Тема 1. Сутність, мета і функції фінансового менеджменту підприємств

Тема 1. Сутність, мета і функції фінансового менеджменту підприємств

    компанії. При цьому основна увага приділялася техніці проведен­ня (більшою мірою) та оцінці ефективності (меншою…

Завдання для самоконтролю

1. Яке місце посідає категорія «фінансовий менеджмент» у співвідно­шенні з поняттями «управління», «управління фінансами»? Як спів­відносяться поняття «управління фінансами» і «фінансовий мене­джмент»?

2. Що зумовило виникнення фінансового менеджменту як окремої функції управління підприємством?

3. У чому полягає сутність фінансового менеджменту, його необхідність і значення в умовах ринкової економіки?

4. Дайте характеристику основних завдань фінансового менеджменту. Яким чином вони впливають на досягнення його головної мети?

5. Визначте основні принципи фінансового менеджменту і особливості їх використання.

6. Назвіть складові елементи механізму фінансового менеджменту.

7. Які функції виконує фінансовий менеджмент як керуюча система? У чому полягає їх головна особливість?

8. Назвіть основні елементи керуючої підсистеми управління фінанса­ми підприємства.

9. Наведіть приклади видів робіт і завдань, що вирішуються в межах стратегічного, проблемно-орієнтованого, оперативно-тактичного фі­нансового менеджменту.

 

 

Тема 2. Методологічні засади формування систем забезпечення фінансового менеджменту підприємства

Поняття систем забезпечення фінансового менеджменту. Склад основних систем фінансового менеджменту, їх взаємозв’язок. Системи організаційного і інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, їх сутність і зміст. Системи фінансового аналізу і фінансового планування, внутрішнього фінансового контролю. Методологічні основи формування названих систем управління фінансами суб’єктів господарювання.

 

Система забезпечення фінансового менеджменту

• Організаційне забезпечення фінансового менеджменту підприєм­ства • Система інформаційного забезпечення фінансового менедж­менту підприємства • Канали розповсюдження інформації та кла­сифікація користувачів • Фінансова звітність як основне джерело

інформації

Організаційне забезпечення фінансового менеджменту підприємства

Оскільки управління фінансами є елементом загальної систе­ми управління підприємством, організаційна структура фінансо­вого менеджменту має… Структура фінансового управління - це упорядкована су­купність… Побудова ефективної системи фінансового менеджменту під­приємства передбачає створення відповідної фінансової…

Канади розповсюдження інформації та класифікація користувачів

Система показників інформаційного забезпечення фінансово­го менеджменту, що формується з внутрішніх джерел, поділя­ється на три групи: 1. показники, що характеризують фінансове становище й резуль­тати фінансової… 2. показники, що характеризують фінансові результати діяль­ності окремих структурних підрозділів. Вони…

Фінансова звітність як основне джерело інформації

Статистична звітність призначена для статистичного ви­вчення господарської діяльності підприємств і галузей народного господарства та є системою… Оперативна звітність призначена для поточного оперативно­го контролю та… Рис. 2.2. Джерела інформаційного забезпечення фінансового менеджменту

Завдання для самоконтролю

1. Дайте стислу характеристику основних елементів системи забезпе­чення фінансового менеджменту і дослідіть методологічні основи її побудови на підприємстві.

2. Дослідіть зміст і склад фінансової інформації. Ознайомтеся із зага­льними вимогами до інформаційної бази фінансового менеджменту підприємства.

3. Дайте стислу характеристику фінансової звітності підприємства як основного джерела інформації.

4. З'ясуйте сутність поділу користувачів інформації на зовнішніх і вну­трішніх.

5. З'ясуйте сутність і склад зовнішніх і внутрішніх потоків інформації. Визначте особливості їх організації й контролю на підприємстві.

6. З'ясуйте нормативно-правові положення щодо регулювання пробле­ми визначення сутності й меж комерційної таємниці підприємства.

 

Тема 3. Фінансова стратегія підприємства

Поняття фінансового середовища підприємства. Стратегічна діагностика зовнішнього фінансового оточення і внутрішнього фінансового середовища… Формування портфеля можливих стратегічних альтернатив фінансового розвитку… Оцінювання розробленої фінансової стратегії за параметрами її узгодженості щодо: базової корпоративної стратегії,…

Управління необоротними активами підприємства

Політика управління необоротними активами є частиною за­гальної фінансової стратегії підприємства і полягає у фінансово­му забезпеченні своєчасного… Основними етапами формування політика управління необо­ротними активами… - Аналіз стану та ефективності використання необоротних ак­тивів.

Поняття вартості капіталу підприємства. Середньозважена вартість капіталу

Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання визна­ченого обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цьо­го обсягу, називається… Концепція вартості капіталу виходить із того, що капітал як один із важливих… Розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу в діяльності підприємства.

Визначення вартості власного капіталу підприємства

Підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість, його коефіцієнт автономії дорів­нює 1, але водночас… Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними серед яких… • необхідність постійного коригування балансової суми власно­го капіталу в процесі здійснення оцінки. При цьому…

Завдання для самоконтролю

1. Дослідіть методику визначення середньозваженої вартості капіталу і визначте основні напрямки її використання.

2. Дослідіть сутність ефекту фінансового важеля і способи його розра­хунку.

3. З'ясуйте сутність виробничо-фінансового важеля і методику його розрахунку.

4. Визначте основні критерії оптимізації структури капіталу й особли­вості методики формування оптимальної структури капіталу з їх за­стосуванням.

5. Проведіть порівняльний аналіз власного і позикового капіталу під­приємства, визначте їх характерні риси й основні принципи оцінки.

6. Дослідіть особливості розроблення і реалізації емісійної політики підприємства - емітента акцій.

7. Дослідіть особливості розроблення і реалізації емісійної політики підприємства - емітента облігацій.

 

 

Тема 6. Основи управління інвестиціями підприємств Сутність і завдання управління інвестиціями підприємства. Принципи і послідовність розробки інвестиційної стратегії організації. Основні етапи процесу розробки інвестиційної стратегії організації. Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Обґрунтування стратегічних напрямків і форм інвестиційної діяльності. Система основних факторів, що визначають співвідношення форм інвестування організації. Оцінка результативності розробленої інвестиційної стратегії. Управління реальними інвестиціями підприємства, основні форми його здійснення. Види реальних інвестиційних проектів та вимоги до їх розроблення. Визначення вартості інвестиційного проекту. Показники і методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів. Обґрунтування економічної доцільності капітальних інвестицій. Формування програми реальних інвестицій підприємства. Управління фінансовими інвестиціями підприємства, основні форми його здійснення. Види основних фінансових інструментів інвестування та характеристика їх інвестиційних якостей. Моделі оцінювання вартості окремих фінансових інструментів інвестування. Поняття портфеля фінансових інвестицій та класифікація його видів. Формування портфеля фінансових інструментів інвестування на основі сучасної портфельної теорії. Управління фінансовими інструментами інвестування, оцінка їх ефективності. Система основних моделей оцінки реальної вартості окремих видів фінансових інструментів інвестування. Управління емісією акцій. Управління облігаційною позикою. Забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій.

