ПЛАНУВАННЯ ВУЛИЦЬ

 

План організації рельєфу починають з проектування вулиць. У реальних умовах плану організації рельєфу передує схема вертикального планування населеного пункту, в якому вибираються оптимальні напрями вулиць і розміри кварталів, призначаються відмітки по осях перехресть і подовжні ухили вулиць. Отримані дані використовують як початкові при проектуванні плану організації рельєфу мікрорайонів і окремих кварталів. У справжній роботі ці параметри необхідно запроектувати, приймаючи за основу виконані підготовчі побудови.

 

На схемі вертикального планування в місцях пересічення осей проїжджих частин вулиць і проїздів, в точках зміни (перелому) рельєфу визначають чорні відмітки і задають червоні.

 

Червоними або проектними називаються відмітки зміненого рельєфу, чорними – відмітки існуючого рельєфу. Різниця між червоною і чорною дає робочу відмітку, яка показує величину зрізу або насипу ґрунту.

 

Чорні відмітки визначають згідно з топографічним планом території шляхом інтерполяції, для чого через ці точки проводять прямі лінії приблизно перпендикулярно найближчим горизонталям (рис 2). Відмітки шуканих точок визначаються по формулі:

Н_Х = (Н_А - Н_В) : L х l + Н_В (3)

 

де: Н_В – відмітка горизонталі, що пролягає нижче;

Н_А - відмітка розміщеної вище горизонталі;

L – відстань між горизонталями по прокладеній прямій лінії, м;

l – відстань від даної крапки до горизонталі, що пролягає нижче, м.

 

План

Профіль

Рис 2. Схема визначення проміжних відміток між горизонталями

 

У всіх переломних точках ставлять існуючі і проектні відмітки.

Існуючі (чорні) відмітки записуються в знаменнику.

 

Проектні (червоні) відмітки призначаються такими ж, як і чорні, або такими, щоб робочі відмітки по можливості не перевищували 0,5м (записуються в чисельнику).

 

За наявності значного перелому рельєфу і необхідності розділення траси на окремі ділянки з різними ухилами, позначають додаткові відмітки переломних точок.

 

Після знаходження відміток характерних точок (переломних точок), вимірюють відстань між вказаними вище точками і подовжні ухили між ними. Проектні ухили (формула 1), закруглені до цілого числа тисячних доль, показують над стрілками (уклонопоказник), що наносяться уздовж осі проїжджої частини і показують напрям проектних ухилів, а відстань між переломними крапками – під стрілками.

 

Місце розташування на осі проїжджої частини точок, через які повинні пройти проектні горизонталі, визначають таким чином. Спочатку знаходять місце розташування однієї з цих точок – найближчою до точки перелому подовжнього профілю з раніше встановленою проектною відміткою. Відстань між даними точками визначається:

l₁ = Δh₁ /i_пр (4)

де: Δh₁ – різниця відміток шуканої горизонталі і найближчої від неї точки перелому подовжнього профілю (Н1 – Н2);

i_пр – проектний подовжній ухил.

 

При проектній відмітці точки перелому, кратної кроку горизонталей, одна з горизонталей повинна пройти через цю точку.

 

Приклад: Визначити відстань від центру перехрестя з проектною відміткою Н₁ – 27,67 до найближчих проектних горизонталей. Якщо відомо що подовжній ухил i_пр = 0,015 і крок горизонталей 0.1м (рис.3).

 

Аналогічним розрахунком визначають положення найближчої горизонталі з іншого кінця дороги. Відстань між крайніми горизонталями градуюють на рівні відрізки і таким чином отримують точки, через які проходять проектні горизонталі.

 

 

l1 = (27,67-27,60) : 0,015 = 4,7 м   l2 = (27,70-27,67) : 0,015 = 2,0 м   Рис.3 Приклад визначення положення проектних горизонталей.

Величини відрізків отримують по формулі:

a = Δh : i_пр (5)

 

де, а - відстань між проектними горизонталями на місцевості, м;

Δh - перетин рельєфу проектними горизонталями (крок), дорівнює 0,10м;

i_пр - подовжній ухил, виражений в десяткових дробах.

 

Для нашого прикладу а = 0,10 : 0,015 = 6,7м. (на місцевості). На кресленні відкладають цей розмір в масштабі 1:500,

6,7: 500 = 0,0134м. або 1,34см.

 

Оскільки багатократне відкладання такого малого розміру на великій довжині може привести до помилок, градуювання осьової лінії виконують шляхом розчленовування її на рівну кількість відрізків. Для цього необхідно, щоб кількість відрізків була парною. Якщо кількість непарна, то спочатку відкладають один відрізок за обчисленим розміром, а довжину, що залишилася, ділять спочатку на дві рівні частини, потім кожну частину знов ділять на два, і так до здобуття необхідної кількості відрізків. Величина отриманих таким чином відрізків з достатньою мірою точності відповідатиме технічним вимогам виробництва робіт по плануванню території.

 

Так-як крок горизонталей рівний 0,10м, то загальну кількість відрізків неважко визначити: треба поділити різницю відміток крайніх горизонталей на величину кроку (0,10). Так, наприклад, якщо різниця відміток дорівнює 1,3м., то кількість відрізків дорівнюватиме 1,3 / 0,10 = 13. Оскільки вийшла непарна кількість, величину одного відрізання відкладають за обчисленим розміром (формула 5, у нашому випадку 1,34см), а останні - шляхом багатократного ділення на два.

 

Градуювання осьової лінії можна зробити і графічним методом. Ділення прямої на рівні відрізки проводиться за допомогою допоміжної лінії і проектування з неї на основну лінію рівнозначних відрізків методом паралельних ліній.

 

Для цього: від прямої АВ через точку А проводимо допоміжну лінію АС під довільним кутом до відрізку АВ і відкладаємо на ній мікровимірником, або лінійкою від точки А необхідну кількість рівних відрізків. Кінцеву точку лінії АС сполучаємо з точкою В. Тепер, отриманою прямою ВС, з позначених крапок за допомогою лінійки і трикутника проведемо паралельні лінії до перетину їх з прямою АВ. У даному прикладі лінії поділять пряму АВ на 13 рівних відрізків (рис.4).

 

Рис. 4 Ділення прямої на частини.

Таким способом виконують градуювання горизонталей по осі вулиці залежно від подовжнього ухилу. Для завершення малюнка горизонталей на проїжджій частині вулиці, необхідно обчислити положення крайніх точок біля бортового каменя, тобто визначити проекцію цієї горизонталі на вісь вулиці - b (рис.5).

 

Кути нахилу горизонталей в плані по відношенню до осі дороги залежать від поперечного ухилу проїжджої частини. Поперечний ухил проїжджої частини на дорозі з асфальтобетонним покриттям приймають зазвичай рівним 20⁰/₀₀.

 

	a = Δh : iпр = 0.1 : iпр (5) b = В х iпоп : iпр (6) c = Δh1 : iпр = 0.15 : iпр (7) d = D х iпоп : iпр (8)

 

Рис.5 План вулиці в проектних горизонталях.

У напрямі результуючого ухилу i_р (рис. 5) відбувається стік поверхневих вод (перпендикулярно горизонталям). Горизонталі проходять до осі дороги під кутом α, тангенс якого дорівнює відношенню подовжнього ухилу проїжджої частини i_пр до її поперечного ухилу i_поп.

b = В х i_поп : i_пр (6)

де: b - проекція горизонталі на вісь вулиці, м;

В - половина ширини проїжджої частини вулиці, м;

i_поп - поперечний ухил проїжджої частини (0,02)

i_пр - подовжній ухил вулиці