рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Функції біологічних мембран

Функції біологічних мембран - раздел Спорт, КЛІТИНА – ЕЛЕМЕНТАРНА ОДИНИЦЯ ЖИВОГО. БІОМЕМБРАНИ: СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ. ВИДИ МЕМБРАННОГО ТРАНСПОРТУ. СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ КЛІТИНИ. МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН 1. Обмежуюча. Мембрана Обмежує Цитоплазму Від Міжклітинного Простору, ...

1. Обмежуюча. Мембрана обмежує цитоплазму від міжклітинного простору, і більшість клітинних органел від цитоплазми, захищає клітину від проникнення непотрібних речовин, підтримує її гомеостаз.

2. Формування гідрофобної зони. Гідрофобна зона є основним бар'єром, що оберігає клітину від проникнення більшості речовин. Ряд найважливіших метаболічних процесів протікає тільки в неполярному середовищі.

3. Бар’єрна. Через мембрану проходять далеко не всі речовини, які знаходяться в клітині і поза її межами, тобто мембрана є напівпроникною.

4. Транспортна. Це перенесення речовин через мембрану, яка забезпечує переміщення певних молекул та іонів, створює трансмембранну різницю електричного потенціалу, яка слугує поштовхом для транспорту.

5. Компартменталізація клітини. Система внутрішніх мембран розділяє вміст клітини на відсіки (компартменти). В них зосереджені певні речовини, необхідні для виконання конкретних функцій. Всі мембранні органели є внутрішньоклітинними компартментами.

6. Утворення органел. Мембранні органели забезпечують одночасне протікання багатьох різноспрямованих метаболічних процесів.

7. Рецепторна. Наявність в мембрані різноманітних рецепторів, що сприймають хімічні сигнали у вигляді гормонів, медіаторів та інших біологічноактивних речовин, обумовлює здатність клітини змінювати метаболічну активність та обмінюватися “інформацією” з іншими клітинами.

8. Утворення міжклітинних контактів. Біомембрани можуть утворювати наступні види контактів:

- простий контакт (зближення мембран клітин на відстань 15-20 нм);

- щільний замикаючий контакт, непроникний для макромолекул і іонів (злиття ділянок плазмалеми сусідніх клітин);

- десмосоми (ділянки ущільнення між клітинами, які утворюють механічні зв'язки);

- щілинний контакт;

- синаптичний контакт (нейрони).

Наведені види контактів важливі для взаємодії клітин і утворення тканин.

9. Енерготрансформуюча. Створення градієнта (різниці) заряду на внутрішній мембрані мітохондрії. Використання цього потенціалу для утворення АТФ.

Інтегральні білки забезпечують передачу інформації в двох напрямках: через мембрану в середину і назовні клітини. Інтегральні білки бувають двох типів: переносники і каналоутворюючі. Останні вистилають канали, заповнені водою. Через неї здійснюється проходження ряду розчинених неорганічних речовин з одного боку мембрани на інший. Більшість білків мембрани є ферментами. Напівінтегральні білки утворюють на мембрані біохімічний «конвейєр», на якому в певній послідовності здійснюється перетворення речовин.

На зовнішній поверхні плазматичної мембрани в тваринній клітині білкові і ліпідні молекули пов'язані з вуглеводними ланцюгами і утворюють глікокалікс. Вуглеводні ланцюги виконують роль рецепторів. Завдяки ним здійснюється міжклітинне розпізнавання, клітина набуває здатності специфічно реагувати на зовнішні впливи.

Під біомембраною з боку цитоплазми є кортикальний шар і внутрішньоклітинні фібрилярні структури, що забезпечують її механічну стійкість.

В рослинних клітинах ззовні мембрани розташована щільна структура - клітинна оболонка, або клітинна стінка, що складається з полісахаридів (в основному целюлоза, геміцелюлоза та пектини). Вона виконує захисну функцію, утворює зовнішній каркас клітини, надає їй форми і бере участь у формуванні осмотичних властивостей.

