рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Застосування деривативів у банківській діяльності

Застосування деривативів у банківській діяльності - раздел Экономика, Банківське право Деривативи — Стандартні Документи (Похідні Цінні Папе­Ри), Що Засвідчують ...

Деривативи — стандартні документи (похідні цінні папе­ри), що засвідчують право та (або) обов'язок придбати або прода­ти цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а та­кож кошти на певних умовах у майбутньому.

Актив, що закладений в основу строкового контракту, називають базисним або базовим активом. Оскільки стро­ковий контракт виникає на підставі базисного активу, його також називають похідним активом або похідним інстру­ментом, а строковий ринок часто називають ринком похід­них цінних паперів.

У якості активів у міжнародній практиці використовують товарні (за їх основу беруть будь-який затверджений бір­жею товар), валютні (ґрунтовані на операціях купівлі-прода-жу валюти), фондові (базовими активами є акції, облігації, індекси), ф'ючерсні (право на купівлю-продаж ф'ючерсів з відповідним базисним активом).

Незважаючи на відносно молодий вік та динамічність розвитку, ринок деривативів є важливим сегментом ринко­вої економіки, хоча й досі мало досліджений у країнах СНД, що, проте, не применшує його значення як постійного дже­рела залучення позикових коштів.

Похідні інструменти виконують цілу низку функцій на ринку позичкових капіталів, у тому числі страхування від ризиків несприятливих коливань процентних ставок, курсів цінних паперів, валюти тощо; спекулятивну функцію, ос­кільки пропонують необмежену потенційну можливість для понадприбуткових операцій. Водночас похідні інстру­менти містять і елементи окремих довгострокових боргових інструментів ринку капіталів, що дозволяє створювати нові різновиди досить прибуткових інструментів.

Ринок деривативів має внутрішню структуру, у якій мож­на виокремити первинний і вторинний (біржовий та позабіржовий) ринки. Втім, якщо для цінних паперів біржовий ринок є переважно вторинним, для деривативів вони прак­тично співпадають. При такій організації ринку похідних контрактів можливе як розширення, так і миттєве звуження його обсягів. Чинне законодавство встановлює порядок ви­пуску та обігу фондових деривативів.

На біржовому ринку в обігу перебувають два основні види фінансових інструментів — стандартизовані ф'ючерсні та опціонні контракти. Позабіржовий ринок представлений чисельними інструментами, у тому числі форвардними контрактами, позабіржовими опціонами, варантами, свопами, угодами про майбутню процентну ставку, угодами про мак­симальну або мінімальну процентні ставки тощо.

Слід зазначити, що держава приділяє велику увагу питан­ням регулювання операцій із похідними цінними папера­ми. Зокрема, з метою забезпечення координації діяльності з підготовки та атестації фахівців, які здійснюють дилінгові операції на валютних ринках, НБУ розробив Типову програ­му підготовки таких фахівців та визначив вимоги до вищих закладів освіти, які можуть надавати відповідну освіту.

За видом інструментів, що їх пропонує ринок деривативів, останній можна поділити на форвардний, ф'ючерсний, оп-ціонний та ринок свопів.

Форвардний ринок поділяють на:

• ринок класичних форвардних контрактів (тобто конт­рактів, головна мета яких полягає в поставці базисних ак­тивів та хеджируванні позицій учасників);

• ринок репо;

• ринок «при випуску» (when-issued market).

Форвардний контракт — угода між двома сторонами про майбутню поставку певного активу на даних умовах у визначе­ний термін у майбутньому. Як правило, форвардні контрак­ти укладають поза біржею, і це тверда угода, обов'язкова для виконання обома сторонами, що беруть участь у контракті.

Контракт не є стандартизованим, і сторони мають мож­ливість обирати для себе умови, які відповідають специфіці їхньої діяльності. Проте відсутність певного стандарту фор­вардних контрактів спричиняє майже повну відсутність вторинного ринку на такі контракти, за виключенням фор­вардного валютного ринку. Тому ліквідувати власну пози­цію за контрактом кожна сторона може лише за згодою ін­шої сторони.

