рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь

Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь - раздел Охрана труда, Розділ 1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ . Основи охорони та безпеки праці   Усі Виявлені Випадки Хронічних Професійних Захворювань І Отру...

 

Усі виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь в обов’язковому порядку підлягають розслідуванню.

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі представників спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу згідно з переліком, що затверджується МОЗ України. У разі потреби до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти (представники) підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповно­важена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.

Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до про­цедури встановлення зв’язку захворювання з умовами праці (дод. 21).

Зв’язок професійного захворювання з умовами праці визначається на під­ставі даних клінічного обстеження працівника та результатів оцінювання санітарно-гігієнічних умов праці, що проводиться закладом державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, де працює хво­рий, за участю спеціалістів (представників) підприємства, первинної організа­ції профспілки, членом якої є хворий, або уповноваженої найманими праців­никами особи з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки, та робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприєм­ства.

Санітарно-гігієнічна характеристика умов праці видається у відповідь на запит керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, або спеціаліста з професійної патології міста (області, Автономної Рес­публіки Крим), завідувача відділення професійної патології міської (обласної, Автономної Республіки Крим) клінічної лікарні.

Порядок та вимоги щодо складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці

У разі підозри на виникнення професійного захворювання лікувально - профілактичний заклад направляє працівника з відповідними документами, перелік яких визначено процедурою встановлення зв’язку захворювання з умовами праці, на консультацію до головного спеціаліста з професійної патології міста (області, Автономної Республіки Крим).

Для встановлення діагнозу і зв’язку захворювання із впливом шкідливих виробничих факторів та трудового процесу головний (штатний або позаштатний) спеціаліст з професійної патології міста, області, Автономної Республіки Крим направляє хворого до спеціалізованого лікувальнопрофілактичного за­кладу. До подібного закладу для встановлення діагнозу направляється також хворий, який проходив обстеження в науководослідному інституті медичного профілю.

Спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади проводять амбулаторне та стаціонарне обстеження працівників за відповідним направленням. Відповідальність за встановлення діагнозу щодо хронічних професійних захворю­вань, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України, покладається на керівників цих закладів.

Перелік спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, що мають право встановлювати діагноз професійних захворювань, один раз на кожні п’ять років переглядається та затверджується МОЗ України.

У спірних випадках для остаточного вирішення питання про наявність про­фесійного захворювання особа направляється до Інституту медицини праці Академії медичних наук України (м. Київ). У разі незгоди хворого або роботодавця з рішенням Інституту щодо встановлення діагнозу і зв’язку захворюван­ня із впливом шкідливих виробничих факторів та трудового процесу воно може бути оскаржено у судовому порядку.

Повідомлення про професійні захворювання та порядок розслідування причин виникнення професійного захворювання. Спеціалізованими лікувально- профілактичними закладами стосовно кожного хворого складається повідомлення про професійне захворювання за формою П-3 (дод. 22). Протягом трьох діб після встановлення діагнозу це повідомлення надсилається роботодавцю та керівнику підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому при­звели до виникнення професійного захворювання, установі державної санітарно-епідеміологічної служби, що обслуговує підприємство, а також робочо­му органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.

У разі реорганізації підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення професійного захворювання, зазначене повідомлен­ня надсилається його правонаступнику.

Роботодавець організовує розслідування причин виникнення професійного захворювання та відповідним наказом призначає комісію з розслідування при­чин виникнення професійного захворювання, до складу якої входять пред­ставник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, що обслуго­вує підприємство (голова комісії), представники лікувально - профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, представники підприємства, працівни­ком якого є потерпілий, представники первинної організації профспілки, чле­ном якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а також пред­ставник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства. У разі потреби до розслідування можуть залучатися представ­ники інших органів.

Розслідування випадку професійного захворювання проводиться протягом 10 робочих днів після надходження повідомлення за формою П-3.

У розслідуванні причин професійного захворювання інфекційної та паразитарної етіології обов’язково беруть участь фахівці з епідеміології та парази­тології установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство.

У разі потреби, за поданням голови комісії з розслідування, роботодавець продовжує, але не більше ніж на один місяць, термін розслідування. Копія наказу надсилається всім членам комісії.

Розслідування причин виникнення двох та більше професійних захворювань, на які страждає одна особа, проводиться у міру встановлення професій­ного характеру цих захворювань за наявності відповідного повідомлення.

В акті розслідування зазначається, чи було раніше у цієї особи виявлене професійне захворювання, формулюється діагноз та встановлюється рік його виявлення.

Роботодавець зобов’язаний надати комісії з розслідування дані щодо результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, важкості та напруженості праці на робочому місці, норма­тивні документи (ДСТУ, Санітарні норми і правила тощо), технологічні регла­менти виробництва та відомості про професійні обов’язки працівника, забез­печити комісію приміщенням, транспортними засобами і засобами зв’язку, організувати друкування, розмноження та оформлення у необхідній кількості матеріалів розслідування.

За відсутності результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, важкості та напруженості праці на робочому місці, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнен­ня професійного захворювання, роботодавець за власні кошти негайно має ор­ганізувати проведення необхідних досліджень. Якщо робоче місце потерпілого не збереглося, використовуються результати дослідження факторів виробни­чого середовища і трудового процесу та санітарно-гігієнічна характеристика аналогічного робочого місця.

Комісія з розслідування зобов’язана:

— розробити план розслідування причин виникнення професійного захво­рювання;

— розподілити функції між членами комісії;

— розглянути питання про необхідність залучення до її роботи експертів за відповідними профілями;

— здійснити розслідування обставин та причин виникнення професійного захворювання;

— скласти акт розслідування професійного захворювання за формою П-4 (див. дод. 11), в якому відобразити заходи щодо запобігання розвитку профе­сійного захворювання та забезпечення нормалізації умов праці, а також уста­новити осіб, які не виконали відповідні вимоги законодавства про охорону праці та забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення.

Якщо роботодавець або інші члени комісії відмовляються підписати акт форми П-4, про це складається відповідний документ, який є невід’ємною його частиною.

Акт форми П-4 затверджує головний державний санітарний лікар області (міста, району), на водному, повітряному та залізничному транспорті, Міністерства оборони та внутрішніх справ, Служби безпеки України, адміністрації Державної прикордонної служби, Державного лікувально - оздоровчого управ­ління, якому підпорядкована установа державної санітарно - епідеміологічної служби, що обслуговує підприємство.

