Розділ 1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ . Основи охорони та безпеки праці

ЗМІСТ

Список скорочень............................................................. 5

 

Розділ 1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ».

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПРАЦЮ............. 7

Основи охорони та безпеки праці..................................... 7

Основні принципи трудового права.................................. 9

Працевлаштування молодих спеціалістів........................ 11

Медичні огляди працівників............................................ 17

Тривалість робочого часу, час відпочинку.................... 20

Поняття «заробітна плата», принципи її диференціації. 27

Трудова дисципліна ........................................................ 44

Основні законодавчі акти з охорони праці. Забезпечення нешкідливих

і безпечних умов праці..................................................... 48

Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві,

на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці 74

Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві 82

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

та професійних захворювань........................................... 97

Організація навчання з охорони праці......................... 104

Розділ 2. ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ТА ПОЖЕЖНОЇ

БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ В ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ.................................................................................................. 113

Загальні положення системи управління охороною праці 113

Заходи безпеки під час експлуатації електроприладів. 116

Охорона праці під час роботи з обладнанням, що генерує лазерне

випромінювання............................................................. 123

Правила експлуатації і техніки безпеки при роботі з автоклавами 129

Техніка безпеки при експлуатації балонів..................... 135

Правила забудови, експлуатації і техніки безпеки

у фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах).............. 143

Правила забудови, техніка безпеки в операційному блоці 152

Охорона праці в рентгенологічних відділеннях (кабінетах) 164

Правила забудови й експлуатації інфекційних закладів (відділень)

та охорона праці персоналу цих закладів.................... 178

Правила санітарно-протиепідемічного режиму та техніка безпеки
при роботі у протитуберкульозних закладах системи МОЗ України 184

Правила експлуатації та охорони праці у психоневрологічних

та психіатричних лікарнях (відділеннях)................... 185

Правила забудови, техніки безпеки і виробничої санітарії

в лабораторіях лікувально-профілактичних закладів 194

 

Правила облаштування, техніки безпеки, виробничої санітарії
та особистої гігієни при роботі в лабораторіях (відділеннях,
відділах) санітарно-епідеміологічних закладів 205

Правила забудови та експлуатації приміщень патологоанатомічних
відділень і моргів (патогістологічних і судово-гістологічних
лабораторій) у лікувально-профілактичних і судово-медичних
закладах, інститутах та навчальних закладах 211

Правила забудови та експлуатації стоматологічних поліклінік

(кабінетів), зубопротезних лабораторій 215

Пожежна безпека як складова охорони праці в медичній галузі 223

 

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АЕС — атомна електростанція АІ-2 — аптечка індивідуальна-2 АК — аудіометр клінічний

Розділ 1

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ». ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПРАЦЮ

Основи охорони та безпеки праці

Метоюнавчальної дисципліни «Охорона праці» є вивчення основ законодавства України з охорони праці і на цій підставі засвоєння комплексу… Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у всіх її… За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), понад 100 тис. хімічних речовин, майже 50 фізичних,…

Основні принципи трудового права

Основні принципи трудового права (дод.1) за спрямованістю умовно об'єднують у три групи, кожна з яких ґрунтується на таких основних джере­лах… Кожний з основних принципів трудового права (свобода праці та зайнятос­ті,… Першу групу становлять три основних принципи трудового права:

Працевлаштування молодих спеціалістів

Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів розроблено відповідно до ст. 52 Закону України «Про освіту», на виконання Указу… Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з… Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та…

Права та обов'язки замовників та випускників

Замовники можуть за рахунок своїх коштів надавати студентам матеріаль­ну допомогу, а також встановлювати доплати до державної стипендії, визна­ченої… Випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом, після зарахування на… Особи, зараховані до вищих навчальних закладів на цільові місця відповід­но до Постанови Кабінету Міністрів України…

Соціальні гарантії і компенсації.

2004 p.). Молодим фахівцям, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні до державної… Звільнення молодого фахівця з ініціативи замовника до закінчення терміну угоди дозволяється у випадках, передбачених…

Медичні огляди працівників

Запобіжні (попередні) медичні огляди проводять під час прийняття на роботу для встановлення фізичної, психофізіологічної та психологічної… Роботодавцю для проведення обов'язкових медичних оглядів працівників потрібно… — Кодекс законів України про працю (КЗпП), який затверджується Законом України № 322-VIII від 10 грудня 1971 p., зі…

Тривалість робочого часу, час відпочинку

Отже, визначення робочого часу встановлюється законом або на основі за­кону. Від цього і залежить тривалість робочого часу, яку можна поділити на… а) нормальна тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 год. на… б) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість. Він…

Поняття «заробітна плата», принципи її диференціації

  На відміну від загального поняття основна заробітна плата — це винагорода за… Додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за…

Колективний і трудовий договори як відображення законодавства з охоро­ни праці

За правовим значенням колективні договори можуть бути двох видів: 1) колективний договір підприємства, установи, організації; 2) колективний договір структурного підрозділу підприємства в межах його компетенції.

Спеціальне розслідування нещасних випадків

Спеціальному розслідуванню підлягають: — нещасні випадки зі смертельними наслідками; — групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше праців­никами, незалежно від ступеня тяжкості…

Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь

Усі виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь в обов’язковому порядку підлягають розслідуванню. Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі… Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до про­цедури встановлення зв’язку захворювання з…

Правила забудови та експлуатації приміщень патолого- анатомічних відділень і моргів (патогістологічних і судово- гістологічних лабораторій) у лікувально-профілактичних і судово-медичних закладах, інститутах та навчальних закладах

 

Ділянку патологоанатомічного відділення і моргу (ПАВМ) необхідно розташовувати подалі від лікувальних корпусів і відділяти від них захисною зеле­ного смугою (парком або садом) завширшки не менше 15 м. До ділянки повинні вести під’їзні шляхи з окремим в’їздом, який використовується, як правило, для потреб ПАВМ. Корпуси ПАВМ і під’їзні шляхи до них мають бути ізольо­ваними від жилих будинків і закриті для спостерігання з вікон приміщень та саду, де перебувають хворі.

Санітарний розрив від ПАВМ до інших будівель має бути не менше ніж30м.

ПАВМ повинні мати окремі приміщення і не можуть розташовуватись в од­ній будівлі з підсобними приміщеннями закладу або лікувальними кабінетами, не повинні розташовуватись у декількох будівлях. Не допускається розта­шування в одному приміщенні з ПАВМ навіть на різних поверхах віварію і експериментального відділення закладу.

Мала секційна, в якій передбачається розтин інфекційних трупів, повинна мати окремий запасний зовнішній вихід.

Проектування судово-медичних моргів у містах здійснюється згідно зі спе­ціальним плановим програмним завданням. Площа і набір приміщень моргів визначаються виходячи із чисельності цих міст.

Висота основних приміщень (від підлоги до стелі) ПАВМ має становити не менше 3 м. Планування приміщень має відповідати таким вимогам: приміщення, пов’язані з транспортуванням трупів усередині приміщення, прове­денням розтинів, обробленням та зберіганням нефіксованого секційного і біопсійного матеріалів, потрібно відділяти тамбуром або коридором від гістологічної лабораторії, приміщення для лікарів та обслугового персоналу, душової і санітарного вузла, а також приміщень, які мають інше призначення, ніж за­значено вище; секційна не повинна межувати з приміщенням видачі трупів.

Планування дверних отворів і конструкція дверей у трупозберігальній кім­наті, у передсекційній, секційній, кімнаті для одягання і в траурній залі має забезпечувати вільне винесення нош і проїзд каталок з трупами.

Приміщення ПАВМ (лабораторій) мають бути сухими. У приміщенні, де зберігаються трупи, повинні бути холодильна установка (мал. 41) і ліфт (за потреби) для транспортування трупів у секційну.

 

 

Для трупів мають бути лежаки 1,8 х 0,6 м (мал. 42) або спеціальні сейфи.

Для персоналу ПАВМ необхідно передбачити душову кімнату. Стіни і перегородки мають бути із водонепроникних неорганічних матеріалів, не­проникні для гризунів, гладенькі, без щілин. Сті­ни кабінетів — покриті олійною фарбою, а в сек­ційній, передсекційній, кімнаті для зберігання трупів і санвузлі — мати панелі, облицьовані гла­зурованою плиткою. Підлогу в секційній, препа­раторській, передсекційній та кімнаті для збері­гання трупів потрібно покривати водонепроник­ним матеріалом, який легко чиститься та стійкий до частого миття, без порогів і виступів; водночас підлога має бути зручною для транспортування трупів на каталках. У секційній підлога повинна мати стік у каналізацію або спеціальний приймальник для стічних вод з відділення, у патогістологічній та судово- медичній лабораторіях і приміщеннях для лікарів — покрита лінолеумом.

Віконні рами і двері потрібно фарбувати олійною фарбою. Улітку вікна не­обхідно закривати металевими сітками від мух.

ПАВМ (лабораторію) необхідно забезпечити водопроводом з гарячою і хо­лодною водою, каналізацією, центральним опаленням і газом. У місцевостях, де немає водопроводу і каналізації, обладнують внутрішні водопровід і каналізацію.

Усі стічні води від ПАВМ за наявності в місті каналізації з очисними спорудами для знезараження стічних вод підлягають підключенню до загальнолікарняної або міської каналізаційної системи. Якщо ж каналізація відсутня, то при закладі необхідно будувати місцеві споруди для очищення і знезара­ження стічних вод.

Для миття рук персоналу в приміщеннях ПАВМ мають бути водопровідні раковини окремо від раковин, в яких миють інвентар та інструментарій. У секційній і передсекційній потрібно встановлювати спеціальні хірургічні умивальники з ліктьовим або педальним спуском води.

Центральна система опалення має забезпечувати подачу тепла в приміщен­ня різного теплового режиму для підтримання відповідних вологості і теплооб­міну повітря.

Усі приміщення ПАВМ (лабораторії) мають бути обладнані витяжною вентиляцією (мал. 43) з механічним спонуканням, фрамугами та ква­тирками, які легко відкриваються.

У патологоанатомічній і судово-гістологічній лабораторіях потрібно встановлювати витяжні шафи з механічним спонуканням. У всіх примі­щеннях облаштовують природне освітлення.

Співвідношення площі вікон і площі підлоги має становити: у секційній і лабораторії — 1:4—

1:5, в інших приміщеннях — 1:6—1:8. Приміщення необхідно забезпечити системою загального і місцевого штучного освітлення згідно з відповідними нормами (мал. 44).

У ПАВМ всі меблі мають бути світлих тонів.

Секційний стіл повинен бути оснащений холодною і гарячою водою (мал. 45) і мати стік у кана­лізацію, що закривається сіткою-уловлювачем.

Для запобігання переохолодженню і промоканню ніг робоче місце біля секційного стола по­кривається дерев’яною решіткою (див. мал. 42).

Секційні столи повинні виготовлятись із водоне­проникного матеріалу і мати покриття, яке лег­ко чиститься, витримує часте миття деззасобами.

Каталки, ноші та інші пристосування для транспортування трупів повинні мати металеві покриття, які легко очищаються і дезінфікуються.

Уранці перед початком робочого дня всі приміщення відділення необхідно добре провітрювати, після закінчення робочого дня лаборант повинен прибра­ти робоче місце, закрити і поставити у витяжну шафу всі посудини, що містять леткі речовини.

Для прибирання приміщень ПАВМ має бути встановлений певний час. Провітрювати приміщення секційної і кімнати, де зберігаються трупи, після дезінфекції потрібно через 1 год. Присутність при розтині сторонніх осіб і родичів померлого забороняється.

Одягають труп у спеціально відведеній для цього кімнаті. Трупи видаються із ПАВМ під розписку в спеціальній книзі із зазначенням пред’явленого документа і місця поховання.

Вимоги з охорони праці і техніки безпеки при роботі в ПАВМ пов’язані з низкою шкідливих факторів, що зумовлені:

— проведенням розтинів померлих від різних захворювань (у тому числі інфекційних);

— дослідженням біопсійного матеріалу, який також нерідко є носієм інфекційних агентів (мі­кобактерії туберкульозу, паразити);

— розтином і дослідженням трупів експери­ментальних тварин, у тому числі з інфекційни­ми захворюваннями;

— постійним застосуванням у роботі шкідли­вих для організму речовин: формаліну, хлоро­форму, ксилолу, толуолу, бензолу, діоксану, со­лей ртуті, аніліну тощо, а також речовин, які легко загораються (спирт, ефір і т. ін.).

Усі працівники проходять обов’язковий детальний інструктаж щодо безпечних методів і прийомів роботи. Проведення інструктажу реєструється в журналі проведення інструктажів. Медперсонал не повинен допускатися до розтину трупів без халатів та у взутті, що вбирає вологу. Персонал під час роботи у секційній та при вирізанні біопсійного матеріалу повинен користуватись додатковим халатом. Увесь спецодяг має зберігатись в окремій шафі в передсекційній або секційній. Кількість осіб під час розтину трупів осіб, що по­мерли від особливо небезечних інфекцій, та оброблення матеріалів розтину має бути суворо обмеженою.

Під час проведення розтину трупів осіб, що померли від особливо небезпеч­них інфекцій, необхідно користуватись подвійним комплектом санітарного одягу (два халати, дві пари рукавичок та нарукавників, дві шапочки) з марле­вою маскою, у гумових чоботах та водонепроникному фартусі, що закриває ноги до стоп. При розтині трупа особи, яка хворіла на інфекційну хворобу, всю білизну, санітарний одяг і спецодяг, що стикались із трупом, необхідно перед пранням дезінфікувати незалежно від виду інфекції.