 

Тема 7. Управління грошовими потоками Сутність та завдання управління грошовими потоками підприємства. Методи ідентифікації обсягу та складу грошових потоків підприємства від різних видів діяльності організації. Вплив результатів оцінки чистих грошових потоків від різних видів діяльності організації на її стан та на перспективи її розвитку. Планування грошових потоків. Оптимізація грошових потоків.

 

Тема 8. Управління фінансовими ризиками підприємства Економічна сутність та класифікація фінансових ризиків підприємств. Ідентифікація окремих видів фінансових ризиків підприємства. Завдання управління фінансовими ризиками підприємства. Політика управління фінансовими ризиками, її зміст і порядок розроблення. Формування загального портфеля фінансових ризиків підприємства. Оцінювання рівня фінансових ризиків, розміру можливих фінансових втрат при настанні ризикової події і можливостей зниження прогнозованого рівня фінансових ризиків. Обґрунтування управлінських рішень, в умовах ризику і невизначеності, методи прийняття таких рішень. Внутрішні механізми управління фінансовими ризиками, їх запобігання, нейтралізації, лімітування тощо. Внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків. Оцінювання ефективності застосування окремих методів управління ризиками.

Тема 9

Управління фінансовими ризиками

• Сутність та класифікація фінансових ризиків • Зміст політики управління фінансовими ризиками • Методи оцінювання та враху­вання ризиків при прийнятті фінансових рішень

9.1. Сутність та класифікація фінансових ризиків

При здійсненні будь-якого виду господарської діяльності об'єк­тивно існує небезпека (ризик) отримання збитків, розмір яких зумовлений специфікою конкретного бізнесу. Ризик - це можли­вість того, що може відбутися непередбачена подія. Ризик - це ймовірність виникнення збитків, недоотримання запланованих прибутків.

Збитки, що мають місце в підприємницькій діяльності, мож­на поділити на матеріальні, трудові, фінансові.

Класифікацію ризиків можливих втрат здійснюють за різни­ми ознаками:

- залежно від виду господарської діяльності - підприємницький (виробничий, комерційний, фінансовий) і споживчий;

- за ознакою прояву - спекулятивний, простий (чистий);

- залежно від виду фінансового посередництва - інвестиційний, страховий, банківський тощо.

Важливе значення для розроблення ефективної системи управ­ління фінансовими ризиками має визначення ступеня ризику. Залежно від цієї ознаки ризик може бути:

- припустимим - існує загроза повної втрати прибутку від реа­лізації запланованого проекту;

- критичним - можлива відсутність не тільки прибутку, але й отриманої виручки від реалізації, що недостатньо для покрит­тя витрат;

- катастрофічним - можливі втрати капіталу, майна і банкрут­ство підприємства.

У цілому розглядають такі види фінансових ризиків:

- ризик зниження фінансової стабільності (або ризик пору­шення рівноваги фінансового розвитку) підприємства - ге­нерується недосконалою структурою капіталу (наявністю значної частки позикових коштів), що породжують незбалансування вхідних і вихідних грошових потоків підприємства за обсягами;

- ризик неплатоспроможності (або ризик незбалансованої лік­відності) підприємства - генерується зниженням рівня лікві­дності оборотних активів, що породжують розбалансування вхідного і вихідного грошових потоків підприємства в часі;

- інвестиційний ризик - характеризує можливість виникнен­ня фінансових втрат у процесі здійснення інвестиційної ді­яльності підприємства. Відповідно до видів цієї діяльності роз­різняють і види інвестиційного ризику - ризик реального інве­стування і ризик фінансового інвестування;

- інфляційний ризик - характеризується можливістю знецінен­ня реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів під­приємства), а також очікуваних доходів від здійснення фінан­сових операцій в умовах інфляції;

- процентний ризик - полягає в непередбаченій зміні процентної ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредит­ної). Причиною виникнення даного виду ризику є зміна кон'­юнктури фінансового ринку під впливом державного регулю­вання, зростання чи спад пропозиції грошових ресурсів та інші фактори;

- валютний ризик - властивий підприємствам, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Він проявляється в недоотриманні передбачених доходів унаслідок безпосереднього впливу зміни обмінного курсу іноземної валюти на очікувані грошові потоки від цих операцій;

- кредитний ризик - має місце у фінансовій діяльності підпри­ємства при наданні ним товарного (комерційного) чи спожив­чого кредиту покупцям. Формою його прояву є ризик непла­тежу чи несвоєчасного розрахунку за відпущену підприємст­вом у кредит готову продукцію, а також перевищення розра­хункового бюджету з інкасації боргу.

9.2. Зміст політики управління фінансовими ризиками

Метою управління ризиком є зниження збитків, які пов'язані з даним ризиком, до мінімально можливого значення.

Процес управління фінансовими ризиками складається з та­ких основних етапів:

- ідентифікації ризику - оцінки зовнішнього та внутрішнього середовища суб'єкта господарювання з метою виявлення мож­ливих джерел виникнення фінансових ризиків, визначення загального кола наявних фінансових ризиків;

- оцінки ризиків — визначення кількісних параметрів негатив­ного впливу виявлених фінансових ризиків на результати фі- нансово-економічної діяльності підприємства;

- формування системи захисту від фінансових ризиків;

- контролю за реалізацією програм управління фінансовими ризиками.

Джерелами ризиків можуть бути: господарська діяльність, природні чинники та ін. Причиною ризиків є: недостатність та неякісність управлінської інформації, непередбачуваність пове­дінки ділових партнерів та інших контрагентів, невизначеність динаміки кон'юнктури на товарних і фінансових ринках та інших чинників, що здійснюють вплив на господарську діяльність під­приємства.

Методи захисту від фінансових ризиків можуть бути класифі­ковані залежно від об'єкта впливу на два види - фізичний захист і економічний захист. Фізичний захист полягає у створенні та­ких засобів, як використання систем попередження (сигналізації), сейфів, системи контролю якості продукції, захист інформації від несанкціонованого доступу тощо. Економічний захист полягає в прогнозуванні рівня додаткових витрат, оцінці можливого збит­ку, використанні інструментів фінансового механізму для лікві­дації загрози ризику або його наслідків.

Методи управління ризиком подані на рис. 9.1.

При виборі конкретного варіанта операцій із певним рівнем фінансового ризику інвестор має враховувати такі принципи:

- достатності - розмір можливих втрат не може перевищува­ти власний капітал;

- ефективності - не можна ризикувати значним заради малого;

- передбачуваності - слід прогнозувати всі можливі наслідки ризику;

- комплексності - найкращим рішенням може бути поєднання відразу кількох методів управління ризиком.

Контроль за реалізацією програм управління ризиком дозво­ляє пересвідчитися, чи правильно були обрані методи, чи зміни­лися умови настільки, що необхідно застосувати інші методи.

Ефективний контроль містить три елементи:

1. розроблення нормативів для визначення прийнятних резуль татів;

2. порівняння реальних результатів із цими нормативами;

3. коригування на будь-якому етапі всього процесу для макси мального зближення результатів з установленими нормати вами.