 

ТРАНСПОРТ РЕЧОВИН ЧЕРЕЗ БІОМЕМБРАНУ

 

Одна з найважливіших властивостей біомембрани пов'язана зі здатністю пропускати в клітину або з неї різні речовини. Це необхідно для підтримки постійності складу (гомеостазу) та метаболізму клітини.

Механізм транспорту речовин через мембрану залежить від розмірів частинок, що транспортуються. Малі молекули і іони проходять через мембрани шляхом пасивного і активного транспорту. Перенесення макромолекул і великих частинок здійснюється за рахунок утворення оточених мембраною пухирців і називається ендоцитозом або екзоцитозом.

Пасивний транспорт відбувається без витрати енергії АТФ за концентраційним градієнтом (від більшої концентрації до меншої). Основними видами пасивного транспорту є дифузія та осмос.

Дифузія - транспорт молекул і іонів через мембрану з області з високою концентрацією в область з нижчою їх концентрацією, тобто речовини перетинають мембрану за градієнтом концентрації.

Дифузія може бути простою і полегшеною. Наприклад, якщо речовини добре розчиняються в жирах, то вони проникають в клітину шляхом простої дифузії. Кисень, що використовується клітинами при диханні, і вуглекислий газ, що утворюється в цьому процесі, швидко дифундують через ліпідний бішар мембрани. Речовини, які нерозчиняються в жирах і не проходять через мембранні пори, транспортуються через іонні канали та за допомогою білків-переносників. Це складні глобулярні білки, які мають високу спорідненість до певних молекул. Завдяки дифузії відбувається перенесення сахарози, амінокислот і деяких іонів. Це полегшена дифузія. Наприклад, надходження глюкози в еритроцити відбувається шляхом полегшеної дифузії.

Осмосом називається транспорт розчинника через напівпроникну мембрану. В живих системах таким розчинником є вода, яка здатна проходити через спеціальні водяні канали, утворені білками-аквапоринами, і переносити молекули і іони розчинених в ній речовин.

Активний транспорт – перенос молекул через мембрану за допомогою спеціальних білків проти концентраційного градієнту з витратою енергії АТФ. Ці білки є ферментами і називаються АТФазами або іонними помпами.

Натрій - калієва АТФаза (Nа+, К+-АТФаза або Nа+, К+-насос). Nа+, К+-насос викачує 3 іони Nа+ з клітини в обмін на 2 іони К+. Фермент регулює концентрацію Nа+ і К+ всередині клітини, потоки Н2О, підтримує постійний об'єм клітини, забезпечує Nа+-зв'язаний транспорт багатьох молекул, які беруть участь в створенні мембранного потенціалу і потенціалів дії.

Кальцієва АТФаза (Ca2+-АТФаза або Ca2+-насос). Ca2+-насос викачує іони кальцію з клітини, регулючи концентрацію Ca2+ в цитоплазмі, який є необхідним для процесу м'язового скорочення.

В мембранах є також рецепторні білки. Вони специфічно зв'язують фізіологічноактивні речовини, зокрема гормони та нейромедіатори, забезпечуючи певну реакцію клітин.

Макромолекули і більші частинки проникають через мембрану всередину клітини шляхом ендоцитозу, а виділяються з неї - екзоцитозом.

При ендоцитозі плазматична мембрана утворює впинання або вирости, які потім відшнуровуються і перетворюються на внутрішньоклітинні пухирці, що містять захоплений клітиною матеріал. Таким чином, поглинені речовини потрапляють в клітину в мембранній упаковці. Ці процеси відбуваються з витратою енергії АТФ. Видами ендоцитозу є піноцитоз, фагоцитоз та опосередкований рецепторами ендоцитоз.

Піноцитоз – це процес поглинання рідини і розчинених в ній речовин з утворенням специфічних мембранних пухирців.

Фагоцитоз – це процес захоплення і поглинання клітиною великих частинок (іноді цілих клітин і їх частин). Спеціальні клітини, що здійснюють фагоцитоз, називаються фагоцитами. В результаті утворюються великі пухирці ‑ фагосоми.