Комісія з розслідування проводить гігієнічну оцінку умов праці за матеріа­лами раніше проведених атестацій робочих місць, результатів обстежень і до­сліджень, проведених відповідними установами державної санітарно- епідеміологічної служби або санітарними лабораторіями, атестованими в уста­новленому порядку Міністерством охорони здоров’я, вивчає приписи органів державного нагляду за охороною праці, подання посадових осіб, робочих орга­нів виконавчої дирекції Фонду, інструкції з охорони праці, акти проходження планових періодичних медичних оглядів, накази та розпорядження адміні­страції підприємства про порушення працівниками вимог правил та інструк­цій з охорони праці, термінів проходження періодичних медичних оглядів, картки обліку індивідуальних доз опромінення на робочих місцях джерелами іонізаційного випромінювання, одержує письмові пояснення посадових осіб та інших працівників з питань, пов’язаних із розслідуванням причин професій­ного захворювання.

Акт форми П-4 складається комісією з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодав­цем потерпілому, лікувально-профілактичному закладу, що обслуговує під­приємство, робочому органу виконавчої дирекції Фонду та первинній організа­ції профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноваженій найманими пра­цівниками особі з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом проф­спілки. Примірник акта надсилається установі державної санітарно-епідеміо- логічної служби, яка обслуговує підприємство, для аналізу і контролю за ви­конанням запобіжних заходів.

Роботодавець зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та ви­дати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням надалі, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено по­рушення санітарних правил і норм, що призвели до виникнення професійного захворювання.

У разі втрати працездатності внаслідок професійного захворювання лікувально-профілактичний заклад, що обслуговує підприємство, працівником якого є потерпілий, направляє потерпілого на МСЕК для встановлення ступе­ня втрати ним професійної працездатності.

Контроль за своєчасністю та об’єктивністю розслідування причин професійних захворювань, документальним оформленням і виконанням заходів щодо усунення причин здійснюють установи державної санітарно-епідеміологічної служби, робочі органи виконавчої дирекції Фонду, профспілки та уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці відповідно до їх компетенції.

Реєстрація та облік професійних захворювань. Реєстрація та облік професійних захворювань ведеться у спеціальному журналі (дод. 23):

— на підприємстві, у робочих органах виконавчої дирекції Фонду та в уста­новах державної санітарно-епідеміологічної служби, на підставі повідомлень про професійні захворювання та актів форми П-4;

— у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної картки ам­булаторного хворого, виписки з історії хвороби, діагнозу, встановленого під час обстеження у стаціонарі, а також повідомлення про професійне захворювання.

До журналу також вносяться дані щодо працездатності кожного працівника, у якого виявлено професійне захворювання.

У разі виявлення кількох професійних захворювань потерпілого реєструють у журналі один раз із зазначенням усіх діагнозів.

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі актів форми П-4 складають карти форми П-5, які зберігаються протягом 45 років у цих установах та в МОЗ України.

Розслідування та облік аварій. Розслідування проводиться у тому разі, коли сталася:

а) аварія першої категорії, унаслідок якої:

— загинуло 5 осіб і більше або травмовано 10 і осіб більше;

— спричинено викид отруйних, радіоактивних або небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

— збільшилася концентрація забруднювальних речовин у навколишньому середовищі більше ніж у 10 разів;

— зруйновано будівлі, споруди або основні конструкції об’єкта, що створи­ло загрозу для життя і здоров’я працівників підприємства або населення;

б) аварія другої категорії, унаслідок якої:

— загинуло до 5 або травмовано від 4 до 10 осіб;

— зруйновано будівлі, споруди або основні конструкції об’єкта, що створи­ло загрозу для життя і здоров’я працівників цеху, дільниці підприємства з чи­сельністю працівників понад 100 осіб.

Особа, яка є свідком аварії, повинна негайно повідомити про аварію безпо­середнього керівника робіт або іншу посадову особу підприємства, які зобов’язані поінформувати роботодавця.

Роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов’язані діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових заходів для ря­тування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому розвитку аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Роботодавець зобов’язаний негайно повідомити про аварію територіальний орган Державного комітету з нагляду за охороною праці, орган, до сфери управ­ління якого належить підприємство, відповідну місцеву державну адміністра­цію, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за міс­цем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі травмуван­ня або загибелі працівників — також відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду.

Якщо з приводу розслідування аварії, що спричинила нещасні випадки, не прийняте спеціальне рішення Кабінету Міністрів України, розслідування проводиться комісіями, які утворюються:

— у разі аварії першої категорії — згідно з наказом центрального органу виконавчої влади або відповідно до розпорядження місцевої державної адміні­страції за погодженням з відповідними органами Державного комітету з на­гляду за охороною праці та МНС;

— у разі аварії другої категорії — згідно з наказом керівника органу, до сфери управління якого належить підприємство, або відповідно до розпорядження місцевої державної адміністрації за погодженням з відповідними орга­нами Державного комітету з нагляду за охороною праці та МНС.

Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, або представник органу Державного комітету з нагляду за охороною праці.

Під час розслідування комісія визначає характер аварії, з’ясовує обставини і причини, встановлює факти порушення вимог законодавства про охорону праці, цивільної оборони, порушення правил експлуатації устаткування та технологічних регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт або окремих вузлів і конструкцій, їх відповідність вимогам технічних і нормативних документів та проекту, виявляє осіб, що несуть безпосередню відповідальність за виникнення аварії, визначає заходи щодо ліквідації її на­слідків та запобігання таким випадкам у майбутньому.

Комісія зобов’язана протягом 10 робочих днів розслідувати обставини і причини аварії та скласти акт за формою Н-5. Шкода, заподіяна аварією, визначається з урахуванням відомостей щодо матеріальних втрат (дод. 24).

Випадки аварій реєструються у спеціальному журналі (дод. 25). Залежно від характеру аварії у разі потреби зазначений термін може бути продовжений органом, який утворив комісію, для проведення додаткових досліджень або додаткової експертизи.

За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким на підставі висновків комісії затверджує заходи щодо запобігання подібним аваріям надалі і притягає згідно із законодавством до відповідальності працівни­ків за порушення вимог законодавства про охорону праці.

Роботодавець згідно з вимогами законодавства з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та охорони праці затверджує:

— план запобігання надзвичайним ситуаціям, в якому визначаються мож­ливі аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного або природного характе­ру, прогнозуються їх наслідки та передбачаються заходи, спрямовані на їх лік­відацію, встановлюються терміни виконання цих заходів, а також обґрунтову­ється потреба в силах і засобах, що залучаються;

— план ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), в якому визначаються всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, дії посадових осіб і працівни­ків підприємства у разі їх настання, обов’язки особового складу аварійно- рятувальних служб або працівників інших підприємств, які залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій. Роботодавець зобов’язаний проаналізувати причини аварії та розробити заходи щодо запобігання таким випадкам у май­бутньому.