Обов'язковими умовами форвардного контракту є пред­мет контракту, його якість, розмір, договірна ціна, строк і місце поставки. Ціна активу (виконання, поставки) зали­шається незмінною протягом всього строку дії форвардного контракту, хоча в наступному контракті може бути вказана інша ціна виконання, яка відрізнятиметься від попередніх (форвардна ціна).

Частіше за все форвардні контракти укладають для ре­ального продажу або купівлі відповідного базисного акти­ву, хоча можливе укладання контракту і з метою страхуван­ня (хеджування) від можливої несприятливої зміни ціни. При цьому укладення контракту не вимагає від контраген­тів будь-яких попередніх витрат та внесків, які передбача­ють, зокрема, опціони або ф'ючерси. Водночас може виник­нути необхідність оплати комісійних і накладних витрат, пов'язаних з оформленням угоди.

Достатньо розповсюдженими є форвардні контракти на валюту, що становлять ліквідний інструмент, яким оперу­ють великі банки й фінансові компанії, що здійснюють тор­гівлю від свого імені і для своїх чисельних клієнтів за допо­могою електронних мереж на світових валютних ринках.

Законодавство України встановлює правила випуску та обігу валютних деривативів. Згідно з цими Правилами під форвардним валютним контрактом розуміють угоду між двома банками, яка має на меті запобігання ризикам змін в майбутньому курсів валют та процентних ставок за депози­тами в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов'язані виз­начити певну процентну ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валюти починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімум один мі­сяць із дати укладення угоди). Метою укладення такої угоди є здійснення хеджування (страхування) зміни депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного де­позиту форвард) або мінімізація ризиків, пов'язаних зі змі­ною курсу валют.

Операції репо.Ринок репо є досить важливим сегмен­том сучасного третинного ринку похідних інструментів. Його головною функцією є запозичення цінних паперів під гарантію грошових сум і коштів під цінні папери. Операції репо є формою операцій із цінними паперами, які розпов­сюджені у країнах із розвиненими фінансовими ринками. Такі операції ґрунтуються на укладенні договору між дво­ма сторонами про зворотний викуп цінних паперів. За та­кою угодою одна сторона продає іншій цінні папери (облігації) із зобов'язанням викупити їх через певний проміжок часу за більш високою ціною. Така різниця розглядається як винаго­рода первинному покупцеві. При здійсненні операцій репо відбувається перехід права власності на цінний папір, що вигідно відрізняє її від простого кредитування під заставу цінних паперів. Можна говорити, що зазначені операції є свого роду кредитом під строго фіксований процент, який є на практиці достатньо низьким.

Часто угоди здійснюють фонди (зокрема, хедж-фонди), щоб зайняти позиції за державними цінними паперами, використовуючи так званий фінансовий важіль (1еуега§е). Операції репо не є довгостроковими, термін їх проваджен­ня не перевищує декількох тижнів. Розповсюджені операції репо на ринку облігацій. Найбільш розвинений ринок репо на державні цінні папери в США і Великобританії. Менш розвинений в Японії, Франції, Італії, Канаді. У Німеччині цей ринок практично відсутній, хоча німецькі державні цін­ні папери користуються достатнім попитом у Лондоні.

За зовнішньою формою операції репо є елементами ринку деривативів: вони служать інструментом підтрим­ки ліквідності та покликані забезпечити потребу в коротко­строковому кредитуванні. Деякі фахівці вважають, що ринок репо приходить на зміну традиційному короткостроковому банківському кредитуванню.

Опціоном називають стандартний контракт, який засвід­чує право (але не обов'язок) його власника на придбання або продаж фіксованої кількості базисного активу за встановленою ці­ною в термін, визначений у ньому. Такий контракт укладають дві сторони, одну з яких можна назвати інвестором або по­купцем контракту (держателем), а другу — емітентом або продавцем (надписником опціону).

До основних переваг опціону відносять високу рента­бельність операції та мінімізацію ризиків для держателів, можливість роботи на тих самих умовах, що і з ф'ючерсами, у тому числі й переходу на ф'іочерсні контракти, а також можливість вибору для інвестора з великої кількості страте­гій спекулятивних операцій та хеджирування.

