Фактори, що впливають на стан ПБ.

На стан платіжного балансу впливають такі фактори:

1.Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

2. Циклічні коливання економіки.

3. Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних з мілітаризацією економіки і військовими витратами.

4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності. З 70-х років зростає взаємопроникнення капіталів США, Японії, країн Західної Європи, що посилює між ними як парт­нерство, так і суперництво.

На початку XXI ст. фінансові потоки між країнами "великої сімки" (420 млрд дол. США щоденно) в 34 рази перевищували платежі з міжнародної торгівлі.

5. Зміни в міжнародній торгівлі.

6. Вплив валютно-фінансових факторів.

7.Негативний вплив інфляції. 8.Торговельно-політична дискримінація окремих країн.

9.Надзвичайні обставини: неврожай, стихійні лиха, ката­строфи.

5. Державна політика регулювання ПБ.

Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів держави, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу, а також покриття наявного сальдо. Існують різні методи регулювання платіжного балансу, спрямовані або на стимулювання, або на обмеження зовнішньоекономічних операцій, залежно від валютно-економічного становища і стану міжнародних розрахунків держави.

Країнами з дефіцитним платіжним балансом переважно вживаються такі заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивезення капіталів:

Дефляційна політика. Така політика спрямована на скорочення внутрішнього попиту і обмеження бюджетних витрат переважно на цивільні цілі, замороження цін та заробітної плати. Одними із важливих її інструментів є фінансові і грошово-кредитні заходи: зменшення бюджетного дефіциту, зміна облікової ставки центрального банку (дисконтна політика), кредитні обмеження, встановлення меж зростання грошової маси. В умовах економічного спаду, за наявності значного безробіття і резервів невикористаних виробничих потужностей політика дефляції зумовлює подальший спад виробництва і зайнятості.

2. Девальвація. Зниження курсу національної валюти спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Девальвація стимулює експорт товарів тільки за наявності експортного потенціалу конкурентоспроможних това­рів і послуг та сприятливої ситуації на світовому ринку. Тому для забезпечення ефективності девальвації багато держав, особливо ті, що розвиваються, вводять диференційовані мита і субсидії на експорт тощо.

3. Валютні обмеження. Блокування інвалютного виторгу експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, зосередження валютних операцій в уповноважених банках спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу обмеженням експорту капіталу і стимулюванням його припливу, стримуванням імпорту товарів.

4. Фінансова і грошово-кредитна політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовують бюджетні субсидії експортерам, протекціоністське підвищення імпортних мит, відміну податку з відсотків, які виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в державу, грошово-кредитна політика, особливо облікова політика таргетування грошової маси (встановлення цільових орієнтирів її щорічного зростання).

5. Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс під час формування його основних статей - торгового балансу, "невидимих операцій", руху капіталу.

Торговий баланс є важливим об'єктом регулювання. Для створення довгострокової зацікавленості експортерів щодо вивезення товарів і освоєння зовнішніх ринків держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, вводить пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати визначену експортну програму. При пасивному платіжному балансі імпорт регулюється його скороченням і розвитком національного виробництва товарів з метою заміщення імпорту. Практикуються нетарифні обмеження, а також угоди з контрагентами про добровільне обмеження їх експорту.

При активному платіжному балансі державне регулювання спрямоване на усунення небажаного надмірного активного сальдо. З цією метою розглянуті вище методи - фінансові, кредитні, валютні та інші, а також ревальвація валют використовуються для розширення імпорту і стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів (а також кредитів і допомоги країнам, що розвиваються) і обмеження імпорту капіталів.

Переважно застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на поєднанні двох протилежних комплексів заходів: рестрикційних (кредитні обмеження, зокрема підвищення процентних ставок, стримування зростання грошової маси, імпорту товарів тощо) і експансіоністських (стимулювання експорту товарів, послуг, руху капіталів, девальвація тощо); державою регулюються не тільки окремі статті, але і сальдо платіжного балансу. Формально платіжний баланс зрівноважений, адже підсумкові показники основних і балансувальних статей покривають один одного. Якщо платежі перевищують надходження за поточними статтями, виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансувальних статей, які характеризують джерела і методи врегулювання сальдо платіжного балансу. Традиційно для цього використовують іноземні позики і ввезення капіталу. Це тимчасові методи балансування платіжного балансу, оскільки країни-боржники повинні сплачувати відсотки і дивіденди, а також суму позики. МВФ надає резервні (безумовні) кредити для погашення дефіциту платіжного балансу (але лише в розмірі 25 % членського внеску країни).

ТЕМА 8. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ.

1. Поняття міжнародних розрахунків.

2. Валютно-фінансові та платіжні умови зовнішніх угод.

3. Форми міжнародних розрахунків.

 

1. Поняття міжнародних розрахунків.