Слід зазначити, що посадові особи, які проводили розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, несуть пряму відповідальність згідно із законодавством за своєчасне і об’єктивне їх розслідування та обґрун­тованість прийнятих рішень.

 

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

 

Зародження системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні припадає на 90-ті роки XIX ст. Саме тоді були здійснені перші спроби щодо розроблення підходів та встановлення певних форм компенсування заподіяної шкоди здоров’ю працівників.

Проте після встановлення Радянської влади діяльність системи страхуван­ня була тимчасово припинена і поновлена лише у 1921 р. У 1933 р. всі питання щодо організації страхування перейшли у сферу ведення профспілок, які, що­правда, переважно займалися соціальною допомогою, аніж захистом праців­ників промислових підприємств та сільського господарства.

Нині Законом України «Про охорону праці» передбачена обов’язкова ком­пенсація шкоди, заподіяної внаслідок здійснення професійної діяльності як у разі виникнення негативних зрушень у стані здоров’я працівників, так і в разі їх смерті. Причому компенсація шкоди, заподіяної працівникові, яка призве­ла до погіршання стану його здоровя або зумовила виникнення смертельного випадку, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випад­ків на виробництві та професійних захворювань згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Крім того, роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

За працівниками, що втратили працездатність у зв’язку з нещасним випад­ком на виробництві або внаслідок професійного захворювання, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата впродовж усього періоду від­новлення працездатності або до часу встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим трудової діяль­ності на попередньому місці роботи проводять його перенавчання та переквалі­фікацію, а також подальше працевлаштування.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або внаслідок професійного захворювання зараховується до загального стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи у шкід­ливих умовах праці, який дає право на призначення пенсії на пільгових умо­вах та у пільгових розмірах.

Крім того, у Законі України «Про охорону праці» сформульовано головні організаційно-фінансові принципи проведення соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, підкреслено, що у разі незабезпечення вимог щодо охорони праці власник відраховує кошти на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за підвищеними тарифами, які періодично переглядаються залежно від рівня вироб­ничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці.

В Україні щороку зростає кількість підприємств із різними формами власності, у тому числі недержавної, усе відчутнішими стають наслідки порушень законодавств про працю та охорону праці: на багатьох недержавних підпри­ємствах відсутні колективні договори та трудові угоди, не проводяться попере­дні та періодичні медичні огляди тощо.

Таке становище призводить до того, що багато важливих питань охорони праці своєчасно не розглядаються або зовсім не вирішуються, значно скоротився обсяг науково-дослідних робіт за означеною проблемою. З появою під­приємств із різними формами власності багато з них вийшли з-під фінансового захисту держави, унаслідок чого всі витрати, пов’язані з нещасними випадка­ми, має нести те підприємство, на якому трапилась трагічна подія, тобто тру­довий колектив залишається наодинці зі своєю проблемою, адже фінансові можливості невеликих підприємств незначні. Більше того, в окремих ситуаці­ях деякі підприємства ліквідуються і залишають напризволяще потерпілих та їх сім’ї.

У більшості розвинених країн державна соціальна політика ґрунтується на суспільній думці про те, що жертви військових дій або праці повинні мати пра­во на окремі особливі переваги у соціальному захисті. Відповідно, саме держа­ва, а не збанкрутіле або збідніле підприємство, має виконувати функції органі­затора профілактичних заходів як на регіональному, так і на галузевому рів­нях, здійснювати соціальне страхування працівників від нещасних випадків на виробництві тощо.

Травма — єдине, чого не можна запланувати у господарській діяльності, а на сьогодні більшість підприємств, бюджетних закладів та установ неспроможні акумулювати достатні страхові ресурси на випадок компенсації шкоди потерпілим працівникам. Тому необхідно досягти такого рівня державної під­тримки, коли на відповідному законодавчому підґрунті будуть відрегульовані взаємовідносини:

— потерпілих на виробництві, роботодавців та фахівців страхової сфери з питань компенсації шкоди, заподіяної життю і здоров’ю працівників під час виконання ними трудових обов’язків;

— роботодавців та фахівців страхової сфери з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Багаторічні клопотання Державного комітету з технічного нагляду, а згодом Державного комітету з нагляду за охороною праці зумовили прийняття Верховною Радою України таких законів, як Закон України «Про охорону праці» і Закон України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV від 23 вересня 1999 р. На підставі урахування прийнятих законів виникла низка постанов Кабінету Міністрів України, серед яких насамперед слід відзначити такі: «Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загально­обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві» № 1423 від 13 вересня 2000 p.; «Порядок проведення витрат на похо­вання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або про­фесійного захворювання» № 826 від 11 липня 2001 р. та ін.

Відповідно до основних положень прийнятих документів було створено Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, який є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі стандартів та основних положень, затверджених його правлін­ням.

Упродовж багатьох років становлення Фонд набув чіткої структури і відпрацював певну стратегію побудови управління, в основі якої знаходиться ба­гато положень та офіційних матеріалів, серед яких варто назвати: «Положення про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань», «Про сплату страхо­вих внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку суб’єктами підприємницької діяльності, що працюють за спрощеною системою оподаткування», «Положення про забезпечення інвалі­дів внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання путівками для санаторно-курортного лікування та обліку, збереження, розподілу і видачі путівок» тощо.

До провідних принципів організації діяльності Фонду слід віднести:

— забезпечення обов’язковості страхування всіх працівників, учнів та сту­дентів протягом періоду здобуття професійних навичок і умінь та безпосеред­нього здійснення професійної діяльності;

— добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою са­мостійно;

— оплата страхових внесків тільки роботодавцями;

— формування стратегії витрачання страхових коштів на солідарній ос­нові;

— управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та державних органів на паритетних засадах під наглядом держави на основі соціального партнерства;

— економічна зацікавленість суб’єктів страхування у процесі реального поліпшення умов та безпеки праці;

— надання державних гарантій у сфері забезпечення страхування.

Управління Фондом на державному рівні здійснюють його правління та ди­рекція (схема 1).

 

 

 

До складу правління, як правило, включають представників державних органів, від застрахованих працівників і роботодавців — усього по 15 осіб від трьох представницьких сторін. Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, інші дві сторони представників делегують або обира­ють об’єднання профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Члени правління обираються на шестирічний термін і виконують свої обов’яз­ки на громадських засадах.