Одяг і білизну ПАВМ необхідно прати у пральні лікарні, але окремо від одягу і білизни інших відділень. Виносити одяг для прання додому категорич­но забороняється. У ПАМВ мають бути аптечки з набором необхідних медикаментів для надання першої медичної допомоги. Отруйні речовини необхідно зберігати в лабораторіях в окремих кімнатах у металевих шафах або сейфах. Особливо токсичні засоби мають зберігатись у спеціальному внутрішньому відділенні шафи або сейфа. Вікна кімнати, де зберігаються отруйні речовини, необхідно обладнувати залізними ґратами, двері оббивати залізом. Ключі від кімнати і шаф (сейфів), де зберігаються особливо отруйні речовини, а такожпечатка та пломбір мають знаходитись в особи, відповідальної за збереження цих речовин. Відповідальним є завідувач лабораторії або особа, уповноважена наказом по закладу. Отруйні засоби підлягають предметно-кількісному обліку в окремих книгах згідно з відповідною формою. Усі хімічні леткі речовини ма­ють зберігатись у щільно закритому посуді та розташовуватись на відстані від нагрітих та опалювальних приладів.

Вирізання біопсійного і секційного матеріалу проводиться в патогістологічній і судово-гістологічній лабораторії або в передсекційній на спеціальному столі з набором інструментів, що використовуються тільки з цією метою. Фік­сацію матеріалу слід проводити тільки у витяжній шафі, а зберігати його слід у спеціальній кімнаті. Розливання формаліну і кислот, приготування розчинів із них мають відбуватись також у витяжній шафі. Вирізання матеріалу про­водять у фартусі і рукавичках, після чого весь інструментарій, що для цього використовувався, дезінфікують.

Матеріал, який залишається як архів, потрібно зберігати у пронумерованих герметично закритих банках у 10 % розчині формаліну.

 

Правила забудови та експлуатації стоматологічних поліклінік (кабінетів), зубопротезних лабораторій

 

В Україні з кожним роком підвищується рівень стоматологічного обслуго­вування населення як унаслідок збільшення кількості лікарів-стоматологів, так і завдяки зростанню будівництва стоматологічних поліклінік та збільшен­ню кількості приватних стоматологічних структур.

Зрозуміло, що стоматологічні поліклініки характеризуються своєю специфікою, і це має знаходити належне відображення як під час будівництва, так і в ході експлуатації таких споруд.

Правила поширюються на всі стоматологічні поліклініки (у тому числі і дитячі), відділення і кабінети, а також на зуботехнічні лабораторії установ та навчальних закладів незалежно від підпорядкування. Вони є обов’язковими при проектуванні і будівництві нових та під час експлуатації діючих стоматологічних поліклінік, відділень, кабінетів і зуботехнічних лабораторій. При ре­конструкції і пристосуванні наявних стоматологічних поліклінік, відділень, кабінетів і зуботехнічних лабораторій необхідно максимально дотримуватись вимог цих правил.

Насамперед слід зазначити, що стоматологічні поліклініки, відділення і кабінети та зуботехнічні лабораторії можна розташовувати як у типових, так і в пристосованих приміщеннях. Стоматологічні відділення і кабінети можна також організовувати у звичайних поліклініках (амбулаторіях), лікарнях, санаторіях та навчальних закладах. Забороняється розміщення їх у підвальних приміщеннях. Якщо підвальне приміщення сухе та має вікна, у ньому можна розташувати роздягальню і душові для персоналу, а також складські приміщення поліклініки. У разі розміщення поліклініки в житлових будинках ула­штування рентгенодіагностичних та фізіотерапевтичних кабінетів слід вважа­ти неприпустимим.

Приміщення для надання стоматологічної допомоги дітям ізолюються від приміщень для дорослих та інших приміщень і повинні мати окремий вхід, роздягальню, чекальню та санітарний блок.

Повний перелік приміщень стоматологічної служби визначається їх потужністю, проте у структурі стоматологічної поліклініки зазвичай передбачається розташування:

— відділення терапевтичної стоматології;

— відділення хірургічної стоматології;

— відділення ортопедичної стоматології;

— зуботехнічної лабораторії;

— фізіотерапевтичного кабінету.

Орієнтовний перелік рекомендованих приміщень стоматологічного відділення та їх розміри наведені у табл. 3.

 

Таблиця 3. Перелік та площі основних приміщень стоматологічного відділення

Назва приміщення	Площа, м2
Кабінет завідувача відділення Кабінет старшої медичної сестри Компресорна — 1
Відділення терапевтичної стоматології Кабінет лікаря     Приміщення для приготування амальга­ми і стерилізації — 1 Кабінет пародонтолога — Кабінет фізіотерапії — 1	14 на 1 стоматологічне крісло, при збіль­шенні кількості крісел площу слід збіль­шувати на 10 на кожне додаткове крісло
Відділення хірургічної стоматології Кабінет лікаря   Передопераційна-стерилізаційна Операційна Кімната анестезіолога     Кімната тимчасового перебування хво­рих після операції	14 на 1 стоматологічне крісло, при збіль­шенні кількості крісел площу слід збіль­шувати на 10 на кожне додаткове крісло
Відділення ортопедичної стоматології Кабінет лікаря	14 на 1 стоматологічне крісло, при збіль­шенні кількості крісел площу слід збіль­шувати на 10 на кожне додаткове крісло

 

Під час будівництва або реконструкції приміщень стоматологічної поліклі­ніки слід також враховувати додаткові вимоги. Так, на підлогу настилають лі­нолеум, з’єднання листів якого зварюють, а краї піднімають на стіни на висоту 5—10 см, плінтуси розміщують під настилом, підлогу під лінолеумом захища­ють від проникнення ртуті спеціальним розчином. Стіни кабінетів мають бути гладенькими, без щілин, усі кутки і місця з’єднання стін, стелі та підлоги — заокруглені, без карнизів, ліплень та інших прикрас. Стіни кабінетів хірургіч­ної стоматології та стерилізаційних обкладають плиткою на висоту 1,8 м, сті­ни операційних — на всю висоту. Більшість кабінетів оздоблюють з додаван­ням 5% розчину сірки і фарбують полівінілацетатними фарбами світлих то­нів.

Стоматологічні поліклініки, відділення, кабінети, зуботехнічні лабораторії, як правило, обладнують водопроводом з холодною і гарячою водою, кана­лізацією, центральним опаленням. При цьому центральна система опалення має забезпечувати можливість регулювання тепла в приміщенні.

Закінчення таблиці 3.

Назва приміщення

Площа, м2

Зуботехнічна лабораторія Кімната техніків     Спеціалізовані приміщення: — полімеризаційна — полірувальна — паяльна — гіпсовочна — приміщення для зберігання матеріа­лів і гіпсу — приміщення для зберігання протезів і моделей — приміщення лабораторної кераміки і металокераміки — приміщення випалювання металоке­раміки — ливарня звичайна 1 — ливарня із застосуванням ЗВЧ — комора кислот — приміщення для обробки плюваль­ниць   Чекальня

4 на одного техніка, але не більше 15 тех­ніків в одній кімнаті   6 на одного працівника, але не менше 12 6 на одного працівника, але не менше 12 6 на одного працівника, але не менше 12 6 на одного працівника, але не менше 12         6 на одного працівника, але не менше 12 12 на 1 піч, на кожну наступну — по 6 1,2 на одного відвідувача, але не менше 10

Опалювальні прилади слід розташовувати з урахуванням можливості систематичного очи­щення їх поверхонь.

Для зменшення дії виробничих шкідливих факторів стоматологічні кабіне­ти і зуботехнічні лабораторії обладнують припливно-витяжною вентиляцією з механічним спонуканням. Крім того, встановлюють витяжні шафи. Такі шафиобов’язково мають бути в приміщеннях для сте­рилізації інструментів, окрім тих, де стериліза­ція проводиться повітряним методом. Такими шафами оснащують приміщення, в яких розмі­щуються муфельні печі (мал. 46), а також лабо­раторії, де проводяться пайка, лиття.

Біля кожної полірувальної установки і електрошліфувальної машини обладнують місцеві відсмоктувані пилу. У виробничих приміщен­нях зуботехнічних лабораторій установлюють витяжні парасолі — над піччю відцентрованого лиття, газовою плитою, нагрівальними при­ладами і робочим столом полімеризаційної (мал. 47, 48).

Незважаючи на значне поширення впродовж останніх років сучасних пломбувальних матеріалів, не втрачають свого значення і вимоги щодо приготуван­ня, зберігання та використання амальгам, тобто пломбувальних матеріалів, виготовлених з використанням ртуті.

Тому в приміщеннях стоматологічної поліклініки має бути розташована витяжна шафа з робочим отвором 30x60 см, робочі поверхні якої виготовлені із ртутьнепроникних матеріалів, а також вмонтовані раковина з фільтром для ртуті (швидкість руху повітря у шафі має становити 0,7 м/с), скринька для зберігання добового запасу амальгами та амальгамозмішувач. У стоматологічних кабінетах, де проводиться робота зі срібною та мідною амальгамами, шафи та інші меблі встановлюються на ніж­ках. Від рівня підлоги має бути вільний простір не менше 20 см. Це необхідно для забезпечення зручності прибирання підлоги і запобігання накопиченнюртуті під меблями. Столи для роботи із ртуттю покривають ртуть непроникним матеріалом (склом, вініпластом, лінолеумом тощо). По краях стола роблять бортики для запобігання накопиченню ртуті на підлозі. Столи, що встановлені у стоматологічних кабінетах, не повинні мати шухляд під робочими поверхня­ми. Зберігання ртуті допускається тільки у фарфоровому або скляному посудізі щільно закритою кришкою у спеціальному відділенні витяжної шафи в кількостях, що не перевищують добову потребу. При будь-якому розлитті ртуті необхідно її зібрати, помістити в посудину з водою, закрити притертою пробкою. У приміщеннях, де проводиться робота з амальгамою, не рідше як 2 рази на рік беруть аналіз повітря на вміст парів ртуті і в разі виявлення перевищен­ня допустимої концентрації проводять очищення приміщення згідно з інструк­цією. Персоналу забороняється споживати їжу в приміщеннях, де виконують­ся роботи із ртуттю і ртутною амальгамою.

Робочі місця (мал. 49) розташовуються так, щоб світло падало з лівого боку від працівника.

Раціональне освітлення робочих приміщень, особливо робочих місць, має велике гігієнічне значення. Робота стоматолога і зубного техніка пов’язана з дрібними деталями. Якщо виконувати її в умовах нераціонального освітлен­ня, то це викликає значне напруження і стомлення зору, а згодом — його погіршення. Штучне освітлення у стоматологічних кабінетах встановлюють з таким розрахунком, щоб зубний технік, стоматолог при переході від природного освітлення до штучного практично не відчував цього переходу.

 

У кабіне­тах і основних приміщеннях обладнують дві системи штучного освітлення. Одна система забезпечує загальне освітлення приміщення. Світильники, що входять у цю систему, розміщують рівномірно по всьому приміщенню, на лам­пи надягають ковпаки з молочного чи матового скла, щоб освітлення в будь- якому місці кабінету було досить яскравим і нерізким. Друга система слугує для освітлення безпосередньо робочих поверхонь.

Для кожного робочого місця лікаря чи зубного техніка обладнується місце­ве освітлення. У хірургічних кабінетах робочі місця освітлюються безтіньови­ми рефлекторами. Спеціальні рефлектори встановлюють у стоматологічних та ортопедичних кабінетах. У кожному стоматологічному кабінеті має бути сто­лик для зберігання стерильного інструментарію, робочий столик (мал. 50, 51).

При виконанні робіт усі працівники стоматологічних поліклінік, відділень, кабінетів і лабораторій повинні суворо дотримуватись правил та інструк­цій експлуатації медичної техніки, виробничого устаткування (мал. 52) тощо, а також правил виробничої санітарії та особистої гігієни.

Адміністрація медичної установи зобов’язана вчасно забезпечувати працівників стоматологічних поліклінік, відділень, кабінетів і зуботехнічних ла­бораторій спецодягом та індивідуальними засобами захисту.

 

 

Відповідно до правил завідувач стоматологічного відділення (кабінету) і зуботехнічної лабораторії розробляє інструкції з техніки безпеки та виробничоїсанітарії з окремих видів робіт і затверджує їх у керівника закладу.

 

 

Затвер­джена інструкція має бути вивішеною на видному місці біля кожної ділянки роботи.

Згідно з цією інструкцією, кожний співробітник при прийнятті на роботу повинен пройти первинний інструктаж на робочому місці, ознайомитись зі своїми обов’язками. Під час виконання роботи не можна займатись сторонні­ми справами та відволікати увагу інших. Слід виконувати тільки ту роботу, яка відповідає функціональним обов’язкам згідно з посадовою інструкцією, а також за дорученням керівника. Необхідно працювати у спецодязі і користу­ватись індивідуальними засобами захисту, робоче місце утримувати в чистоті і порядку, не допускати забруднення та ковзання підлоги, інструменти і прилади розміщувати згідно з вимогами.