Опосередкований рецепторами ендоцитоз характеризується поглинанням з позаклітинної рідини певних макромолекул за участю мембранних рецепторів. Рецептори зв'язують молекулу й ініціюють відповідь. Вони представлені трансмембранними білками, що мають спеціальну ділянку для зв'язування фізіологічно активних молекул: гормонів і нейромедіаторів. Багато рецепторних білків у відповідь на зв'язування певних молекул змінюють транспортні властивості мембран. Внаслідок цього може змінюватися полярність мембран, генеруватися нервовий імпульс або змінюватися обмін речовин.

Плазматична мембрана бере участь і у виведенні речовин з клітини, яке відбувається в процесі екзоцитозу. Таким чином з клітини виводяться гормони, білки, жирові краплі та інші продукти життєдіяльності клітини. Деякі білки, що секретуються клітиною, упаковуються в транспортні везикули (мембранні пухирці), які безперервно переносяться до плазматичної мембрани, зливаються з нею, вивільняючи вміст в позаклітинний простір. Такий процес є характерним для всіх еукаріотичних клітин.

 

Цитоплазма

 

Цитоплазма складає основну масу клітини. Це весь її внутрішній вміст, за винятком ядра. Містить 75-85 % води, 10-20 % білків і багато інших речовин, але в менших кількостях. При вивченні клітини за допомогою світлового мікроскопа цитоплазма представляється гомогенною, безбарвною, прозорою, в'язкою рідиною. Проте, електронний мікроскоп дозволив побачити складну багатокомпонентну, поліфункціональну, високовпорядковану структуру цитоплазми. Цитоплазма складається з цитозолю (цитоплазматичний матрикс), внутрішньоклітинних органел і включень.

Цитозоль.Цитозоль складає значну частину цитоплазми (~55 % загального об'єму клітини) за винятком органел. Цитозоль - це структурований колоїд, що складається з складної суміші розчинених у воді органічних макромолекул - білків, жирів, вуглеводів, малих органічних молекул (амінокислот, моносахаридів, нуклеотидів, жирних кислот і т. п.), а також неорганічних речовин. Містить до 10000 різних видів білків, здебільшого ферментів.

Фізичні властивості цитозолю:

1. Колоїд може переходити з більш рідкого стану - золю, в більш твердий стан - гель.

2. Постійний броунівський рух молекул і постійне зіткнення молекул ініціює метаболічні реакції.

3. Перехід ділянок цитоплазми зі стану гелю в стан золю і навпаки обумовлює циклоз - рух цитоплазми.

4. За допомогою хімічних буферів підтримується постійність рН.

5. Підтримується певний розмір і форма клітини.

Хімічний склад і властивості цитозолю:

1. Неорганічні речовини: вода, солі, гази.

2. Органічні речовини: білки, вуглеводи, ліпіди, нуклеотиди.

Біологічні властивості цитозолю:

1. Забезпечення метаболізму;

2. Здатність до руху;

3. Забезпечення росту і диференціювання клітин;

4. Підтримка гомеостазу клітини;

5. Містить органели, сприяє виконанню ними специфічних функцій.

 

ОРГАНЕЛИ

 

Органели - постійні компоненти клітини, що мають певну будову і виконують певні функції. Їх можна розділити на дві групи: мембранні і немембранні. Мембранні органели мають одну або дві мембрани.

До одномембранних органел відносять ендоплазматична сітка (ЕПС) або ендоплазматичний ретикулум (ЕР), комплекс Гольджі (КГ), лізосоми, пероксисоми, вакуоль (для рослинних клітин) та ін. До двомембранних органел відносять мітохондрії й пластиди, а до немембранних - рибосоми, клітинний центр, притаманний клітинам тварин, мікротрубочки, мікрофіламенти.

 

ОДНОМЕМБРАННІ ОРГАНЕЛИ

Ендоплазматична сітка (ЕПС) знаходиться у всіх еукаріотичних клітинах, але відсутня в прокаріотичних клітинах, яйцеклітині і зрілих еритроцитах. ЕПС утворена сіткою мембранних трубочок, цистерн і овальних везикул (рис.1). ЕПС структурово пов'язана з оболонкою ядра. Розрізняють два типи ЕПС: гладеньку і зернисту (шорстка), хоча вони структурово пов'язані між собою. Зерниста ЕПС несе на своїй поверхні рибосоми, яких немає на поверхні гладенької ЕПС.

Функції зернистої ЕПС:

1. Участь в процесі синтезу білків;

2. Накопичення і модифікація білків, що синтезуються;

3. Упаковка білків у везикули, які синтезуються і транспортуються до місця використання;

4. Утворення мембранної системи гладенької ЕПС.

Функції гладенької ЕПС:

1. Синтез фосфоліпідів та вуглеводів;

2. Накопичення і модифікація синтезованих речовин;

3. Упаковка їх у везикули і транспортування до місця використання;

4. Участь в процесах детоксикації шляхом біохімічного ферментативного перетворення токсинів у нетоксичні речовини, які є більш зручними для екскреції.

Комплекс Гольджі (КГ), або апарат Гольджі (АГ) - органела, знайдена в клітині італійським дослідником Камілло Гольджі в 1898 р.

Він утворений комплексом з десятків ущільнених дископодібних мембранних цистерн, мішечків та трубочок (рис.2). Секреторні клітини мають сильно розвинену цю органелу. Внутрішній простір КГ заповнений матриксом, який містить спеціальні ферменти.

КГ має дві зони: зону формування, куди поступає матеріал з ЕПС за допомогою транспортних везикул, і зону дозрівання, де формується секрет і зрілі секреторні мішечки.

Функції комлексу Гольджі:

1. Накопичення і модифікація синтезованих в ЕПС макромолекул;

2. Утворення складних секретів і секреторних везикул;

3. Синтез і модифікація вуглеводів, утворення глікопротеїнів;

4. КГ грає важливу роль в оновленні цитоплазматичної мембрани шляхом утворення мембранних везикул та їх подальшого злиття з клітинною мембраною;

5. Утворення лізосом і пероксисом.

Спеціальні функції комплексу Гольджі:

1. Формування акросоми сперматозоїда під час сперматогенезу;

2. Віттелогенез - процес синтезу і формування жовтка в яйцеклітині.

Лізосоми (від грец. lisis - руйнування, розщеплювання, сома - тіло) - пухирці більших або менших розмірів, заповнені гідролітичними ферментами (протеазами, нуклеазами, ліпазами і іншими).

Лізосоми в клітинах не є самостійними структурами. Вони утворюються за рахунок активності ЕПС та КГ. Основна функція лізосом - внутрішньоклітинне розщеплення і перетравлення речовин, які надійшли в клітину або знаходяться в ній.

Розрізняють первинні і вторинні лізосоми (травні вакуолі, фагосоми, аутолізосоми), залишкові тільця, аутофагуючі вакуолі (рис.3).

1. Первинні лізосоми ‑ тільця невеликих розмірів з великою кількістю ферментів у неактивному стані.

2. Вторинні лізосоми ‑ більші тільця, у яких відбувається активний процес перетравлення макромолекул та клітинних структур. Ці органели утворюються шляхом злиття первинних лізосом з структурами або речовинами, що поглинаються клітиною.

3. Залишкові тільця. Неперетравлений в лізосомах матеріал залишається в них, зменшується в розмірах, утворюючи залишкові тільця в цитоплазмі.

4. Аутофагуючі вакуолі. Первинні лізосоми можуть зливатися з зовнішніми і внутрішніми структурами клітини і руйнувати їх. При цьому утворюються великі пухирці, вкриті загальною мембраною, різної форми і щільності. Такі тільця називаються аутофагосомами, а сам процес перетравлення цілої клітини - аутофагія.

Функції лізосом:

1. Перетравлення речовин, які надходять в клітину ззовні в процесі фагоцитозу.