Провідними функціями Фонду є страхування працівників та реєстрація підприємств.

Для страхування працівника від нещасних випадків на виробництві його згода або заява не потрібні, тобто страхування здійснюється у знеособленій (безособовій) формі. Сам факт прийняття на роботу або вступу до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована, і це не залежить від того, сплатив чи не сплатив роботодавець відповідні страхові внески. Проте у будь-якому разі застрахованій особі має видаватися відповідне свідоцтво за встановленою формою. Фонд також проводить обов’язкову реєстрацію роботодавців (підприємств, закладів, установ) незалежно від форм власності, адже саме така реєстрація дає можливість визначити основні потоки фінансових надходжень до його казни. За законом кожний роботодавець має здійсни­ти реєстрацію свого підприємства, закладу, установи в районному або місько­му відділенні Фонду.

Тому, реалізуючидержавну політику в галузі соціального захисту людей, які працюють,Фонд:

— повністю компенсує шкоду (схема 2), заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, виплачує йому або членам його сім’ї одно­разову допомогу, втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності, пен­сію при частковій втраті працездатності або у разі смерті потерпілого, органі­зовує поховання померлого, оплачуючи усі пов’язані з цим витрати;

— організовує лікування потерпілих та, у разі потреби, їх перекваліфіка­цію, здійснює працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

— надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань, ор­ганізовує їх участь у громадському житті тощо. Слід зазначити, що надання соціальних послуг та виплат потерпілим або особам, котрі перебувають на їх утриманні, не залежить від того, зареєстроване підприємство, на якому трапився страховий випадок, у Фонді чи не зареєстроване. Якщо потерпілий або члени його сім’ї за станом здоров’я або з будь-яких інших причин неспроможні самі одержати та подати до районного або міського відділення Фонду необхідні документи для призначення страхових виплат, то їх одержує і подає відпові­дальний страховий експерт Фонду. Дія закону поширюється також на осіб, які потерпіли у минулі роки та мають право на відповідні виплати або соціальні послуги. Зрозуміло, що для реалізації такого великого обсягу соціальних по­слуг необхідні реальні кошти. Тому з метою створення таких можливостей Фонд має автономну, незалежну від будь-якої іншої державної або недержав­ної структури, систему фінансування.

 

Фінансування Фонду здійснюється переважно за рахунок внесків роботодавців:

— для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва;

— для бюджетних установ та організацій — із асигнувань, що виділені на їх утримання.

Працівники не несуть ніяких витрат, пов’язаних зі страхуванням від нещасних випадків. Водночас слід зазначити, що кошти Фонду не включаються до складу названого або місцевих бюджетів і використовуються виключно за призначенням.

Не можна не підкреслити і той факт, що визначення розмірів і порядку від­рахувань підприємствами та установами до Фонду поки що здійснюється досить складно та напружено і навіть має свою історію.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці підприємств» № 838 від 7 жовтня 1993 р. було визначено, що формування фондів охо­рони праці здійснюється шляхом відрахувань коштів підприємствами у роз­мірі 1 % від обсягу реалізованої ними продукції (робіт, послуг тощо). Однак зазначені відрахування підприємства відносили на валові витрати виробни­цтва і відповідно внаслідок цього собівартість продукції у країні зросла на 1 %.

Тому Верховна Рада України 18 лютого 1997 р. внесла зміни до Закону України «Про систему оподаткування», згідно з якими фонди охорони праці у

подальшому мали формуватися з урахуванням прибутку та ще й на добровіль­них засадах. Таким чином, обов’язкові платежі на охорону праці було скасова­но, проте процес забезпечення надходження коштів до Фонду залишався не відрегульованим.

У зв’язку з цим Кабінет Міністрів України Постановою «Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загаль­нообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві» № 1423 від 13 вересня 2000 р. встановив новий порядок розрахунків суми стра­хового внеску для кожного підприємства. Далі ці питання знайшли своє відо­браження у Законі України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 2272-ІІІ від 22 лютого 2001 р.

Отже, фактично Фонд отримав реальну та відчутну підтримку держави, а потерпілі працівники промислових підприємств і сільського господарства — більш відчутну та гарантовану соціальну підтримку.

Зміст названих законів та постанов є досить вагомим і складним, однак під час їх поглибленого вивчення стають зрозумілими основні принципи здійснен­ня відрахувань з балансу промислових підприємств різних форм власності на користь Фонду, зокрема принципи диференціації та поетапності.

Відповідно до них, по-перше, здійснюється розподіл галузей економіки (видів трудової діяльності) за умовними класами професійного розвитку виробництва. Так, визначено 67 таких класів, за якими встановлені так звані страхові тарифи.

По-друге, робочі органи виконавчої дирекції Фонду на кожному підприєм­стві, ураховуючи рівень травматизму, професійної захворюваності та стан охо­рони праці, визначають знижку з галузевого тарифу (у разі хорошого стану охорони праці) або надбавку до галузевого тарифу (у разі поганого стану охоро­ни праці). Такий підхід дуже ефективний для поліпшення умов та безпеки праці на підприємствах. При цьому діяльність з питань охорони праці є більш економічною, і роботодавцю невигідно порушувати існуючі вимоги з охорони праці.

Залишки сум від можливого перевищення доходів над видатками Фонду, за результатами фінансового року, можуть використовуватися для зменшення розміру внесків підприємств. На ці самі цілі можуть бути використані і прибутки від утримання Фондом тимчасово вільних коштів на депозитних рахун­ках.

За діяльністю Фонду здійснюється безпосередній контроль як наглядовою радою, що складається з представників держави, застрахованих працівників і роботодавців, так і уповноваженими органами виконавчої влади, роботою яких керує Кабінет Міністрів України. Як свідчить світовий досвід, саме така модель страхування найбільш ефективна і доцільна.

Не менш важливою є роль Фонду у справі запобігання нещасним випадкам на виробництві, безпосереднє усунення загрози здоров’ю працівників. Саме з цією метою мають бути здійснені:

— надання допомоги підприємствам і організаціям у створенні та реаліза­ції ефективної системи управління охороною праці;

— перевірка стану профілактичної роботи з питань охорони праці на під­приємствах і установах;

— участь у розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань;

— розробка та реалізація національної і галузевих програм щодо поліп­шення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;

— здійснення наукових досліджень у галузі медицини та охорони праці;

— організація процесу розробки та виробництва засобів індивідуального захисту працівників.

