Річка – це водний потік відносно великих розмірів, постійний, а інколи, у посушливих зонах, пересихаючий на окремих ділянках. Вона живиться стоком атмосферних опадів з водозбірної площі, а також підземними водами.
Річки, які впадають в океани, моря або озера, називаються головними, а ті, що впадають у такі річки – притоками першого порядку. Притоки притоків першого порядку є притоками другого порядку, і так далі. Головна річка разом з притоками усіх порядків формуєрічкову систему, а площа суші, з якої до неї надходить вода, називаєтьсяводозбірною площею. Територія водозбірної площі, яка відділена вододілом від подібних площ інших річок, утворює річковий басейн головної річки.
Річки течуть у долинах, в яких найбільш понижена частина формує ложе. Поглиблення ложа, яке заповнене протічною водою в меженний період називається корінним руслом, або річищем. Та частина дна ложа, яка має більший рівень води, що проходить під час повеней і паводків, характеризується як заплавне русло, або заплава. У меженний період заплавне русло знаходиться вище рівня води, пересихає і розглядається як заплавна тераса. На схилах річкової долини можна спостерігати геологічні залишки проходження річкових русел в далекому минулому. В сучасний період вони характеризуються як надзаплавні тераси.
Частина суходолу, що співпадає з верхньою частиною надзаплавної тераси і вирівненою вододільною територією (плакор – від грецького plax – рівнина), має назву брівка річкової долини.
Річки поділяють на гірські, які характеризуються швидкою течією та вузькими долинами, і рівнинні – з більш повільною течією та широкими терасовими долинами. У рівнинних річок русло, як правило, звивисте або розділене на рукави. У гірських річок воно більш спрямлене, з наявністю водоспадів та порогів, які утворюються внаслідок завалів камінням та підмитими деревами.
При перетинанні річки від одного берега до іншого виділяються зони: прибережна (рипаль), середня (медіаль) і ділянка, яка характеризується найбільшою течією має назву стрежень. Стрежень, або динамічна ось потоку води може знаходитись посередині річки при прямолінійному нерозгалуженому руслі або притискуватись до одного з берегів відповідно до закрутів русла.
Морфометричні особливості річкових систем та режим їх водності мають велике екологічне значення. Вони визначають умови існування гідробіонтів різних трофічних рівнів. Характерним для них є досить значне біорізноманіття, обумовлене екологічним розчленуванням річкових систем.
Для рипалі характерним є наявність заростей вищих водяних рослин, серед яких живе велика кількість водяних тварин. У відкритій зоні річки, де висока швидкість води, видове різноманіття гідробіонтів та їх чисельність бідніші, оскільки вони зносяться потоком води.
Кількість води, яка проноситься річкою за певний період часу, характеризує водністьрічки, а об’єм води, який протікає через живе січення потоку (площина, обмежена знизу профілем русла, а зверху – водною поверхнею) в одиницю часу (м3/с, дм3/с) – витрати води.
У напрямку від витоків до гирла річка має поздовжену зональність і поділяється на верхню, середню і нижню течії. У місцях впадіння річки в море утворюються значні площі мілководь, які формують дельту або вузькі морські затоки – естуарії.
При цьому утворюються закрути, або меандри річки (рис. 6). У тих випадках, коли відбувається природне спрямлення русла річки, меандри залишаються відокремленими від основного його русла і перетворюються на ізольовані стариці. Ті ж, які не втратили зв’язок з основною течією річки, утворюють різні затоки та протоки.
Такі морфологічні особливості річки визначають і характер водних потоків у ній та гідрологічний режим річки в цілому. Потік води у річках має турбулентний характер, що обумовлено наявністю різноманітних нерівностей на дні ложа; внаслідок цього формуються коловороти, які сприяють перемішуванню води та насиченню її киснем.
Серед абіотичних чинників річкових систем, які істотно впливають на гідробіонтів, важливим є повеневий режим. Він визначається рівнем дощових опадів та сніготаянням. Талі води мають невисоку мінералізацію і під час весняного водопілля інтенсивно промивають річкові системи, в яких протягом тривалих зимових місяців накопичується значна кількість відмерлих організмів, органічних і мінеральних речовин та забрудників антропогенного походження.
Під час повені рівень води у річках може підніматись на 10–15 м. При цьому інтенсивно розмиваються береги річок і у воду надходить значна кількість завислих часток, які роблять воду більш каламутною і менш прозорою. У меженний період водність річок значно спадає, підвищується температура води та її прозорість.