Застосування деривативів у банківській діяльності

Деривативи — стандартні документи (похідні цінні папе­ри), що засвідчують право та (або) обов'язок придбати або прода­ти цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а та­кож кошти на певних умовах у майбутньому.

Актив, що закладений в основу строкового контракту, називають базисним або базовим активом. Оскільки стро­ковий контракт виникає на підставі базисного активу, його також називають похідним активом або похідним інстру­ментом, а строковий ринок часто називають ринком похід­них цінних паперів.

У якості активів у міжнародній практиці використовують товарні (за їх основу беруть будь-який затверджений бір­жею товар), валютні (ґрунтовані на операціях купівлі-прода-жу валюти), фондові (базовими активами є акції, облігації, індекси), ф'ючерсні (право на купівлю-продаж ф'ючерсів з відповідним базисним активом).

Незважаючи на відносно молодий вік та динамічність розвитку, ринок деривативів є важливим сегментом ринко­вої економіки, хоча й досі мало досліджений у країнах СНД, що, проте, не применшує його значення як постійного дже­рела залучення позикових коштів.

Похідні інструменти виконують цілу низку функцій на ринку позичкових капіталів, у тому числі страхування від ризиків несприятливих коливань процентних ставок, курсів цінних паперів, валюти тощо; спекулятивну функцію, ос­кільки пропонують необмежену потенційну можливість для понадприбуткових операцій. Водночас похідні інстру­менти містять і елементи окремих довгострокових боргових інструментів ринку капіталів, що дозволяє створювати нові різновиди досить прибуткових інструментів.

Ринок деривативів має внутрішню структуру, у якій мож­на виокремити первинний і вторинний (біржовий та позабіржовий) ринки. Втім, якщо для цінних паперів біржовий ринок є переважно вторинним, для деривативів вони прак­тично співпадають. При такій організації ринку похідних контрактів можливе як розширення, так і миттєве звуження його обсягів. Чинне законодавство встановлює порядок ви­пуску та обігу фондових деривативів.

На біржовому ринку в обігу перебувають два основні види фінансових інструментів — стандартизовані ф'ючерсні та опціонні контракти. Позабіржовий ринок представлений чисельними інструментами, у тому числі форвардними контрактами, позабіржовими опціонами, варантами, свопами, угодами про майбутню процентну ставку, угодами про мак­симальну або мінімальну процентні ставки тощо.

Слід зазначити, що держава приділяє велику увагу питан­ням регулювання операцій із похідними цінними папера­ми. Зокрема, з метою забезпечення координації діяльності з підготовки та атестації фахівців, які здійснюють дилінгові операції на валютних ринках, НБУ розробив Типову програ­му підготовки таких фахівців та визначив вимоги до вищих закладів освіти, які можуть надавати відповідну освіту.

За видом інструментів, що їх пропонує ринок деривативів, останній можна поділити на форвардний, ф'ючерсний, оп-ціонний та ринок свопів.

Форвардний ринок поділяють на:

• ринок класичних форвардних контрактів (тобто конт­рактів, головна мета яких полягає в поставці базисних ак­тивів та хеджируванні позицій учасників);

• ринок репо;

• ринок «при випуску» (when-issued market).

Форвардний контракт — угода між двома сторонами про майбутню поставку певного активу на даних умовах у визначе­ний термін у майбутньому. Як правило, форвардні контрак­ти укладають поза біржею, і це тверда угода, обов'язкова для виконання обома сторонами, що беруть участь у контракті.

Контракт не є стандартизованим, і сторони мають мож­ливість обирати для себе умови, які відповідають специфіці їхньої діяльності. Проте відсутність певного стандарту фор­вардних контрактів спричиняє майже повну відсутність вторинного ринку на такі контракти, за виключенням фор­вардного валютного ринку. Тому ліквідувати власну пози­цію за контрактом кожна сторона може лише за згодою ін­шої сторони.

Обов'язковими умовами форвардного контракту є пред­мет контракту, його якість, розмір, договірна ціна, строк і місце поставки. Ціна активу (виконання, поставки) зали­шається незмінною протягом всього строку дії форвардного контракту, хоча в наступному контракті може бути вказана інша ціна виконання, яка відрізнятиметься від попередніх (форвардна ціна).

Частіше за все форвардні контракти укладають для ре­ального продажу або купівлі відповідного базисного акти­ву, хоча можливе укладання контракту і з метою страхуван­ня (хеджування) від можливої несприятливої зміни ціни. При цьому укладення контракту не вимагає від контраген­тів будь-яких попередніх витрат та внесків, які передбача­ють, зокрема, опціони або ф'ючерси. Водночас може виник­нути необхідність оплати комісійних і накладних витрат, пов'язаних з оформленням угоди.