Зубним технікам належить: дезінфікувати відбитки, принесені зі стоматологічних кабіне­тів; бути уважним при роботі з електричними плитками, бормашиною, гіпсовим ножем, газо­вою плитою; шліфувати і полірувати зубні про­тези тільки в полірувальній кімнаті (мал. 53) на електрошліфувальній машині із захисним ко­жухом, у масці і захисних окулярах; не виймати гарячі кювети з полімеризатора, дати вистигну­ти воді; дотримуватись техніки безпеки при ро­боті з бензином і кислотами, уміти надавати пер­шу допомогу при аварійних ситуаціях; слідкува­ти за справністю електроприладів, медичним обладнанням, освітлювальною мережею, проти­пожежним інвентарем.

У приміщенні зуботехнічної лабораторії, де виконуються роботи із золотом, мають бути сей­фи для зберігання золотих виробів, вбудовані у стіну. Окрім того, для роботи із золотом необхідне спеціальне приміщення, де здійснюють прийом, зважуван­ня, зберігання і видачу золота зубним технікам. Вікна цього приміщення по­трібно обладнувати ґратами, а двері обшивати металом або оснащувати мета­левою ґраткою та сигналізацією.

Медичним сестрам слід: уважно приймати зміну, ретельно оглядати робоче місце, електроапаратуру, електронагрівальні прилади; перевіряти вентиля­цію в кабінетах, наявність протипожежного інвентарю; знайомитись із планом евакуації хворих на випадок стихійного лиха, перевіряти наявність ключів від запасних виходів, передбачених планом евакуації; забороняється під час робо­ти користуватись несправними та незаземленими електроприладами, водопро­водом і каналізацією, допускати сторонніх осіб до ремонту електрообладнан­ня, електропроводки; при кип’ятінні і нагріванні рідини наповнювати ємності доверху, використовувати ємності без ручок, експлуатувати ємності, які про­тікають.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що незалежно від профілю лікувально-профілактичного закладу в ході його функціонування потрібно дотримуватися певних вимог з охорони праці, основи яких закладаються ще на стадії проектування і будівництва споруд та знаходять продовження під час їх повсякденної експлуатації. До таких вимог слід віднести:

— здійснення будівництва або реконструкції споруд лікувально-профілактичних закладів лише за попередньо розробленим проектом, що має підлягати експертизі та погодженню із Державним комітетом з нагляду за охороною пра­ці, державною санітарно-епідеміологічною службою, пожежною та екологіч­ною інспекціями, енергопостачальними організаціями тощо;

— суворий контроль за виконанням будівельних або ремонтних робіт відповідно до проекту;

— принциповий підхід до прийняття в експлуатацію об’єкта будівництва або реконструкції;

— забезпечення усіх споруд гарячим і холодним водопостачанням, водовідведенням, опаленням, вентиляцією та пожежною сигналізацією;

— забезпечення надійного й безпечного електропостачання лікувально- профілактичних закладів, яке потрібно здійснювати за таких умов: кабельні лінії електричного струму на території лікарні мають відповідне заглиблення або висоту розташування, місця їх знаходження помічаються спеціальними табличками з написами «Стій, напруга!», «Не залазь — уб’є!», «Кабель високої напруги!», «Обережно! Електрична напруга!» тощо; безпосередньо у спорудах всі проводи електричних мереж знаходяться під штукатуркою (закрита проводка), а розетки мають позначки про силу струму — «220 В» (мал. 54) або«120 В»; будь-які земляні роботи або ремонт спо­руд узгоджуються з інженерною службою лікар­ні; усі електроприлади мають заземлення, яке обладнується відповідно до технічних вимог (за­бороняється для цього використовувати мережі трубопроводів, особливо газопроводів і труб для подавання кисню); операційні, реанімаційні бло­ки та блоки (палати) інтенсивної терапії мають додаткове (резервне, локальне) енергозабезпе­чення з використанням акумуляторних батарей або пересувних електростанцій;

— чітке розмежування транспортних і пішохідних потоків за рахунок встановлення турнікетів та шляхових знаків «Пішохідний перехід», розмежуван­ня транспортних доріг і пішохідних тротуарів смугами зелених насаджень тощо;

— забезпечення належного технічного і санітарного стану твердого покрит­тя доріг і тротуарів, улаштування штучного освітлення, водовідводів і вико­ристання відповідних заходів при ожеледиці.

 

Пожежна безпека як складова охорони праці в медичній галузі

 

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним осередком, що завдає моральних і матеріальних збитків, а іноді призводить і до загибелі людей.

За масштабами та інтенсивністю є такі пожежі:

— окремі пожежі, що виникають в окремих будівлях (спорудах) або у невеликих ізольованих групах будівель;

— суцільні пожежі, під час яких одночасно горить більшість будівель і споруд на певній ділянці забудови (понад 50 %);

— вогневий шторм — особлива форма суцільної пожежі. Вертикальний по­тік нагрітих продуктів горіння, в який з великою швидкістю (до 50 км/год) надходить (втягується) значна кількість свіжого повітря;

— масові пожежі, що утворюються з окремих і суцільних пожеж.

Залежно від місця виникнення розрізняють такі пожежі:

— на транспортних засобах;

— степові й польові;

— у населених пунктах;

— підземні пожежі в шахтах, рудниках;

— торф’яні та лісові, а також пожежі в будинках, спорудах (зовнішні й внутрішні).

Пожежна безпека — стан об’єкта, при якому із встановленою вірогідністю виключаються можливість виникнення і розвиток пожежі, дія на людей небез­печних факторів пожежі; забезпечується захист матеріальних цінностей. За­безпечити пожежну безпеку об’єкта досить складно і тому до цього забезпечен­ня необхідно підходити комплексно (схема 9).

Профілактика. Основними системами комплексу заходів і засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта є: система запобігання пожежі, систе­ма протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів.

Усі заходи організаційно-технічного характеру на об’єкті можна розподілити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування нао­чних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацію добровільних пожежних дружин (ДПД) та пожежно-технічні комісії (ПТК), проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об’єкта в цілому та ін.

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами, при реконструкції приміщень, будівель та об’єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення тощо.

 

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об’єктах, регламентацію пожежної безпеки під час проведення вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опален­ня, вентиляції).

Система запобігання пожежі — це комплекс організаційних заходів і тех­нічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виник­нення пожежі (горюча речовина, окисник та джерело займання). Окисник ра­зом із горючою речовиною утворює так зване горюче середовище, здатне горіти після видалення джерела займання. Тому система запобігання пожежі вклю­чає такі два основні напрями: запобігання утворенню горючого середовища і виникнення в цьому середовищі (чи внесення в нього) джерела займання.

Запобігання утворенню горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; організацією контролю за складом повітря у приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій та ін.

Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела займання досяга­ється: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел займання; використанням електроустаткування, що відповідає класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень і зон, груп і категорій вибухонебез­печної суміші; виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та мате­ріалів; використанням устаткування, що задовольняє вимогам електростатич­ної іскробезпеки; використанням швидкодійних засобів захисного вимкнення; заземленням устаткування; ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів тощо.

Система протипожежного захисту — це сукупність організаційних заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних факторів пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.

Протипожежний захист об’єкта здійснюється за такими напрямами:

Обмеження розмірів та поширення пожежі: розміщення будівель і споруд на території об’єкта з дотриманням протипожежних розривів та інших вимог пожежної безпеки; дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі поверху; правильне планування приміщень, відділень (у лікарні) у межах будівлі; вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестій­кості; улаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та пожежога­сіння тощо.

Обмеження розвитку пожежі: обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться у приміщенні; використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними показниками вибухо- небезпечності; своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матері­алів тощо.

Забезпечення безпечної евакуації людей та майна: вибір такого об’ємно-планувального та конструктивного способу зведення будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання гранично допустимих рівнів факторів пожежі; застосування конструкцій будівель та споруд відповідних ступенів вогнестійкості, для збереження несівних та огороджувальних функцій протягом усього часу евакуації; вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту; застосування аварійного вимкнення устаткування і комуніка­цій; улаштування систем протидимового захисту, які запобігають задимленню шляхів евакуації; улаштування необхідних шляхів евакуації (коридорів, схо­дових кліток, зовнішніх пожежних драбин), раціональне їх розміщення та на­лежне утримання.

Створення умов для успішного гасіння пожежі: встановлення у будівлях та приміщеннях установок пожежної автоматики; забезпечення приміщень нормованою кількістю первинних засобів пожежогасіння; улаштування та утримання в належному стані території підприємства, під’їздів до будівельних спо­руд, пожежних водоймищ.

Аналіз середньорічних показників причин виникнення пожеж у різних галузях виробництва та в побуті дає змогу виявити, що 46,1 % з них пов’язані з необережним поводженням з вогнем, 22,3 — з порушеннями правил монтажу та експлуатації електромереж і електрообладнання, 7,2 — з пустощами дітей, 5,7 — з підпалами, 19,7% — з іншими причинами (несправність виробничого устаткування, порушення технологічного процесу тощо).

Найбільша кількість пожеж виникає у житловому секторі (до 75—80% від загальної кількості) і зумовлює великі матеріальні збитки, які становлять десятки мільйонів гривень. Не можна не визнати, що і в установах Міністерства охорони здоров’я кількість пожеж досить значна (до 250—500 упродовж кожних 5 років), причому завдана ними матеріальна шкода сягає 1—2 млн гривень.

Серед основних причин, що зумовлюють пожежі в лікувальних закладах та інших установах охорони здоров’я, слід назвати такі:

1. Порушення організаційного і технічного забезпечення системи пожеж­ної безпеки.

2. Порушення правил пожежної безпеки медичним і допоміжним (технічним) персоналом як результат недотримання вимог технологічного процесу.

До першої групи причин пожеж у закладах охорони здоров’я слід віднести порушення, що випливають з недотримання організаційних заходів та вимог.

Перш за все це недостатній рівень системного вирішення завдань пожежної безпеки в установі. Сюди належать недостатній рівень опрацювання організа­ційних завдань, організаційно-методичних заходів і технічного забезпечення пожежної безпеки.

Вимоги системності у вирішенні завдань пожежної безпеки випливають з необхідності створення як розгалуженої технічної основи пожежної безпеки, так і забезпечення її постійної функціональної готовності. У цьому питанні не можуть допускатися самоплинність або половинчатість. Готовність первинних протипожежних засобів (вогнегасники, гідранти, пожежні щити з відрами, лопатами, баграми, резервуари з піском тощо), оприлюднення їх місцезнаходження, наявність і технічна надійність технічних засобів зв’язку, оприлюд­нення згідно з вимогами пожежної безпеки планів евакуації хворих і персона­лу, постійна перевірка незахаращеності проходів та евакуаційних шляхів — усе це має поєднуватися з постійною роботою в аспекті роз’яснювальних захо­дів серед медичного персоналу і пацієнтів. Добре відомо, що недостатній рівень роз’яснювальних заходів щодо небезпеки від вогню може призвести до непо­правного лиха.

Особливо небезпечним є недостатній контроль за дотриманням правил про­типожежної охорони у системі загальних вимог охорони праці та безпеки жит­тєдіяльності в лікувально-профілактичних закладах. Є багато прикладів того, що грубі порушення вимог пожежної безпеки в лікувально-профілактичних закладах та установах охорони здоров’я, що виявляються у захаращеності приміщень, заваленості аварійних виходів, відсутності чітко розроблених і оприлюднених планів евакуацій хворих та медперсоналу з приміщень під час пожежі, чітко спланованих дій персоналу в умовах пожежної небезпеки, на­казу керівника підрозділу або лікувального закладу про заходи протипожеж­ної безпеки з призначенням відповідальних осіб та ін., неминуче ведуть до страшних втрат.

До причин технічного порядку слід віднести відсутність вільного шляхово­го під’їзду до лікувального закладу, непродуманість забезпечення шляхового маневру на його території, що може мати вирішальне значення у випадку по­жежі. Важливим є забезпечення лікувального закладу аварійною системою водопостачання.

Керівництво закладу охорони здоров’я повинне постійно консультуватисязіслужбою пожежної безпеки під час проведення ремонтних і будівельних робіт як на етапі планування та проектування, так і на етапах виконання робіт, їх завершення і приймання.

Особливої уваги керівництва закладу потребує стан загальнотехнічних служб, зокрема автогосподарства і складів, насамперед мастильних і палив­них матеріалів, хімічних реагентів, у тому числі із сильно дійними токсични­ми речовинами (СДТР), розчинників, фарб, лаків, ЛЗР і будівельних матеріа­лів, білизни тощо.

До причин пожеж організаційного плану слід віднести порушення трудової дисципліни, недотримання лікувального та пропускного режимів у лікуваль­них закладах. В останньому випадку йдеться про можливість проникнення до закладу сторонніх осіб, наміри яких можуть бути найрізноманітнішими. Осо­бливо це має значення при проникненні сторонніх до господарських, перед­усім складських, приміщень. Недопустимим є вживання алкогольних напоїв на території лікувальних закладів та їх окремих служб і підрозділів. Виходячи з особливостей життя в країні у досить складний і непередбачуваний щодо політико-соціального становища період, завжди слід пам’ятати про можливі терористичні акції, у тому числі з використанням підпалів. Не менш важли­вим для запобігання пожежам є постійний контроль за дітьми і підлітками з числа пацієнтів. Альтернативою має бути ненав’язлива, коректна роз’яс­нювальна та виховна робота.

