Тактика гри воротаря.

Воротар безперервно стежить за пересуванням суперника з м'ячем і відповідно пересувається сам по лінії воріт так, щоб вибрати місце по середині ліній кута, умовно проведених від м'яча до біч­них стояків воріт (рис.19).

 

 

 


Рис.19

 

 

Рис. 20

Якщо суперник з м'ячем лишив­ся сам на сам з воротарем і набли­жається до воріт, той змушений вий­ти вперед назустріч йому, щоб змен­шити кут обстрілу воріт (рис. 20).

Груповий захист полягає у взає­модії двох і більше гравців.

Види групового захисту:

– зонний;

– персональний;

– комбінований (змішаний).

Зонний захист. Гравці, зайняв­ши позиції кожен у своїй зоні штрафного майданчика, пересува­ються паралельно вперед-назад, за­лежно від напрямів атак суперника. Мета цього способу захисту - позбавити суперників можливості завдавати ударів м’ячем по воротах, нейтралізуючи їхні дії на відповідній відстані від воріт.

Переваги зонного захисту:

– надійність оборони в складних метеорологічних умовах;

– ефективність захисту від нападаючих, які застосовують безперервну
зміну місць, маючи високий рівень фізичної підготовки;

– надійність захисту під час дій, що проводяться суперником на близь­кій відстані від воріт, особливо проти команди, у складі якої відсут­ні гравці, які здатні завдавати ударів м'ячем по воротах з далеких від­станей;

– неможливість застосовувати швидкі атаки.

Недоліки зонного захисту:

– пасивна гра захисників проти нападаючих;

– можливість проведення суперником організованих атак;

– можливість допущення помилок, особливо в зонах розмежування зав­дань захисників;

– обмежена можливість переходу від оборони до атаки.

Персональний захист — користуються ним для прикривання суперника по всьому полю або на окремих його ділянках. Може застосовуватися щіль­не й розімкнуте прикривання суперника. Щільно його прикривати доцільно тоді коли захисник добре підготовлений фізично і швидкий. Якщо ці озна­ки більше властиві нападаючому, його краще прикривати нещільно, крім безпосередньої близькості від воріт.

У сучасному футболі цей спосіб захисту застосовується не часто.

В персональній обороні захисники розташовуються на позиціях так, щоб завжди бути обличчям до суперника і спиною до власних воріт. Цим способом захисту користуються під час невдалого для команди розвитку гри, якщо потрібно швидко оволодіти м'ячем і посилити тиск на гравців су­перника, щоб розпочати розвивати атаки.

Переваги персонального захисту:

– ретельний (старанний) спосіб прикривання, чим ускладнюються дії
провідних гравців суперника.

Його недоліки:

– можливість входження захисника вглиб поля;

– труднощі дій в захисті, коли суперник безперервно змінює місця;

– звільнення хоч одного нападаючого суперника з-під опіки захисника
порушує рівновагу всього захисту, що вимагає негайного переходу ко­манди на інший спосіб оборони.

Комбінований захист поєднує два види захисту — зонний і персональ­ний. Це означає, що окремі гравці прикривають своїх підопічних щільно (персонально), а інші зонно.

Комбінований спосіб захисту виник з потреби тісніше й надійніше прикривати провідних гравців або тих, які вміють завдавати удару м'ячем, та ізолювати їх від взаємодії з партнерами, щоб позбавити їх можливос­ті забивати м'яч у ворота. Цей спосіб захисту має позитивні та негативні ознаки.

У найпрогресивніших варіантах комбінованого способу оборони кіль­кість персонально діючих в захисті гравців зростає не тільки проти напада­ючих, але й проти гравців середини поля та атакуючих захисників.

Комбінований захист — досить універсальна форма оборони, оскільки сприяє раціональному розташуванню гравців на полі.

До захисних дій гравці переходять одразу ж, як тільки команда втрати­ла контроль над м'ячем. Насамперед до боротьби залучаються нападаючі. Вони намагаються оволодіти м'ячем або хоча б ускладнити супернику мож­ливість застосувати передачі, створюючи тим самим умови для переходу на організований спосіб власних оборонних дій.

Варіант комбінованого захисту в рамках системи "1+1+3+3+3" використовували у грі футболісти Німеччини. Тут "вільний" захисник ("ліберо") прикривав зону та підбирав м'ячі партнера, який вів боротьбу з супер­ником. Інші партнери по обороні застосовували персональний захист про­ти трьох нападаючих суперника і супроводжували їх по всій ширині та довжині поля. В іграх зі слабкими суперниками в обороні застосовується щільне прикривання.

Варіант комбінованого захисту в рамках системи "1+4+4+2" використовувались англійцями на чемпіонаті світу в 1966 р. Четвірка захисників послідовно забезпечувала добре організований гнучкий зонний принцип за­хисту, де гравець середньої лінії з захисним напрямком персонально діяв проти провідного конструктивно діючого гравця суперника, а іноді викону­вав завдання і "переднього чистильника".