Достатньо розповсюдженими є форвардні контракти на валюту, що становлять ліквідний інструмент, яким оперу­ють великі банки й фінансові компанії, що здійснюють тор­гівлю від свого імені і для своїх чисельних клієнтів за допо­могою електронних мереж на світових валютних ринках.

Законодавство України встановлює правила випуску та обігу валютних деривативів. Згідно з цими Правилами під форвардним валютним контрактом розуміють угоду між двома банками, яка має на меті запобігання ризикам змін в майбутньому курсів валют та процентних ставок за депози­тами в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов'язані виз­начити певну процентну ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валюти починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімум один мі­сяць із дати укладення угоди). Метою укладення такої угоди є здійснення хеджування (страхування) зміни депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного де­позиту форвард) або мінімізація ризиків, пов'язаних зі змі­ною курсу валют.

Операції репо.Ринок репо є досить важливим сегмен­том сучасного третинного ринку похідних інструментів. Його головною функцією є запозичення цінних паперів під гарантію грошових сум і коштів під цінні папери. Операції репо є формою операцій із цінними паперами, які розпов­сюджені у країнах із розвиненими фінансовими ринками. Такі операції ґрунтуються на укладенні договору між дво­ма сторонами про зворотний викуп цінних паперів. За та­кою угодою одна сторона продає іншій цінні папери (облігації) із зобов'язанням викупити їх через певний проміжок часу за більш високою ціною. Така різниця розглядається як винаго­рода первинному покупцеві. При здійсненні операцій репо відбувається перехід права власності на цінний папір, що вигідно відрізняє її від простого кредитування під заставу цінних паперів. Можна говорити, що зазначені операції є свого роду кредитом під строго фіксований процент, який є на практиці достатньо низьким.

Часто угоди здійснюють фонди (зокрема, хедж-фонди), щоб зайняти позиції за державними цінними паперами, використовуючи так званий фінансовий важіль (1еуега§е). Операції репо не є довгостроковими, термін їх проваджен­ня не перевищує декількох тижнів. Розповсюджені операції репо на ринку облігацій. Найбільш розвинений ринок репо на державні цінні папери в США і Великобританії. Менш розвинений в Японії, Франції, Італії, Канаді. У Німеччині цей ринок практично відсутній, хоча німецькі державні цін­ні папери користуються достатнім попитом у Лондоні.

За зовнішньою формою операції репо є елементами ринку деривативів: вони служать інструментом підтрим­ки ліквідності та покликані забезпечити потребу в коротко­строковому кредитуванні. Деякі фахівці вважають, що ринок репо приходить на зміну традиційному короткостроковому банківському кредитуванню.

Опціоном називають стандартний контракт, який засвід­чує право (але не обов'язок) його власника на придбання або продаж фіксованої кількості базисного активу за встановленою ці­ною в термін, визначений у ньому. Такий контракт укладають дві сторони, одну з яких можна назвати інвестором або по­купцем контракту (держателем), а другу — емітентом або продавцем (надписником опціону).

До основних переваг опціону відносять високу рента­бельність операції та мінімізацію ризиків для держателів, можливість роботи на тих самих умовах, що і з ф'ючерсами, у тому числі й переходу на ф'іочерсні контракти, а також можливість вибору для інвестора з великої кількості страте­гій спекулятивних операцій та хеджирування.

В опціоні крім базисного активу зазначаються ціна, кіль­кість і строк виконання контракту. При купівлі опціону за­значені в ньому активи не продаються і не купуються, ку­пується лише право в майбутньому укласти угоду щодо їх купівлі або продажу. За опціоном покупець взагалі має пра­во відмовитися від угоди без відшкодування збитків. Тобто опціонний контракт є зворотним, оскільки покупець не бере на себе зобов'язання здійснити зазначену угоду за будь-яких умов і може відмовитися від неї без пояснень, незалеж­но від ціни та інших умов, тоді як для продавця контракт є обов'язковим і відмовитися від його виконання він не може. Власник опціону може продати його без будь-яких обме­жень, і при цьому не потрібний узгоджувальний підпис. При придбанні контракту покупець сплачує продавцю пев­ну суму — опціонну премію, яка в майбутньому покупцю не повертається. Розмір премії встановлюється продавцем і залежить від багатьох умов, у тому числі від забезпечення гарантії виконання зобов'язання. Термін дії опціонного кон­тракту або термін виконання зазначається в контракті і скла­дає З, 6 або 9 місяців з дати укладення контракту. Цей тер­мін є фіксованим і встановлюється біржовими правилами. Збільшення терміну дії опціонного контракту при біржовій торгівлі не допускається.

У біржовій практиці опціонні контракти укладають на різні базисні активи, у тому числі акції, процентні цінні па­пери, індекси, валюту, товари тощо.

Ф'ючерсиі контракти є строковими стандартними доку­ментами, що засвідчують зобов'язання однієї сторони продати та іншої сторони купити відповідну кількість товару (у тому числі цінних паперів) у певний строк у майбутньому із фікса­цією ф'ючерсної ціні товару сторонами під час укладання конт­ракту на біржі. До обов'язків продавця ф'ючерсу належить також поставка цінних паперів або товару, що є предметом угоди.

Ф'ючерсні контракти є різновидом форвардних угод, про­те на відміну від останніх здійснюються лише через спеціалі­зовані ф'ючерсні біржі, що робить їх стандартизованими.

Фахівці вбачають переваги ринків ф'ючерсних контрактів порівняно з ринками первинних цінних паперів, у тому чис­лі: більш низьку вартість операцій, їхню підвищену ліквід­ність порівняно з цінними паперами, швидкість виконання, більш високий рівень ліверіджа тощо. Ф'ючерси широко використовують для хеджування товарних цінових, процен­тних, валютних ризиків. Метою таких контрактів є хеджиру­вання, або гра на різницях курсу.

Позитивним моментом ф'ючерсних контрактів є і те, що всі вони здійснюються через розрахункову палату біржі, яка реєструє кожний контракт, проводить кліринг та гарантує їх виконання. Саме тому при укладанні контракту немає потреби перевіряти фінансовий стан контрагента, його пла­тоспроможність, оскільки незалежно від всіх обставин вико­нання контракту гарантовано розрахунковою палатою.

Особа, яка за дозволом біржі підписує і продає конт­ракт (продавець), бере на себе зобов'язання поставити в пев­ний термін зазначений у контракті актив і отримати за ньо­го певну суму. Така особа займає коротку позицію. У свою чергу, особа, яка придбає цей контракт (покупець), бере на себе зобов'язання прийняти цей актив і сплатити за нього в зазначений термін певну суму, займає довгу позицію. З моменту укладення та реєстрації контракту другою сторо­ною контракту для цих осіб стає розрахункова палата біржі, яка для продавця виступає покупцем контракту, а для по­купця — продавцем. Усі наступні розрахунки здійснюють­ся не між учасниками угоди, а між ними і розрахунковою палатою. При торгівлі ф'ючерсними контрактами учасники угоди зобов'язані зробити певний гарантійний внесок (первинне маржове покриття), який складає від 3 до 6% від ціни контракту.

Згідно з чинним законодавством опціони та ф'ючерси на будь-який базовий актив, укладені як стандартизовані кон­тракти, є похідними цінними паперами, обіг яких здійс­нюється виключно на фондових чи товарних біржах або в організаційно оформлених позабіржових торговельно-ін­формаційних системах (ТІС) за правилами, встановлени­ми біржами (ТІС) і затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до вимог Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їхньої діяльності.

При цьому законодавство встановлює, що базовим акти­вом ф'ючерсів можуть бути тільки товарні ресурси або кош­ти (валютні цінності). Використання товарних ресурсів як ба­зових активів має бути погоджене емітентом у Міністерстві економіки України або (щодо коштів чи валютних ціннос­тей) у НБУ перед реєстрацією випусків цих похідних цін­них паперів у Державній комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку.

Курсові індекси (показники) можуть бути базовим акти­вом опціонів або ф'ючерсів тільки в разі надання цим індек­сам (показникам) офіційного статусу відповідно до норма­тивних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і тільки за умови регулярної публікації курсових ін­дексів (показників) в періодичних виданнях України протя­гом року.

Випуск опціонів та ф'ючерсів може здійснюватися як в паперовій (документарній), так і в безпаперовій (бездокументарній) формах.

Свопи. З 1985 р. з моменту створення Міжнародної асо­ціації своп-дилерів (International Swap Dealers Association) процентні свопи почали вживати як стандартні фінансові інструменти. З 90-х років операції своп почали проводити практично всі розвинені країни, їх центром стала Європа, що пов'язують з високою ліквідністю європейського ринку та його широкими можливостями. Цей ринок характери­зується юридичною стандартизацією контрактів, розвит­ком інформаційних систем та засобів зв'язку.

Чинне законодавство України під своповим контрактом розуміє контракт на обмін певної кількості цінних паперів, то­варів, коштів або фінансових інструментів, призначений на пев­ну дату в майбутньому.

Хоча в міжнародній банківській практиці в якості свопу можуть здійснюватися декілька операцій, у тому числі: тимчасове придбання з гарантією наступного продажу; од­ночасна обмінна операція з цінними паперами, при цьо­му можливе проведення свопу з метою збільшення термі­ну — продаж цінного паперу та придбання іншого з більш довгим терміном погашення; операція обміну національної валюти на іноземну із зобов'язанням зворотного обміну че­рез певний час (як правило, здійснюється між центральни­ми банками); продаж готівкової валюти (спот) з одночасним придбанням її на термін (форвард) або навпаки тощо.