 

Рис. 9.1. Класифікація методів управління ризиком

9.3. Методи оцінки та врахування ризиків при прийнятті фінансових рішень

У даний час на практиці використовується широкий спектр мето­дів, прийомів оцінки та врахування фінансових ризиків у процесі обґрунтування фінансових рішень.

Статистичний метод заснований на показниках математичної статистики (дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнт варі­ації) і передбачає, що фінансовий ризик кількісно характеризу­ється оцінкою ймовірного отримання певного фінансового резуль­тату, тобто очікуваної дохідності.

Очікуване значення дохідності - це добуток ймовірності отримання того чи іншого результату, вираженої в частках оди­ниці, та абсолютної величини дохідності при досліджуваних рів­нях ймовірності:

(9.1)

 

де А - очікуване значення досліджуваного фінансового показника (чистого доходу, прибутку тощо);

А. - абсолютне значення фінансового показника при г-му варіанті розвитку фінансово-економічної ситуації;

Р_і - ймовірність отримання г-ro варіанта розвитку фінансово-еко­номічної ситуації.

Для кількісної оцінки ризику як ступеня невизначеності до­цільно встановити характер розподілу значень дохідності та роз­рахувати середньоквадратичне відхилення від середньої дохід­ності і коефіцієнт варіації.

Середньоквадратичне відхилення (сг) - це абсолютна міра ризику. Чим вище середньоквадратичне відхилення, тим вищий фінансовий ризик. Воно визначається за формулою:

(9.2)

 

 

Відносною мірою ризику є коефіцієнт варіації (CV), величина якого прямопропорційна ризикованості проекту:

(9.3)

 

Для новостворюваних підприємств приблизною мірою ри­зику є термін окупності. Разом з тим орієнтація при оцінці

невизначеності тільки на термін окупності часто призводить до відбору короткострокових високодохідних проектів, ігнорую­чи при цьому більш рентабельні, але довгострокові проекти.

В умовах відсутності достатнього обсягу інформації для досто­вірної оцінки ефективності та ризиків діяльності застосовують експертний аналіз ризиків.

Експертний аналіз ризиків здійснюється в такій послідовності:

- розробляється перелік критеріїв оцінки ризиків у вигляді екс­пертних листів, що складаються з питань. Для кожного кри­терію призначаються певні вагові коефіцієнти, які не пові­домляються експертам;

- визначається прийнятний рівень кожного виду ризику для організації та проводиться оцінка граничних значень ризику за відповідною шкалою;

- у разі необхідності дається конфіденційна диференційована оцінка рівня компетентності експертів;

- ризик оцінюється експертами з погляду ймовірності настання ризикованої події та небезпеки даного виду ризику для успіш­ного завершення проекту;

- виставлені експертами оцінки з кожного виду ризику зводять­ся розробниками у відповідну таблицю та розраховується інте­гральний рівень з урахуванням вагових коефіцієнтів критері­їв та рівнів компетентності експертів;

- порівнюється інтегральний рівень ризику, визначений на основі експертних оцінок, та граничний рівень для даного виду ризи­ку, що є підставою для прийняття управлінського рішення.

Метод аналогій полягає в аналізі всіх наявних даних, які є в розпорядженні підприємства, що стосуються здійснення аналогіч­них проектів, видів діяльності з метою розрахунку ймовірності втрат. Значну роль при цьому відіграє наявність у банку достовір­ної інформації про умови та результати реалізації аналогічних процесів даним та іншими підприємствами.

Метод ставки відсотка з поправкою на ризик використову­ється для врахування впливу ризику на вартість грошей та перед­бачає збільшення ставки відсотка, що використовується для ви­значення поточної або майбутньої вартості, на величину надбав­ки за ризик (премії за ризик).

Для коригування безризикової ставки дохідності на ризик за­стосовуються: метод нарощування та модель CAMP.

Метод нарощення передбачає взаємний мультиплікативний вплив мінімальної прибутковості, інфляції і ризику на вартість грошей, тобто:

(l + r) = (l+r)(l+I)(l + b), (9.4)

де r_p - реальна ставка відсотка з урахуванням ризику, од.;

г - номінальна ставка відсотка, од.;

І - темп інфляції, од.;

b - поправка на ризик, од.

Для малих значень r, l i b можна використовувати варіант про­стого арифметичного складання.

Для визначення величини поправки на ризик може застосо­вуватися метод оцінки параметра ризику, який у загальному випадку враховує три типи ризиків:

- ризик країни;

- ризик ненадійності контрагентів;

- ризик неотримання передбачених доходів.

Поправка на кожен вид ризику не вводиться, якщо діяльність підприємства застрахована на відповідний страховий випадок. Проте при цьому витрати підприємства збільшуються на розмір страхових платежів (табл. 9.1).

Модель CAMP демонструє залежність вартості власного капі­талу від безризикової дохідності акцій та премії на ризик за фор­мулою (9.5). Друга складова в даній формулі (b • (r_m- r_o)) є премією за ризик. Премія за ризик дозволяє врахувати в ставці дисконту систематичний ризик.

Несистематичні ризики, зумовлені структурою капіталу під­приємства, можна врахувати в моделі CAMP шляхом застосуван­ня важельної b:

(9.5)

 

де b_L. - важельна b, тобто b в умовах залучення позикового капіталу;

b_L = b в умовах використання тільки власних джерел фінансуван­ня (b - коефіцієнт за акціями підприємства);

ПК - позиковий капітал, грн;

ВК - власний капітал, грн.

 

Таблиця 9.1. Орієнтовна величина поправок на ризик неотримання пе­редбачених доходів Ступінь ризику Характер діяльності суб'єкта господарювання Величина поправ­ки на ризик, % Низький Вкладення в розвиток виробництва на базі освоєної техніки 3-5 Середній Збільшення обсягу продажів існуючої продукції 8-10 Високий Виробництво і просування на ринку нового продукту 13-15 Дуже високий Вкладення в дослідження й інновації 18-20

 

Метод аналізу сценаріїв розвитку є різновидом методики оцінки варіації параметрів. Він дає змогу оцінити ризики діяль­ності шляхом встановлення впливу на фінансові показники під­приємства одночасної варіації кількох факторів через ймовірність кожного сценарію. Як правило, при цьому досліджують три мож­ливі варіанти розвитку фінансово-економічної ситуації: песиміс­тичний, найбільш вірогідний (або нормальний) та оптимістичний. На основі показників окремих сценаріїв визначається узагальне­ний показник ефективності діяльності з урахуванням факторів не­визначеності. Сценарний аналіз є досить досконалим інструмен­том для оцінки фінансових ризиків, але й цей метод не позбавле­ний недоліків. Його обмеженість полягає в тому, що розглядаєть­ся лише кілька дискретних значень результатів проекту, однак реально цих значень може бути значно більше.

