Обчислені за багаторічний період спостереження середні річні чи місячні температури повітря на кожній метеорологічній станції наносять на географічну карту. Далі плавною лінією з’єднують точки з однаковою температурою. Це є ізотерми, які наглядно показують географічний розподіл температури. Це є карти температур на рівні місцевості. Їх будують переважно для рівнинних територій.
Для вивчення географічного розподілу температури на земній кулі потрібно будувати карти температури повітря на рівні моря. Тільки в такому випадку можна виділити вплив різних географічних факторів на розподіл температури повітря, оскільки одні метеорологічні станції розташовані на висоті 5-10 м, інші на висоті сотень метрів над рівнем моря, а значна частина їх на висоті кількох кілометрів.
Нам уже відомо, що при підвищенні місця спостереження на кожних 100 м температура знижується на 0,650С. Тому на сусідніх станціях температура повітря може значно відрізнятись через різницю висоти. Приводити температуру до рівня моря можна за допомогою рівняння tн=tв+0,01γ∆£. Якщо станція розташована на висоті 600 м, а температура там 120С, то на рівні моря вона буде 12+0,65·6=15,90С. Отже, в гірських районах на карті приведених температур ми бачимо значно вищі температури, ніж вони є насправді на рівні місцевості. Про це слід пам’ятати, розглядаючи карту в районі високих плато, особливо таких як Антарктида, Гренландія тощо.