Додругої групи причинпожеж у закладах охорони здоров’я мають бути віднесені:

1) порушення правил електробезпеки при користуванні електричним обладнанням, наприклад при використанні автоклавів, при користуванні електроопалювальними та освітлювальними приладами (несправність електропро­водки, користування несправним електрообладнанням);

2) використання несправної або неправильне використання електродіагностичної та електролікувальної апаратури операційних, кабінетів функціо­нальної діагностики, рентгенодіагностичних кабінетів, лабораторій, фізіоте­рапевтичних кабінетів та ін.;

3) порушення правил техніки безпеки при користуванні газоопалювальними приладами;

4) недотримання правил техніки безпеки в операційних (пошкоджена електропроводка, відсутність надійної вентиляції, порушення у системі подавання та відведення наркотичних і газопарових сумішей, недотримання вимог безпеки праці щодо запобігання іскроутворенню, накопиченню статичної електрики та ін.);

5) неправильне зберігання та використання кисню в балонах;

6) порушення правил пожежної безпеки при кремації трупів, спалюванні сміття та ін.;

7) порушення техніки безпеки на складах і в підсобних приміщеннях, особливо при збереженні паливно-мастильних та легкозаймистих матеріалів;

8) порушення вимог безпеки праці і протипожежних правил робітниками під час проведення ремонтно-будівельних робіт, пов’язаних з використанням вогню (електрозварювання, ремонт електрокабельних і газових комунікацій та електрообладнання, проведення інших ремонтних робіт). Слід пам’ятати про недопустимість проведення будь-яких ремонтних робіт з використанням сучасних оздоблювальних матеріалів без попереднього узгодження з протипожежними органами, оскільки, як свідчить сумний досвід у нашій країні та за її межами останнього часу, полімерні матеріали під час горіння здатні виділя­ти надзвичайно токсичні сполуки типу фосгену, які віднесені до бойових отруйних речовин.

Варто враховувати, що пожежа у закладах охорони здоров’я практично за­вжди, зокрема при перекиданні вогню на складські приміщення, супроводжується вивільненнями інших речовин, як правило, токсичних, отруйних, лег­козаймистих. З одного боку, це може сприяти посиленню пожежі, наприклад при загоранні резервуарів зі спиртом, ацетоном, толуолом, бензолом, іншими органічними розчинниками, паливними і мастильними матеріалами, а з іншо­го — наприклад при горінні складів аптек, лабораторій тощо, — стати джере­лом появи ще більш токсичних речовин з наслідками, які нерідко важко пе­редбачити. Такі аварії можуть стати осередком надзвичайних ситуацій для великих міст і цілих регіонів.

В Україні розроблено досить великий перелік законодавчих актів, наказів, положень, інструкцій та інших офіційних матеріалів стосовно протипожежно­го захисту. Пожежна безпека має забезпечуватись шляхом проведення організаційних та інших заходів, спрямованих на запобігання пожежам, забезпечен­ня безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негатив­них екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

Разом з тим, узагальнюючи зміст численних офіційних матеріалів і видань щодо протипожежної профілактики, насамперед слід звернути увагу на осно­вні обов’язки керівників та посадових осіб, які повинні забезпечувати пожеж­ну безпеку. До них належать такі:

— розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки на підприємстві, в установі, в організації, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;

— відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах закладу, здійснювати постійний контроль за їх дотриманням;

— забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

— організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

— у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з орга­нами державного пожежного нагляду;

— утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту, зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

— створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально- технічну базу;

— подавати на вимогу пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів;

— здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлен­ня та гасіння пожеж і використання з цією метою виробничої автоматики;

— своєчасно інформувати пожежну охорону про несправності пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також закриття доріг і проїздів на своїй території;

— проводити службове розслідування випадків пожеж;

— організовувати в закладах з цілодобовим перебуванням дітей і хворих нічні чергування обслугового персоналу;

— забезпечувати нічних чергових електричними ліхтарями;

— періодично перевіряти, чи знають вони свої обов’язки на випадок по­жежі.

Гарантування пожежної безпеки є складовою виробничої або іншої діяльності посадових осіб, працівників закладів. Це має бути відображено у трудо­вих договорах (контрактах) і статутах закладів. Керівник закладу повинен ви­значити обов’язки посадових осіб (у тому числі заступників керівника) щодо гарантування пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання та експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.

Обов’язки щодо гарантування пожежної безпеки, утримання та експлуата­ції засобів протипожежного захисту мають бути відображені у відповідних по­садових документах (функціональних обов’язках, інструкціях, положеннях тощо). У кожному закладі з урахуванням його пожежної безпеки наказом (ін­струкцією) має бути встановлений відповідний протипожежний режим. У тому числі визначені:

— можливість (місце) куріння, застосування відкритого вогню, побутових нагрівальних приладів;

— порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);

— правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

— порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого спецодягу та шмаття, очищення повітропроводів вентиляційних систем від горючих відкладень;

— порядок відключення від мережі електрообладнання в разі пожежі;

— порядок огляду й зачинення приміщень після закінчення роботи;

— порядок проходження посадовими особами навчання й перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожеж­них інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;

— порядок організації експлуатації та обслуговування наявних технічних засобів протипожежного захисту (протипожежного водопроводу, насосних станцій, установок пожежної сигналізації, автоматичного пожежогасіння, димовидалення, вогнегасників тощо);

— порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів й оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного обладнання;

— дії працівників у разі виявлення пожежі;

— порядок збирання членів добровільної пожежної дружини та відповідальних посадових осіб у разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні й святкові дні;

— працівники підприємства мають бути ознайомлені з цими вимогами на інструктажах, під час проходження пожежно-технічного мінімуму тощо; витяги з наказу (інструкції) з основними положеннями слід вивішувати на видних місцях.

У будівлях та спорудах, які мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше 25 осіб мають бути розроблені і вивішені на видних місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі. Необхід­ність забезпечення планами (схемами) евакуації одноповерхових будівель та споруд визначається місцевими органами державного пожежного нагляду, ви­ходячи з їх пожежної небезпеки, кількості розміщуваних людей, площі і т. ін. У дитячих дошкільних установах, навчальних закладах, лікувальних закла­дах зі стаціонаром, будинках для людей похилого віку та інвалідів, санаторіях і закладах відпочинку та інших аналогічних за призначенням об’єктах з масо­вим перебуванням людей (50 осіб і більше) як додаток до схематичного плануевакуації адміністрація зобов’язана опрацювати інструкцію, що визначає дії персоналу щодо забезпечення безпечної та швидкої евакуації людей, за якою не рідше одного разу на півроку мають проводитися практичні тренування всіх задіяних працівників. Для об’єктів з перебуванням людей уночі (дошкільні за­клади, інтернати, лікарні тощо) інструкції мають передбачати два варіанти дій: у денний та нічний час.

У разі зміни планування або функціонального призначення будівель (приміщень, споруд), штатного розпису персоналу адміністрація зобов’язана забез­печити своєчасне перероблення планів евакуації та інструкцій.

У закладі має бути встановлений порядок (система) оповіщення людей про пожежу, з яким необхідно ознайомити всіх працівників. У при­міщеннях на видних місцях біля телефонів слід вивішувати таблички (мал. 55) із зазначенням номера телефону для виклику пожежної охоро­ни.

Територія підприємства, а також будівлі, споруди, приміщення мають бути забезпечені відповідними знаками безпеки згідно з вимога­ми. Власники закладів, на яких застосовуються й переробляються сильнодійні отруйні речовини (СДОР) та джерела радіоактивного випроміню­вання, зобов’язані регулярно, погоджуючи з по­жежною охороною терміни, інформувати підроз­діли державної пожежної охорони про кількість таких речовин і матеріалів, їх токсичні власти­вості, особливості поведінки під час пожежі, по­відомляти інші дані, необхідні для забезпечення безпеки особового складу, який залучається до гасіння пожежі та проведення аварійно-рятувальних робіт у цих закладах.

Для працівників охорони (сторожів, вахтерів, вахтових та ін.) адміністрацією має бути розроблена інструкція, в якій визначені їхні обов’язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території і при­міщень, порядок дій у разі виявлення пожежі, спрацювання засобів пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння, а також вказано, кого з посадо­вих осіб адміністрації необхідно викликати в нічний час у разі пожежі.

Працівники охорони повинні мати список посадових осіб підприємства із зазначенням їх домашньої адреси, службового й домашнього номерів телефо­ну. Вони зобов’язані знати порядок дій у разі виявлення пожежі, правила користування первинними засобами пожежогасіння та прийоми гасіння.

Медперсонал, службовці, інші працівники закладу зобов’язані дотримуватися встановленого протипожежного режиму, виконувати вимоги правил та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, чинних у закладі, у разі виникнення (виявлення) пожежі — діяти відповідно до вимог.

Керівник закладу зобов’язаний вживати (у межах наданих йому прав) відповідних заходів реагування на факти порушень чи невиконання посадовими особами та іншими працівниками закладу встановленого протипожежного режиму, вимог правил пожежної безпеки та інших нормативних актів, що діють у цій сфері.

У лікарнях, санаторіях, будинках відпочинку та інших лікувально-профілактичних закладах при чисельності обслугового персоналу більше 15 осіб з метою залучення працівників до проведення заходів щодо запобігання поже­жам, організації їх гасіння у закладах створюються добровільні пожежні дру­жини, діяльність яких має здійснюватися відповідно до Положення про добро­вільні пожежні дружини, затвердженого Наказом МВС України «Про затвер­дження Положення про добровільні пожежні дружини (команди) та Типового положення про пожежно-технічну комісію» № 521 від 27 вересня 1994 р. на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання Закону України “Про пожежну безпеку”» № 508 від 26 липня 1994 р.

Узакладах з кількістю 50 працівників і більше за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії. їхню роботу необхідно організовувати згідно з Типовим положенням про пожежно-технічну комісію, затвердженим вищезазначеним Наказом МВС України № 521 від 27 липня 1994 р.

Усі працівники при прийнятті на роботу і за місцем роботи повинні прохо­дити інструктажі з питань пожежної безпеки (далі — протипожежні інструк­тажі).

Особи, яких беруть на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпе­кою, повинні попередньо (до початку самостійного виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік мають проходи­ти перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки.

Порядок організації та проведення протипожежних інструктажів, навчання та перевірки знань з пожежного мінімуму встановлюється Типовим поло­женням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань по­жежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України, затвердженим Наказом МВС України «Про затвердження Переліку посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації, і Типового положення про спеціальне навчання, інструктаж та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України» № 628 від 17 листопада 1994 р.

Посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки повинні проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Порядок організації навчання визначається Переліком посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації, затвердженим Наказом МВС України «Про затвердження Переліку посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації, і Типового положення про спеціальне навчання, інструктаж та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України» № 628 від 17 листопада 1994 р. на підставі вищезазначеної Постанови Кабінету Міністрів України № 508 від 26 липня 1994 р.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, протипожежного інструк­тажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється. Обслуговий персонал лікувальних закладів зі стаціонаром, дитячих дошкільних закладів з цілодобовим перебуванням дітей, шкіл-інтернатів, санаторіїв, будинків від­починку та інших оздоровчих закладів повинен кожного року проходити курс навчання правилам пожежної безпеки за програмою, затвердженою адміні­страцією, з урахуванням специфіки об’єкта.

 

Вимоги пожежної безпеки до територій, будівель, приміщень, споруд у лікувально-профілактичних закладах

 

Територія закладів, протипожежні розриви між будинками, спорудами, майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо мають постійно утримуватися в чистоті та систематично очищатися від сміття, відходів виробництва, тари, опалого листя, які необхідно регулярно видаляти (вивозити) у спеціально відведені місця. Протипожежні розриви між будинками, спорудами, відкритими майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо мають відповідати вимогам будівельних норм. їх не дозволяється захаращува­ти, використовувати для складування матеріалів, устаткування, стоянок тран­спорту, будівництва та встановлення тимчасових будинків і споруд, у тому числі інвентарних побутових приміщень, індивідуальних гаражів тощо.

Забороняється влаштовувати звалища горючих відходів. Дороги, проїзди й проходи до будівель, споруд, пожежних вододжерел, підступи до зовнішніх стаціонарних пожежних драбин, пожежного інвентарю, обладнання та засобів пожежогасіння мають бути завжди вільними, утримуватися справними, узим­ку очищатися від снігу. Забороняється довільно зменшувати нормовану шири­ну доріг та проїздів. До всіх будівель і споруд закладу має бути забезпечений вільний доступ. Про закриття ділянок доріг або проїздів для ремонту (чи з інших причин) необхідно негайно повідомити підрозділи пожежної охорони. На період закриття доріг у відповідних місцях мають бути встановлені покажчи­ки напрямку об’їзду або влаштовані переїзди через ділянки, що ремонтуються.

На односмугових проїздах мають влаштовуватися роз’їзні майданчики, а тупикові проїзди — закінчуватися розворотними майданчиками, які забезпечують можливість розвороту пожежних машин. Основні дороги, проїзди, про­ходи повинні мати тверде покриття. Облаштовуючи проїзди для пожежних автомобілів до будівель, споруд та вододжерел по ґрунту, їх треба укріплювати шлаком, гравієм чи іншими місцевими матеріалами для зберігання можли­вості під’їзду будь-якої пори року. Ворота в’їзду на територію закладу, які відчиняються за допомогою електроприводу, повинні мати пристосування (пристрої), які дають змогу відчиняти їх вручну.

Територія закладів та інших об’єктів повинна мати зовнішнє освітлення, яке забезпечує швидке знаходження пожежних драбин, протипожежного обладнання, входів до будинків і споруд. На території закладу на видних місцях мають бути встановлені таблички із зазначенням порядку виклику пожежної охорони, знаки місць розміщення первинних засобів пожежогасіння, схема руху транспорту, в якій слід вказувати розміщення будівель, водойм, гідран­тів, пірсів та градирень (необхідність встановлення такої схеми на кожному конкретному закладі визначається місцевими органами державного пожежно­го нагляду).