 

Організація навчання з охорони праці

 

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці — один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа безпеки праці та не­обхідна умова охорони праці і запобігання аваріям і травматизму на виробни­цтві.

Закон України «Про охорону праці» зобов’язує здійснювати навчання, про­фесійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці. Реалізація державної політики у галузі охорони праці і, зокрема, у ході організації навчання з охорони праці також підтверджується змістом ст. 18 згаданого Закону, яка визначає, що:

— усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі її здійснення прохо­дять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків тощо;

— працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному відборі, повинні проходити попереднє спеціальне на­вчання і один раз на рік — перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці;

— посадові особи згідно з переліком Державного комітету з нагляду за охо­роною праці до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на З роки) проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охорони праці.

На виконання Закону України «Про охорону праці» Державний комітет України з нагляду за охороною праці Наказом «Про затвердження Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою» № 15 від 26 січня 2005 р. затвердив Типове положення про порядок проведення навчання і пере­вірки знань з питань охорони праці, яке є обов’язковим для посадових осіб, спеціалістів, учнів, вихованців та студентів і поширюється на всі підприєм­ства, установи та організації, а також навчально-виховні заклади незалежно від форм власності і видів їх діяльності.

Навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці і проводиться з учнями, вихованцями та студентами навчально-виховних закладів, а також з працівниками у ході здійснення їх трудової діяльності.

Працівники відповідно до Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 123 від ЗО листопада 1993 p., або якщо є потреба у проведенні професійного відбору, проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці в терміни, встановлені відповідними галузевими норма­тивними актами про охорону праці, але не рідше одного разу на рік.

Особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю або суміщають професії, навчаються й інструктуються як за місцем їх основних професій, так і за місцем роботи за сумісництвом.

Перед перевіркою знань з охорони праці на підприємстві організовуються заняття, лекції, семінари та консультації. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуванням специфіки виробництва складають члени комі­сії з перевірки знань з питань охорони праці. Складений перелік має бути погоджений зі службою охорони праці і затверджений керівником підприємства.

У складі комісії з перевірки знань з питань охорони праці має бути не менше трьох осіб, які у встановленому порядку пройшли навчання та перевір­ку знань з нагальних питань охорони праці.

Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються протоколом. Особам, які під час перевірки знань з питань охорони пра­ці показали задовільні результати, видаються спеціальні посвідчення. Допуск до роботи осіб, що не пройшли навчання і перевірку знань з питань охорони праці, забороняється.

На підприємствах на основі Типового положення з урахуванням специфіки виробництва їх керівниками розробляються і затверджуються відповідні По­ложення про навчання, інструктаж та перевірку знань працівників з питань охорони праці, формуються плани-графіки проведення цієї роботи, з якими мають бути ознайомлені всі працівники.

Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань з охорони пра­ці на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозді­лах (цех, дільниця, лабораторія, майстерня тощо) — на керівників цих підроз­ділів. Контроль за навчанням і забезпечення періодичності перевірки знань з питань охорони праці здійснює служба охорони праці або працівники, на яких покладені ці обов’язки керівником (правлінням) підприємства.

Інструктаж з питань охорони праці проводять під час організації роботи з охорони праці як на підприємствах, так і в навчальних закладах. За характе­ром і часом проведення інструктажі з питань охорони праці на підприємствах поділяють на декілька видів, а саме: на вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий.

Вступний інструктаж з питань охорони праці проводиться:

— з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або тим­часову), незалежно від рівня їх освіти, стажу роботи за цією професією та по­сади;

— з працівниками, які знаходяться у відрядженні на підприємстві і беруть безпосередню участь у виробничому процесі, з водіями транспортних засобів, які вперше в’їжджають на територію підприємства;

— з учнями, вихованцями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці або особа, на яку наказом по підприємству (рішенням правління) покладено ці обов’язки. На великих підприємствах окремі питання вступного інструктажу можуть висвітлювати відповідні фахівці.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або у приміщенні, що спеціально для цього обладнане, з використанням сучасних техніч­них засобів навчання та наочних посібників (плакати, натурні експонати, ма­кети, моделі, кінофільми, діафільми, відеофільми тощо).

Вступний інструктаж проводиться за програмою, що розроблена службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва та затверджується керівником підприємства (виробництва). Орієнтовний перелік питань для складання програми вступного інструктажу:

1. Загальні відомості про підприємство, характерні особливості виробни­цтва.

2. Загальні правила поведінки працівників на території підприємства, у ви­робничих та допоміжних приміщеннях. Розташування основних цехів, служб допоміжних приміщень.

3. Основні положення Закону України «Про охорону праці», КЗпП та ін­ших нормативних актів про охорону праці.

3.1. Трудовий договір, робочий час та час відпочинку. Охорона праці жінок та осіб молодше 18 років.

3.2. Правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, відповідальність за порушення цих правил.

3.3. Система управління охорони праці, державний нагляд та громадський контроль за охороною праці на підприємстві:

— обов’язки власника з охорони праці;

— обов’язки працівника щодо виконання вимог нормативних актів про охорону праці;

— права працівника з охорони праці при укладанні трудової угоди та під час роботи на підприємстві;

— відповідальність працівника за порушення вимог з охорони праці;

— попередні та періодичні медичні огляди;

— соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворю­вань;

— навчання з питань охорони праці.

4. Основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори, характерні для цьо­го виробництва, особливості їх впливу на працівників. Методи і засоби запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, засоби індивіду­ального і колективного захисту, знаки безпеки та сигналізації. Порядок і нор­ми видачі засобів індивідуального захисту.

5. Основні вимоги виробничої санітарії та особистої гігієни.

6. Обставини та причини окремих характерних нещасних випадків та ава­рій, які сталися на підприємстві та інших аналогічних виробництвах через по­рушення вимог безпеки.

7. Порядок розслідування та оформлення нещасних випадків і професій­них отруєнь.

8. Пожежна безпека. Способи та засоби запобігання пожежам, вибухам, аваріям. Дії персоналу при їх виникненні. Діючі документи з питань пожеж­ної безпеки. Виробничі дільниці, які найбільш небезпечні щодо виникнення пожежі. Протипожежний режим. Загальні об’єктні та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки. Способи застосування первинних засобів пожежогасіння.

9. Перша допомога потерпілим. Дії працівників при виникненні нещасного випадку на дільниці, у цеху.

Запис про проведення вступного інструктажу здійснюється у спеціальному журналі (схема 3), а також у документі про прийняття працівника на роботу.