2. Перетравлення пошкоджених внутрішньоклітинних макромолекул і органел та тих, що виконали свою функцію (аутофагія).

3. Участь у перетравлення загиблих клітин.

4. Рециклізація органічних молекул, розщепення білків, вуглеводів та нуклеїнових кислот до мономерів для повторного їх використання в процесах синтезу.

Порушення функціонування лізосом призводить до розвитку спадкових захворювань - хвороб накопичення, які пов'язані з аномальним накопиченням в клітині «неперетравлених» речовин, що заважають нормальному функціонуванню клітини.

Пероксисоми – дрібні мембранні пухирці, які містять ферменти каталазу та пероксидазу. Свою назву ці органели одержали від перекису водню (Н2О2), який утворюється в клітині в біохімічних реакціях. Ферменти пероксисом, перш за все каталаза, нейтралізують цю токсичну сполуку, викликаючи її розщеплення з виділенням води і кисню.

2О2 → 2Н2О + О2

Пероксисоми також беруть участь в метаболізмі ліпідів, холестерину та ін. При генетичних порушеннях, коли в клітинах печінки і нирок новонародженого відсутні пероксисоми (хвороба Цельвегера), дитина не життєздатна, живе всього декілька місяців.

У цитоплазмі клітин рослин містяться вакуолі. Вони відокремлені від цитоплазми одинарною мембраною - тонопластом. Порожнина вакуолі заповнена клітинним соком, який є водним розчином неорганічних солей, глюкози, органічних кислот та інших речовин. Вони виконують запасаючу, видільну, осмотичну та лізосомну (санітарну) функції.

Ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, лізосоми і вакуолі утворюють вакуолярну систему клітини, окремі елементи якої можуть переходити один в один при перебудові і зміні функції мембран.

 

ДВОМЕМБРАННІ ОРГАНЕЛИ

 

Мітохондрії - це органели, в яких енергія хімічних зв'язків органічних речовин перетворюється на енергію фосфатних зв'язків АТФ. Мітохондрії є досить великими двомембранними органелами (0,2 - 2,0 мкм). Вони зустрічаються майже у всіх еукаріотичних клітинах, за винятком анаеробних найпростіших і еритроцитів. Мітохондрії хаотично розподілені по цитоплазмі, хоча частіше виявляються біля ядра або в місцях з високими потребами енергії, у м'язових клітинах між міофібрилами. Органели можуть змінювати свою структуру і форму, здатні переміщуватися всередині клітини. Кількість мітохондрій може змінюватися залежно від активності клітини - від кількох десятків до кількох тисяч. Органела містить зовнішню і внутрішню мембрани з вузьким міжмембранним простором (рис.4).

Зовнішня мембрана мітохондрій легко проникна для багатьох невеликих молекул. Вона містить ферменти, що перетворюють речовини на реакційноздатні субстрати, беруть участь в утворенні міжмембранного простору.

Внутрішня мембрана погано проникна для більшості речовин. Вона утворює вирости всередину матриксу - кристи. Ця мембрана містить ферменти, що беруть участь в наступних важливих процесах:

- ферменти, що каталізують окисно-відновні реакції дихального ланцюга і транспорту електронів. В результаті чого утворюється надлишок Н+ у міжмембранному просторі;

- специфічні транспортні білкі беруть участь в утворенні градієнту Н+;

- ферментативний комплекс АТФ-синтетази, що синтезує АТФ.

Міжмембранний простір зокрема використовується для створення градієнта іонів водню на внутрішній мембрані, що є необхідною умовою синтезу АТФ.

Матрикс – це простір мітохондрії, обмежений внутрішньою мембраною. Він утворений сотнями різних ферментів, що беруть участь у руйнуванні органічних речовин до СО2 і Н2О. При цьому вивільняється енергія хімічних зв'язків між атомами молекул органічних речовин і перетворюється в макроергічні зв'язки АТФ. У матриксі знаходяться рибосоми і молекула мітохондріальної ДНК. Рибосоми мітохондрії і ДНК забезпечують синтез необхідних органел і білків. Основна інтегральна функція мітохондрій – перетворення енергії та утворення АТФ, що містить макроергічні зв'язки.