В опціоні крім базисного активу зазначаються ціна, кіль­кість і строк виконання контракту. При купівлі опціону за­значені в ньому активи не продаються і не купуються, ку­пується лише право в майбутньому укласти угоду щодо їх купівлі або продажу. За опціоном покупець взагалі має пра­во відмовитися від угоди без відшкодування збитків. Тобто опціонний контракт є зворотним, оскільки покупець не бере на себе зобов'язання здійснити зазначену угоду за будь-яких умов і може відмовитися від неї без пояснень, незалеж­но від ціни та інших умов, тоді як для продавця контракт є обов'язковим і відмовитися від його виконання він не може. Власник опціону може продати його без будь-яких обме­жень, і при цьому не потрібний узгоджувальний підпис. При придбанні контракту покупець сплачує продавцю пев­ну суму — опціонну премію, яка в майбутньому покупцю не повертається. Розмір премії встановлюється продавцем і залежить від багатьох умов, у тому числі від забезпечення гарантії виконання зобов'язання. Термін дії опціонного кон­тракту або термін виконання зазначається в контракті і скла­дає З, 6 або 9 місяців з дати укладення контракту. Цей тер­мін є фіксованим і встановлюється біржовими правилами. Збільшення терміну дії опціонного контракту при біржовій торгівлі не допускається.

У біржовій практиці опціонні контракти укладають на різні базисні активи, у тому числі акції, процентні цінні па­пери, індекси, валюту, товари тощо.

Ф'ючерсиі контракти є строковими стандартними доку­ментами, що засвідчують зобов'язання однієї сторони продати та іншої сторони купити відповідну кількість товару (у тому числі цінних паперів) у певний строк у майбутньому із фікса­цією ф'ючерсної ціні товару сторонами під час укладання конт­ракту на біржі. До обов'язків продавця ф'ючерсу належить також поставка цінних паперів або товару, що є предметом угоди.

Ф'ючерсні контракти є різновидом форвардних угод, про­те на відміну від останніх здійснюються лише через спеціалі­зовані ф'ючерсні біржі, що робить їх стандартизованими.

Фахівці вбачають переваги ринків ф'ючерсних контрактів порівняно з ринками первинних цінних паперів, у тому чис­лі: більш низьку вартість операцій, їхню підвищену ліквід­ність порівняно з цінними паперами, швидкість виконання, більш високий рівень ліверіджа тощо. Ф'ючерси широко використовують для хеджування товарних цінових, процен­тних, валютних ризиків. Метою таких контрактів є хеджиру­вання, або гра на різницях курсу.

Позитивним моментом ф'ючерсних контрактів є і те, що всі вони здійснюються через розрахункову палату біржі, яка реєструє кожний контракт, проводить кліринг та гарантує їх виконання. Саме тому при укладанні контракту немає потреби перевіряти фінансовий стан контрагента, його пла­тоспроможність, оскільки незалежно від всіх обставин вико­нання контракту гарантовано розрахунковою палатою.

Особа, яка за дозволом біржі підписує і продає конт­ракт (продавець), бере на себе зобов'язання поставити в пев­ний термін зазначений у контракті актив і отримати за ньо­го певну суму. Така особа займає коротку позицію. У свою чергу, особа, яка придбає цей контракт (покупець), бере на себе зобов'язання прийняти цей актив і сплатити за нього в зазначений термін певну суму, займає довгу позицію. З моменту укладення та реєстрації контракту другою сторо­ною контракту для цих осіб стає розрахункова палата біржі, яка для продавця виступає покупцем контракту, а для по­купця — продавцем. Усі наступні розрахунки здійснюють­ся не між учасниками угоди, а між ними і розрахунковою палатою. При торгівлі ф'ючерсними контрактами учасники угоди зобов'язані зробити певний гарантійний внесок (первинне маржове покриття), який складає від 3 до 6% від ціни контракту.

Згідно з чинним законодавством опціони та ф'ючерси на будь-який базовий актив, укладені як стандартизовані кон­тракти, є похідними цінними паперами, обіг яких здійс­нюється виключно на фондових чи товарних біржах або в організаційно оформлених позабіржових торговельно-ін­формаційних системах (ТІС) за правилами, встановлени­ми біржами (ТІС) і затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до вимог Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їхньої діяльності.