У сучасному футболі існує кілька варіантів оборонної гри:

– основний варіант;

– варіант гри "під тиском" (напором);

– варіант із забезпеченим захистом.
У всіх варіантах діють принципи:

– використання зонного та персонального захисту;

– гра з резервом захисників в обороні.

Під час використання варіанту оборони "під тиском" (напором) гравці після втрати м'яча негайно переключались на захисні дії. Іншого способу лишити суперника можливості розвивати атаку не існує. Крім того, таки­ми діями команда створює захисний блок уже в зоні своєї атаки. Найближ­чий до м'яча гравець атакує суперника, який намагається розпочати атаку, інші щільно прикривають своїх найближчих суперників, щоб позбавити їх можливості взаємодіяти з партнером, особливо з гравцем, який розпочи­нає атаку. Якщо такий намір не вдався, гравці переходять в оборону на власній половині поля. Метою такого переходу є намір в центрі поля пос­тупово створити чисельну перевагу захисників з достатньо глибоко ешелонованим захистом, щоб вести боротьбу за оволодіння м'ячем перед власними воротами.

Якщо ці наміри здійснити не вдається, тоді створюється захисний блок перед власними воротами з оборонним резервом і навіть з переднім "чис­тильником". За цих умов кожен гравець мусить максимальною мірою не тільки залучатися до захисних дій команди, а й думати та діяти як захисник.

За сучасних вимог до організованості гри всі способи захисту команди діятимуть тільки тоді, коли буде усунута можливість неочікуваності. Цього вдається досягти тільки за умови, що команда в оборонній фазі гри діятиме за принципами:

– уповільнення розвитку атак суперника;

– добре організоване розташування гравців у ширину і глибину поля,
щоб уникнути небезпеки від швидких контратак;

– безперервне збереження рівноваги захисту;

– ущільнення оборони на небезпечних ділянках загрози воротам;

– активність (агресивність) усіх гравців під час захисних дій та на небезпечних ділянках поля.

Зміцнений захист. У цьому способі оборони крайні захисники і гравці середини поля щільно опікують суперника. Один із центральних захисни­ків прикриває зону, а один із нападаючих змушений відійти назад і прикри­вати розігруючого гравця суперника з метою усунення чисельної переваги атакуючих на конкретній ділянці поля.

Спрямований захист. У середній частині поля на відстані 20 - 25 м від воріт 5-7 захисників та півзахисників прикривають суперника, розташувавшись близько один до одного. Під час атаки суперника весь блок оборони пересувається в напрямку гри. Цей спосіб захисту ефективний під час гри з командами, що застосовують короткі передачі. Щоправда, у цьому випадку ускладнюється перехід від оборони до позиційної атаки, що є недоліком такого способу за­хисту, але він змушує гравців застосовувати швидкі атаки.

Захист у глибині поля дає користь команді, у складі якої є швидкі грав­ці. Тут захисники прикривають кожен свого, але не щільно, розташував­шись у глибині поля. Один із нападаючих висувається на частину поля, з якої розпочинає атаку.

Відтягнутий назад захисник. Цей спосіб оборони застосовується під час ігор зі слабко підготовленим суперником. Захисники і гравці середини поля заважають партнерам відходити на власну половину поля, щоб несподівано перейти на агресивне прикривання, відібрати м'яч у суперника і вдатися до швидкої контратаки, поки той не встиг організувати оборону.

Захист з двома центральними захисниками. Цим способом оборони команди користуються для утримання здобутого рахунку матчу. Тут захисни­ки розташовуються зонно з "чистильником". Гравці середини поля прикри­вають крайніх нападаючих за принципом "кожен свого", змушуючи супер­ника перенести акцент атак з краю в центр поля. Один із гравців середини поля зміцнює блок захисту.

Захист з використанням штучного положення "поза грою" полягає у використанні правила положення "поза грою". Під час спрямованої передачі на половину поля суперника трійка захисників виходить уперед до удару по м'ячу і розташовується в лінію, щоб залишити нападаючих в положенні "по­за грою". При цьому способі оборони має місце підвищена і чітка узгодже­ність дій захисників. Несвоєчасний вихід хоча б одного із них ставить у без­вихідне становище власну команду.

Захист від гравців, які під час атак міняються місцями. Якщо під час атаки міняються місцями двоє чи більше нападаючих, захисники прикрива­ють "кожен свого" або передають їх під опіку партнерам. У випадках, якщо місцями міняються одночасно усі п’ять гравців, захисники вибирають варі­ант зонного або комбінованого принципу захисту.

Захист від розігруючого нападаючого. Такого гравця звичайно прикри­вають щільно або довіряють ці функції гравцеві середини поля чи централь­ному нападаючому. В зоні перед штрафним майданчиком такі функції вико­нує один із центральних захисників.