Перед поділом клітини кількість мітохондрій в цитоплазмі збільшується, а потім вони більш менш рівномірно розподіляються між дочірніми клітинами.

Пластиди - двомембранні органели клітин рослин і деяких тварин (джгутикових). У клітинах вищих рослин розрізняють три типи пластид: хлоропласти, хромопласти та лейкопласти.

Хлоропласти забарвлені у зелений колір завдяки пігменту хлорофілу. Між зовнішньою та внутрішньою мембранами хлоропластів є міжмебранний простір завширшки близько 20-30 нм (рис.5). Внутрішня мембрана утворює вгини – ламели та тилакоїд. Ламели мають вигляд плоских видовжених складок, тилакоїди – сплощених вакуоль або мішечків. Ламели утворюють сітку розгалужених канальців. Між ламелами розміщені тилакоїди, зібрані у вигляді стопки (грани). У тилакоїдах знаходяться фотосинтетичні пігменти – хлорофіл, каротиноїди та ферменти, які потрібні для здійснення різноманітних біохімічних процесів. У матриксі пластид є власний білоксинтезуючий апарат (молекули ДНК і рибосоми). Основна функція хлоропластів – фотосинтез. Лейкопласти – безбарвні пластиди, які відрізняються від хлоропластів відсутністю розвиненої ламелярної системи. В них запасаються поживні речовини. Хромопласти – пластиди, які надають забарвлення (жовтого, червоного та ін.) пелюсткам, плодам, листкам. Забарвлення хромопластів зумовлюють пігменти – каротиноїди. Внутрішня мембранна система у хромопластів відсутня або утворена поодинокими тилакоїдами.

 

НЕМЕМБРАННІ ОРГАНЕЛИ

 

Рибосоми це невеликі немембранні органели. Вони містяться в цитоплазмі, мітохондріях і пластидах. Кожна рибосома складається з двох частин: малої і великої субодиниць. До складу першої входять молекули білку і одна молекула рибосомальної РНК (рРНК), до другої - білки і три молекули рРНК. Субодиниці рибосом збираються в ядерці.

Рибосоми можуть вільно знаходитись в цитоплазмі або бути зв'язані з ЕПС, входячи до складу зернистої ЕПС.

Основною функцією рибосом є синтез білку. Білки, що утворилися на рибосомах, сполучених з мембраною ЕПС, надходять в її цистерни, тоді як білки, що синтезуються на вільних рибосомах, залишаються в гіалоплазмі. Наприклад, в еритроцитах на вільних рибосомах синтезується гемоглобін.

Цитоскелет - це сітка білкових фібрил і мікротрубочок, що покривають зсередини цитоплазматичну мембрану і пронизують внутрішній простір клітини. Він притаманний всім еукаріотичним клітинам, лежить в основі війок і джгутиків найпростіших, хвостиків сперматозоїдів, веретена поділу клітин. Цитоскелет складається з трьох типів структур: мікротрубочок (найтовщі елементи), утворених декількома білковими фібрилами з глобулярного білку тубуліну (рис.7); мікрофіламентів (найтонші елементи), утворених глобулярним білком актином (рис.8); їм притаманна скоротливість; проміжних філаментів (комбінація декількох мікрофіламентів).

Елементам цитоскелету притаманна здатність збиратися з мономерів при необхідності і розбиратися після виконання певної функції.

Функції цитоскелету:

 
 

1. Підтримка об'єму і форми клітин. Основну роль у цьому відіграє фібрилярна сітка, що вкриває зсередини мембрану (кортекс). Ця сітка спеціальним білком (анкерін) прикріплена до цитолеми. До цієї сітки приєднані нитки мікрофіламентів і мікротрубочок, що значною мірою стабілізує форму клітини.

2. Зміна форми клітин. Система білкових фібрил здатна до скорочення або розтягування. За рахунок цього може відбуватися зміна форми клітин (наприклад, формування псевдоподій у лейкоцитах).

