Тривалість робочого часу, час відпочинку

Будь-яка трудова діяльність робітника чи службовця відбувається протягом певного часу, а конкретна тривалість виконуваної працівником роботи ви­мірюється його робочим часом. З урахуванням зазначеного робочий час — це встановлений законом або на його основі час (неповний робочий час), коли пра­цівник повинен бути на робочому місці й виконувати обумовлену трудову функцію.

Отже, визначення робочого часу встановлюється законом або на основі за­кону. Від цього і залежить тривалість робочого часу, яку можна поділити на такі види:

а) нормальна тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 год. на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП). Вона встановлена Законом України «Про внесення
змін до КЗпП у зв'язку з встановленням 40-годинного робочого тижня»
№ 3610-ХП від 17 листопада 1993 р. і закріплена в ст. 45 Конституції України
1996 p., в якій вказується, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом;

б) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з
оплатою праці як за нормальну тривалість. Він має такі особливості: встановлюється лише законом; поширюється тільки на окремі категорії працівників
(з урахуванням їх віку, умов та інтенсивності праці, специфіки трудових функцій тощо). Зокрема, для неповнолітніх тривалість робочого часу встановлюється 36 год. на тиждень, а для осіб віком 15—16 років і учнів віком 14—15 років, які працюють, — 24 год. на тиждень; для працівників, які працюють у неспри­ятливих умовах (шкідливих — інфекційні лікарні, протитуберкульозні, пси­хіатричні заклади тощо; важких — шахтарі) залежно від рівня шкідливого впливу на їхнє здоров'я, тривалість робочого часу встановлюється 24 год. на тиждень.

Певні особливості має й такий вид робочого часу, як неповний робочий час, менший за нормальний нормований та скорочений. Зазвичай неповний робо­чий час встановлюється як під час прийняття на роботу, так і пізніше. Харак­терні ознаки цього виду робочого часу: а) як правило, він встановлюється за угодою сторін трудового договору; б) оплата праці здійснюється згідно з норма­ми виробітку чи залежно від відпрацьованого часу; в) обсяг трудових прав пра­цівників не обмежується; г) для окремих працівників власник зобов'язаний встановити неповний робочий час (це вагітні, а також жінки, які мають дити­ну віком до 14 років або дитину-інваліда).

У правовому регулюванні робочого часу особливе місце займають режим і облік тривалості праці. Режим праці чи робочого часу — це певний порядок розподілу норми часу, зокрема його початку, закінчення та перерв у роботі. Режим праці включає певну тривалість робочого часу за відповідний період: робочий тиждень, робочий день, робочу зміну — поділ робочого часу на частини, ненормований робочий час, нічний робочий час, надурочну роботу, чергу­вання та облік робочого часу.

Ненормований робочий день — це особливий режим праці. Він встановлю­ється для окремих категорій працівників (керівників підприємств, структур­них підрозділів та ін.), коли тривалість їх праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додатковою відпусткою тривалістю до семи календарних днів.

Нічний робочий час визначається законом з 22-ї години до 6-ї години

(ст. 55 КЗпП) і має таку особливість, як заборона залучати до роботи в нічний час ва­гітних і жінок, які мають дітей до трьох років, осіб, молодших 18 років, та інших передбачених законом працівників.

Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства. Існують такі види обліку робочого часу:

— щоденний, коли працівник має однакову тривалість щоденної роботи;

— щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева норма робочих годин (наприклад, 40, 24, 6 чи менше);

— підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої норми тривалості робочого часу.

Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 год на кожного працівника. Такий облік застосовується за наявності змін різної тривалості або на безперервно діючих підприємствах тощо.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України 1996 p.). Це право забезпечується різними засобами, найголовніші з яких:

а) надання днів щотижневого відпочинку; б) щорічна оплачувана відпустка; в) встановлення скороченого робочого дня.

Час відпочинку — частина календарного часу, коли працівник вільний від виконання трудової функції й має право використовувати його за власним розсудом. До видів часу відпочинку належать:

— перерви протягом робочого дня чи зміни;

— щоденний відпочинок між робочими днями (змінами);

— щотижневі вихідні дні;

— щорічні святкові та неробочі дні;

— щорічні відпустки.

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Кон­ституцією України, Законом України «Про відпустки», КЗпП, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15 листо­пада 1996 p., право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працю­ють за трудовим договором у фізичної особи (далі — підприємство).

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, ма­ють право на відпустки нарівні з громадянами України.

 

Право на відпустки забезпечується:

а) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням
на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим законом;

б) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, пе­редбачених ст. 24 цього закону, а саме:

— у випадку звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової від­пустки робітникам, які мають дітей;

— у випадках звільнення керівних, педагогічних, наукових, науковопедагогічних працівників, фахівців закладів освіти, які до звільнення працю­вали не менше 10 міс, грошова компенсація виплачується за невикористані ними дні щорічних відпусток із розрахунку повної їх тривалості;

— у випадку переведення працівника на роботу до іншого підприємства грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням має бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена на грошову компенсацію. При цьому тривалість наданої працівникові щоріч­ної та додаткової відпусток не повинна бути меншою за 24 календарні дні.