 

 

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи:

— з працівником, новоприйнятим (постійно або тимчасово) на підприєм­ство;

— з працівником, який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

— з працівником, який буде виконувати нову для нього роботу;

— з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробни­чому процесі на підприємстві;

— зі студентом (учнем та вихованцем), який прибув на виробничу практи­ку.

Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб спеці­ального фаху за програмою, складеною з урахуванням вимог відповідних ін­струкцій з охорони праці для працівників, інших нормативних актів про охорону праці, технічної документації та орієнтовного переліку питань первинно­го інструктажу. Програма вміщує такі питання:

1. Загальні відомості про технологічний процес та обладнання на робочому місці, виробничій дільниці, у цеху. Основні небезпечні і шкідливі виробничі фактори, що виникають при цьому технологічному процесі, особливості їх дії на працівників.

2. Безпечна організація праці та утримання робочого місця.

3. Небезпечні зони машин, механізмів, приладів. Засоби безпеки обладнан­ня (запобіжні, гальмові пристрої та огорожі, системи блокування та сигналіза­ції, знаки безпеки). Вимоги запобігання електротравматизму.

4. Порядок підготовки до праці (перевірка справності обладнання, пуско­вих приладів, інструменту та пристосувань, блокування, заземлення та інших засобів захисту).

5. Безпечні прийоми та методи роботи, дії при виникненні небезпечної си­туації.

6. Засоби індивідуального захисту на робочому місці та правила їх викорис­тання.

7. Схема безпечного руху працівників територією цеху, дільниці.

8. Внутрішньоцехові транспортні та вантажопідйомні засоби і механізми. Вимоги безпеки при вантажно-розвантажувальних роботах та транспортуван­ні вантажу.

9. Характерні причини аварій (вибухів, пожеж тощо), випадків виробни­чого травматизму.

10. План ліквідації аварій, запасні виходи.

11. Засоби запобігання можливим аваріям. Обов’язки і дії працівників при аваріях. Способи застосування існуючих на дільниці засобів пожежогасіння, протиаварійного захисту та сигналізації, місця їх розташування.

12. Надання долікарської допомоги потерпілим.

13. Вимоги безпеки при закінченні роботи.

Програма первинного інструктажу розробляється керівником цеху, дільниці, узгоджується зі службою охорони праці і затверджується керівником підприємства або відповідного структурного підрозділу.

Усі працівники, у тому числі випускники професійних навчальних закладів, навчально-виробничих (курсових) комбінатів, після первинного інструк­тажу на робочому місці повинні протягом 2—15 змін (залежно від характеру виробництва і рівня кваліфікації фахівця) пройти стажування під керівни­цтвом досвідчених, кваліфікованих спеціалістів, які призначаються наказом (розпорядженням) по підприємству (дільниці, виробництву).

Керівник підприємства (цеху, дільниці, виробництва) має право своїм наказом або розпорядженням звільнити від проходження інструктажу працівника, який має стаж роботи за своєю професією не менше трьох років і перево­диться з одного цеху в інший, де характер його роботи та тип обладнання, на якому він буде працювати, не змінюються.

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою — один раз на квартал, на інших роботах — один раз на півріччя.

Як правило, повторний інструктаж проводиться індивідуально або з групою працівників, що виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

— у разі введення в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

— при зміні технологічного процесу, модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших чинників, що вплива­ють на охорону праці;

— у разі порушення працівником нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварії або отруєння;

— на вимогу працівників органу Державного комітету з нагляду за охоро­ною праці, вищої за рангом господарської організації або державної виконав­чої влади у випадку, якщо виявлено незнання працівником безпечних методів і прийомів праці чи нормативних актів про охорону праці;

— у разі наявності перерви у професійній діяльності працівника понад 30 календарних днів — для робіт з підвищеною небезпекою, понад 60 днів — для інших видів робіт.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально або з групою праців­ників спільного фаху. Обсяг і зміст інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили необхід­ність його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівником:

— у разі виконання разових робіт, не пов’язаних із безпосередніми обов’язками за фахом;

— при ліквідації аварії або стихійного лиха;

— під час проведення робіт, на які оформляють наряд-допуск, дозвіл або інші подібні документи;

— у разі проведення екскурсій на підприємствах.

Цільовий інструктаж фіксується нарядом-допуском або іншою документа­цією, що дозволяє проведення робіт.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, май­стер, інструктор виробничого навчання тощо). Причому їх здійснення обов’язково має закінчуватися перевіркою знань шляхом усного опитування, за допомогою технічних засобів навчання, а також на підставі перевірки набу­тих навичок безпечних методів ведення праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Про проведення первинного, повторного, позапланового і цільового інструктажів особа, яка проводила інструктаж, робить запис у журналі (схема 4). При цьому обов’язковими є підписи як тих, кого інструктували, так і того, хто інструктував.

Журнали інструктажів мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою.

У разі потреби первинний, повторний, позаплановий інструктажі можна проводити у встановленому порядку на іншому спорідненому за технологією підприємстві, де є необхідні для цього умови.

Керівник підприємства за потреби має право запросити до себе для проведення інструктажів відповідних спеціалістів іншого, спорідненого за техноло­гією підприємства. Оформлення інструктажів, стажування та допуск до робо­ти працівника у таких випадках проводиться в Журналі реєстрації інструкта­жів з питань охорони праці підприємства.

Керівник підприємства зобов’язаний видати працівникові примірник інструкції з охорони праці за його професією або вивісити її на його робочому місці.

Перелік професій та посад працівників, які звільняються від первинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства після узгодження з державним інспектором Державного комітету з нагляду за охороною праці. До цього переліку можуть бути віднесені особи, ді­яльність яких не пов’язана з обслуговуванням обладнання, використовуванням певного інструментарію, збереженням сировини та матеріалів тощо.

Навчання і перевірка знань із питань охорони праці працівників служби охорони праці проводяться в установленому законодавством порядку під час прийняття на роботу та періодично один раз на три роки.

Інструкції з охорони праці — це нормативний акт, що містить обов’язкові для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства або в інших місцях, де за дорученням роботодавця виконуються ці роботи, трудові чи службові обов’язки.

Інструкції з охорони праці поділяють на:

— інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних ак­тів про охорону праці;

— примірні інструкції;

— інструкції, що діють на підприємстві.

 

 


 

 

 


Інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці, розробляються для персоналу, який проводить вибухові роботи, обслуговує електричні установки та пристрої, вантажопідіймальні машини та ліфти, котельні установки, ємності, що працюють під тиском, і для інших працівників, правила безпеки праці яких установлені міжгалузевими нормативними актами про охорону праці, затвердженими Державним комітетом з нагляду за охороною праці. їх дотримання є обов’язковим для працівни­ків відповідних професій на всіх підприємствах, у тому числі для медичних працівників лікувально-профілактичних закладів, незалежно від їх підпоряд­кованості, форми власності та виду діяльності.