Комплексна оцінка всіх вірогідних сценаріїв розвитку фінан­сово-економічної ситуації забезпечується шляхом застосування методу «дерева рішень» в аналізі фінансових ризиків. Даний ме­тод використовує експертні оцінки ймовірності настання окремих елементів розвитку фінансово-економічної ситуації. При цьому окремі етапи мають імовірність, що складається з суми ймовірно­стей розвитку подій на даному етапі, а загальна сума ймовірнос­тей настання всіх варіантів розвитку подій дорівнює 1. Добуток ймовірностей окремих подій, які визначають формування одного з можливих альтернативних варіантів управлінського рішення, - це вірогідність прийняття цього рішення.

Аналіз чутливості полягає в оцінці впливу заданої зміни вхідної змінної за інших постійних умов на зміну результатив­ного показника. Для оцінки фінансових ризиків рекомендуєть­ся перевіряти чутливість фінансово-економічних показників під­приємства до зміни наступних параметрів у напрямку їх погір­шення:

-• збільшення інвестиційних витрат (або їх окремих складових);

- зменшення обсягу виробництва;

- збільшення витрат виробництва і збуту (або їх окремих скла­дових);

- зростання відсотка за кредит;

Таблиця 9.3. Правила прийняття рішень у матриці чутливості Можливість прогнозу (передбачуваність) Чутливість до зміни змінної висока середня низька Низька І Подальша перевірка І Уважно відслідковувати II Контролювати Середня і Уважно відслідковувати II Контролювати III Не потребують контролю Висока II Контролювати III Не потребують контролю ill Не потребують контролю

 

Як показник чутливості фінансового стану підприємства до зміни тих чи інших факторів використовуються показники елас­тичності, які виявляють, на скільки відсотків змінюється показ­ник ефективності фінансово-економічної діяльності при зміні фактора на 1%. Показник еластичності обчислюється за форму­лою:

 

(9.6)

де Т_пр (Р), Т_пр (Ф) - темп приросту (зміна у відсотках) результата та фактора відповідно.

Перевага цього показника полягає в тому, що його величина не залежить від одиниць вимірювання змінних параметрів. Чим більша еластичність, тим вищим є ступінь залежності показника ефективності діяльності підприємства від даного параметра, дія якого оцінюється. При цьому розглядається лише абсолютний роз­мір еластичності без урахування знака розрахованого коефіцієн­та. Оцінка впливу фактора на ризик діяльності підприємства здій­снюється за шкалою, наведеною в табл. 9.2. Для небезпечних факторів обчислюються:

- критичні значення, тобто такі їх значення, за яких критері- альний показник ефективності приймає мінімально допусти­ме для нього значення (наприклад, прибуток дорівнює нулю);

- граничні інтегральні рівні:

Таблиця 9.2. Факторна еластичність показників ефективності проекту Величина коефіцієнта еластичності за модулем Термінологія Пояснення терміна Вплив фак­тора на ризик діяльності Більше або дорівнює 1 Еластичний показ­ник ефективності. Одинична еластичність Процентна зміна факторного показника менша за відносну зміну показника ефективності або дорівнює їй Небезпечний фактор Менше 1 Нееластичний показник ефективності Процентна зміна факторного показника більше за відносну зміну показника ефективності Безпечний фактор

 

 

(9.7)

 

де Z₀ - критичне значення фактора;

Z_x - базове значення фактора.

На основі такого аналізу виявляються критичні чинники фі­нансового ризику підприємства та розробляється комплекс захо­дів для запобігання їх негативному впливу. Зміни цих факторів мають контролюватися в першу чергу. Для цього за результатами розрахунків відбувається експертне ранжування факторів за сту­пенем важливості (наприклад, висока, середня, невисока) та екс­пертна оцінка передбачуваності значень факторів (наприклад, висока, середня, низька). На цій основі будується так звана «мат­риця чутливості», яка дозволяє виділити найменш і найбільш ризиковані для підприємства фактори внутрішнього та зовніш­нього середовищ (табл. 9.3).

Відповідно до експертної оцінки чутливості й передбачуваності матриця містить дев'ять елементів, які можна поділити на три зони (I, II, III). Фактори, які опинилися в зоні І, потребують пода­льшого аналізу різними методами, тому що їх зміна істотно впли­ває на ефективність функціонування підприємства та перспекти­ви його розвитку, а вони мають найменшу прогнозованість.

Використовують також й інші методи оцінки фінансових ри­зиків, зокрема аналіз важелів формування фінансових результа­тів (операційного, фінансового та комбінованого).

Завдання для самоконтролю

- Обґрунтуйте необхідність урахування ризику при прийнятті фінан­сових рішень.

- Визначте основні джерела виникнення фінансових ризиків підпри­ємства.

- Яким чином ураховується вплив фактора ризику на зміну вартості грошей у часі?

- Дайте стислу характеристику основних методів оцінювання фінан­сових ризиків. Який із них забезпечує найбільш повне врахування ризиків при прийнятті управлінських рішень?

- З'ясуйте сутність і особливості застосування методів управління фі­нансовими ризиками на підприємстві.

 

Тема 9. Основи антикризового фінансового управління підприємствами Сутність та завдання, принципи і основні етапи процесу антикризового фінансового управління підприємствами. Діагностика фінансової кризи підприємства. Система внутрішніх і зовнішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства. Методи та інструменти усунення неплатоспроможності підприємства. Стратегічний механізм забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді. Реструктуризація і реорганізація підприємств, її основні форми та фінансові умови здійснення.

Тема 12

Антикризове фінансове управління підприємством

- Фінансова криза на підприємстві: сутність, ознаки і джерела вини­кнення • Економіко-правові аспекти банкрутства підприємств в Укра­їні • Діагностика банкрутства підприємства • Формування та реалі­зація політики антикризового фінансового управління підприємством

- Сутність фінансової стабілізації підприємства при загрозі банкрут­ства. Внутрішні й зовнішні механізми фінансової стабілізації підпри­ємства • Сутність і форми фінансової санації підприємства

12.1. Фінансова криза на підприємстві: сутність, ознаки і джерела виникнення

Підприємства, що функціонують в умовах ринкової економіки, об'єктивно періодично потрапляють у кризові ситуації через не­рівномірний циклічний характер економічного розвитку.

Розроблення комплексу заходів щодо профілактики фінансо­вої кризи та її подолання складає зміст антикризового фінансово­го управління.

Фінансова криза - це фаза розбалансованої діяльності підпри­ємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. Проявом кризових явищ у фінансовій ді­яльності підприємств є суттєве погіршення структури капіталу, платоспроможності й ліквідності під впливом зовнішніх та внут­рішніх факторів. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вйд кризи; стадія розвитку кризи. Правильна ідентифікація даних ознак дозволяє провести підбір найефективніших антикризових заходів.

Оскільки чинники кризового розвитку підприємства є одно­часно формою реалізації окремих видів фінансових ризиків, вони поділяються в процесі вивчення на дві основні групи:

1. зовнішні, або екзогенні, - ті, що не залежать від діяльності під­приємства, на які підприємство не може впливати;

2. внутрішні, або ендогенні, що залежать від ефективності орга­нізації роботи самого підприємства.

Зовнішні фактори кризового фінансового розвитку, у свою чергу, поділяють при аналізі на три підгрупи:

- соціально-економічні фактори загального розвитку країни, що негативно впливають на діяльність підприємства;

- ринкові фактори, які формують несприятливі для підприєм­ства Тенденції розвитку товарних і фінансових ринків;

- інші зовнішні фактори, що певною мірою зумовлені специфі­кою діяльності підприємства (сезонні коливання; політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції) тощо).

Вплив зовнішніх факторів кризи звичайно має стратегічний характер. Вони спричиняють фінансову кризу на підприємстві, коли менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, якщо на підприємстві відсутня або недосконало працює система ранньо­го попередження кризового стану.

Внутрішні фактори кризового фінансового розвитку при ана­лізі поділяються залежно від особливостей формування грошових потоків підприємства таким чином:

- фактори, пов'язані з операційною діяльністю;

- фактори, пов'язані з інвестиційною діяльністю;

- фактори, пов'язані з фінансовою діяльністю.

Узагальнюючи основні чинники і наслідки фінансової кризи, можна виділити такі три головні фінансові причини неплатоспро­можності й банкрутства підприємств:

1. істотне порушення фінансової стійкості підприємства, що ха­рактеризується перевищенням зобов'язань підприємства над його активами;

2. істотна незбалансованість у межах порівняно тривалого періоду часу обсягів грошових потоків, які характеризуються тривалим перевищенням обсягів вихідного грошового потоку над вхідним і відсутністю перспектив зміни цієї негативної тенденції;

3. тривала неплатоспроможність підприємства, яка викликана низькою ліквідністю його активів.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

- фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підпри­ємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

- фаза, що загрожує подальшому існуванню підприємства і по­требує негайного проведення фінансової санації;

- кризовий стан, який несумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

12.2. Економіко-правові аспекти банкрутства підприємств в Україні

Для вирішення проблем, пов'язаних із неплатоспроможністю су­б'єктів господарської діяльності, існує інститут банкрутства. Згід­но з чинним законодавством банкрутство - це визнана господар­ським судом неспроможність боржника відновити свою платоспро­можність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не іна­кше як через застосування ліквідаційної процедури.

З позиції фінансового менеджменту банкрутство характери­зується реалізацією катастрофічних ризиків підприємства у про­цесі його фінансової діяльності, унаслідок якої воно не здатне за­довольнити у встановлені терміни висунуті з боку кредиторів ви­моги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Розгляд справ про банкрутство підприємства проводиться го­сподарським судом за місцем перебування боржника.

Загальна процедура провадження справи про банкрутство пе­редбачена Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Справа про банкрутство підприємства порушується господар­ським судом за письмовою заявою будь-кого з кредиторів борж­ника, якщо їх безспірні вимоги до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, у тому разі, коли вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Для виявлення всіх кредиторів та осіб, які мають бажання взя­ти участь у санації боржника, суддя на підготовчому засіданні виносить ухвалу, за якою зобов'язує заявника подати за свій ра­хунок в офіційний друкований орган Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство. Кредитори в місячний строк з дня опублікуван­ня в офіційному друкованому органі такого оголошення подають до господарського суду письмові заяви про грошові вимоги до

боржника, а також документи, що їх підтверджують. Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника в той самий строк, що й кредитори, мають подати розпорядникові майна заяву про участь у санації.

До боржника господарський суд може застосовувати такі типи процедур: ліквідаційні; реорганізаційні та санаційні; ми­рову угоду. До складу ліквідаційних процедур включають при­мусову ліквідацію підприємства-боржника за ухвалою господар­ського суду та добровільну ліквідацію підприємства під контро­лем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить фінан­сове оздоровлення підприємства на основі переведення боргу на санатора в обмін на повну або часткову зміну власника. Вдало реалізувавши план санації, можна погасити претензії кредито­рів за рахунок грошових надходжень від фінансово-господарсь­кої діяльності боржника. Мирова угода укладається між борж­ником і кредиторами на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство, якщо сторони дійшли компромісу щодо умов відстрочення сплати заборгованості.

За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди господарський суд визнає боржни­ка банкрутом. З моменту визнання боржника банкрутом:

- припиняється його підприємницька діяльність;

- до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання май­ном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

- вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зобо­в'язань банкрута;

- припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забор­гованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними і не є комерційною таємницею.

Після визнання боржника банкрутом за рішенням господар­ського суду або власників, або в інших, передбачених законодав­ством випадках, відкривається ліквідаційна процедура.

Функції фінансового менеджменту в процесі здійснення лік­відаційної процедури такі:

1.Оцінка майна підприємства-боржника за балансовою варті­стю, що здійснюється на підставі повної інвентаризації майна під­приємства.

2.Визначення обсягу і складу ліквідаційної (конкурсної) маси. Вона являє собою те майно підприємства-банкрута, що призначене до реалізації для забезпечення задоволення претензій кредиторів.

3. Оцінка майна у складі ліквідаційної маси за мінімально можливою ринковою вартістю (ціною попиту).

4. Визначення обсягу реальних фінансових зобов'язань підпри- ємства-банкрута незалежно від надходження претензій кредито­рів і черговості їх задоволення.

5. Вибір найбільш ефективних форм продажу майна. Головним завданням цього етапу є отримання максимальної суми коштів від реалізації майна підприємства-боржника. У загальному випадку продаж передбачає проведення відкритих конкурсних торгів (аук­ціону).

6. Забезпечення задоволення претензій кредиторів шляхом реалі­зації майна підприємства. Сума коштів, отримана від реалізації май­на підприємства-банкрута, розподіляється в певній послідовності.

По-перше, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді, задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою, здійснюється виплата вихідної допомоги звільненим робітникам банкрута (у тому числі погашення кредиту, отриманого на ці цілі).

По-друге, виконуються зобов'язання перед працівниками під­приємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів тру­дового колективу до статутного капіталу підприємства або виплат за акціями, що належать трудовому колективу), а також зобов'я­зання, що виникли через спричинення шкоди здоров'ю і життю громадян.

По-третє, вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державно­го страхування та соціального забезпечення.

По-четверте, вимоги кредиторів, не забезпечені заставою (включаючи такі, що виникли в процедурі розпорядження май­ном або санації).

По-п'яте, вимоги членів трудового колективу щодо повернен­ня їхніх внесків до статутного капіталу підприємства та інші ви­моги.

По-шосте, задовольняються всі інші вимоги, зокрема вимоги власників корпоративних прав.

Слід зазначити, що кожні наступні вимоги кожної задоволь­няються в міру надходження на рахунок коштів від продажу май­на банкрута після повного задоволення всіх попередніх вимог. Коли майна бракує для повного задоволення всіх попередніх ви­мог, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

7. Розроблення ліквідаційного балансу підприємства.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилося май­на після задоволення претензій кредиторів, суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

12.3. Діагностика банкрутства підприємства

Діагностика банкрутства є системою цільового фінансового ана­лізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбут­нього періоді.

Залежно від цілей і методів здійснення діагностика банкрутст­ва поділяється на дві основні системи - експрес-діагностика і фу­ндаментальна діагностика.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування неза­довільної структури балансу в прибутково працюючого суб'єкта господарювання експрес-діагностика банкрутства в Україні здійснюється за допомогою коефіцієнта Вівера:

К=(ЧП+А) / З, (12.1)

де К - коефіцієнт Вівера;

ЧП - чистий прибуток;

А - амортизація;

З - довгострокові й поточні зобов'язання.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5-2 роки) коефіцієнт Вівера не перевищує 0,2.

У табл. 12.1 наведено шкалу попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства за основними індика­торами окремих об'єктів спостереження «кризового поля».

Попереджувальний характер експрес-діагностики найбільш відчутний на стадії легкої фінансової кризи підприємства. При інших масштабах кризового стану підприємства вона обов'язко­во має доповнюватися системою фундаментальної діагностики.

Фундаментальна діагностика банкрутства здійснюється за такими основними етапами:

3. Систематизація основних факторів, що зумовлюють кризо­вий фінансовий розвиток підприємства.

4. Проведення комплексного фундаментального аналізу впли­ву окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підпри­ємства.

Таблиця 12.1. Експрес-діагностика масштабів кризової ситуації

Об'єкти спостереження "кризо­вого поля"	Масштаби кризового фінансового стану підприємства
легка фінансова криза	глибока фінансова криза	фінансова катастрофа
Чистий грошовий потік	Зниження ліквід­ності грошового потоку	Від'ємне значення чистого грошового потоку	Значне від'ємне значення чистого грошового потоку
Ринкова вартість підприємства	Стабілізація ринкової вартості підприємства	Тенденція до зни­ження ринкової вартості підприємства	Обвальне зниження ринкової вартості підприємства
Структура капіталу підприємства	Зниження коефіцієнта автономії	Зростання коефіцієнта і зниження ефекту фінансового левериджу	Гранично високий коефіцієнт і відсутність ефекту фінансового левериджу
Склад фінансо­вих зобов'язань підприємства за терміновістю погашення	Підвищення суми і питомої ваги короткострокових фінансових зобов'язань	Високий коефіцієнт негайних (терміно­вих) фінансових зобов'язань	Дуже високий коефіцієнт негайних (термінових) фінан­сових зобов'язань
Склад активів підприємства	Зниження коефіцієнта абсолютної платоспроможності	Істотне зниження коефіцієнтів абсо­лютної і поточної платоспроможності	Абсолютна неплато­спроможність через відсутність грошових активів
Склад поточних витрат підприємства	Тенденція до зростання змінних витрат	Високий коефіцієнт операційного левериджу при тенденції до зростання рівня змінних витрат	Дуже високий кое­фіцієнт операційно­го левериджу при тенденції до зрос­тання загального рівня поточних витрат
Рівень концент­рації фінансо­вих операцій у зонах підвище­ного ризику	Підвищення коефі­цієнта вкладення капіталу в зоні критичного ризику	Переважне вкла­дення капіталу в зоні критичного ризику	Значна частка вкладення капіталу в зоні катастро­фічного ризику

У процесі здійснення такого аналізу використовуються такі основні методи оцінки ймовірності банкрутства:

- повний комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів;

- кореляційний аналіз;

- СВОТ -аналіз (SWOT-analysis) — дослідження характеру силь­них та слабких сторін підприємства в розрізі окремих внутріш­ніх факторів, а також позитивного або негативного впливу окремих зовнішніх факторів, що зумовлюють кризовий фінан­совий розвиток підприємства;

розрахунок індексу платоспроможності (модель Альтмана, модель Тафлера, Jlica тощо).

1.Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підпри­ємства під негативним впливом окремих факторів, що є найбіль­шою загрозою банкрутства підприємства в майбутньому періоді.

2. Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації за­грози банкрутства за рахунок внутрішнього потенціалу.

У процесі такого прогнозування визначається, наскільки швидко та в якому обсязі підприємство здатне:

- забезпечити зростання чистого грошового потоку;

- знизити загальну суму фінансових зобов'язань;

- реструктуризувати свої фінансові зобов'язання шляхом пере­ведення їх з короткострокової форми в довгострокову;

- знизити рівень поточних витрат і коефіцієнт операційного ле­вериджу;

- знизити рівень фінансових ризиків у своїй діяльності;

- позитивно змінити інші фінансові показники, незважаючи на негативний вплив окремих факторів.

Узагальнюючу оцінку здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства в короткостроковому перспективному пері­оді дозволяє отримати коефіцієнт можливої нейтралізації поточ­ної загрози банкрутства, який розраховується за такою формулою:

Кн.з.б. + ЧГП / ФЗсер, (12.2)

де К_нзб - коефіцієнт можливої нейтралізації загрози банкрутства в короткостроковому перспективному періоді; ЧГП - очікувана сума чистого грошового потоку; ФЗсер - середня сума фінансових зобов'язань.

 

Таблиця 12.2. Масштаби кризового фінансового стану підприємства і можливі шляхи виходу з нього

Імовірність банкрутства	Масштаб кризового стану підприємства	Спосіб реагування
Можлива	Легка фінансова криза	Нормалізація поточної фінансової діяльності
Висока	Глибока фінансова криза	Повне використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації
Дуже висока	Фінансова катастрофа	Пошук ефективних форм санації або ліквідація підприємства

5. Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства. У табл. 12.2 наведені критерії характерис­тик масштабів кризового фінансового стану підприємства, а та­кож найбільш адекватні їм способи реагування.

В Україні з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансової неспроможності підприємств затверджені Ме­тодичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспромож­ності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фі­ктивного банкрутства чи доведення до банкрутства (наказ Міні­стерства економіки України № 14 від 19.01.2006).

12.4. Формування та реалізація політики антикризового фінансового управління пілприємством

Головна мета антикризового фінансового управління - розроблен­ня і реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення пла­тоспроможності й достатнього рівня фінансової стійкості підпри­ємства, яке забезпечує його вихід із кризового фінансового стану.

Система антикризового фінансового управління підприємст­ва базується на певних принципах, основними серед яких є такі:

- постійна готовність до можливого порушення фінансової рів­новаги підприємства в динамічно змінюваних умовах функціо­нування;

- рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності під­приємства;

- диференціація індикаторів кризових явищ за ступенем їх не­безпеки для фінансового розвитку підприємства;

- терміновість, оперативність реагування на окремі кризові яви­ща, оскільки кожне з них здатне викликати додаткові супутні кризові явища;

® адекватність реагування підприємства на ступінь реальної за­грози його фінансової рівноваги, що дозволяє оптимізувати рі­вень витрат для досягнення бажаного ефекту нейтралізації;

- повна реалізація внутрішніх можливостей виходу з кризово­го фінансового стану до застосування реорганізаційних про­цедур;

- використання за необхідності відповідних форм санації під­приємства для попередження його банкрутства.

Якщо загрозу банкрутства діагностовано на пізній її стадії і вона має катастрофічний характер, а механізми, внутрішньої її нейтралізації не дозволяють досягти бажаного ефекту відновлення

фінансової рівноваги підприємства, воно має ініціювати свою са­націю, обравши для цього найефективніші її форми. Якщо ці ме­ханізми і процедури через несвоєчасне або недостатньо ефектив­не їх здійснення не привели до фінансового оздоровлення підпри­ємства, перед ним постає необхідність у добровільному або при­мусовому порядку припинити Свою господарську діяльність і роз­почати ліквідаційні процедури.

З метою попередження й уникнення загрози банкрутства на підприємстві розробляється спеціальна політика антикризового фінансового управління.

Політика антикризового фінансового управління є складо­вою загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробленні й використанні системи методів попередньої діагнос­тики загрози банкрутства і механізмів фінансового оздоровлення підприємства, які забезпечують його захист від ризиків втрати платоспроможності.

Реалізація політики антикризового фінансового управління при загрозі банкрутства передбачає таку послідовність:

1. Періодичне дослідження фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку. З цією метою в системі загального аналізу фінансового стану підприєм­ства виокремлюється особлива група об'єктів спостереження - показників-індикаторів, що ідентифікують загрозу банкрутства. Аналіз і контроль таких показників входить у систему монітори­нгу фінансової діяльності підприємства.

2. Визначення масштабів (глибини) кризового стану підпри­ємства. При виявленні істотних відхилень під час фінансової ді­яльності, окресленого напрямами його фінансової стратегії і сис­темою планових та нормативних фінансових показників, іденти­фікація масштабів кризового стану підприємства дозволяє здійс­нювати селективний відбір системи механізмів захисту від мож­ливого банкрутства.

3. Вивчення основних факторів кризового розвитку підприєм­ства. Розроблення політики антикризового фінансового управлін­ня передбачає необхідність попереднього групування таких чин­ників за основними класифікаційними ознаками: дослідження ступеня впливу окремих факторів на форми і масштаби фінансо­вої кризи, прогнозування можливих напрямів розвитку системи дестабілізуючих чинників.

4. Формування цілей і вибір основних механізмів антикризо­вого фінансового управління підприємством при загрозі банкрут­ства. Цілі й механізми антикризового фінансового управління мають відповідати масштабам кризового стану підприємства і вра­ховувати прогноз розвитку основних факторів формування фінан­сової кризи. З урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований на реалізацію трьох прин­ципових цілей:

- забезпечення фінансового оздоровлення підприємства завдя­ки реалізації внутрішніх резервів господарської діяльності;

- забезпечення фінансового оздоровлення підприємства шляхом зовнішньої допомоги і часткової його реорганізації;

- припинення господарської діяльності у зв'язку з неможливіс­тю фінансового оздоровлення підприємства.

1. Використання внутрішніх механізмів фінансової стабілі­зації підприємства. Внутрішні механізми фінансової стабілізації мають забезпечити реалізацію термінових заходів щодо відновлен­ня платоспроможності і фінансової стійкості підприємства завдя­ки внутрішнім резервам. У системі антикризового фінансового управління цьому напряму політики підприємства надається пріо­ритет.

2. Вибір ефективних форм санації підприємства для того, щоб у найкоротші терміни досягти фінансового оздоровлення і не до­пустити оголошення підприємства банкрутом. Санація підприєм­ства може проводитися як до, так і в процесі провадження справи про банкрутство.

3. Забезпечення ліквідаційних процедур при банкрутстві під­приємства.

12.5. Сутність фінансової стабілізації підприємства при загрозі банкрутства. Внутрішні й зовнішні механізми фінансової стабілізації підприємства

Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється за такими основними етапами:

1. Усунення поточної неплатоспроможності. Незалежно від наявних масштабів фінансової кризи найбільш невідкладним за­вданням у системі заходів фінансової стабілізації є забезпечення відновлення здатності підприємства здійснювати платежі за свої­ми поточними зобов'язаннями з тим, щоб запобігти ініціації про­цедури банкрутства. Мета цього етапу вважається досягнутою, якщо значення коефіцієнта платоспроможності досягло норма­тивного.

- Відновлення фінансової стійкості. Хоча неплатоспромож­ність підприємства може бути усунена в короткостроковому пері­оді часу за допомогою здійснення низки аварійних фінансових заходів, причини, що генерують неплатоспроможність, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства, тобто перспективна пла­тоспроможність. Мета цього етапу фінансової стабілізації вважа­ється досягнутою, якщо підприємство вийшло на цільові показ­ники фінансової структури капіталу, що забезпечують його висо­ку фінансову стійкість.

- Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економіч­ного зростання. Повна фінансова стабілізація досягається лише тоді, коли підприємство забезпечує стабільне зниження вартості використовуваного капіталу і постійне зростання своєї ринкової вартості. Це завдання вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі внесення певних коректив у фінансову страте­гію підприємства для врахування несприятливих чинників. Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо в результаті прискорення темпів економічного розвитку підпри­ємства забезпечується відповідне зростання його ринкової вар­тості.

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відпові­дають певні її механізми, які в практиці фінансового менеджмен­ту прийнято поділяти на оперативний, тактичний і стратегічний (табл. 12.3).

Таблиця 12.3. Основні механізми фінансової стабілізації підприємства

Етапи фінансової стабілізації	Механізми фінансової стабілізації
оперативний	тактичний	стратегічний
1. Усунення непла­тоспроможності	Система захо­дів заснована на використанні принципу "відсі­кання зайвого"
2. Відновлення фінансової стійкості		Система заходів заснована на використанні моделей фінан­сової рівноваги
3. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання			Система заходів за­снована на викорис­танні моделей фінан­сової підтримки при­скореного зростання

 

Оперативний механізм фінансової стабілізації є системою заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення поточних фі­нансових зобов'язань підприємства, а з іншого боку, на збільшен­ня грошових активів, що забезпечують ці зобов'язання. Він за­снований на принципі «відсікання зайвого» і є захисною реакці­єю підприємства на несприятливий фінансовий розвиток, позбав­лений будь-яких наступальних управлінських рішень.

Тактичний механізм фінансової стабілізації, використовуючи окремі захисні заходи, у цілому є наступальною тактикою, спрямо­ваною на подолання несприятливих тенденцій фінансового розвит­ку. Він є системою заходів, заснованою на використанні моделей фі­нансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага підприємства забезпечується за умови, що обсяг позитивного грошо­вого потоку за всіма видами господарської діяльності в певному пе­ріоді дорівнює планованому обсягу від'ємного грошового потоку.

12.6. Сутність і форми фінансової санації підприємства

Термін «санація» походить від лат. sanare - оздоровлення, виду­жання. Отже, у широкому розумінні санація - це сукупність усіх можливих заходів, внутрішніх і зовнішніх механізмів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

У фінансовому менеджменті санацією прийнято називати су­купність зовнішніх механізмів фінансової стабілізації.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом» розрізняє два поняття:

- санація - система заходів, що здійснюються під час прова­дження у справі про банкрутство з метою запобігання визнан­ня боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздо­ровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кре­диторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємст­ва, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структур боржника;

- досудова санація - система заходів щодо відновлення плато­спроможності боржника, які може здійснювати власник май­на (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інве­стор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реор­ганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Отже, досудова санація фактично відповідає процесу антикри­зового управління завдяки внутрішнім механізмам стабілізації.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усу­нення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквід­ності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для прове­дення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Особливу увагу в процесі санації слід приділяти заходам фі­нансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відно­сини, що виникають у процесі мобілізації та використання внут­рішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або без­поворотній основі.

Залежно від глибини кризового стану підприємства й умов надання йому зовнішньої допомоги розрізняють два основні види санації:

- без зміни статусу юридичної особи підприємства, що санується (така санація здійснюється звичайно для допомоги під­приємству, якщо його кризовий стан розглядається як тимча­сове явище);

- зі зміною статусу юридичної особи підприємства, що санується (ця форма санації має назву реорганізації підприємства, здійснюється при глибокому кризовому стані підприємства).

Необхідно розмежовувати категорії «реструктуризація» та «реорганізація» підприємства. Перше поняття - більш широке, оскільки реорганізація підприємства є одним з етапів реструкту­ризації. Основний зміст реорганізації полягає в повній або част­ковій зміні власника статутного фонду юридичної особи, а також у зміні організаційно-правової форми здійснення бізнесу.

У Законі України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» наводиться таке визначення реструктуризації підприємства: «здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних за­ходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шля­хом його розділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це не передбачено планом са­нації, на зміну форми власності, управління, організаційно-пра­вової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприєм­ства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної про­дукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню

вимог кредиторів». Дане визначення реструктуризації передбачає вжиття фінансово-економічних заходів.

Залежно від характеру застосовуваних заходів розрізняють такі форми реструктуризації: реструктуризація виробництва; ре­структуризація активів; фінансова реструктуризація; корпорати­вна реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація виробництва передбачає такі заходи, як запровадження нових, прогресивних форм та методів управлін­ня; диверсифікація асортименту продукції; поліпшення якості продукції; зменшення витрат на виробництво; скорочення чисе­льності зайнятих на підприємстві тощо.

Реструктуризація активів охоплює: продаж частини основ­них фондів; продаж зайвого обладнання, запасів сировини та мате­ріалів; продаж окремих підрозділів підприємства.

Фінансова реструктуризація передбачає реструктуризацію наявної заборгованості, що може бути проведена такими способа­ми: трансформація боргу у власність; конверсія короткостроко­вої заборгованості в довгострокову; пролонгація строків сплати; добровільне зменшення заборгованості; зменшення номінально­го капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста сана­ція); безповоротна фінансова допомога власників і персоналу; емі­сія облігацій конверсійної позики або інше залучення додаткових позик.

Узагальнюючи викладене, можна говорити про існування двох основних видів санації, що характеризуються певним набором форм її реалізації (рис. 12.4).

Управління санацією підприємства здійснюється за такими етапами:

- Визначення доцільності проведення санації в процесі діагнос­тики банкрутства. У вітчизняній практиці, якщо в кінці зві­тного кварталу хоча б один із коефіцієнтів (коефіцієнт покрит­тя і коефіцієнт забезпечення власними коштами) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спо­стерігається їх зростання, перевага надається позасудовим за­ходам відновлення платоспроможності боржника або його са­нації в процесі впровадження справи про банкрутство.

- Обґрунтування концепції санації. Залежно від принципово­го підходу розрізняють захисну і наступальну концепції са­нації підприємства. Захисна концепція санації спрямована на скорочення обсягів операційної й інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збалансованість грошових по­токів на більш низькому рівні їх обсягів. Наступальна кон­цепція санації спрямована на диверсифікацію операційної й

Форми санації
Спрямовані на реорганізацію боргу (без зміни юридичної особи)		Спрямовані на реорганізацію підприємства
1. Погашення боргу підприємства за рахунок бюджету	1. Злиття
2. Поглинання
2. Погашення боргу підприємства за рахунок цільового банківського кредиту	3. Розподіл
4. Перетворення у відкрите акціонерне товариство
3. Переведення боргу на іншу юри­дичну особу
5. Передача в оренду
4. Випуск боргових цінних паперів під гарантію санатора	6. Приватизація

Рис. 12.4. Форми санації підприємства

інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збіль­шення чистого грошового потоку завдяки зростанню ефектив­ності господарської діяльності.

- Визначення загальної спрямованості санації (рефінансуван­ня боргу чи реструктуризації).

- Вибір форми санації з урахуванням особливостей його кризо­вої ситуації.

- Пошук і відбір санатора.

- Підготовка плану санації. Розроблення такого проекту санації здійснюється, як правило, представниками санатора, підпри- ємства-боржника і незалежних аудиторів. У цьому проекті ві­дображаються: економічний і фінансовий стан підприємства- боржника до початку санації; основні причини, що зумовили критичний фінансовий стан підприємства-боржника; мета і форми санації; першочергові заходи щодо фінансового оздо­ровлення підприємства; розрахунок і оцінка ефективності за­пропонованої форми санації.

Ефективність санації визначається шляхом зіставлення резуль­татів санації і витрат на її здійснення. Результати санації можуть бути оцінені розміром додаткового прибутку (різницею між його сумою після і до здійснення санації). Витрати на здійснення санації визначаються шляхом розроблення спеціального бюджету. Ці ви­трати розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що са- нується, з метою отримання прибутку (у прямій або непрямій формі)

у майбутньому. Оцінка здійснюється за показниками оцінки ефек­тивності інвестицій. При цьому сума додаткового прибутку і витрат підприємства наводиться за поточною (приведеною) вартістю.

Мёта санації вважається досягнутою, якщо вдалося завдяки зовнішній фінансовій допомозі або реорганізації нормалізувати виробничу діяльність і уникнути оголошення підприємства-бор­жника банкротом із подальшим припиненням його діяльності й продажем майна.

Завдання для самоконтролю

- Дослідіть нормативно-правові положення регулювання процедури банкрутства підприємств в Україні.

- Визначте основні внутрішні й зовнішні чинники формування кризо­вого фінансового стану підприємства. Дайте стислу характеристику механізму їх впливу.

- Визначте сутність, головну мету та принципи антикризового фінан­сового управління підприємством при загрозі банкрутства.

- Дайте стислу характеристику основних етапів формування та реалі­зації політики антикризового фінансового управління підприємством.

- З'ясуйте сутність оперативних, тактичних і стратегічних механізмів фінансової стабілізації підприємства.

- Дослідіть сутність санації підприємства. Дайте стислу характерис­тику форм фінансової санації.

- З'ясуйте черговість задоволення вимог кредиторів при провадженні справи про банкрутство боржника.

- Дослідіть основні прийоми і методи діагностики банкрутства підпри­ємства.

- Дослідіть сутність і особливості використання моделей фінансової рівноваги в системі антикризового управління підприємством.

10. З'ясуйте сутність імеханізм дії системи випереджального реагуван­ня на загрозу банкрутства.