Усі будівлі, приміщення і споруди також потрібно своєчасно очищати від горючого сміття, відходів і постійно утримувати в чистоті. Терміни очищення встановлюються технологічними регламентами або інструкціями.

У разі перепланування приміщень, зміни їх функціонального призначення, застосування нового технологічного устаткування необхідно дотримува­тись протипожежних вимог чинних нормативних документів будівельного та технологічного проектування. Не дозволяється зниження проектних меж вог­нестійкості конструкцій та погіршення умов евакуації людей. Розпочинати реконструкцію, перепланування приміщень, технологічне переоснащення чи впроваджувати нові технології дозволяється лише за наявності проектної до­кументації, яка пройшла попередню експертизу (перевірку) на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки з позитивним результатом в органах державного пожежного нагляду.

Придбані за кордоном машини, механізми, устаткування, технологічне об­ладнання вводяться в експлуатацію лише за умови відповідності їх чинним в Україні нормативним актам з пожежної безпеки. Протипожежні системи, установки, устаткування приміщень, будівель та споруд (протидимовий за­хист, пожежна автоматика, протипожежне водопостачання (мал. 56), проти­пожежні двері, клапани, інші захисні пристрої у протипожежних стінах і пе­рекриттях тощо) мають постійно утримуватися у справному робочому стані.

У разі перетинання протипожежних перешкод — стін, перегородок, перекриттів, від город жувальних конструкцій — різними комунікаціями зазори (отвори), що утворилися між цими конструкціями та комунікаціями, мають бути наглухо зашпаровані негорючим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димогазонепроникнення, що вимагається будівельними норма­ми для цих перешкод.

Пошкодження вогнезахисних покриттів (штукатурки, спеціальних фарб, лаків, обмазок тощо) будівельних конструкцій, горючих оздоблювальних і теплоізоляційних матеріалів, повітропроводів, металевих опор та перегородок слід негайно усувати.

Після вогнезахисної обробки (просочення) антипіренами дерев’яних конструкцій, тканин та інших горючих матеріалів необхідно скласти акт про про­ведення роботи підрядною організацією. Після закінчення термінів дії оброб­ки (просочення) та у разі втрати або погіршання вогнезахисних властивостей обробку (просочення) треба повторити. Перевірку стану

 

 

вогнезахисної обробки (просочення) слід проводити не менше одного разу на рік зі складанням акта перевірки. Не дозволяється використовувати горища, технічні поверхи й при­міщення (у тому числі вентиляційні камери, електрощитові) під виробничі дільниці, для зберігання продукції, устаткування, меблів та інших предметів, для влаштування голуб’ятень тощо.

Двері горищ, технічних поверхів, вентиляційних камер, електрощитових, підвалів мають бути зачиненими. На дверях слід вказувати місце зберігання ключів. Вікна горищ, технічних поверхів, підвалів мають бути засклені. При ямки віконних прорізів підвальних і цокольних поверхів треба регулярно очищати від горючих відходів виробництва, сухого листя, трави тощо. Не допус­кається закривати їх наглухо, а також захаращувати або закладати віконні прорізи. Стаціонарні зовнішні пожежні сходи, сходи на перепадах висот і огорожі на дахах (покриттях) будівель та споруд мають утримуватися постійно справними, бути пофарбованими.

У разі потреби встановлення на вікнах приміщень, де перебувають люди, ґратів останні повинні розкриватися, розсуватися або зніматися. Під час перебування в цих приміщеннях людей ґрати мають бути відчинені (зняті). Уста­новлювати глухі (незнімні) ґрати дозволяється в касах, складах, коморах та в інших випадках, передбачених нормами і правилами, затвердженими в установленому порядку.

Евакуаційні шляхи і виходи мають утримуватися вільними, нічим не захаращуватися і в разі виникнення пожежі гарантувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд (мал. 57).

Кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень, їх конструктивні й планувальні рішення, умови освітленості, забезпечення нерадимленості, протяжність шляхів евакуації, їх обли­цювання (оздоблення) мають відповідати проти­пожежним вимогам будівельних норм.

У разі розміщення технологічного та іншого обладнання в приміщеннях повинні бути забезпечені евакуаційні проходи до сходових кліток та інших шляхів евакуації відповідно до буді­вельних норм. У приміщенні, яке має один ева­куаційний вихід, дозволяється одночасно розмі­щати (дозволяється перебування) не більше 50 осіб.

У багатоповерхових лікарнях палати для тяжкохворих та дітей потрібно розміщувати на нижніх поверхах. Палатні відділення дитячих лікарень слід розміщувати не вище п’ятого по­верху, палати для дітей до 7 років — не вище другого поверху (за винятком випадків, що обу­мовлені будівельними нормами). Лікарні та інші лікувальні заклади з постійним перебуванням тяжкохворих, не здатних самостійно пересуватися, мають забезпечуватися но­силками з розрахунку одні носилки на 5 хворих. Палатні відділення, пологові, операційні, процедурні кабінети не допускається розміщувати в підвальних приміщеннях та на цокольних поверхах. Відстань між ліжками у лікарняних палатах має становити не менше 0,8 м, центральний основний прохід — не менше 1,2 м завширшки. Тумбочки, стільці та ліжка не повинні захаращувати виходи й проходи. Подавання кисню хворим має здійснюватися, як правило, централізовано, з установленням балонів (не більше 10) за межами будівлі лікувального закладу у прибудовах з негорючих матеріалів або з центрального кисневого пункту (коли кількість балонів — понад 10). Допускається встановлювати один кисневий балон біля зовнішньої негорючої стіни будівлі закладу в металевій шафі. Центральний кисневий пункт слід розміщувати в будівлі, що стоїть окремо, на відстані не менше 25 м від будівель з постійним перебу­ванням хворих.

За відсутності централізованого постачання киснем порядок користування кисневими подушками визначається наказом (розпорядженням) адміністрації лікувального закладу. Установлення кип’ятильників, водонагрівачів і тита­нів, стерилізація медичних інструментів та перев’язувальних матеріалів, про­жарювання білизни, а також розігрівання парафіну й озокериту допускається лише у спеціально пристосованих для цієї мети приміщеннях. Стерилізатори для кип’ятіння інструментів і перев’язувальних матеріалів повинні мати за­криті підігрівники (спіралі). Опорні поверхні стерилізаторів мають бути него­рючими. Стерилізатори з повітряним прошарком між опорною поверхнею та днищем також слід встановлювати на негорючій основі.

У лабораторіях, на постах відділень, у кабінетах лікарів та старших медич­них сестер допускається зберігання не більше 3 кг медикаментів і реактивів що належать до легкозаймистих та горючих речовин (спирт, ацетон, ефір тощо), і тільки у спеціальних негорючих шафах, що замикаються. Під час збе­рігання має враховуватися їх сумісність.

Матеріали та речовини у коморах, аптечних складських приміщеннях необхідно зберігати суворо за асортиментом. При цьому не допускається спільне зберігання JI3P з іншими матеріалами. В аптеках, які містяться у будівлях іншого призначення (у тому числі лікарняних корпусах), загальна кількість легкозаймистих та горючих медикаментів, реактивів (спирти, ефіри тощо) не повинна перевищувати 100 кг. В аптеках допускається зберігати не більше двох балонів з киснем, які мають знаходитись у вертикальному положенні в спеціальних гніздах, бути надійно закріплені.

Архівосховища рентгенівської плівки місткістю понад 300 кг потрібно роз­міщувати в окремо розташованих будівлях. Відстань від архівосховищ до су­сідніх будівель має бути не менше 15 м. Якщо плівки менше 300 кг, дозволяється розміщення архівосховища у приміщеннях будівель лікувальних закла­дів, вигороджених протипожежними стінами та перекриттям 1-го типу. В од­ній секції архівосховища допускається зберігати не більше 500 кг плівки. У кожній секції має бути самостійна витяжна вентиляція. Двері із секції пови­нні відчинятись назовні. У сховищах облаштовується природне освітлення із співвідношенням площі вікон до площі підлоги не менше як 1:8. Карниз даху над вікнами сховища має бути негорючим. Архіви повинні мати центральне опалення. У сільській місцевості за наявності печей топкові отвори та засувки слід улаштовувати з боку коридору. У приміщеннях сховища забороняється встановлювати електрощитки, пристрої для відключення, електричні дзвін­ки, штепсельні з’єднання. У неробочий час електропроводка у сховищах має бути знеструмлена.

Допускається зберігання плівок та рентгенограм за межами архіву, коли їх кількість у приміщенні не перевищує 4 кг. У такому випадку плівки та рентге­нограми необхідно зберігати в металевій шафі (ящику) не ближче 1 м від опа­лювальних приладів. У приміщеннях, де встановлені такі шафи, не дозволяється курити та застосовувати електронагрівальні прилади будь-яких типів. Архівосховища обладнуються металевими (або дерев’яними, обшитими залі­зом поверх негорючого теплоізоляційного матеріалу) фільмостатами (шафами), розділеними на секції завглибшки і завдовжки не більше 0,5 м. Кожна секція повинна щільно зачинятися дверцятами. Відстань від фільмостатів (шаф) до стін, вікон, стелі та підлоги має бути не менше 0,5 м.

Адміністрація лікувального закладу зобов’язана щодня після виписування хворих повідомляти місцеву пожежну частину про кількість хворих, котрі перебувають у кожній будівлі закладу.

У будівлях лікувальних закладів не дозволяється:

— розміщувати в корпусах з палатами для хворих приміщення, не пов’язані з лікувальними процесами (крім визначених нормами проектування), або зда­вати приміщення в оренду під інше призначення;

— застосовувати в оздобленні приміщень матеріали, які виділяють під час горіння токсичні речовини;

— здійснювати подачу кисню у лікарняні палати за допомогою гумових та пластмасових трубок, а також трубопроводами, які мають нещільні місця у з’єднаннях;

— прокладати киснепроводи у підвалах, каналах, а також під будівлями і спорудами;

— улаштовувати топкові отвори печей у лікарняних палатах;

— розміщувати в підвальних приміщеннях та на цокольних поверхах майстерні, склади, комори для зберігання пожежовибухонебезпечних речовин і матеріалів, а також легкозаймистих та горючих речовин;

— використовувати керогази, гасниці, примуси для стерилізації медичних інструментів;

— підігрівати парафін та озокерит безпосередньо на вогні (слід застосовувати спеціальні підігрівники);

— розміщувати хворих, коли їх кількість перевищує 25 осіб, у дерев’яних будівлях з пічним опаленням;

— встановлювати ліжка в коридорах, холах та на інших шляхах евакуації;

— користуватися прасками, електроплитками, іншими електронагрівними приладами у лікарняних палатах та інших приміщеннях, де перебувають хворі (мають бути виділені спеціальні приміщення);

— застосовувати настільні та інші гасові лампи (як виняток допускається застосування ліхтарів «летюча миша»).

Показником ефективності процесу евакуації є період часу, протягом якого люди можуть у разі необхідності залишити окремі приміщення і будинок за­галом.

Безпека евакуації досягається за умови, коли тривалість евакуації людей з окремих приміщень і будинку в цілому менша критичної тривалості пожежі, яка становить небезпеку для людини.

Критична тривалість пожежі — це час досягнення небезпечних для людини температур і зменшення вмісту кисню в повітрі.

Під час організації і проведення заходів з масовим перебуванням людей слід дотримуватися таких вимог:

— при кількості людей понад 50 осіб використовувати лише приміщення, що забезпечені не менше ніж двома евакуаційними виходами та не мають на вікнах глухих ґрат;

— особи, яким доручено проведення масових заходів, перед їх початком зобов’язані ретельно оглянути приміщення і переконатися у повній готовності та справності протипожежних заходів (протипожежний інвентар, засоби зв’язку тощо);

— на одну особу в залах має бути виділена площа не менше ніж 0,75 м²;

— двері на шляхах евакуації повинні відчинятися у напрямку виходу з будівель (приміщень).

Допускається влаштування дверей, які відчиняються всередину приміщен­ня, тільки у разі одночасного перебування в ньому не більше 15 осіб, а також у санітарних вузлах, на балконах, лоджіях, зовнішніх евакуаційних сходах (за винятком дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваної сходової кліт­ки).

У разі наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатися лише на внутрішні запори, які легко відмикаються. Килими, килимові доріжки та інше покриття підлоги у приміщеннях з масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути помірно небезпеч­ними щодо токсичності продуктів горіння, мати помірну димоутворювальну здатність тощо.

Сходові марші мають бути зі справними огорожами з поручнями, які не по­винні зменшувати їх ширину, встановлену будівельними нормами.

На сходових клітках (за винятком незадимлюваних) дозволяється встанов­лювати прилади опалення, зазвичай на висоті 2,2 м від поверхні східців та схо­дових маршів, сміттєпроводи, електрощити, поштові скриньки та пожежні крани за умови, що це обладнання не зменшує нормативної ширини проходу сходами та маршами. У незадимлюваних сходових клітках допускається вста­новлення приладів опалення.

Сходові клітки і зовнішні сходи, коридори, проходи та інші шляхи евакуа­ції мають бути забезпечені евакуаційним освітленням відповідно до вимог бу­дівельних норм і правил щодо влаштування електроустановок. Світильники евакуаційного освітлення повинні вмикатися з настанням сутінків у разі пере­бування в будівлі людей.

Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, за наявності у приміщенні людей повинні постійно освітлюватися електричним світлом.

У лікувальних закладах, приміщеннях інших громадських і допоміжних будівель, де можуть перебувати одночасно понад 100 осіб, у виробничих приміщеннях без природного освітлення за наявності більше 50 працівників (або якщо площа перевищує 150 м²) евакуаційні ви­ходи мають бути позначені світловими покажчи­ками з написом «Вихід» білого кольору на зеле­ному фоні (мал. 58), підключеними до джерела живлення евакуаційного (аварійного) освітлен­ня, або такими, що переключаються на нього ав­томатично у разі зникнення живлення в осно­вних джерелах електроенергії.

Світлові покажчики «Вихід» постійно мають бути справними. У глядацьких, виставкових та інших приміщеннях (залах) їх слід вмикати на весь час перебування людей (проведення за­ходу).

У разі відключення електроенергії обслуговий персонал будівель, де у вечірній та нічний час можливе масове перебування людей (театри, кінотеатри, готелі, гуртожитки, ресторани, лікарні, інтернати, дитячі дошкільні заклади тощо), повинен мати електричні ліхтарі. Кількість ліхтарів визначається адміністрацією з урахуванням особливостей об’єкта, наявності чергового персоналу, кількості людей у будівлі (але не менше одного ліхтаря на кожного пра­цівника, який чергує на об’єкті у вечірній чи нічний час).

Не дозволяється:

— улаштовувати на шляхах евакуації пороги, виступи, турнікети, розсув­ні і підйомні двері, а також двері, що обертаються, та інші пристрої, які перешкоджають вільній евакуації людей;

— захаращувати шляхи евакуації (коридори, проходи, сходові марші, вестибюлі, холи, тамбури тощо) меблями, обладнанням, різними матеріалами та готовою продукцією, навіть якщо вони не зменшують їх нормативну ширину;

— забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з’єднання та інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері будівель;

— застосовувати на шляхах евакуації горючі матеріали для облицювання стін і стель, а також сходів;

— розташовувати у тамбурах виходи, за винятком квартир та індивідуаль­них житлових будинків, гардероби, вішалки для одягу, сушарні, пристосову­вати їх для ведення торгівлі, а також зберігання, у тому числі тимчасового, будь-якого інвентарю;

— захаращувати меблями, устаткуванням та іншими предметами двері, люки на балконах і лоджіях, переходи у суміжні секції та виходи на зовнішні евакуаційні драбини;

— знімати драбини, що встановлені на балконах (лоджіях);

— улаштовувати на сходових клітках приміщень кіоски або ларки, а та­кож виходи з вантажних ліфтів (підйомників), прокладати газопроводи, повітроводи, трубопроводи з легкозаймистими та горючими речовинами;

— улаштовувати в загальних коридорах комори і вбудовані шафи, за винятком шаф для інженерних комунікацій;

— зберігати у шафах (нішах) для інженерних комунікацій горючі матеріа­ли, а також інші сторонні предмети;

— розташовувати в ліфтових холах комори, кіоски тощо;

— встановлювати телекамери у проходах таким чином, щоб вони перешкоджали евакуації людей;

— робити засклення або закладання жалюзі вікон і отворів повітряних зон у незадимлюваних сходових клітках;

— знімати передбачені проектом двері вестибюлів, холів, тамбурів і сходових кліток;

— заміняти армоване скло на звичайне у дверях та фрамугах усупереч передбаченому за проектом;

— знімати пристрої для самозачинення дверей сходових кліток, коридорів, холів, тамбурів тощо, а також фіксувати двері у відчиненому положенні;

— зменшувати нормативну площу фрамуг у зовнішніх стінах сходових кліток або закладати їх;

— розвішувати у сходових клітках на стінах стенди, панно тощо;

— улаштовувати слизьку підлогу на шляхах евакуації.

 

Вимоги до опалення у лікувально-профілактичних закладах

 

У дитячих та лікувальних закладах зазвичай має бути центральне опалення.

Забороняється розміщати хворих і нічні групи дітей у кількості понад 25 осіб у дерев’яних будівлях з пічним опаленням.

Перед початком опалювального сезону котельні, теплогенераторні й калориферні установки, печі та інші опалювальні прилади необхідно старанно пе­ревірити і відремонтувати. Несправні опалювальні пристрої забороняється до­пускати до експлуатації.

Особи, призначені відповідальними за технічний стан опалювальних уста­новок, зобов’язані організовувати постійний контроль за правильністю їх утримання та експлуатації, своєчасний і якісний ремонт. Опалювальні установки мають відповідати протипожежним вимогам стандартів, будівельних норм та інших нормативних актів.

Топлення печей повинні проводити спеціально призначені особи, які пройшли протипожежний інструктаж. Режим, час і тривалість топлення печей встановлюються розпорядженням керівника закладу з урахуванням місцевих умов. Топлення печей у будівлях та спорудах має припинятися не менше як за 2 год до закінчення роботи, а в лікарнях та на інших об’єктах з цілодобовим перебуванням людей — за 2 год до сну. Повітронагрівальні й опалювальні прилади слід розміщувати так, щоб до них був забезпечений вільний доступ для огляду й очищення.

Очищення димоходів та печей від сажі потрібно проводити перед початком, а також протягом усього опалювального сезону, а саме:

— опалювальних печей періодичної дії на твердому та рідкому паливі — не рідше одного разу на три місяці;

— печей та осередків вогню безперервної дії — не рідше одного разу на два місяці;

— кухонних плит та кип’ятильників — один раз на місяць.

Результати чищення димоходів та печей необхідно фіксувати в журналі.

Печі та інші опалювальні прилади повинні мати протипожежні розриви (тобто знаходитись на певній відстані) від горючих конструкцій, що відповідають ви­могам будівельних норм. Біля кожної печі перед топковим отвором на підлозі 2 горючого матеріалу має бути прибитий металевий лист розміром не менше 0,5 х 0,7м. Відстань від печей до товарів, стелажів, шаф та іншого обладнання повинна бути не менше 0,7 м, а від топкових отворів — не менше 1,25 м. На горищах усі димові труби і стіни, в яких проходять димові канали, мають бути відштукатурені та побілені.

Димові труби будівель з покрівлями з горючих матеріалів слід обладнувати надійними іскрогасниками. Золу і шлак, які вигрібають з топки, необхідно за­ливати водою та виносити в місця, спеціально для цього відведені. Не дозволя­ється висипати їх поблизу будівель. Улаштування тимчасових печей у примі­щеннях, як правило, не дозволяється.

Під час експлуатації пічного опалення не допускається:

— залишати печі, які топляться, без нагляду або доручати нагляд за ними малолітнім дітям;

— користуватися печами й осередками вогню, які мають тріщини;

— розміщати паливо та інші горючі речовини і матеріали безпосередньо перед топковим отвором;

— зберігати незагашені вуглини та золу в металевому посуді, установлено­му на дерев’яній підлозі або підставці з горючого матеріалу;

— сушити й складати на печах одяг, дрова, інші горючі предмети та матеріали;

— застосовувати для розпалювання печей легкозаймисті та горючі речови­ни; топити вугіллям, коксом і газом печі, не пристосовані для цієї мети;

— використовувати для топлення дрова, довжина яких перевищує розміри топки;

— здійснювати топлення печей з відкритими дверцятами топки;

— використовувати вентиляційні та газові канали як димоходи;

— прокладати димоходи (борови) опалювальних печей по основах з горю­чих матеріалів;

— здійснювати топлення печей під час проведення в приміщеннях масових заходів;

— закріплювати на димових трубах антени телевізорів, радіоприймачів тощо;

— зберігати у приміщенні запас палива, який перевищує добову потребу;

— використовувати для димових труб азбестоцементні й металеві труби, улаштовувати глиноплетені та дерев’яні димоходи.

Забороняється розміщати котельні центрального опалення під приміщенням з постійним перебуванням хворих і дітей. Біля кожної форсунки котель­ної або теплогенерувальної установки, яка працює на рідкому паливі, має бути встановлений піддон з піском, а на паливопроводі — не менше двох вентилів (по одному біля топки та біля резервуара з паливом). Паливо слід зберігати у спеціально пристосованих для цього приміщеннях або на спеціально виділе­них майданчиках (у резервуарах) з урахуванням вимог будівельних норм. У котельних приміщеннях допускається встановлення витратних баків закрито­го типу для рідкого палива: у вбудованих котельнях — об’ємом не більше 1 м³ (для мазуту), в окремо розташованих котельнях — об’ємом не більше 5 м³ (для мазуту) або 1 м³ (для легкого нафтового палива).

При встановленні зазначених баків слід керуватися вимогами будівельних норм проектування котелень та складів нафти і нафтопродуктів. У приміщенні котелень та інших теплогенерувальних установок забороняється:

— допускати до роботи осіб, які не пройшли спеціального навчання та протипожежного інструктажу, не отримали відповідних кваліфікаційних посвід­чень;

— залишати без нагляду працюючі котли і нагрівники;

— експлуатувати установки в разі підтікання рідкого палива або витікан­ня газу із системи паливоподачі;

— розпалювати установки без їх попереднього продування;

— подавати паливо, коли форсунки або газові пальники згасли;

— працювати при зіпсованих або відключених приладах контролю й регулювання, а також за їх відсутності;

— сушити спецодяг, взуття, інші матеріали на котлах та паропроводах;

— користуватися витратними баками, які не мають пристроїв для підве­дення палива в аварійний резервуар у разі пожежі (безпечне місце).

 

Вимоги до освітлення та нагрівальних приладів у

лікувально- профілактичних закладах

 

Освітлення та нагрівальні прилади (можливість їх застосування, монтаж, налагодження та експлуатація) мають відповідати вимогам чинних Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ), Правил безпечної експлуатації електроуста­новок споживачів (ПБЕЕС) та інших нормативних документів. Освітлення ди­тячих і лікувальних закладів має бути електричним.

Як аварійне освітлення (при відключенні електрики) дозволяється застосо­вувати тільки електричні ліхтарі чи ліхтарі «летюча миша». У будівлях дитя­чих та лікувальних закладів, де знаходиться понад 50 осіб, необхідно обладну­вати аварійне освітлення.

Керівники закладів охорони здоров’я для обслуговування електроустановок повинні укласти договір зі спеціалізованою експлуатаційною організацією чи мати у штаті кваліфікованого електромонтера.

Електронагрівальні та інші електроприлади й апарати повинні мати гнучкі шланги, вмикатися в електромережу тільки за допомогою справних штепсель­них з’єднань.

При експлуатації електромереж та електроприладів забороняється підвішувати електропровід на гвіздки, заклеювати його шпалерами, застосовувати електропровід з пошкодженою ізоляцією, некалібровані (саморобні) запобіж­ники, обгортати електричні лампи папером чи матерією, використовувати електропроводку, ролики для підвішування одягу та ін.

Забороняється користуватися прасками, електроплитками та іншими елек­тронагрівальними приладами у спальних кімнатах, лікарняних палатах та ін­ших приміщеннях, де знаходяться діти і хворі.

Не можна залишати без нагляду включені в електромережу прилади (за ви­нятком холодильників), а також користуватись цими приладами без підставок з негорючих матеріалів. Електричні мережі майстерень, складів, горищ та ін­ших приміщень, не пов’язаних із цілодобовою роботою, потрібно обладнувати рубильниками чи двополюсними вимикачами для усунення напруги в неробо­чий час.

Рубильники (вимикачі) слід встановлювати із зовнішнього боку (поза при­міщенням) у нішах чи металевих ящиках, які замикаються (мал. 59).

Гасове освітлення в закладах охорони здоров’я допускається тільки в тих випадках, коли ці заклади не підключені до місцевої чи державної електромережі. У цих випадках можна користуватись ліх­тарями «летюча миша».

Забороняється користуватися настільними та іншими гасовими ліхтарями. Для зберігання гасу і заправлення гасових ліхтарів відводяться спеціальні приміщення поза будівлями, де зна­ходяться діти і хворі.

Гас має бути тільки освітлений; зберігати його необхідно лише у справній металевій тарі; використовувати скляну тару забороняється. Застосовувати бензин забороняється.

 

Засоби гасіння пожежі, їх призначення і класифікація

 

Є чотири основні способи припинення процесу горіння:

1. Охолодження горючих речовин або зони горіння: суцільним струменем води; розпиленими струменями води; перемішуванням горючих речовин.

2. Ізоляція горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння: ша­ром піни, шаром продуктів вибуху вибухонебезпечних речовин; утворенням розривів у горючій речовині; шаром вогнегасного порошку, вогнегасними смугами.

3. Розбавлення повітря чи горючих речовин: тонко розпиленими струменя­ми води; газоводяними струменями; негорючими газами чи водяною парою; водою (для горючих та легкозаймистих рідин).

4. Хімічне гальмування (інгібування) реакції горіння: вогнегасники порошками, галогеновуглеводнями.

Засоби гасіння пожежі поділяють на первинні (схема 10), автоматичні і спеціальні.

До первинних засобів гасіння пожежі належать пожежні відра і діжки з водою, ломовий інструмент (ніж, сокира, гак, лом, багор — розміщуються на пожежному щиті), ящики і відро з піском, совки і лопати, протипожежна тканина, ручні насоси, пожежні крани внутрішнього водопроводу з рукавами і стволами, ручні вогнегасники (мал. 60) усіх типів.