При цьому законодавство встановлює, що базовим акти­вом ф'ючерсів можуть бути тільки товарні ресурси або кош­ти (валютні цінності). Використання товарних ресурсів як ба­зових активів має бути погоджене емітентом у Міністерстві економіки України або (щодо коштів чи валютних ціннос­тей) у НБУ перед реєстрацією випусків цих похідних цін­них паперів у Державній комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку.

Курсові індекси (показники) можуть бути базовим акти­вом опціонів або ф'ючерсів тільки в разі надання цим індек­сам (показникам) офіційного статусу відповідно до норма­тивних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і тільки за умови регулярної публікації курсових ін­дексів (показників) в періодичних виданнях України протя­гом року.

Випуск опціонів та ф'ючерсів може здійснюватися як в паперовій (документарній), так і в безпаперовій (бездокументарній) формах.

Свопи. З 1985 р. з моменту створення Міжнародної асо­ціації своп-дилерів (International Swap Dealers Association) процентні свопи почали вживати як стандартні фінансові інструменти. З 90-х років операції своп почали проводити практично всі розвинені країни, їх центром стала Європа, що пов'язують з високою ліквідністю європейського ринку та його широкими можливостями. Цей ринок характери­зується юридичною стандартизацією контрактів, розвит­ком інформаційних систем та засобів зв'язку.

Чинне законодавство України під своповим контрактом розуміє контракт на обмін певної кількості цінних паперів, то­варів, коштів або фінансових інструментів, призначений на пев­ну дату в майбутньому.

Хоча в міжнародній банківській практиці в якості свопу можуть здійснюватися декілька операцій, у тому числі: тимчасове придбання з гарантією наступного продажу; од­ночасна обмінна операція з цінними паперами, при цьо­му можливе проведення свопу з метою збільшення термі­ну — продаж цінного паперу та придбання іншого з більш довгим терміном погашення; операція обміну національної валюти на іноземну із зобов'язанням зворотного обміну че­рез певний час (як правило, здійснюється між центральни­ми банками); продаж готівкової валюти (спот) з одночасним придбанням її на термін (форвард) або навпаки тощо.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Банківське право

ІВАНО ФРАНКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА... ІМЕНІ КОРОЛЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО... Кафедра екологічного трудового...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Застосування деривативів у банківській діяльності

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Банк і його операції. Правова природа банківської діяльності
Ринкова економіка породжує нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання, та змінює старі, що іс­нували під час державної монополії. Змінюються принци­пи, на яких будуються взаємовіднос

Банківське право: предмет та методи правового регулювання
У юридичній науці триває дискусія щодо визначення міс­ця банківського права у правовій сисгемі, віднесення його до комплексної галузі права або до комплексного правового ін­ституту. Свого часу М. М

Банківські правовідносини
Банківські відносини підпадають під регулювання норм права, тому є правовідносинами. Відповідно, їх можна кваліфікувати та класифікувати, виходячи із загальних стан­дартів правової науки. Слід заув

Банківське законодавство
В умовах побудови ринкової економіки країни континен­тального права створюють цілі комплексні масиви законодавс­тва, що містять норми різних правових галузей (що стосують­ся сфери транспорту, інфор

Джерела банківського права
Аналізуючи законодавчу діяльність та практику впро­вадження прийнятих компетентними органами правових норм, які регулюють банківські відносини, слід зважати на необхідність реалізації принципів, пр

Місце центрального банку в банківській системі
До основних факторів, що мають визначати місце цент­рального банку (і НБУ у тому числі) в економіці держави, слід віднести: а) систему чинних законів; б) взаємозв'язок полі­тики центрального банку

Принципи діяльності Національного банку України
Національний банк організується та функціонує відповід­но до найбільш загальних правових принципів, які прита­манні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону «Про Національний банк Украї

Керівні органи Національного банку України
Прийнятий у 1999 р. Закон України «Про Національний банк України» заклав нові підходи до організаційної струк­тури та правового статусу органів управління центрально­го банку України. Згідно з Конс

Правовий статус територіальних управлінь Національного банку України
Аналізуючи правовий статус філій (територіальних уп­равлінь) Національного банку України, слід зазначити, що вони є найважливішими структурними елементами систе­ми центрального банку. Наявність філ