Для осіб віком до 18 років заміна всіх видів відпусток на грошову компен­сацію не допускається.

У випадку смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які ма­ють дітей, виплачується спадкоємцям.

Установлені такі види відпусток (дод. 8):

 

I. Щорічна відпустка:

— щорічна основна відпустка — не менше ніж 24 календарні дні за відпра­цьований робочий рік. Керівникам, педагогічним, науково-педагогічним пра­цівникам освіти щорічна основна відпустка встановлена впродовж 56 календарних днів. Особам у віці до 18 років — 31 календарний день, інвалідам І і II груп — 30 календарних днів, інвалідам III групи — 26 календарних днів. Уст­ановлено тривалість щорічних відпусток для шахтарів, працівників лісової промисловості, гірничорятувальних частин;

— щорічна додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці — до 35 календарних днів (для зайнятих на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів; конкретна три­валість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залеж­но від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах);

— щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці — до 35 календарних днів (для працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням; конкретна тривалість від­пустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах) і 7 календарних днів — працівникам з ненормованим робо­чим днем.

II. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням працівників:

а) у середніх навчальних закладах — працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх школах, класах, групах
з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах. Надається
додаткова оплачувана відпустка на період складання:

— випускних іспитів в основній школі — тривалістю 10 календарних днів;

— перевідних іспитів у старшій школі — 23 календарні дні;

— перевідних іспитів в основній і старшій школах — від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних. Тим, хто складає іспити екстерном за осно­вну і старшу школи, — відповідно 21 і 28 календарних днів;

б) працівникам, які навчаються у професійно-технічних закладах освіти;
вони мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 35 календар­
них днів упродовж року;

в) працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому і другому курсах у вищих навчальних закладах:

— І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів щорічно;

— III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календар­них днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — 30 календарних днів щорічно;

2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах
вищих навчальних закладів:

— І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно;

—IIIі IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календар­них днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — 40 календарних днів щорічно;

3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;

4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою і заочною формами навчання І і IIрівнів акредитації — 2 міс, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 міс.

Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визна­чається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка із розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Тим, хто навчається в аспірантурі без відриву від виробництва та успішно виконує індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю ЗО календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 % середньої заробітної плати.

Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливос­ті, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням.

Відпустка у зв'язку з профспілковим навчанням — на час профспілкового навчання працівників, обраних до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова оплачувана відпуст­ка тривалістю до 6 календарних днів.

III. Творча відпустка:надається працівникам для закінчення дисертацій­них робіт, написання підручників і в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови і оплату встановлює Кабінет Міністрів України.

IV. Соціальні відпустки:

1) у зв'язку з вагітністю та пологами. На підставі медичного висновку жін­кам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами трива­лістю: до пологів — 70 календарних днів, після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі усклад­нення пологів), починаючи з дня пологів. Особам, які усиновили новонародже­них дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня уси­новлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при уси­новленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батька­ми вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд;

2) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після закін­чення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй на­дається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати за дити­ною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабусею, дідусем чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опі­ку дитину.

За бажанням жінки або осіб, згаданих вище, у період перебування їх у від­пустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною;

3) додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. Жінкам, які працюють і мають двох і більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда, або які усиновили дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачу­вана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і не­ робочих днів. За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її за­гальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

V. Відпустка без збереження заробітної плати:

1)надається за бажанням працівника в обов'язковому порядку:

— матері або батьку, який виховує дітей без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — три­валістю до 14 календарних днів;

— матері або іншим особам, які доглядають за дитиною, якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку; якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу — не більше як до досягнення дитиною шіст­надцятирічного віку;

— ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (22 жовтня 1993 р.) № 3551-XII, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — три­валістю до 21 календарного дня щорічно;

— пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

— інвалідам І і II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

— особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;

— працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних — тривалістю до 3 кален­дарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

— працівникам для догляду за хворим, рідним по крові або шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

— працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — трива­лістю, визначеною у медичному висновку;

— працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для про­їзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

— працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивіду­альний план підготовки, — тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнахо­дження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

— сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем ро­боти;

— ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково й одержали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на цьому підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної ро­боти;

— працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, — тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямку. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної ди­тини.

Працівникам, які навчаються в аспірантурі без відриву від виробництва, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати;

2) за згодою сторін: за сімейними обставинами та з інших причин працівни­ку може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обу­мовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним ор­ганом, але не більше 15 календарних днів на рік.