Розміщують їх на спеціальних щитах. Щити встановлюють з таким розрахунком, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100 м, а від сховищ із вогне­небезпечними матеріалами — не більше 50 м, або з розрахунку — один щит на 5000 м². Фарбують їх у сигнальний червоний колір, а написи на них та на щи­тах роблять контрастним білим кольором.

Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення. Вибір типу і визначення потрібної кіль­кості вогнегасників здійснюється залежно від їх вогнегасної спроможності,

 

граничної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні або об’єкті (дод. 30):

Клас А — пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір).

Клас В — пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються.

Клас С — пожежі газів.

Клас D — пожежі металів та їх сплавів.

Клас Е — пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.

Крім перерахованих параметрів береться до уваги також категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Слід враховувати кліматичні умови експлуатації будівель та споруд, виби­раючи вогнегасник з відповідною температурною межею використання.

Заклади охорони здоров’я повинні мати на кожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників. Переносні вогнегасники необхідно розміщувати шляхом: навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достат­ній для її повного відчинення; встановлювання в пожежні шафи поруч із по­жежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Автоматичні засоби гасіння пожежі бувають різні: повітряно-пінні, газові, порошкові, водяні. Прикладом автоматичних водяних систем є спринклерні і дренчерні пристрої. Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем) або спонукальним при­строєм, а напівавтоматичні та ручні — людиною. Зараз найширше застосову­ються автоматичні установки пожежогасіння, призначені для виявлення осе­редку пожежі, забезпечення подавання і випускання вогнегасної речовини в захищуване приміщення та оповіщення про пожежу.

Спринклерна установка (мал. 61) водяного пожежогасіння містить: джере­ло водопостачання, водоживильники для подавання води під відповідним на­пором, мережу відповідних труб для транспортування води до зрошувачів, зрошувачі для випускання та подавання води до місця виникнення пожежі.

 

 

Спринклерна система обладнується у приміщеннях з великою кількістю вогненебезпечних матеріалів: складах, сховищах, сушарках, де люди не перебувають постійно. Спринклерна система постійно заповнена водою.

В інших випадках застосовуються дренчерні установки (мал. 62), в яких замість спринклерних зрошувачів встановлені дренчери — відкриті зрошувачі без легкоплавких замків. Вода в дренчер надходить через штуцер 3 і розбризкується розеткою 1, яка утримується дужками 2.

 

 

За звичайних умов вхід води в мережу водопровідних труб із дренчерними зрошувачами закритий запірним клапаном вузла керування, який у випадку пожежі відкривається автоматично (від автоматичних пожежних сповіщувачів 4 спонукальної системи з легкоплавкими замками 5) чи вручну. При цьому вода одразу подається через дренчерні зрошувачі в приміщення, в якому ви­никла пожежа. Одночасно через оповіщувачі (динаміки) подається сигнал три­воги.

Розроблені й успішно застосовуються модульні установки пожежогасіння тощо.

Спеціальні засоби гасіння пожежі включають обладнання пожежних частин: пожежні машини і насоси, гідранти, піногенератори різних типів та уста­новки гасіння пожежі.

Поряд із перерахованими засобами гасіння пожежі на підприємствах, виробництвах і складах обладнуються системи автоматичної пожежної сигналізації, що спрацьовують у місцях загорання, за допомогою пожежних вісників, які подають сигнал світлової і звукової тривоги на пульт пожежної сигналіза­ції пожежної охорони.

 

Пожежна сигналізація, оповіщення та зв’язок

 

Швидке виявлення та сигналізація про виникнення пожежі, своєчасний виклик пожежних підрозділів та оповіщення про пожежу людей, що перебувають у зоні можливої небезпеки, дають змогу швидко локалізувати осередки пожежі, провести евакуацію та необхідні заходи для гасіння пожежі.

Для передачі повідомлення про пожежу в будь-який час доби можуть використовуватись телефони спеціального та загального призначення, радіо зв’язок, централізовані установки пожежної сигналізації. Системи оповіщен­ня про пожежу мають забезпечувати згідно з розробленими планами евакуації передачу сигналів оповіщення одночасно по всій споруді, за необхідності — по­слідовно або вибірково в окремі його частини. Кількість оповіщувачів (динамі­ків), їх розміщення та потужність вибирається таким чином, щоб забезпечити необхідну чутність у всіх місцях перебування людей. Приміщення, з якого здійснюється керування системою пожежного оповіщення, належить розмі­щувати на нижніх поверхах будівель, біля входу на сходові клітки, у місцях цілодобового перебування чергового персоналу. Найшвидшим та надійним за­собом виявлення і сповіщення про пожежу вважається автоматична установка пожежної сигналізації, яка має працювати цілодобово. Одним з основних еле­ментів цієї установки є пожежні сповіщувачі — пристрої, що формують сигнал про пожежу. Розрізняють пожежні сповіщувачі ручної та автоматичної дії. Ручний пожежний сповіщувач (мал. 63) вмикає людина, що виявила пожежу, шляхом натискання на пускову кнопку.

 

 

Автоматичні пожежні сповіщувачі (мал. 64) спрацьовують без участі людини, від дії на них чинників, що супроводжують пожежу: підвищення темпе­ратури, дим, полум’я. Пожежні сповіщувачі характеризуються порогом спра­цювання — найменшим значенням параметра, на який вони реагують; інерційністю — часом від початку дії чинника, що контролюється, до моменту спрацювання; захищуваною площею — площею підлоги, яку контролює один сповіщувач. При виборі типу та принципу дії автоматичного пожежного сповіщувача необхідно враховувати призначення захищуваного приміщення, по­жежну характеристику матеріалів, що в ньому знаходяться, первинні ознаки пожежі та умови експлуатації.

 

Правила поводження персоналу у разі виникнення пожежі

 

Системи оповіщення про пожежу мають забезпечувати згідно з розроблени­ми планами евакуації передачу сигналів оповіщення одночасно по всьому бу­динку (споруді), за необхідності — послідовно або вибірково в окремі його час­тини (поверхи, секції тощо).

У лікувальних та дитячих дошкільних закладах, а також спальних корпусах шкіл-інтернатів про пожежу оповіщають тільки адміністрація та персо­нал.

При виявленні пожежі (ознак горіння) необхідно негайно повідомити про це по телефону пожежну охорону.

При цьому слід назвати адресу закладу, вказати кількість поверхів, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, своє прізвище, а також повідомити про це керівника закладу. Усіх дітей і хворих необхідно виводити чи виносити з будівлі через коридори та виходи негайно після виявлен­ня пожежі. Евакуйованих дітей і хворих слід перерахувати і звірити їх наяв­ність із поіменними списками, які складаються для кожної палати і групи. їх розміщують у заздалегідь визначеній будівлі (адреса).

Гасіння пожежі організовує персонал, не зайнятий евакуацією людей, негайно після виявлення пожежі. Для гасіння використовують усі наявні засоби пожежогасіння.

Керівник закладу або інша відповідальна особа зобов’язані перевірити, чи викликана пожежна охорона (продублювати повідомлення); видалити за межі небезпечної зони всіх працівників, не задіяних у ліквідації пожежі; за необхідності — відключити електроенергію (за винятком систем протипожежного захисту), зупинити транспортувальні пристрої, агрегати, апарати, перекрити сировинні, газові, парові та водяні комунікації, зупинити системи вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв проти­димового захисту) та вжити інших заходів для запобігання розвитку пожежі й задимленості будівлі.

Одночасно з гасінням пожежі слід організувати евакуацію і захист матеріальних цінностей, забезпечити дотримання охорони праці працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі.

Слід також організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, надати їм допомогу у виборі найкоротшого шляху для під’їзду до осередку пожежі та підключення до джерел води.

Після прибуття пожежного підрозділу адміністрація і технічний персонал закладу зобов’язані взяти участь у консультуванні керівника гасіння про конструктивні і технологічні особливості об’єкта, де виникла пожежа, прилеглих будівель та пристроїв; організувати залучення сил і засобів об’єкта до вжиття необхідних заходів, пов’язаних з ліквідацією пожежі та попередженням її роз­витку.

Для лікувальних закладів зі складним плануванням приміщень і цілодобовим перебуванням хворих має бути розроблена схема приміщень з нанесенням шляхів евакуації людей на випадок пожежі. Ця схема, а також опис обов’язків і дій персоналу на випадок пожежі вивішуються на видному місці.

Шляхи проходження дітей і хворих під час евакуації не повинні перетинатися, їх можна змінювати залежно від обставин.

 

Обов’язки чергового персоналу і вартових у разі виникнення пожежі

 

Черговий персонал закладів охорони здоров’я, а також вартових повинні добре знати свої обов’язки на випадок пожежі, вміти користуватись вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, добре знати, як викликати по­жежну частину (добровільну пожежну дружину), вжити негайних заходів для спасіння дітей і хворих при пожежі. Черговий по закладу, приступаючи до чергування, повинен:

— знати кількість хворих, які знаходяться в палатах, кількість дітей, які залишились на ніч, і повідомити по телефону про їх чисельність і місцезнаходження в найближчу пожежну частину;

— перевірити наявність і справність засобів пожежогасіння, телефонного зв’язку;

— перевірити протипожежний стан всіх евакуаційних виходів, коридорів, тамбурів, сходових кліток, а також упевнитись у можливості швидкого і безперешкодного відкривання дверей усіх евакуаційних виходів;

— при виявленні будь-яких порушень вжити заходів щодо їх ліквідації, а за необхідності доповісти про це керівництву.

Черговий повинен постійно мати при собі комплект ключів від дверей ева­куаційних виходів і ручний електричний ліхтар. Уночі черговому персоналу (медичним сестрам, молодшим сестрам, вартовому та іншим) забороняється спати і виходити за межі закладу.

 

Основні вимоги щодо пожежної безпеки у навчальних та

науково-дослідних закладах

 

У навчальних класах та кабінетах слід розміщувати лише необхідні для безпосереднього забезпечення навчально-виховного процесу (навчальних та позаурочних занять) меблі, прилади, моделі, речі, приладдя тощо, які мають зберігатись у шафах, на стелажах або на стаціонарно встановлених стояках.

Фільмокопії, діапозитиви, слайди та магнітні стрічки варто зберігати в обмежених кількостях, лише для забезпечення навчального процесу відповідно до затверджених програм, у лаборантських (препараторських) при відповід­них навчальних кабінетах.

Після закінчення занять усі пожежо- та вибухонебезпечні речовини і мате­ріали потрібно прибрати з навчальних класів, кабінетів, майстерень у спеці­ально виділені та обладнані приміщення.

Кількість парт (столів) у навчальних класах та кабінетах не може перевищувати граничну нормативну наповнюваність класних груп, встановлену Мі­ністерством освіти і науки України, а також показники, визначені чинними нормами проектування навчальних закладів.

Зі складу учнів та вихованців шкіл, шкіл-інтернатів потрібно створювати дружини юних пожежників, роботу яких організовують згідно з Положенням про цю організацію, затвердженим Президією Добровільного пожежного товариства України та узгодженим з Міністерством внутрішніх справ України й Міністерством освіти і науки України.

У багатоповерхових будівлях шкіл та шкіл-інтернатів класи для дітей молодшого віку слід розміщувати на нижніх поверхах з урахуванням вимог буді­вельних норм.

У навчальних закладах забороняється використовувати побутові електрокип’ятильники, праски та інші електронагрівальні пристрої за межами спеці­ально відведених і обладнаних приміщень. Не дозволяється розміщувати в бу­дівлях діючих шкіл вибухо- та пожежонебезпечні приміщення і склади, у тому числі на підставі оренди.

Співробітники навчальних закладів та наукових установ зобов’язані знати про пожежну небезпеку під час застосування хімічних речовин і матеріалів, засоби їх гасіння та дотримуватися заходів безпеки під час роботи з ними. У лабораторіях, де застосовуються легкозаймисті та горючі речовини й гази, необхідно передбачити централізоване їх постачання та роздавання на робочі місця із застосуванням закритої безпечної тари. На робочих місцях кількість цих речовин не повинна перевищувати добову потребу. Добова кількість легкозаймистих і горючих речовин має зберігатися в металевих ящиках або шафах.

Усі роботи, пов’язані з можливістю виділення токсичних або пожежонебезпечних парів та газів, необхідно проводити лише у витяжних шафах водночас з роботою вентиляції.

Користуватися витяжними шафами з розбитим склом або несправною вен­тиляцією, а також за наявності в них речовин, матеріалів та устаткування, не призначених для виконуваних операцій, забороняється. Витяжні шафи, в яких проводяться такі роботи, повинні мати верхні та нижні відсоси, а також бортики, що запобігають стіканню рідини на підлогу.

Відпрацьовані легкозаймисті та горючі речовини слід збирати у спеціальну герметичну тару, яку наприкінці робочого дня видаляють з приміщення для регенерації або утилізації.

Посудини, в яких проводилися роботи з легкозаймистими та горючими ре­човинами, після закінчення досліджень потрібно негайно промивати пожежобезпечними розчинами.

По закінченні роботи у фотолабораторіях, приміщеннях із рентгенівськими установками проявлені плівки необхідно здавати на зберігання до архіву. У невеликих кількостях (не більше 10 кг) дозволяється їх зберігання у вогне­тривкій шафі на робочому місці.

Проведення робіт на дослідних установках, де застосовуються пожежо- та вибухонебезпечні речовини і матеріали, допускається лише після прийняття їх в експлуатацію спеціальною комісією, призначеною наказом по установі. Комісія повинна підготувати висновок (акт) про можливість використання таких установок у конкретному приміщенні.