Примірні інструкції затверджуються міністерствами чи виробничими, науково-виробничими та іншими об’єднаннями підприємств, які мають відповідну компетенцію, за погодженням з Державним комітетом з нагляду за охо­роною праці та Національним НДІ охорони праці. Такі інструкції використо­вуються як основа для розробки інструкцій, що діють на підприємстві. Останні ж розробляються з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог без­пеки, викладених в експлуатаційній і ремонтній документації підприємств — виготовлювачів обладнання, що використовується на цьому підприємстві.

Інструкції, що діють на підприємстві, розробляються (переглядаються) ке­рівниками робіт (начальниками виробництва, цеху, дільниці, відділу тощо) і затверджуються роботодавцем. Служба охорони праці реєструє у спеціально­му журналі всі інструкції, які вводяться в дію на цьому підприємстві. Безпосередній керівник робіт видає працівникам на руки інструкції з охорони праці (під розписку) під час проведення первинного інструктажу або вивішує на їх робочих місцях.

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці та примірних інструкцій, проводиться в міру по­треби, але не рідше одного разу на 10 років, а інструкцій, що діють на підпри­ємстві, — не рідше одного разу на 5 років, причому для професій або видів ро­біт з підвищеною небезпекою — не рідше одного разу на 3 роки.

Кожній інструкції з охорони праці присвоюють назву та скорочене позначення (код, порядковий номер). Вона має містити такі розділи:

— загальні положення;

— вимоги безпеки перед початком роботи;

— вимоги безпеки під час виконання роботи;

— вимоги безпеки після закінчення роботи;

— вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

Інструкції містять лише ті вимоги щодо охорони праці, дотримання яких обов’язкове самими працівниками. Порушення працівником цих вимог розглядається як порушення трудової дисципліни. Контроль за дотриманням ви­мог інструкцій покладається на роботодавця.

Розділ 2 ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ТА ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ В ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ

 

 

Загальні положення системи управління охороною праці

 

Положення Закону України «Про охорону праці», нормативні акти чинного законодавства України з питань охорони праці в повному обсязі регулюють ці питання в закладах охорони здоров’я. На їх підставі розроблені та затвер­джені МОЗ України при узгодженні з Державним комітетом з нагляду за охо­роною праці нормативні документи з питань охорони праці для медичної галу­зі, зокрема: з техніки безпеки і виробничої санітарії; про працю жінок та моло­ді; про спецодяг, санітарно-гігієнічний одяг та спеціальне мило; про відшкоду­вання збитків працівникам у зв’язку з нанесеною шкодою їх здоров’ю; з нагля­ду та контролю за дотриманням законодавства про охорону праці.

Для введення у правове поле України питань з техніки безпеки і виробничої санітарії в системі закладів охорони здоров’я на основі чинного законодав­ства про охорону праці розроблені і діють: правила забудови, експлуатації і техніки безпеки фізіотерапевтичних кабінетів (відділень); правила забудови, експлуатації інфекційних закладів та охорона праці їх персоналу; правила са­нітарії при роботі у протитуберкульозних закладах системи МОЗ України; правила особистої гігієни персоналу протилепрозних закладів; правила обла­штування і експлуатації психоневрологічних і психіатричних лікарень; пра­вила облаштування, техніки безпеки і виробничої санітарії при роботі в клініко-діагностичних лабораторіях лікувально - профілактичних закладів, лабораторіях санітарно-епідеміологічних закладів, інститутів та навчальних закладів; правила забудови і експлуатації приміщень патологоанатомічних відділень і моргів (патогістологічних і судово - гістологічних лабораторій) лікувально-профілактичних закладів; правила з експлуатації і техніки безпе­ки при роботі з автоклавами; санітарні правила з обладнання та утримання експериментально-біологічних клінік (віваріїв); правила з техніки безпеки і виробничої санітарії для пральних закладів і підприємств охорони здоров’я; правила з техніки безпеки і виробничої санітарії в кухнях та їдальнях закладів і підприємств системи МОЗ; інструкція із захисного заземлення електромедичної апаратури в закладах МОЗ України.


Дотримання цих правил є обов’язковим при проектуванні, будівництві, реконструюванні та експлуатації тих чи інших відділень або лікарень. Новостворений або реконструйований кабінет (чи відділення) має бути прийнятий спе­ціальною комісією за обов’язковою участю СЕС, головного спеціаліста, техніч­ного інспектора профспілки медичних працівників, місцевого профспілкового комітету, усіх зацікавлених сторін. Прийняття приміщень оформляється ак­том.

Викладені загальні вимоги щодо проектування та забудови лікувально - профілактичних закладів знайдуть своє продовження у подальших розділах, в яких будуть висвітлені основи безпечної експлуатації лікарняних споруд, забезпечення належних умов перебування хворих та праці медичного персоналу, профілактики негативного впливу несприятливих факторів виробничого се­редовища на здоров’я медичних працівників.

Водночас слід зауважити, що з 2001 р. набули чинності вітчизняні будівельні норми «Заклади охорони здоров’я» ДБН В.2.2.-10-2001. Вимоги цих норм є обов’язковими для юридичних та фізичних осіб незалежно від їх відомчого підпорядкування та форм власності.

Отже, багаторічний досвід існування лікарень зумовлює виникнення свідо­мого розуміння ролі та значення створення належних санітарно - гігієнічних умов для ефективного та адекватного їх функціонування. Дійсно, високий сту­пінь ефективності лікувального процесу та безпечні умови праці медичного персоналу невід’ємні від суворого дотримання гігієнічних вимог, які є най­важливішим складником раціональної схеми функціонування сучасних ліка­рень та безпеки й охорони праці медичного персоналу. Створення та суворе до­тримання санітарно-гігієнічних умов експлуатації лікувально-профілактичних закладів слід вважати надійною передумовою профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань.

Розглядаючи систему управління охороною праці в медицині, варто зазначити, що вона, маючи відповідну державну структуру, характеризується на­явністю певних структурних особливостей у кожному конкретному лікувально- профілактичному закладі (схема 5).

Зрозуміло, що викладена структура управління досить умовна, адже мініс­терства, вдосконалюючи свою роботу, змінюють свої окремі відділи та підроз­діли, причому як їх назву, так і головні напрями роботи. Однак у всіх випадках і в самих органах державного управління, і в окремих їх закладах завжди зна­ходить місце функціонування відповідних структур з охорони праці.

