Час відпочинку –це час, протягом якого працівник звільняється від виконання трудових обов’язків і використовує його на свій розсуд. Право на відпочинок закріплюється ст.. 45 Конституції України.
Трудове законодавство закріплює такі види часу відпочинку.
| Види часу відпочинку | ||||
| Перерви протягом робочого дня | Щоденний відпочинок (міжзмінна перерва) | Вихідні дні | Святкові, неробочі дні | Щорічна основна та додаткова відпустка |
Протягом робочого дня передбачаються:
- перерви для харчування і відпочинку;
- перерви для обігрівання і відпочинку в холодну пору року;
- перерви для годування дитини.
Відпустка – це час відпочинку, що обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням робочого місця і заробітної плати. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. зі змінами від 02.11.2000 право на відпустку мають усі громадяни України, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності.
Законом України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток:
1) щорічні трудові відпустки;
2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;
3) творчі відпустки (для закінчення дисертації, написання підручників);
4) соціальні відпустки;
5) заохочувальні відпустки;
6) відпустки без збереження заробітної плати.
Щорічні трудові відпустки поділяються на:
- основну трудову відпустку мінімальної тривалості;
- основну трудову відпустку продовженої тривалості;
- додаткову трудову відпустку за особливий характер праці;
- додаткову трудову відпустку за роботу в умовах ненормованого робочого дня;
- додаткову трудову відпустку за стаж роботи;
- інші додаткові трудові відпустки, передбачені законом.
Про надання працівнику відпустки роботодавець зобов’язаний видати наказ. Підставою для якого є письмова заява працівника. У разі, якщо наказ не виданий, працівник не має права на власний розсуд визначати день початку відпустки.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше, як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.
Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи наступає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.
Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятих на роботах, що пов’язані з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів за списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких надає їм право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці й за особливий характер праці.
Додаткова відпустка до 35 календарних днів за особливий характер надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах й умовах підвищеного ризику для здоров’я.
Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списком посад, робіт і професій, визначеним колективним договором, угодою.
9.10. Робочий час і час відпочинку працівників залізничного транспорту.
На залізничному транспорті робочий час відпочинку працівників, пов’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів, регламентується спеціальним нормативним актом – Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, безпосередньо пов’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів (далі – Особливості) від 10.03.1994р. №40/Ц. затверджені Держадміністрацією залізничного транспорту України.
Трудовим законодавством передбачено два види обліку робочого часу – поденний і підсумковий.
На підприємствах залізничного транспорту, зайнятих на цілодобових безупинних роботах, де не може бути дотримана щоденна тривалість робочого часу, за погодженням із профспілковим комітетом може вводитися підсумковий облік робочого часу з обліковим періодом – місяць, квартал, тура. Але при цьому норма робочих годин у сумі не повинна перевищувати нормальну тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень.
Робочий час працівників, постійна робота яких триває в дорозі:
- поїзних бригад пасажирських потягів;
- працівників рефрижераторних потягів;
- хопер-дозаторних і думпкарних маршрутів;
- вагонів-транспортерів зчленованого типу;
- службових, багажних і збирально-роздавальних вагонів у разі загальної тривалості поїздки в обидва кінці і більше може враховуватися потурно.
Тура –час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку в пункті постійної роботи.
Початком роботи локомотивних і поїзних бригад, працівників рефрижераторних секцій і т. ін. вважається час явки до місця постійної роботи (депо, електродепо, резерв, пункт підміни локомотивних бригад, пункт обороту локомотивів) за графіком, нарядом чи викликом; закінченням роботи – момент оформлення відповідної технічної документації (наприклад, маршрут машиніста) після здачі локомотива, секції чи вагона, потяга, состава в депо чи пункті зміни.
Для всіх змінних працівників і для працівників з поділеним на частини робочим днем час початку і закінчення роботи визначається графіком роботи.
Облік робочого часу локомотивних і кондукторських бригад, працівників пасажирських і рефрижераторних потягів (секцій), працівників шляхового господарства, працівників відбудованих поїздів здійснюється відповідно до Особливостей, за якими працівникам локомотивних і кондукторських бригад щотижневі дні відпочинку надаються в будь-який день тижня рівномірно протягом місяця шляхом додавання 24 годин до розрахункового відпочинку, що належить після чергової поїздки в робочому тижні. Тривалість щотижневого відпочинку не може скорочуватися до 42 годин у графіках роботи (нарядах). Ці дні відпочинку надаються тільки в пункті постійної роботи.
Такими є особливості обліку робочого часу працівників залізничного транспорту.