 

Вимоги Правил пожежної безпеки до розроблення відповідних інструкцій та Положення про спеціальне навчання

 

Основні вимоги до інструкцій про заходи з пожежної безпеки. Інструкції про заходи з пожежної безпеки мають розроблятися на основі діючих правил та інших нормативних актів з пожежної безпеки, виходячи зі специфіки по­жежної небезпеки будівель, споруд, технологічних процесів та виробничого обладнання.

Вони повинні встановлювати порядок та спосіб забезпечення пожежної без­пеки, обов’язки і дії працівників у разі виникнення пожежі, включаючи порядок оповіщення людей та повідомлення про неї пожежної охорони, евакуації людей, тварин і матеріальних цінностей, застосування засобів пожежога­сіння та взаємодії з підрозділами пожежної охорони.

Як додаток інструкції можуть містити план евакуації людей (тварин) і матеріальних цінностей.

Інструкції про заходи пожежної безпеки поділяють на такі види:

— загальні (загальнооб’єктові) інструкції для підприємств, організацій, установ;

— інструкції для окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій, приміщень тощо;

— інструкції щодо проведення пожежонебезпечних видів робіт, експлуата­ції технологічних установок, обладнання тощо.

У загальнооб’єктовій інструкції необхідно відобразити основні положення з питань пожежної безпеки, у тому числі:

1) порядок утримання території, будівель, приміщень, споруд, протипожежних розривів, під’їздів до будівель, споруд та вододжерел;

2) вимоги щодо утримання шляхів евакуації;

3) правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

4) місця для зберігання різноманітних товарів і допустиму кількість розташування на їх території сировини, напівфабрикатів та готової продукції;

5) допустимість (місця) куріння;

6) порядок використання відкритого вогню та проведення пожежонебезпечних робіт;

7) порядок збирання, зберігання та видалення горючих відходів виробництва;

8) утримання та зберігання спецодягу;

9) основні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки технологічних процесів;

10) вимоги щодо зберігання пожежо- і вибухонебезпечних речовин та матеріалів;

11) правила утримання технічних засобів протипожежного захисту, у тому числі автоматичних установок і первинних засобів пожежогасіння;

12) порядок огляду, приведення в пожежобезпечний стан і закриття приміщень після закінчення роботи;

13) особливості утримання електроустановок, вентиляційного та іншого інженерного обладнання, застосування опалювальних та нагрівальних прила­дів;

14) обов’язки та дії працівників у разі пожежі із зазначенням:

— порядку (системи) оповіщення людей про пожежу та виклику пожежної охорони;

— порядку евакуації людей та матеріальних цінностей;

— правил застосування засобів пожежогасіння та установок пожежної автоматики;

— порядку аварійного вимкнення електрообладнання, вентиляції, зупи­нення роботи технологічного обладнання тощо.

В інструкціях для окремих приміщень (дільниць) мають вказуватися:

— категорія приміщення (для виробничих і складських приміщень, лабораторій тощо) з вибухопожежної та пожежної небезпеки;

— вимоги щодо утримання евакуаційних шляхів та виходів;

— місця для куріння та вимоги до них;

— правила утримання приміщень, робочих місць, зберігання та застосу­вання легкозаймистих і горючих речовин, пожежо- і вибухонебезпечних мате­ріалів;

— порядок прибирання робочих місць, збирання, зберігання та видалення горючих відходів, а також промасленого шмаття;

— утримання та зберігання спецодягу;

— місця, порядок та норми одночасного зберігання у приміщенні сирови­ни, напівфабрикатів і готової продукції;

— умови проведення зварювальних та інших вогненебезпечних робіт;

— порядок огляду, вимкнення електроустановок, приведення у пожежобезпечний стан приміщень та робочих місць, закриття приміщень після закін­чення роботи;

— заходи пожежної безпеки при роботі на технологічних установках та апаратах, які мають підвищену пожежну небезпеку;

— граничні показання контрольно-вимірювальних приладів (манометрів, термометрів тощо), відхилення від яких можуть спричинити пожежу або ви­бух;

— обов’язки та дії працівників у разі виникнення пожежі: порядок і спосо­би оповіщення людей, виклику пожежної охорони, зупинення технологічного устаткування, вимкнення ліфтів, підйомників, вентиляційних установок, електроспоживачів, застосування засобів пожежогасіння, послідовність евакуації людей та матеріальних цінностей з урахуванням дотримання техніки безпеки.

Інструкції щодо проведення пожежонебезпечних видів робіт, експлуатації технологічних установок та обладнання необхідно розробляти з урахуванням викладених вимог.

Інструкції мають затверджуватися керівником підприємства або особою, яка виконує його обов’язки.

 

Особливості організації спеціального навчання, інструктажів та перевір­ки знань з питань пожежної безпеки.

Важливе місце у процесі забезпечення протипожежної профілактики посідають спеціальне навчання, інструктажі та перевірка знань з питань пожежної безпеки.

Так, працівники під час прийняття на роботу і за місцем роботи повинні проходити інструктаж з питань пожежної безпеки відповідно до діючого порядку.

Особи, яких беруть на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпе­кою, попередньо, до початку самостійного виконання робіт, повинні пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум), а потім постійно, один раз на рік, проходити перевірку знань. Особи, які суміщують професії (робо­ти), навчаються або інструктуються як за основною, так і за суміжною профе­сією (роботою).

Організація своєчасного і якісного проведення спеціального навчання, інструктажів та перевірки знань з питань пожежної безпеки на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах (цех, дільниця, лабораторія, майстерня тощо) — на керівника відповідного підрозділу. Порядок проходження працівниками спеціального навчання, інструктажів і перевірки знань визначається керівником підприємства (наказом або відповідним положенням, що розробляється на підприємстві і затверджується керівником).

Допуск до роботи осіб, які не пройшли спеціального навчання, інструктажів або перевірки знань, суворо забороняється.

Протипожежний інструктаж. За призначенням та часом проведення протипожежний інструктаж поділяють на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний протипожежний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або тимчасову), а також з особами, що прибули на підприємство у відрядження, на виробничу практику (навчан­ня) і мають брати безпосередню участь у виробничому процесі. Такий інструк­таж проводиться на підставі діючих на підприємстві правил, інструкцій та ін­ших нормативних актів з питань пожежної безпеки у спеціально обладнаному для цього приміщенні фахівцем, на якого наказом по підприємству покладені ці обов’язки, і може поєднуватися зі вступним інструктажем з охорони праці.

Програма для проведення вступного протипожежного інструктажу затвер­джується керівником (заступником, головним інженером) підприємства.

Первинний протипожежний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці до початку виробничої діяльності працівника. Його повинні проходити:

— усі новоприйняті на постійну або тимчасову роботу;

— працівники, переведені з інших структурних підрозділів та виробничих дільниць підприємства;

— особи, що прибули на підприємство у відрядження і мають брати безпосередню участь у виробничому процесі;

— будівельники сторонніх організацій, які виконують на діючому підприємстві будівельно-монтажні, ремонтні та інші види робіт;

— учні (студенти) під час виробничої практики (навчання), а також перед проведенням з ними практичних занять у навчальних майстернях, лабораторі­ях тощо.

Програма для проведення первинного протипожежного інструктажу затверджується керівником відповідного структурного підрозділу (начальником цеху, відділу тощо), відповідальним за протипожежний стан, або керівником підприємства (його заступником). Програми для проведення вступного та первинного протипожежних інструктажів погоджуються з начальником об’єктової пожежної охорони або добровільної пожежної дружини (за наявності такого формування).

Повторний протипожежний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками не менш як один раз на рік за переліком питань, з якими І необхідно ознайомити працівників під час проведення вступного та первинного протипожежних інструктажів.

Позаплановий протипожежний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або у спеціально відведеному для цього приміщенні:

— у разі введення в дію нових або доопрацьованих нормативних актів з пи­тань пожежної безпеки (норм, правил, інструкцій, положень тощо);

— у разі зміни технологічного процесу, застосування нового або заміни та модернізації наявного пожежонебезпечного устаткування;

— на вимогу державних інспекторів з пожежного нагляду, якщо виявлено незадовільне знання працівниками правил пожежної безпеки на робочому міс­ці, невміння діяти у випадку пожежі та користуватися первинними засобами пожежогасіння.

Позаплановий протипожежний інструктаж проводиться індивідуально або з групою працівників споріднених спеціальностей (видів робіт). Обсяг та зміст інструктажу визначаються у кожному випадку окремо залежно від причин, що викликали необхідність його проведення.

Цільовий протипожежний інструктаж проводиться з працівниками перед виконанням ними разових (тимчасових) пожежонебезпечних робіт, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха тощо.

Первинний, повторний, позаплановий та цільовий протипожежні інструктажі проводять безпосередньо керівники робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці тощо), які пройшли навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки. Інструктаж завершують перевіркою знань. Перевірку здійснює осо­ба, яка проводила інструктаж.

Проведення протипожежного інструктажу може здійснюватися разом з відповідними інструктажами з охорони праці.

Про проведення усіх видів протипожежного інструктажу, крім цільового, у спеціальних журналах робляться записи (окремо від інструктажу з питань охорони праці) з підписами осіб, з якими проводився інструктаж, і тих, хто його проводив. Запис про проведення цільового протипожежного інструктажу робиться в документі, що дозволяє виконання робіт (наряд-допуск, дозвіл).

Спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум) та перевірка знань працівників, зайнятих на роботах з підвищеною пожежною небезпекою. Попереднє спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум) проходять особи, яких беруть на роботу з підвищеною пожежною небезпекою, а саме:

— електрогазозварники;

— особи, що мають брати безпосередню участь у виробничому процесі в приміщеннях з високою вибухопожежною небезпекою;

— особи, які мають виконувати роботи на устаткуванні, обладнанні, апаратах, де перебувають в обігу легкозаймисті та горючі рідини, горючі гази, речо­вини та матеріали, здатні вибухати або горіти в результаті взаємодії з водою, киснем повітря та один з одним;

— працівники складського господарства, де зберігаються пожежонебезпечні матеріали і речовини;

— електрики, що працюють з електроустановками у вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зонах;

— інші категорії працівників, діяльність яких потребує більш глибоких знань з питань пожежної безпеки та засвоєння навичок на випадок виникнен­ня пожежі.

Метою проведення пожежно-технічного мінімуму є підвищення загальних пожежно-технічних знань працівників, їх навчання правилам пожежної без­пеки з урахуванням пожежонебезпечних особливостей виробництва, більш глибоке ознайомлення з протипожежними заходами та діями в разі виникнен­ня пожежі, а також напрацювання навичок використання наявних засобів по­жежогасіння .

Порядок, форма та місце проведення пожежно-технічного мінімуму встановлюються наказом керівника підприємства з урахуванням специфіки виробництва, характеру та виду робіт, вимог відповідних міжгалузевих і галузевих нормативних актів.

Спеціальне навчання проводиться за програмами, які розробляються на підприємствах, затверджуються їх керівниками та погоджуються з місцевими органами державного пожежного нагляду. Заняття, як правило, здійснюють­ся по групах, з урахуванням фаху працівників. Для їх проведення адміністра­ція може запрошувати (на договірній основі) фахівців з інших підприємств, організацій, установ, які мають відповідні знання з питань, що вивчаються.

Працівники підприємств, на яких немає можливості проведення занять з пожежно-технічного мінімуму, можуть проходити їх на інших споріднених за технологією підприємствах, де є необхідні для цього умови та фахівці.

Спеціальне навчання з пожежно-технічного мінімуму за відповідними про­грамами може також проводитися у навчальних закладах, які мають необхід­ну матеріальну базу та фахівців. Після закінчення спеціального навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму приймаються заліки. Результати заліків оформляються протоколом.

Для прийняття заліків наказом керівника підприємства утворюється комісія, яку очолює заступник керівника (головний інженер). Працівники підпри­ємства, які проходили спеціальне навчання на інших підприємствах (у на­вчальних закладах), складають заліки за місцем навчання. Особам, які успішно склали заліки, видається посвідчення відповідної форми.

Звільнення від проходження спеціального навчання з пожежнотехнічного мінімуму може надаватися особам, які за попереднім місцем роботи вже пройшли його відповідно до спеціальності або виду роботи, на яку їх беруть, і ма­ють відповідне посвідчення. При цьому термін останньої перевірки їх знань не повинен перевищувати один рік.

Працівники, які проходять попереднє спеціальне навчання (пожежнотехнічний мінімум) на підприємстві, можуть бути звільнені від вступного та первинного протипожежних інструктажів. Особи, яких для проходження на­вчання направляють до інших підприємств або навчальних закладів, від таких інструктажів не звільняються.

Перевірка знань з пожежної безпеки. Щорічно працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, повинні проходити перевірку знань з пожежної безпеки.

Для проведення перевірки наказом керівника підприємства призначається комісія, яку очолює один з його заступників (головний інженер). На підприємстві, що має самостійні структурні підрозділи, можуть створюватися декіль­ка комісій, які очолюють заступники керівників відповідних структурних під­розділів. Перелік питань для перевірки знань з пожежної безпеки розробляється комісією та затверджується керівником підприємства.

Результати перевірки оформляються протоколом. У разі незадовільного ре­зультату працівники повинні пройти повторне навчання з пожежнотехнічного мінімуму зі складанням заліків протягом одного місяця.

Відмітки про перевірку вносяться до посвідчення про проходження спеціального навчання з пожежно-технічного мінімуму.