Розглядаючи основні положення статті 33 «Повноваження міністерств та інших центральних органів Державної виконавчої влади у галузі охорони праці» Закону України «Про охорону праці», слід зазначити, що міністерства і, зокрема, МОЗ України:

— проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

— розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення гігієніч­них умов праці та дотримання її безпеки, гігієни праці і виробничого середови­ща в галузі загалом;

 

— здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств (установ) у галузі з охорони праці;

— укладають з галузевою профспілковою організацією медичних праців­ників угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;

— фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів з охорони пра­ці;

— організовують навчання та перевірку знань норм і правил з охорони пра­ці керівниками, працівниками та спеціалістами галузі;

— здійснюють внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці;

— створюють з метою координації та вдосконалення діяльності з охорони праці управління (відділи служби) охорони праці на місцях.

Варто зазначити, що абсолютна більшість положень, викладених вище, по­ширюються і на управління охорони здоров’я обласних державних адміністра­цій та їх відповідні відділи з охорони праці (відділи з технічного нагляду та охорони праці).

Очевидно, що з подальшим розвитком місцевого самоврядування більш чітке місце у структурі управління охороною праці знайдуть відділи з охорони праці при міських управліннях охорони здоров’я, територіальних медичних об’єднаннях міських та сільських районів тощо. Структуру здійснення адміністративного контролю з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі наведено на схемі 6.

 

 

Ця схема адміністративного контролю з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі діє і нині.

 

Заходи безпеки під час експлуатації електроприладів

 

З кожним роком зростає виробництво та споживання електроенергії, а від­так і кількість людей, які в процесі своєї життєдіяльності і внаслідок особливостей умов праці використовують (експлуатують) електроприлади. Медична галузь не є винятком, тому питання електробезпеки особливо актуальні.

Електробезпека — це система організаційних та технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Електроустаткування, з яким доводиться мати справу практично всім працівникам охорони здоров’я, становить велику потенційну небезпеку ще й тому, що органи чуття людини не здатні на відстані виявити наявність електричної напруги. У зв’язку з цим захисна реакція організму проявляється лише після того, як людина потрапила під дію електричної напруги. Проходячи через ор­ганізм людини, електричний струм справляє на нього термічну, електролітич­ну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія струму супроводжується опіками окремих ділянок тіла люди­ни, нагріванням кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що спричинює функціональні розлади.

Електролітична дія зумовлює суттєві зрушення фізико-хімічного складу крові та інших органічних рідин.

У результаті механічної дії струму виникають ушкодження (розриви, розшарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок електродинаміч­ного ефекту.

Біологічна дія струму на живу тканину проявляється небезпечним збудженням клітин і тканин організму, що супроводжується мимовільним судом­ним скороченням м’язів. Таке збудження може призвести до суттєвих пору­шень і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.

Подразнення тканин організму внаслідок дії електричного струму може бути прямим, коли струм проходить безпосередньо через ці тканини, та рефлекторним (через центральну нервову систему), коли струм через тканини не проходить.

Електротравма — це травма, спричинена дією електричного струму чи електричної дуги. За наслідками електротравми умовно поділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм унаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем. Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія.

Електричний опік — найпоширеніша місцева електротравма (близько 60 %), яка спостерігається переважно у працівників, що обслуговують діючі електроустановки. Ці опіки залежно від умов виникнення бувають двох видів: струмові (контактні), коли внаслідок проходження струму електрична енергія перетворюється на теплову, та дугові, які виникають унаслідок дії на тіло людини електричної дуги. Залежно від кількості виділеної теплоти і температури, а також розмірів дуги електричні опіки можуть уражати не лише шкіру, а й м’язи, нерви і навіть кістки. Такі опіки називають глибинними; заживають вони дуже довго.

Електричні знаки (електричні позначки) — це плями сірого чи блідо -жовтого кольору у вигляді мозолі на поверхні шкіри в місці її контакту зі струмопровідними частинами.

Металізація шкіри — це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження зазвичай зазнають відкриті частини тіла — руки та лице. Ушкоджена ділянка шкіри стає твердою і шорсткою, однак за відносно короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.

Механічні ушкодження — це ушкодження, які виникають у результаті судомних скорочень м’язів під дією електричного струму, що проходить через тіло людини. Механічні ушкодження проявляються у вигляді розривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, а також вивихів суглобів і навіть переломів кісток.

Електроофтальмія — це ураження очей унаслі

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Розділ 1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ . Основи охорони та безпеки праці

Список скорочень... Розділ МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
  АЕС — атомна електростанція АІ-2 — аптечка індивідуальна-2 АК — аудіометр клінічний AM — аудіометр масовий АП — аудіометр поліклінічний

Основи охорони та безпеки праці
Поняття «охорона праці» виникло внаслідок інтенсивного розвитку машинного виробництва, яке поряд із полегшенням праці, підвищенням її продуктивності створило небезпеку для життя і здоров'я працівни

Основні принципи трудового права
Трудове право України як складник загальної теорії національного права є самостійною галуззю, має певні принципи правового регулювання праці. Основні принципи трудового права (дод.1) за сп

Працевлаштування молодих спеціалістів
Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, відбувається на осно­ві Постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок пра

Працевлаштування молодих спеціалістів
Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, відбувається на осно­ві Постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок пра

Соціальні гарантії і компенсації.
Молодим фахівцям, які одержали направлення на роботу після закінчення вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю 30 календарних днів. За час відпустки молодим фахівцям виплачується

Медичні огляди працівників
Визначальне місце в системі заходів, спрямованих на запобігання виникненню професійних захворювань та охорону здоров'я працівників у цілому, у структурі лікувально-профілактичних заходів належить п

Тривалість робочого часу, час відпочинку
Будь-яка трудова діяльність робітника чи службовця відбувається протягом певного часу, а конкретна тривалість виконуваної працівником роботи ви­мірюється його робочим часом. З урахуванням зазначено

Поняття «заробітна плата», принципи її диференціації
Заробітна плата — це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому виразі), яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роб

Колективний і трудовий договори як відображення законодавства з охоро­ни праці
Перехід України до ринкової економіки, використання різних форм власності потребують створення механізму соціального захисту прав та інтересів працівників. Колективний договір як одна з важливих фо

Спеціальне розслідування нещасних випадків
  Спеціальному розслідуванню підлягають: — нещасні випадки зі смертельними наслідками; — групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше праців­никам

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги