депозитарні операції, тобто операції зі збереження цінних паперів, що реалізуються в різних правових формах.
Отже, комерційний банк залежно від операцій може виступати як емітент цінних паперів, фінансовий інвестор та посередник у відносинах між сторонніми емітентами та інвесторами. Проте об'єктами цих операцій є цінні папери.
Цінні папери мають цілу низку рис, притаманних лише їм, у тому числі: зворотність, доступність для цивільного обігу, терміновість, стандартність, документальність, серійність, ринковість, доходність, ліквідність, обов'язковість виконання, ризиковість тощо. Емісія та обіг цінних паперів потребують визнання й регулювання держави.
Цінний папір — документ встановленого зразка з відповідними реквізитами, що засвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником, передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають із цього документа, іншим особам.
Цивільний кодекс України виокремлює групи цінних паперів:
• пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають своїм власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання як частини прибутку у вигляді дивідендів, так і частини майна при ліквідації емітента;
• боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики та передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;
• похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний із правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;
• товаророзпорядчі цінні папери, які надають своєму держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Закон може передбачати також інші групи цінних паперів (п. 1 ст. 195 ЦК України).
Базовим законом, що регулює відносини у сфері випуску та обігу цінних паперів, є Закон України «Про цінні папери та фондову біржу». Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів, як: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери.
Комерційні банки можна розглядати як фінансових посередників та емітентів різних цінних паперів, інвесторів та інвестиційних банків. Банки можуть виступати емітентами цінних паперів двох типів: емісійних та торговельних. Перші з них емітуються для формування власних капіталів — власного (акції для акціонерних товариств) та позикового (облігації для банків будь-яких організаційно-правових форм). Другі — для обслуговування розрахункових та кредитних угод клієнтів. НБУ виконує роль агента з державних облігаціях України.
У свою чергу, інвестиційні банки опікуються забезпеченням розміщення фондових інструментів на первинному ринку. Проте українські комерційні банки фактично є універсальними і не мають чіткого інвестиційного спрямування. У деяких країнах (наприклад, США) можливості проведення комерційними банками низки операцій з цінними паперами раніше були істотно обмежені, але за дорученням клієнтів дозволялося здійснювати функції брокерів, виконувати трастові операції тощо.
Слід зауважити, що держава відіграє помітну роль на фондовому ринку, виконуючи такі функції, як: залучення великих коштів для покриття дефіциту бюджету, забезпечення регулювання банківських процентних ставок шляхом встановлення облікової ставки та завдяки випуску державних короткострокових зобов'язань із відповідним рівнем доходності; здійснення контролю за обсягом грошової маси, що перебуває в обігу, шляхом проведення операцій центрального банку з державними цінними паперами на відкритому ринку; інвестора — власника великих пакетів акцій інвестиційно привабливих, важливих для економіки країни підприємств; ліцензування, регулювання, контролю та моніторингу діяльності учасників ринку цінних паперів.
У 1999 р. НБУ на виконання положень Закону «Про банки і банківську діяльність» та з метою впорядкування діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів спільно з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийняв Положення щодо організації діяльності комерцію них банків на ринку цінних паперів.
Згідно з Положенням до професійної діяльності на ринку цінних паперів, яку можуть здійснювати банки, належить діяльність щодо: торгівлі цінними паперами; депозитарної діяльності зберігача цінних паперів; ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; управління цінними паперами. Банк мав організувати свою діяльність на ринку цінних паперів у складі організаційно відокремлених внутрішніх підрозділів або дочірніх структур. Закон мав на увазі спеціалізований структурний підрозділ, що здійснює окремі види професійної діяльності на ринку цінних паперів на підставі внутрішнього Положення за умови дотримання ним установлених чинним законодавством вимог, що обмежують ризики за операціями з цінними паперами (банк зобов'язаний виконувати ці умови, якщо сума угод за цінними паперами становить більше 0,5 млн грн. на квартал). Законодавство також містить вимоги, які має закріплювати внутрішнє Положення щодо підрозділу банку для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Інші види професійної діяльності на ринку цінних паперів здійснюються банками відповідно до норм, визначених чинним законодавством.
Поряд із цим згідно зі ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» банк за наявності ліцензії та дозволу НБУ має право здійснювати такі операції та угоди, як емісія власних цінних паперів; організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; операції на ринку цінних паперів від свого імені (у тому числі андеррайтинг); випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів. За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіо; здійснювати випуск, обіг, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; забезпечувати довірче управління коштами та цінними паперами за договорами.
Юридичними та фізичними особами, а також депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
При цьому дозвіл надається за умови дотримання декількох вимог, у тому числі якщо:
• рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам НБУ, що підтверджує незалежний аудитор;
• банк не є об'єктом застосування заходів впливу;
• банк подав план, за яким він здійснюватиме таку діяльність, і цей план схвалений НБУ;
• НБУ дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості та відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.