3. Пересування органел і транспортних везикул. Фібрили цитоскелета прикріплені до клітинних органел. Це стабілізує їхнє положення в цитоплазмі. З іншого боку, зміна довжини фібрил призводить до переміщення клітинних структур.

4. Утворення мультиферментних комплексів. У місцях переплітання кількох фібрил цитоскела створюються сприятливі умови для розміщення комплексу ферментативних білків. Це забезпечує структурну єдність ферментів та певний метаболічний процес.

5. Завдяки наявності щільної сітки мікрофібрил цитозоль набуває певної структури, що сприяє координованому розміщенню комплексів ферментів. Цим досягається інтеграція всієї цитоплазми - об'єднання в єдине ціле.

6. Утворення веретена поділу під час мітозу. Веретено поділу утворене сіткою мікротрубочок, що “збираються” за участю центріолей і чітко впорядковано розташовуються в цитозолі.

7. Утворення ворсинок і джгутиків у найпростіших;

8. Утворення міжклітинних контактів (десмосом). Десмосоми – структури цитоплазматичних мембран, що належать одночасно двом сусіднім клітинам. Зв'язування клітин відбувається завдяки мікрофіламентам, що проникають через десмосому з однієї клітини в іншу.

9. Забезпечення скоротливої функції м'язових волокон. Актинові філаменти є однією з головних частин скорочувального актиноміозинового комплексу.

10.Зміна фазового стану цитозолю: перехід золь - гель шляхом регульованого розбирання або збирання елементів цитоскелету.

Клітинний центр (центросома) – немембранна органела, розташована поблизу ядра. Складається з двох взаємоперпендикулярних центріолей. Кожна центріоль являє собою циліндр, стінки якого утворені 9 триплетами радіально розташованих мікротрубочок. Клітинний центр має власну нуклеїнову кислоту, завдяки чому кількість центріолей в клітині подвоюється перед поділом її генетичного матеріалу.

Основними функціями клітинного центру є формування веретена поділу в клітинах, що діляться, та утворення мікротрубочок цитоскелету.

Базальні тільця лежать в цитоплазмі в основі війок та джгутиків. Кожне базальне тільце є циліндром, утвореним дев'ятьма триплетами мікротрубочок. Базальні тільця здатні відновлювати війки та джгутики після їхньої втрати.

Війки та джгутики можна віднести до органел спеціального призначення, оскільки вони зустрічаються в небагатьох клітинах, зокрема війкового епітелію, сперматозоїдах, у найпростіших, у зооспор водоростей, мохів, папоротей і т.п.

До органел спеціального призначення відносять також міофібрили м'язових волокон, нейрофібрили нейронів.

ВКЛЮЧЕННЯ

 

У цитоплазмі клітин є також включення - непостійні компоненти, що виконують функцію запасання поживних речовин (краплі жиру, глибки глікогену), різних секретів, підготовлених до виведення з клітини. До включень відносять також деякі пігменти (білірубін, ліпофусцин) та ін. Включення синтезуються в клітині в процесі її життєдіяльності та метаболізуються.

 

Лабораторна робота №1

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

КЛІТИНА – ЕЛЕМЕНТАРНА ОДИНИЦЯ ЖИВОГО. БІОМЕМБРАНИ: СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ. ВИДИ МЕМБРАННОГО ТРАНСПОРТУ. СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ КЛІТИНИ. МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН

КЛІТИНА ЕЛЕМЕНТАРНА ОДИНИЦЯ ЖИВОГО БІОМЕМБРАНИ СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ ВИДИ... Мета вивчення сформувати знання про клітину як елементарну одиницю живого вивчити будову і функції біомембрани і види мембранного транспорту...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Функції біологічних мембран

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Порівняння будови тваринної і рослинної клітини
1. Замалюйте в лабораторному журналі схему будови тваринної і рослинної клітин. 2. Позначте їх структури, складіть порівняльну таблицю. 3. Зробіть узагальнюючі висновки відносно б

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги