У перші роки розвитку футболу (1810 - 1863) навряд можна вести мову про організований, плановий футбол, де б існувала хоч якась система гри. Техніка гри була примітивною, гравці намагалися спрямувати м'яч до воріт або за лінію поля суперника, використовуючи удари і ведення. Переважала система "завдай удару і біжи", її в літературних джерелах називають ще 1+10. Тут всі гравці були нападаючими і майже не існувало захисників.
Рис. 1
Після затвердження єдиних правил гри, у 1863 р., з'явилася її тактична система і розташуванням гравців за схемою 1+1+9 (воротар, захисник і нападаючі) (рис. 1). У 1863 - 1872 р.р. застосовувалося розташування гравців за схемою 1 +2+8, а згодом і за схемою 1+1+2+7 та 1+2+1+7 (рис. 2, 3), тобто вони вже розташовувалися в три лінії.
Рис. 2
Рис. 3
Шотландці перші намагалися обмірковано підійти до рівномірного розташування гравців на полі і досягли в цьому непоганих наслідків (рис. 4). Характер боротьби, що велася між атакуючими і захисниками сприяв внесенню змін у правила гри, а фізична, технічна, тактична підготовка іранців стали рушійною силою в розвитку тактичних систем гри цього періоду розвитку футболу.
Рис. 4
Рис. 5
Перша система гри виникла в 1883 р. у Шотландії її називають класичною або "пірамідальною". Певною мірою вона почала застосовуватися в усьому світі й проіснувала близько 50 - 60 років. За цією системою кількість гравців в лінії атаки і захисту майже вирівнюється. З введенням правил про положення "поза грою" атаки різко ускладнилися, що зміцнило і полегшало дії гравців в обороні.
Рис. 6
Ця система передбачає здебільшого принципу зонного захисту. Тут головну роль виконував центральний півзахисник, який залежно від ситуації підтримував захисників або нападаючих. Крайні півзахисники прикривали крайніх або півсередніх нападаючих.
Італійська система гри. Особливість цієї системи - підстрахування можливих передач по центру поля. Крайні захисники прикривають крайніх нападаючих, центральний півзахисник - центрального нападаючого. Півсередні нападаючі при потребі відходять назад до власного штрафного майданчика. В атаках беруть участь два крайніх і центральний нападаючі. За цієї системи перевага надається захисту. На її основі виникла відома система "катеначіо" (рис. 6).
Австрійська система гри. Головна увага цієї системи - на забезпеченні передач на середні відстані. Захисники розташовуються в зоні штрафного майданчика, очікуючи наближення крайніх нападаючих. Центральний півзахисник зупиняє атаки, що ведуться по центру поля, а крайні півзахисники прикривають крайніх та півсередніх нападаючих. Провідна риса системи - атакуюча гра. У ній бере участь п'ять нападаючих і три півзахисники. У разі зриву атаки півзахисники повертаються на власну половину поля і зміцнюють оборону. Недолік системи - можливість суперників застосовувати швидкі контратаки (мал. 7).
Швейцарський замок "рігль". Характерною рисою цієї системи є зміцнення лінії оборони за рахунок послаблення ударної сили атаки. Завдання центрального захисника розпізнавати і випереджувати дії суперника. Крайні півзахисники підстраховують центрального, а захисники знешкоджують підступи до штрафного майданчика. Один із півсередніх нападаючих відходить назад і додатково підстраховує центрального півзахисника (мал. 8).
Рис. 7
Рис. 8
Система «Дубель-ве». Футболісти розташовуються на полі рівномірно. Важлива риса системи – персональна опіка гравців суперника, замість зонної, яка переважала в іграх із застосуванням «пірамідальної» системи. Тут крайні захисники прикривають крайніх нападаючих, центральний захисник, відповідно – центрального нападаючого, півзахисники – півсередніх нападаючих (рис 9).
Рис. 9
Переваги системи "дубль-ве":
• доступна для початківців (побудована па простих тактичних засадах);
• чисельно рівне розташування гравців під час атакуючих і захисних дій команди забезпечує пропорційний розподіл і виконання завдань.
Недоліки системи "дубль-ве":
• захисники розташовуються в одну лінію;
• в обороні мають місце схематичні дії за принципом "кожен свого". Часто у грі слабкому захисникові доводиться прикривати сильного нападаючого.
• обмежена участь нападаючих в оборонних діях, а захисників, навпаки,
в атакуючих діях.
Ця система з'явилася після внесення змін до правил про положення "поза грою", яке було впроваджено в практику в 1925 р. її основоположником був Герберт Чегмен, тренер клубу лондонського "Арсеналу". Він перший і застосував систему в грі у 1930 р.
"Система "1 + 4 + 2 + 4". Систему першими застосували бразильці на чемпіонаті світу в 1958 р. у Швеції. Важливо підкреслити, що у подібному розташуванні грали угорці під час своєї найвищої слави (1951 - 1956). Ця система значно змінила завдання всіх гравців. Воротар, крім захисту воріт від ударів суперника, керує діями захисників і розпочинає швидкі атаки своєї команди, захисники прикривають крайніх нападаючих суперника і ще взаємодіють з іншими гравцями оборони та підключаються до атак своєї команди в глибині половини поля суперника (рис. 10).
Рис. 10
У зоні штрафного майданчика центральні захисники персонально прикривають центральних нападаючих суперника, а далеко від воріт вони діють за зонним принципом. Забезпечується взаємна страховка в обороні (рис. 11).
Півзахисники прикривають півзахисників суперника та беруть активну участь як в захисних, так і в атакуючих діях команди. Вони є провідними організаторами гри і, власне, якщо необхідно, уповільнюють або прискорюють темп гри (рис. 12).
Головне завдання крайніх нападаючих - атакувати ворота суперника, створювати позиції для ударів по воротах для себе або для партнерів по команді. Змінилися їхні обов'язки і в оборонних діях. Тут вони прикривають захисників суперника на їхній половині поля, а якщо потрібно, відходять до власних воріт.
Рис.11
Рис. 12
Рис.13
Рис. 14
Центральні нападаючі є головною ударною силою. Вони завершують атаки ударами по воротах. Від них вимагається й уміння грати без м'яча (рухомість, зміна позицій тощо) (рис.13). У системі "1+4 +2+ 4" в атаці та обороні бере участь до восьми гравців, що свідчить про її перевагу над системою "дубль-ве".
Сьогодні існує кілька варіантів системи "1+4+2+4". Найбільш розповсюдженою є "1+4+3+3", яка характеризується забезпеченням середини поля трьома конструктивними гравцями, завдяки чому створюються передумови для комбінаційної гри, питома вага якої розподіляється між захистом і півзахистом (рис. 14).
Крім того, існують і варіанти 1+5+3+2 (рис. 15) та 1+3+5+2 (рис. 16), тобто зі зміцненою лінією захисту або зі зміцненою лінією середини поля.
Рис.15
Рис. 16
Інший варіант цієї системи, яка носить зміцнений захисний характер, є "катеначіо" (1+1+4+2+3). Виникла вона в Італії її успішно використовувала команда "Інтер" (Мілан) під керівництвом тренера Єленіо Єрери. Тут провідну роль відіграє останній захисник, якого ще називають "вільним" або "ліберо" (рис. 17).
Рис.17
З великим успіхом систему "1+4+4+2" використовували англійці на чемпіонаті світу в Англії, де і здобули титул чемпіонів.
Система "1+1+3+3+3" найбільш поширена в країнах, де футбол досить розвинений, зокрема у Німеччині, Голландії. За цієї системи гри застосовується щільний принцип прикривання гравців у оборонній фазі гри. Важливе завдання тут виконує "вільний" захисник ("ліберо"), гра якого стала різноманітнішою, оскільки, крім виконання захисних функцій, він підключається до атак і бере участь в їх завершенні. Гра всіх гравців за цієї системи характеризується частою зміною місць по ширині та глибині поля і тому потребує універсальних гравців (рис. 18).
Рис. 18
У сучасному футболі визначально, що основне розташування гравців протягом матчу поступово змінюється. Немає потреби описувати основні розташування в системах гри, досить визначити характерні ознаки її організації в окремих закінчених частинах або фазах.
Система гри є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має. На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює відчутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців.
Прогноз щодо створення оборонних і атакуючих систем гри або її способів в захисній та атакуючій фазах потрібний для успішної реалізації ігрових, тактичних завдань в окремих відрізках гри.
Просторові відношення між гравцями за різного розташування та виконання ігрових функцій спонукають до створення різних варіантів атакуючих і захисних систем. Існують різноманітні способи гри в цих системах. Наводимо схему поширених у футболі варіантів систем гри в обороні та атаці.
Варіанти оборонних та атакуючих систем гри: