Відповідними модифікаціями класичних систем гри є футбольні школи. Так, австрійську школу гри характеризує елегантність рухів, точність передач, надійність зупинок, філігранність обвідок та фінтів. Іншими словами - плетіння "мережив". Ця школа досягла свого апогею у 1928 - 1934 рр. і побудована на видовищних ефектах.
В основі чеської школи - шотландський стиль гри. Її особливості - короткі подачі низом, гостра боротьба за м'яч і велика привабливість гри з неочікуваними середніми і довгими передачами м'яча між захисниками з виходом нападаючого на вільний простір до бічної лінії, відома "чеська вуличка".
Угорська школа також започаткувалася з шотландського стилю, але вона збагатилася за рахунок чергування коротких і довгих передач м'яча, високого рівня фізичної підготовки гравців, швидкості і жорсткості в грі, високого рівня техніки володіння м'ячем і прояву в грі тактичної думки.
Представниками латинської школи є футболісти Італії, Франції, Іспанії, Португалії. Ця школа поєднала в собі риси англійської, угорської і південноамериканської шкіл. Їй властива швидкість рухів та комбінаційність дій, динаміка, ефектна гра, політ думки гравців.
Південноамериканська школа, представниками якої є Уругвай, Бразилія, Аргентина, увібрала в себе уругвайський дух боротьби, індивідуальність та імпровізацію бразильців і фізичну підготовку аргентинців. В її джерелі шотландський стиль гри, а характерні особливості - досконала, на рівні циркової, технічна підготовленість, еластичність рухів, імпровізація дій. Великий недолік цієї школи є занадто м'яка гра.
Яскравими представниками середньоєвропейської школи є Німеччина, Голландія, Бельгія та ін. Визначальні риси цієї школи: жорсткість боротьби за м'яч на землі та в повітрі на всіх ділянках поля, націленість гравців на ворота з використанням середніх і довгих передач, особлива інтенсивність гри, достатньо високий рівень володіння технікою та раціональність тактичних дій. Щоб так діяти протягом усього матчу, футболісти мусять мати і відповідний рівень фізичної підготовки.