Інвестиційний процес - це сукупність дій, за допомогою яких інвестор вирішує, у які цінні папери інвестувати, наскільки великими повинні бути інвестиції і у який момент їх треба здійснювати. Інвестиційний процес містить у собі п’ять етапів:
· вибір інвестиційної політики;
· аналіз ринку цінних паперів;
· формування портфеля цінних паперів;
· перегляд портфеля цінних паперів
· оцінка ефективності портфеля цінних паперів.
Вибір інвестиційної політики включає визначення мети інвестора та обсягу коштів, що інвестуються.
Цілі інвестування формулюються з урахуванням доходності та ризику. Прагнення інвестора отримати більший прибуток може призвести до великих втрат.
Даний етап інвестиційного процесу завершується вибором потенційних видів фінансових активів для включення в основний портфель. При цьому враховуються разом з іншими міркуваннями цілі інвестування, обсяг коштів, що інвестуються, та статус інвестора як платника податків.
Аналіз ринку цінних паперів включає вивчення окремих видів цінних паперів. Однією з цілей такого дослідження є визначення тих цінних паперів, які уявляються невірно оціненими у поточний момент. Цінні папери, внутрішня вартість яких менша за поточний ринковий курс, називаються переоціненими, а ті цінні папери, ринковий курс яких нижчий внутрішньої вартості, - недооціненими. Різниця між внутрішньою вартістю і поточним курсом також містить у собі важливу інформацію, оскільки обґрунтованість висновків аналітика про невірність оцінки даної акції залежить у значній мірі від цієї величини.
Існує два напрями аналізу цінних паперів. Перший напрям називають технічним аналізом, а другий – фундаментальним.
Технічним аналізом називають метод аналізу поведінки ціни активу з метою завбачення її подальшої поведінки. Технічний аналіз не має ніякого відношення до прибутку корпорації чи до її менеджменту. Він концентрується тільки на завбаченні майбутньої поведінки ціни активу на основі поведінки ціни у минулому. Спочатку проводиться дослідження курсів за період, що минув, з метою виявлення тенденцій, які повторюються. Потім аналізуються курси активів за останній період часу та виявляються поточні тенденції. Таким чином, аналізуючи минулі та поточні тенденції, аналітик сподівається дати досить точний прогноз майбутньої динаміки курсів активів, що розглядаються.
Фундаментальний аналіз містить дослідження тільки фінансових показників корпорації (прибуток, доходи, збитки і т.п.), на основі яких передбачається подальша поведінка ціни активу. Фундаментальний аналіз виходить з того, що внутрішня вартість будь-якого фінансового активу, наприклад, акції, дорівнює приведеній вартості грошових потоків, які власник розраховує отримати у майбутньому. У відповідності з цим аналітик прагне визначити час надходження та величину грошових потоків, а потім розраховує їх приведену вартість, використовуючи відповідну ставку дисконтування. Це еквівалентно вирахуванню показників корпорації у розрахунку на одну акцію та оцінці коефіцієнта виплати дивідендів. Більше того, необхідно дати вірну оцінку ставки дисконтування. Після того, як визначена внутрішня вартість акції даної корпорації, здійснюється порівняння її з поточним ринковим курсом з метою встановлення вірності оцінки вартості акції на ринку.
Аналітики - «фундаменталісти» вважають, що будь-які випадки невірної оцінки виправляються пізніше ринком.
Формування портфеля цінних паперів включає визначення конкретних активів для вкладення коштів, а також пропорцій розподілення капіталу, що інвестується, між активами. У результаті інвестор формує оптимальний диверсифікований портфель з мінімальним рівнем ризику.
Перегляд портфеля цінних паперів пов'язаний з періодичним повторенням трьох попередніх етапів. До основних причин, за якими інвестор вимушений періодично переглядати структуру портфеля, відносяться зміна цілей інвестування, а також змінення курсів цінних паперів. Рішення про перегляд портфеля залежить окрім інших факторів від розміру трансакційних витрат та очікуваного росту доходності переглянутого портфеля.
Оцінка ефективності портфеля цінних паперів включає як періодичну оцінку отриманої доходності, так і показники ризику, з яким стикується інвестор. При цьому для порівняння використовуються «еталонні» значення показників портфелів, наприклад, доходність ринкового портфеля.