Функції Національного банку України
Основна функція центрального банку держави полягає у забезпеченні стабільності національної грошової одиниці. В Україні таку норму закріплено в ст. 99 Конституції України та в Законі України «Про Н

Поняття, ознаки та компетенція комерційного банку
Термін «комерційний банк» виник на початку розвит­ку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (соmmеrсе), товарообмінні операції та платежі, які здійснювали торгівці (звідси

Майно комерційного банку, статутний капітал і порядок його формування
Реформування банківського сектору пов'язане з діями на рівні національної банківської системи, що тягне за собою як закриття або реорганізацію банків (які не можуть викона­ти вимоги НБУ щодо капіта

Правові засади створення та державної реєстрації банків
Порядок створення та державної реєстрації банків ви­значають закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», а також Положення НБУ про порядок створення і державної реє

Правовий статус і порядок відкриття відокремлених структурних підрозділів банків
Чимало банків надають послуги клієнтам через свої струк­турні підрозділи, оскільки територіальна наближеність установи і досі залишається одним із найважливіших кри­теріїв при обранні клієнтом банк

Державна реєстрація банків з іноземним капіталом і представництв іноземних банків в Україні
Аналізуючи доцільність доступу іноземного капіталу на національні ринки банківських послуг, можна дійти виснов­ку про наявність декількох взаємопов'язаних, але водночас протилежних за метою чинникі

Реорганізація та ліквідація банківських установ
Як і будь-яке інше підприємство, банк може прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію. Реорганізація банку здійснюється в загальноприйнятих пра­вових формах шляхом злиття, приєдн

Договір банківського вкладу
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), яка надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові

Договір банківського рахунку
За договором банківського рахунку банк зобов'язується при­ймати та зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (во­лодільцеві рахунку), кошти, що надходять для нього, викону­вати розпорядження

Правові основи захисту банківської таємниці
Принцип дотримання банківської таємниці слід реалізо­вувати через діяльність окремих кредитно-фінансових інс­титутів, у першу чергу комерційних банків. Водночас саме центральний банк може сп

Значення активних операцій для банків
У міжнародній банківській практиці якість активів по­ряд із достатністю капіталу є фундаментальною умовою, що визначає фінансовий стан банку, його благополуччя. Достатність капіталу значною мірою з

Правові засади банківського кредитування
Поняття та види кредиту.Кредитування є основним ви­дом активних операцій комерційних банків, який дає мож­ливість банкам отримувати значні доходи, але водночас супроводжується певн

Іпотечне кредитування
Одним із важливих завдань національної економічної політики є формування платоспроможного попиту різних верств населення на житловому ринку. Однак житло є до­рогим товаром тривалого користування, і

Банки як учасники ринку цінних паперів
В умовах ринкової економіки цінні папери посідають важливе місце у платіжному обігу кожної держави. Завдяки випуску й обігу цінних паперів забезпечуються інвестицій­ні процеси, пересування коштів у

Порядок здійснення банками операцій з акціями
Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного това­риства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та пра­во н

Порядок здійснення банками операцій з акціями
Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного това­риства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та пра­во н

Використання векселів у банківській діяльності
Вексель — це цінний папір (борговий документ), який засвід­чує безумовне грошове зобов'язання однієї особи сплатити після настання строку, визначеного у векселі, певну суму коштів влас­никові ве

Використання векселів у банківській діяльності
Вексель — це цінний папір (борговий документ), який засвід­чує безумовне грошове зобов'язання однієї особи сплатити після настання строку, визначеного у векселі, певну суму коштів влас­никові ве

Правове регулювання грошового обігу в Україні
Гроші існують у готівковій формі (формі грошових зна­ків) або в безготівковій (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускають у вигляді банкнот і монет, що ма­ють зазначену на них но

Правові засади здійснення безготівкових розрахунків в Україні
Безготівкові розрахунки займають провідне місце в опе­раціях підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та видів діяльності. Близько % припадає на розрахунки за товарними операц

Підстави, порядок списання коштів із рахунку клієнта й арешт коштів на рахунку клієнта
Накладення арешту та звернення стягнення на кошти, що перебувають у банку, є самостійними стадіями обме­ження (а зрештою і припинення) права власника рахунку або вкладника, що передбачені законодав

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Основна література Законодавча та нормативна:

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги