ТЕМА1 СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ЇХ ВПЛИВ НА МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

ТЕМА1 СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ЇХ ВПЛИВ НА МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

1. Глобалізація економіки як основа розвитку МВКВ.

2. Поглиблення міжнародного поділу праці.

3. Інтернаціоналізація вартості та грошових відносин.

1. Глобалізація економіки як основа розвитку МВКВ.

Нова ситуація у світі, що склалася наприкінці XX ст., відкри­ває перед народами широкі перспективи для співпраці, доступ до здобутків світової цивілізації. Разом з тим глобальна трансфор­мація світової економіки ставить перед країнами і нові складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-еко­номічної модернізації.

Глобалізація світової економіки, глибокі структурні зрушення, спричинені розгортанням інноваційного процесу і діяльності транснаціональних корпорацій, потребують не тільки граничної мобілізації всіх ресурсів і можливостей країн, а й максимального використання переваг міжнародного поділу праці, відмови від автаркічного розвитку, інтеграції у світове господарство.

Глобалізація економічного розвитку випливає з гли­бокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифі­кації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, який втягує у свій вир практично всі країни світу.

Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, який передба­чає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної сис­теми. Поряд із глобальною інтеграцією проявляються дезінтеграційні тенденції, і не лише у світовому масштабі, а й у межах окремих країн.

Гло­балізація економічного зростання означає не що інше, як установ­лення безпосереднього зв'язку національної економіки і світового господарства, їх глибокий взаємовплив. Глобалізація — це якісно новий стан інтернаціоналізації, який відрізняється від перших післявоєнних десятиліть над­звичайною інтенсифікацією і масштабністю зарубіжної діяль­ності ТНК, інституціональних інвесторів та кредиторів, фор­муванням автономних євроринків. Найбільш характерний цей процес для світових валютно-фінансових потоків.

Глобальний характер сучасних економічних процесів полягає насамперед у тому, що господарські системи сягають планетарних масштабів Все це зумовлено насамперед масштабами сучасного виробництва, особливостями технологічної революції, загостренням проблеми ринків, зовнішнім фінансуванням роз­витку, різкими розбіжностями між окремими країнами в забезпе­ченості природними та іншими ресурсами.

Процес формування елементів глобальної економіки розви­вається одночасно в кількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого — відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає пос­тійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах.

Другий передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечу­вали безперервність і розширення процесу виробництва.

Чинники глобалізації світових фінансів:

· інтернаціоналізація господарського життя;

· поширення науково-технічних досягнень;

· лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків;

· зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу.

Формування глобальної фінансової архітектури супровод­жується стрімким зростанням світових фінансових потоків, різким збільшенням обсягів міжкраїнного переливу капіталу, гігантським розширенням масштабів міжнародних кредитних та фондових ринків.

В міжнародному обігу з'являються нові фінансові інструмен­ти, які розробляються ТНБ. Ще одним наслідком глобалізації стало те, що за останні 20 років виникла справді світова мережа фінансових центрів. Вона об'єднує провідні фінансові центри — Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, а також інші фінансові центри (Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг).

2. Поглиблення міжнародного поділу праці.

Базовою основою інтернаціоналіза­ції економічних відносин є всебічне поглиблення міжнародного поділу праці (МПП). МПП є економічним фундаментом усієї системи світогосподарських зв'язків і світової економіки в цілому. МПП зумовлений розвитком про­дуктивних сил і є найвищою формою поділу суспільної пра­ці, що переросла межі національних економік і веде до спе­ціалізації окремих країн на виробництві тих чи інших видів продукції та їхнього взаємного обміну. МПП як пряме продовження суспільного поділу праці є об'єктивною основою науково-технічних, виробничих, торговельно-економічних зв'язків між усіма країнами світу.

Міжнародний поділ праці — це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продук­ції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних і якісних співвідношеннях.

Існує сукупність природних та суспільних факторів, що формують МПП, характер участі в ньому тих чи інших країн. У сучасних умовах вирішальний вплив на МПП справляє НТР. Якіс­но новий етап у розвитку всіх видів техніки зумовив зменшення ролі таких фак­торів, як природні та кліматичні, а з іншого — зміну тради­ційного поділу праці, тобто більш-менш пропорційного по­ділу між галузями, країнами, регіонами, перетворюючи од­ночасно і форми його організації.

НТР, поглиблюючи МПП сприяє подальшій інтернаціоналізації госпо­дарського життя, розвитку нових форм міжнародного спів­робітництва, веде до збільшення кількості учасників світогосподарських зв'язків, що справляє дедалі зростаючий вплив на господарські та соціально-економічні процеси в окремих країнах. Посилюється взаємопереплетення національних та світогосподарських процесів, внутріш­ніх і зовнішніх факторів розвитку. Інтеграція окремих країн у світове господарство відбувається в умовах поглиблення суспільного поділу праці як усередині країн, так і на між­народному рівні. В результаті вже на міжнародному рівні посилюється не лише загальний, але й частковий поділ пра­ці. Саме ці процеси є основою бурхливої інтернаціоналізації господарського життя в останні десятиріччя. Якщо раніше, до середини XX ст., у кожній країні вироблявся більшою чи меншою мірою самостійний кінцевий продукт, то сьогодні відокремлені ланки єдиного виробничого процесу чимраз частіше розосереджуються між різними країнами. Відбува­ється не лише розширення торговельних контактів, а й ак­тивне становлення на міжнародному рівні тісних виробни­чих зв'язків.

МПП являє собою складну, багато­рівневу систему світогосподарських зв'язків, що постійно розвивається, наповнюється на кожному історичному етапі суспільного прогресу новим змістом і спрямована в кінце­вому підсумку на забезпечення зростання суспільної про­дуктивності праці та економії робочого часу. Неухильне по­глиблення і всебічний розвиток МПП є загальним економічним законом функціонування продук­тивних сил суспільства.

МПП відображає, з одного боку, рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку суспільної продуктивної сили праці, її функціональну дієздатність. Розвиток МПП ви­значає процес глобалізації економічних зв'язків, формуван­ня об'єктивних основ інтернаціоналізації виробничих від­носин, їхню діалектичну єдність і протилежність.

Характерною ознакою МПП є розвиток міжнарод­ної спеціалізації та кооперування виробництва. Ці процеси припускають всебічний розвиток міждержав­ного обміну, інтернаціоналізацію в межах світогосподарських зв'яз­ків усього відтворювального циклу - виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Поглиблення всебічної взаємозалежності на світовому ринку його економічних суб'єктів втілюється в розвитку загального, часткового й одиничного поділу праці і форму­ванні на цій основі міжнародної предметної, подетальної й повузлової (технологічної) спеціалізації та кооперування виробництва.

Глибокі якісні зміни в розвитку МПП, які почалися в 2-й половині 70-х років, викликані новим етапом НТР, процесами подальшої глобалізації еко­номічної системи виробництва. Цьому сприяли насамперед формування постіндустріальних структур виробництва, вдо­сконалення систем транспорту та телезв'язку, посилення міграції промислового капіталу, робочої сили, всебічний розвиток вертикальної інтеграції, створення СП, широке залучення в міжнародний бізнес малих і середніх фірм.

МПП історично формувався навколо країни, що воло­діла передовими виробничими потужностями, новітньою технологією та науковим потенціалом. Матеріальною основою подальшого поглиблення МПП є удо­сконалення інтернаціональної структури матеріального і духовно­го виробництва. Об'єктивною є взаємо­залежність розвитку МПП та умов фор­мування на світовому ринку економічної рівноваги. Об'єктивна зумовленість рівня розвитку МПП можливостями формування структурної рівноваги і відпо­відно пропорцій міжнародного обміну є одним з найважливіших економічних законів світового ринку. Реалізується він на двох рів­нях— за допомогою ринкового механізму саморегулювання і на основі погодженого використання міжнародних інституціональних регуляторів ринкових структур.

 

3. Інтернаціоналізація вартості та грошових відносин.

Об'єктивні структури саморегулювання пропорцій міжнародного економічного обміну формуються на основі реалізації на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів та послуг. Її вплив на розвиток світогосподарських зв'язків відбувається шляхом інтернаціоналізації всієї сукупності структурних ланок рин­кових відносин — інтернаціоналізації товарної форми про­дукту праці, ціни виробництва, оптових та роздрібних цін, системи грошових відносин. На цій основі створюються ви­хідні передумови формування пропорцій міжнародного об­міну — досягається внутрішня єдність складових компонен­тів світового ринку, їхня взаємна порівнянність та конвертованість.

Інтернаціональна вартість виконує функцію системоутворюючої ланки, за допомогою якої поєднуються в єдине ціле складові структури економіч­них відносин світового господарства.

Інтернаціональна вартість — продукт високорозвинутої структури МЕВ, основою яких є функціонування світового господарства як структурно ці­лісної системи. Розвиток такої системи грунтується на гли­боких базисних змінах, що відбуваються безпосередньо у відтворювальних структурах національних господарств, які внаслідок МПП та інтернаціоналізації основних, факторів виробництва уже не можуть функціонувати відокремлено.

Найваж­ливіші фактори, від яких залежить формування інтернаці­ональної вартості: 1) середня інтенсивність праці в мас­штабі світового господарства, з одного боку, та інтенсив­ність національної праці в різних країнах світу — з іншого; 2) середня продуктивність праці в межах світового госпо­дарства, з одного боку, і продуктивність національної пра­ці — з іншого. Між цими двома факторами існує органіч­ний зв'язок. Третім важливим факто­ром формування інтернаціональної вартості є ступінь складності праці, який залежить насамперед від рівня ос­віти й кваліфікації робітників.

Як відомо, вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками і тому є насамперед категорією без­посереднього виробництва. Адже саме у цій сфері форму­ються витрати суспільно необхідної праці на виробництво товарів.

У процесі інтернаціоналізації виробництва й обігу ка­тегорія вартості модифікується. За умов, коли на поставки по коопе­рації в окремих галузях припадає близько 60 % вартості готової продукції, причому значна частина партнерів по кооперації є зарубіжними фірмами, вартість виражає виробничі зв'язки і відносини між про­мисловими компаніями з багатьох країн. У межах багатонаціональних монополій елементи виробництва втра­чають свою національну природу, а товари, що виготовля­ються, стають носіями інтернаціональної вартості.

Величина інтернаціональної вартості залежить від ін­тернаціональних затрат суспільно необхідної праці на ви­робництво товарів. Ці затрати визначаються національними затратами суспільно необхідної праці в тих країнах, які експортують на світовий ринок переважну кількість про­дукції. Тому вплив національної вартості на інтернаціо­нальну залежить від питомої ваги товарів даної країни в загальному обсязі світової торгівлі.

Однією з основних рис закону вартості є еквівалентний обмін, тобто обмін одного товару на інший відповідно до суспільно необхідного робочого часу, витраченого на їх ви­робництво, або відповідно до кількості та якості затраче­ної на них суспільно необхідної праці. На світовому ринку еквівалентність обміну товару на товар досягається на ос­нові інтернаціональної вартості, тобто інтернаціональних витрат виробництва. Тому країна, в якій при виробництві товарів витрачається більш продуктивна, інтенсивна і складна праця, на світовому ринку знаходиться у вигідні­шому становищі.

Величина економічної вигоди країни, в якій досягнуто вищого рівня складності, продуктивності й інтенсивності праці, становить різницю між інтернаціональною і націо­нальною вартістю, а отже, між інтернаціональними і національними затратами праці.

Нееквівалентний обмін на світовому ринку здійснюєть­ся за цінами, які значно відхиляються від інтернаціональ­ної вартості. Такий обмін у сучасному світовому господар­стві відбувається насамперед внаслідок монополізації гі­гантськими ТНК сфери обігу країн, що розвиваються. Винятково важли­ву роль у формуванні механізму інтернаціональної вартості відіграє економічна конкуренція.

Світовий ринок і світове господар­ство, будучи за своєю генетичною природою вторинними щодо національних господарських структур, за свого зрілого стану є одночасно і передумовою національного вироб­ництва. Економічні відносини, які розвива­ються на рівні національних економік, входячи у вигляді відповідних ланок у систему світогосподарських зв'язків, підпорядковуються останнім. Проте закони функціонування світового госпо­дарства як структурно цілісного організму передбачають залежність господарських структур національних економік від вимог розвитку цілісного організму. Відповідно до цього змінюються принципи підходу до співвідношення внутрішніх та зовнішніх аспектів розвитку економічних процесів. Йдеться про необхідність урахуван­ня тенденції, згідно з якою функціонування економічних законів у межах світового господарства, зокрема законів товарно-грошових відносин, набуває пріоритетної ролі щодо дії цих законів на рівні національних економік.

Об'єктивну основу інтернаціональної вартості ста­новить «середня одиниця праці всього світу» (К. Маркс). Така одиниця відображає суспільно необхідні затрати праці на виробництво товару при середньосвітових суспільно норма­льних умовах виробництва та середньосвітовому рівні про­дуктивності й інтенсивності праці.

Особливою різновидністю інтернаціональної вартості є регі­ональна інтернаціональна вартість, яка формується в ме­жах окремих інтегральних структур світового господарства. Разом з тим інтенсивний процес становлення економічної структури світового господарства, який відбувається в ос­танні роки, дає змогу говорити і про тенденції формування інтернаціональної вартості на даному рівні. Тому загальна структура вартісних відносин функціонуючих світогоспода-ських зв'язків може бути представлена у вигляді складного механізму взаємодії на різних рівнях національних варто­стей, регіональних інтернаціональних вартостей, інтернаціо­нальної вартості світового ринку.

Інтернаціональна вартість реалізується через механізм ціноутворення, а також шляхом інтернаціоналізації систе­ми грошових відносин. Світова ціна являє собою грошовий вираз інтернаціональної вартості товарів та послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку. Світова ціна відбиває зміст інтернаціональної вартості опосередковано через про­міжні ланки. Ціни світового ринку є своєрідним епіцентром, до якого пристосовуються ціни внутрішнього обігу. При цьому сила взаємовпливу між національними (внутрішніми) і світовими цінами зростає в міру підвищен­ня інтенсивності участі економік деяких країн у МПП.

 

ТЕМА 2 МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ ТА ВАЛЮТА СИСТЕМА

План

1. Зміст і суть міжнародних валютно-кредитних відносин. Валютна система.

2. Грошова структура міжнародної валютно-кредитної системи.

Напрями вдосконалення та розвитку МВК системи.

Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини — це відносини, що виникають між суб'єктами світового ринку й відображають ступінь і глибину… Міжнародні валютно-кредитні відносини становлять сферу обмі­ну в системі… Операції з валютою являють со­бою складову частину грошово-кредитної сфери, активно впливаючи на стан державного…

Напрями вдосконалення та розвитку МВК системи.

Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжна­родної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і все­бічної гармонізації… Остаточне з'ясування усіх питань та забезпечення практичного функціонування… Сприяння з боку МВФ може здійснюватися за двома напрямами.

Система золотого стандарту (Паризька).

Генуезька валютна система.

Бреттон-Вудська валютна система.

Ямайська валютна система.

Система золотого стандарту (Паризька).

Юридично оформлена ця валютна система була на міжнародній конфе­ренції в Парижі в 1867 р. Золотий стандарт функціонував від початку XIX р. до 1914… Структурними принципами системи золотого стандарту були такі: 1. Її основу становив золотомонетний стандарт.

Генуезька валютна система.

При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної ва­люти економічно найсильніших… Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у… Загалом період між двома світовими війнами характеризував­ся нестабільністю валют і періодичними валютними кризами,…

Бреттон-Вудська валютна система.

У липні 1944 р. на міжнародній валютно-фінансовій конферен­ції ООН у Бреттон-Вудсі (США) була юридично оформлена нова валютна система —… Основні риси цієї системи були визначені в прийнятих на Бреттон-Вудській… 1) за золотом зберігалася функція світових грошей в тій мірі, в якій воно залишалося загальним втіленням багатства та…

Ямайська валютна система.

Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридично оформлені у серії поправок до Статуту МВФ, сутність яких така: • кожна країна — член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власної… • золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній ва­лютній системі і відповідно відміняється його офіційна…

ТЕМА 4. ВАЛЮТНИЙ КУРС

Загальна характеристика валютного курсу.

2. Види і форми валютного курсу.

Режим валютного курсу.

Загальна характеристика валютного курсу.

Валютні курси встановлюються активни­ми учасниками валютного ринку, крім систем регульованих ва­лютних режимів, де курси валют встановлюються за… Зовні обмінні курси виглядають як просте співвідношення-пропорція обміну… При котируванні валют установлюються базова валюта та ва­люта котирування. Базовоює валюта, відносно якої котирують­ся…

Чинники валютного курсу

Фундаментальні чинники: • стан платіжного балансу і співвідношення між його статтями; • грошова маса в обігу;

Режим валютного курсу.

Фіксований валютний курс{pegged/fixed exchange rate) — офіцій­но встановлене співвідношення між національними валютами, і засноване на валютних… За класифікацією, пропонованими режимами фіксації валют­ного курсу були… • фіксація до однієї валюти;

Фактори, що впливають на стан ПБ.

1. Платіжний баланс та його структура. Економічні, політичні, військові, культурні та інші відно­сини між країнами… ЗЕД кожної країни приводить до виникнення двох зустрічних потоків іноземної валюти: вхідного (наприклад, виручка від…

Фактори, що впливають на стан ПБ.

1.Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція. 2. Циклічні коливання економіки. 3. Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних з мілітаризацією економіки і військовими витратами.

Вексель, його види

Переказний вексель — безумовна пропозиція трасанта, адресовану трасату, сплатити третій особі в установлений термін вказану суму. При виникненні… Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, який називається… У складанні простого векселя беруть участь дві особи -векселедавець (платник) та векселетримач (отримувач коштів за…

Лондон

На початку XIX ст. Лондон замінив Амстердам як головний світовий фінансовий центр. Подальше зростання його впливу до Першої світової війни пов'язане зі зміцненням комерційних банків. Власне як міжнародний ринок Лондон дістав розвиток лише з другого десятиріччя XX ст., утвердившись у цій ролі тільки наприкінці 50-х років. Причому, будучи національним фінансовим центром, він традиційно виступав як універсальний центр з однаково розвинутими ринками короткострокових кре­дитів та довгострокових позик, могутньою біржею, добре постав­леною страховою та фрахтовою справою, а ставши світовим фінансовим центром, зосередив діяльність головно на чотирьох ринках: золота, валют, короткострокового та середньострокового кредиту і страхування.

На сучасному етапі Лондон зберігає позиції найбільшого світового фінансового центру. Консолідована вартість корпора­тивних цінних паперів, що перебувають в управлінні діючих тут інвестиційних інституцій, досягла близько 2,5 трлн дол. США. На другому місці — Нью-Йорк з обсягами в 2,4 трлн дол. У першу п'ятірку входять також Токіо (2,1 трлн дол.), Бостон (1,9 трлн дол.) і Сан-Франциско (0,7 трлн дол.).

Нью-Йорк

Долар належить до розряду валют, що виконують роль світо­вих грошей. У зв'язку з цим міжнародний доларовий ринок у Нью-Йорку немовби розчиняється у… Нью-Йорк навряд чи зможе завоювати провідне становище серед міжнародних… Цюріх

Люксембург

Швидкому піднесенню Люксембурга як фінансового центру сприяли такі чинники: • відсутність вимог на обов'язкові резерви за банківськими депо­зитами; • відсутність податку на дивіденди та проценти, що отримують­ся за цінними паперами;

БРР.

Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР) —міжнародна кредитна установа, створена на підставі угоди від 29 травня 1990 р. для фінансування ринкових перетво­рень у країнах Центральної і Східної Європи, колишнього Радянського Союзу.

Засновниками ЄБРР стали 40 країн, зокрема всі європейські держави (крім Албанії), низка неєвропейських країн (США, Ка­нада, Мексика, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Нова Зеландія, Австралія, Південна Корея), а також Європейський Союз (ЄС) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Загалом членом ЄБРР може бути будь-яка з країн — членів МВФ. Розпочав свої опе­рації ЄБРР 15 квітня 1991 р.

Мета ЄБРР — підтримка країн-членів у проведенні структур­них і галузевих економічних реформ, включаючи демонополі­зацію, децентралізацію та приватизацію, зі стратегічним завдан­ням цілковитої інтеграції їхніх економік у світовий економічний простір шляхом:

• організації, модернізації та розширення виробничої конку­рентоспроможної і приватно підприємницької діяльності, пере­дусім малих і середніх підприємств;

• мобілізації національного та іноземного капіталу, впроваджен­ня сучасних високоефективних форм і методів управління;

• інвестицій у виробництво з метою створення конкурентного середовища і підвищення продуктивності, якості життя та поліпшення умов праці;

• надання технічної допомоги в підготовці, фінансуванні та ре­алізації перспективних проектів;

• стимулювання й заохочення розвитку ринків капіталу;

• реалізації великих і економічно обгрунтованих проектів, у яких заінтересовані більш ніж одна країна-реципієнт;

• сприяння екологічно безпечному розвиткові.

ЄБРР співпрацює з іншими інвесторами і кредиторами в на­данні кредитів і гарантій, а також інвестуванні коштів у акціо­нерні капітали. Ця діяльність доповнюється кредитуванням інфраструктури або інших проектів у державному секторі, орієнтованих на підтримку ініціатив у приватному секторі.

Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні. Керівництво діяльністю ЄБРР здійснюють: Рада управляючих, Рада директорів та Президент.

У Раду управляючих — вищий розпорядчий орган ЄБРР — вхо­дять по два представники (управляючий та його заступник) від кожного учасника Банку (країни чи міжнародної організації). На щорічному засіданні Рада обирає голову — одного з управляючих, який виконує обов'язки до обрання наступного голови. Рада управляючих вирішує стратегічні, принципові питання діяльності Банку.

Рада директорів — головний виконавчий орган, до компе­тенції якого належать поточні питання роботи ЄБРР, а такої здійснення важливих повноважень, делегованих їй Радою управ­ляючих. Переважно це організаційна підготовка роботи Ради управляючих, у межах її наказів — визначення політики й ухва­лення рішень стосовно надаваних кредитів, гарантій, інвестицій у акціонерний капітал, заохочення кредитів, надання технічної допомоги, затвердження бюджету ЄБРР.

Президент ЄБРР (нині Жан Лембєр) обирається на чотири ро­ки Радою управляючих більшістю голосів. Президент ЄБРР керує поточною діяльністю ЄБРР під наглядом Ради директорів. Він не бере участі в голосуваннях, але в тих випадках, коли голоси розділяються порівну, має право вирішального голосу. Він може брати участь у засіданнях Ради управляючих та головує на Раді директорів.

3. Валютно-кредитні та фінансові організації ЄС.

Регіональні фінансово-кредитні організації в межах Захід­ної Європи, Латинської Америки, Африки, Південно-Східної Азії та в регіоні колишнього СРСР (нині СНД) створюються поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогосподарських зв'язків та інтенсивності інтеграційних процесів. Так, на першій стадії економічної інтеграції країн Європей­ського Економічного Співтовариства, коли створювався митний союз шляхом відміни обмежень на взаємну торгівлю в рамках Співтовариства та введення єдиного тарифу щодо імпорту третіх країн, для вирішення цих глобальних завдань відповідно до Римської угоди в 1958 р. був заснований Європейський інвес­тиційний банк (ЄІБ), який розпочав свою діяльність в 1959 р. Місцеперебування — Люксембург. ЄІБ функціонує як фінансово автономна і юридично само­стійна організація в рамках ЄС.

Фінансові ресурси Банку складаються з оплаченої частини статутного капіталу, накопичених резервів, а також запозиче­них коштів. За межами Європейського Союзу його фінансові операції здійснюються як за рахунок власних коштів, так і (за умови одержання відповідних повноважень) за рахунок бю­джетних коштів ЄС або окремих країн — учасниць Союзу.

Європейський інвестиційний банк створено з метою:

• сприяння збалансованому і стабільному розвитку спільно­го ринку в інтересах Співтовариства;

• надання позик і гарантій на некомерційній основі для поліпшення фінансування у всіх секторах економіки:

— проектів розвитку найменш розвинутих регіонів;

— проектів модернізації і конверсії підприємств або підтрим­ки нових видів діяльності, зумовлених прогресом у розвитку спільного ринку;

— проектів, які викликають спільний інтерес для декількох країн — членів ЄС за рахунок різних джерел, що наявні у держав.

Членами ЄІБ є 14 держав Європи — членів ЄС, за винятком Франції. Банк надає кредити як державним, так і приватним структурам у секторах комунікацій, економічної і енергетич­ної інфраструктур, промисловості, послуг і сільського госпо­дарства.

Головним завданням ЄІБ є сприяння вирівнюванню рівнів економічного розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у менш розвинутих країнах, а також підтримка проектів загаль­ноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв'язку, охо­рони навколишнього середовища, енергетики. Окрім країн — членів ЄС, банк надає кредити країнам, які підписали з Євро­пейським Союзом угоди, — учасникам Ломейської конвенції, країнам, що підписали угоди про співробітництво, а також перебувають в асоціації з ЄС (наприклад, країнам — членам Євро­пейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ)) та ін. Із країн, які не входять до складу ЄС, найбільш численною є група 66 країн, що розвиваються, з Африки, Карибського басейну і Тихого океану (АКТ), які свого часу в місті Ломе (Тоголезька Республіка) підпи­сали відповідні конвенції, що передбачають досить широку коо­перацію між цими країнами і ЄС, у тому числі надання учасни­кам Ломейської конвенції фінансової допомоги і кредитів.

У межах Європейського інвестиційного банку діє Європейсь­кий інвестиційний фонд, утворений у 1994р. Цей фонд надає довгострокові гарантії для фінансування транс'європейських транспортних і комунікаційних та енергетичних межах, а та­кож для розвитку малих і середніх підприємств.

Європейський фонд розвитку (European Development Fund) здійснює фінансування стабілізаційних фондів і венчур­ного капіталу³, надає спеціальну допомогу у випадку стихій­них природних лих, фінансує допомогу біженцям, а також структурні перетворення в країнах, які здійснюють економічні реформи. Фінансує Стабекс (Stabex) — спеціальний фонд ста­білізації експортної виручки при реалізації країнами — учасни­цями Ломейської конвенції сільськогосподарської сировини; Сисмін (Sysmin) — фонд підтримки гірничодобувної промисло­вості країн Ломейської конвенції, продукція якої надходить на ринки ЄС.

Тимчасовий Единбурзький фонд кредитування був засно­ваний згідно з рішеннями Європейської ради в місті Единбург (Велика Британія) в 1992 р. з метою прискорення фінансуван­ня проектів розвитку капітальної інфраструктури для сприян­ня економічному зростанню.

Премія Європейського інвестиційного банку (12 тис. євро) присуджується раз на два роки за докторську дисертацію на тему інвестицій і фінансування.

4. Регіональні Банки Розвитку

Найвідоміший з них — Міжамериканський банк розвитку (МаБР). Місцезнаходження — Ва­шингтон. Ця кредитна інституція створена у 1959 р. з ініціативи США для фінансування програм розвит­ку в країнах Латинської Америки. Операції почав здійснювати з 1961 р.

Згідно зі Статутом до головних завдань Банку входить надання фінансової і технічної допомоги країнам Латинської Америки при будівництві невеликих підприємств у гірничій і переробній промис­ловості, легкій і харчовій, фінансування розвитку енергетики, транспорту, а також інфраструктури. Протягом свого функціонування МаБР надав най­більший обсяг кредитів країнам "великої трійки" — Аргентині, Бразилії та Мексиці.

Банк надає кредити двох видів: на загальних комерційних умовах — з фонду звичайних ресурсів; на більш пільгових умовах — з фонду спеціальних операцій. Він уповноважений випускати облігації, гарантувати позики, які надаються урядами і під­тримувати розвиток приватних підприємств. Най­вищим органом МБР є рада керуючих, до якої кож­на країна направляє свого представника.

Періодично МаБР направляє місії своїх штатних спеціалістів із розробки програм до латиноамери­канських держав для розгляду разом з посадовими особами і спеціалістами цих країн національних планів і програм розвитку та сприяння у визначенні пріоритетних проектів, які можуть бути профінансовані Банком.

МаБР має відділення у 26 країнах Латинської Америки та у Франції.

У грудні 1965 р. для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах за рішенням Еконо­мічної комісії ООН було засновано Азіатський банк

розвитку (АзБР). Місцезнаходження — Маніла (Філіппіни). Кошти банку формуються як шляхом мобілізації фінансових коштів регіону діяльності Банку, так і за рахунок залучення капіталів із країн інших континентів. АзБР може вдаватись до позик, розміщувати облігації та інші зобов'язання, прийма­ти за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кошти до спеціальних фондів. Зі сво­го боку Азіатський банк розвитку надає позики дер­жавним організаціям і приватним підприємствам із розрахунків 6,75 % річних.

Органами управління АзБР є Рада керуючих, що складається з представників усіх країн-учасниць і Правління (Рада директорів).

Операції Банку поширюються на весь спектр економічного розвитку, але головна увага приді­ляється:

• сільському господарству (іригація, розвиток сільських районів, рибальство, тваринництво, лісів­ництво);

• енергетиці (проекти в галузі енергетики, ви­добутку природного газу і вугілля, створення нафто­переробних підприємств і мережі газопроводів);

• фінансовому сектору (надання невеликих по­зик малим і середнім підприємствам);

• транспорту і зв'язку (порти і судноплавство, дороги, залізниці, аеропорти, телекомунікації);

• соціальній інфраструктурі (водопостачання міського господарства, забезпечення житлом, інфра­структура міського господарства, проекти в галузі охорони здоров'я і народонаселення).

Діяльність із кредитування здійснюється у двох основних формах: звичайне кредитування за раху­нок ресурсів Банку і спеціальні операції, які фінансуються спеціальними фондами. АзБР здійснює та­кож спільне фінансування з офіційними, комерцій­ними та експортно-імпортними організаціями.

ТЕМА 14. ПРОБЛЕМИ МВКВ УКРАЇНИ

1. Передумови та періоди становлення валютного ринку України.

2. Проблеми врегулювання ПБ на Україні.

3. Сучасна система врегулювання валютних відносин в Україні.

4. Проблеми участі України в міжнародних валютно-кредитних інститутах.

1. Передумови та періоди становлення валютного ринку України.

З початку створення українського валютного ринку його специфика полягала в тому, що він був представлений пере важно валютною біржею, яка функціонувала як структурний підрозділ НБУ. У 1993 р. була створена Українська міжбанківська валютна біржа, заснованга 40 комерційними банками як закрите акціонерне товариство, і у такому статусі вона функціонувала до 1999 р. У 19995 р. почав діяти міжбанківський ринок, яастка якого на 1999 р. становила 68% обсяду валютних операций. Починаючи з 2000 р. НБУ проголосив политику плаваючого курсу, під яку було сформовано нині діючу структуру валютного ринку.

Валютний ринок в Україні — це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюєть­ся основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют.

Шляхом проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів).

■

Суб'єктами валютного ринку є:

• продавці валюти;

• покупці валюти;

• посередники.

До складу валютного ринку України, входять такі суб'єкти:

• Національний банк України;

• комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банку на право здійснення операцій з валютними цінностями (уповноважені банки);

• інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію На­ціонального банку;

• юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти;

• кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які одержали індивідуальний дозвіл Національ­ного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;

• валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондо­вих бірж, які одержали ліцензію Національного банку на пра­во організації торгівлі іноземною валютою.

Центральним банком нашої держави є Національний банк України (НБУ), який було утворено у березні 1991 р. відповід­но до Закону "Про банки і банківську діяльність" на базі Україн­ської республіканської контори Держбанку СРСР. Основні функції Національного банку України:

• зберігання і використання золотовалютних резервів Украї­ни та інших державних цінностей, а також забезпечує плато­спроможність держави;

• представництво інтересів України у відносинах з цент­ральними банками та іншими фінансово-кредитними устано­вами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансови
ми організаціями;

• здійснення обміну і розрахунків за наданими і одержани­ми державними кредитами і позиками, проведення операцій з централізованими валютними резервами, які надаються в його
розпорядження;

• регулює курс національної валюти щодо грошових оди­ниць інших держав.

Національний банк України є також головним органом ва­лютного контролю в державі, який:

• здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

• забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

НБУ за досить незначний час перетворився у справжній по­важний центральний банк держави. Він опанував керівництво грошовим обігом, впровадив низку інструментів управління кредитним та валютним ринками, ринком цінних паперів. А технологія створеної та впровадженої власними силами систе­ми електронних розрахунків, за оцінками незалежних екс­пертів, стала найпередовішою серед країн Центральної та Східної Європи.

Залежно від конкретних завдань, що поставали перед Ук­раїною, в діяльності Національного банку можна умовно виді­лити три характерні етапи.

Перший етап припадає на 1991 р. — жовтень 1994 p., пе­ріод болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки нової незалежної держави, коли було закладено фундамент іде­ології Національного банку, визначено її головні орієнтири і пріоритети.

Другий етап, який розпочався після проголошення програ­ми макроекономічної стабілізації, охоплює часовий проміжок з жовтня 1994 р. до серпня 1996 р. Це був період суто прагма­тичних реформ, коли були створені і запущені в дію нові монетарні механізми, притаманні сучасній соціально-орієнтованій економіці.

Третій етап розпочався з вересня 1996 p., коли було введе­но гривню як повноцінну національну валюту України.