Під міжнародними розрахункамирозуміють систему органі­зації та регулювання платежів у сфері міжнародних економіч­них відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. Міжна­родні розрахунки— це система організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Міжна­родні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних розрахун­ках виступають банки, між якими виникають кореспон­дентські відносини. На основі міжбанківських кореспондент­ських відносин відбувається рух валюти між різними краї­нами.

Міжнародні розрахунки обслуговують платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з торгово-економічними та іншими відносинами між організаціями, підприємствами і окремими особами різних країн.

Особливості міжнародних розрахунків:

1. На противагу внутрішніх регулюються не лише національними нормативними і законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями;

2. Здійснюються в різних валютах, тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, з другого, - нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на інші, тобто за умови конвертованості валюти;

3. У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторговельні розрахунки.

У процесі міжнародної торгівлі можуть виникати такі типи ризиків: 1. Для експортера: економічні (неплатоспроможність по­купця, небажання платити, затримка платежів, ризик неприйняття товару); валютні (курсовий ризик, трансфертний ризик); транспортні (ушкодження товарів); політичні (заборона ввезення-вивезення товару, конфіскація, економічна ситуація в країні тощо). 2. Для імпортера (крім перекладених ризиків експортера): несвоєчасність поставки, незадовільна якість товарів, втрата авансу тощо.

Під час складання валютно-фінансових та платіжних умов зовнішньоекономічних контрактів переважно інтереси експортера і імпортера є протилежними. Експортер хоче отримати максималь­ну виручку в найкоротший термін, а імпортер зацікавлений у виплаті найменшої суми валюти, в найшвидшому отриманні товару і оплати після реалізації.

Історично склалися такі особливості міжнародних торгових розрахунків:

1. Імпортери, експортери та їх банки вступають в певні відокремлені від зовнішньоторгового контракту відносини, пов'язані з оформленням, пересиланням, обробкою товаро-розпорядчих і платіжних документів, здійсненням платежів.

2. Міжнародні розрахунки регулюються нормативними документами і законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями.

3. Міжнародні розрахунки — об'єкт уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків, універсалізацією банківських операцій (так, у Женеві в 1930—31 pp. Прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції).

4. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

До фінансових документів належать прості і переказні векселі, чеки, платіжні розписки. Комерційні документи:

• рахунки-фактури;

• документи, які підтверджують відвантаження або відправку товару;

• страхові документи;

• інші документи — сертифікати, які посвідчують походження, вагу, кількість, якість товарів, а також митні і консульські рахунки.

Банк перевіряє зміст і комплектність цих документів.

5. Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах, тому вони тісно пов'язані з валютними операціями, купівлею, продажем валюти. На ефективність їх проведення впливає динаміка валютних курсів.

Міжнародні платежі пов'язані з більшим ризиком, ніж внутрішні, з ряду причин.

По-перше, вартість місцевої валюти при майбутньому пла­тежі в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами. Такий ризик при обміні іноземної валюти є найвищим у випадку, коли курси обміну піддаються впливо­ві ринкових сил, що характерно сьогодні для більшості валют.

По-друге, при міжнародних платежах є ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти даної країни конвертувати її у валюту іншої країни внаслідок обмежен­ня, накладеного урядом.

По-третє, є ризик невиконання зобов'язання, або несплати. У цьому випадку боржник не має змоги заплатити кредито­рові. Хоча такий ризик може мати місце і при внутрішніх платежах (на відміну від валютного обміну і ризику некон-вертованості), він більш ймовірний при міжнародних плате­жах, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив зобов'язання, в іншій країні потребує більше коштів і часу, а успіх менш ймовірний, ніж у випадку з місце­вим боржником.

2. Валютно-фінансові та платіжні умови зовнішніх угод.

Зовнішньоекономічний договір (контракт)— це мате­ріально оформлена угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Валюта ціни і валюта платежу

Від вибору валюти ціни і валюти платежу залежить певною мірою валютна ефективність угоди. Експортні та імпортні контрактні ціни різноманітні і залежать від включення в них

додаткових витрат у міру руху товарів від експортера до імпортера:

1. Перебування на складі країни-експортера;

2. Дорога в порт;

3. Перебування в порту;

4. Дорога за кордон;

5. Складування за кордоном;

6. Постачання товару імпортерові.

Валюта ціни - валюта, в якій визначаються ціни на товар. Інколи ціна контракту вказується в декількох валютах (двох і більше) або в міжнародних валютних одиницях для страхування валютного ризику.

Валюта платежу — валюта, в якій повинно бути погашено зобов'язання імпортера.

За нестабільності валютних курсів ціни фіксуються в найстабільнішій валюті, а потім, в основному, у валюті країни імпортера. Якщо валюта ціни і платежу не збігаються, то в контракті обумовлюється курс перерахунку першої в другу (за паритетом, який здійснюється МВФ на базі СДР чи за ринковим курсом валют).

Платіж готівкою здійснюється через банк за угодами типу "спот" до чи після передачі продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцеві.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем обумовлених у контракті сум до передачі товаророзпорядчих документів або самого товару. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, з іншого - забезпечує виконання зобов'язань, взятих імпортером за контрактом. Розмір авансу залежить від цілей авансу. Найчастіше аванс становить 15-20% від вартості замовлення і виплачується після підписання контракту.

Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену у контракті через якийсь час після поставки товару. Отже, продавець надає покупцеві комерційний кредит. При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежу, які бувають платіжні та договірні. Платіжні гарантії захищають інтереси продавця, договірні - покупця.

3. Форми міжнародних розрахунків.

Використання певних форм і засобів міжнародних розра­хунків залежить від розвиненості міжнародної торгівлі, сис­теми валютного регулювання, інтенсивності та надійності роз­рахунків і банківської системи в цілому тощо. Проте доцільність та ефективність застосування тієї чи іншої форми визначає експортер або імпортер.

До основних форм розрахунків, що використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі:

♦ авансовий платіж (найвигідніша форма розрахунку для експортера, не вигідна імпортерові);

♦ акредитивна форма розрахунку (вигідна експортеру, по-перше, внаслідок гарантії оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив; по-друге, через отримання платежу відразу ж після поставки товару та подання банкові документів, що свідчать про поставку);

♦ інкасо (менш вигідна експортеру, ніж акредитив);

♦ відкритий рахунок (найменш вигідна форма розрахунків для експортера, оскільки вона не дає йому гарантій своєчасного отримання платежу; вигідна імпортеру).

Технічно розрахунки можуть здійснюватись банківськими телеграфними та поштовими переказами, з використанням векселів і чеків.

Кожна форма розрахунків є більш чи менш ризиковою для експортера чи імпортера:

Аванс - це грошова сума чи майнова цінність, яка передається покупцем продавцеві до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань. Тобто він може бути в грошовій чи в товарній формі.

У світовій практиці авансові платежі використовуються, якщо: продавець не впевнений у платоспроможності покупця; економіч­на і політична ситуація в країні покупця не стабільна; при поставці дорогого обладнання, що виготовляється за індивідуальним замов­ленням; при поставці рідкісних товарів чи товарів стратегічного призначення; у разі досить тривалих строків дії контракту.

Аванс може надаватись як у повному розмірівартості контракту, так і як певний відсоток від вартості. До недоліків цієї форми належить значний ризик імпортера: ризик непоставки чи несвоєчасної поставки товарів експортером, поставки товарів невідповідної якості. Імпортер ризикує втратити аванс. Крім того, аванс означає кредитування експортера на період до отримання товарів.

Відкритий банківський рахунок— метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покуп­цеві, який має заплатити у визначений час після її отримання. Хоча цей метод платежу найбільш поширений при внутрішніх розрахунках, у міжнародному бізнесі він звичай­но обмежується розрахунками між експортером та його влас­ними філіями або відділеннями в інших країнах, а також внутрішньофірмовими операціями багатонаціональних кор­порацій. Він пропонує дуже незначний захист від невико­нання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. У разі невиконання зобов'язань у експортера не залишаєть­ся ніякого документального підтвердження [Боринець С.Я.].

Товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк, тому контроль за своєчасністю платежів поклада­ється на учасників угоди. Ще одна особливість полягає в тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості залежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках розрахунки можуть здійснюватись не за кожною окремою партією, а у певні терміни. Якщо поставки товарів взаємні, можливий залік на безвалютній основі.

Відкритий рахунок — найризиковіша форма розрахунків для експортера, оскільки в нього немає гарантій оплати. Крім того, в нього спостерігається уповільнення обігу капіталу, що часто змушує вдаватись до банківського кредиту. Також така форма вимагає значних обсягів роботи з обліку продажу.

Такі розрахунки доцільно використовувати, якщо: між контрагентами існують надійні, стійкі довгострокові стосунки; торгівля між країнами відносно вільна від державних обмежень і міжнародного регламентування. Така форма частіше використову­ється, якщо поставки товарів двосторонні. Також за відкритим рахунком розраховуються за товари, поставлені на консигнацію, а також під час продажу запасних деталей до раніше поставленого обладнання чи машин.

Акредитив — угода, за якою банк зобов'язується за проханням клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару, в користь якого відкритий акредитив) або провести оплату, акцепт тратти, яку виставив бенефіціар або негоціацію (купівлю) документів.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів.

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується "Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів", розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Імпортер передає в банк заяву на відкриття акредитива. Банк імпортера, який відкрив акредитив, скеровує акредитивний лист одному зі своїх кореспондентів у країні експортера, призначаючи його авізуючим банком і доручає передати акредитив бенефіціару.

Після отримання відкритого в його користь акредитива (забезпечення платежу товару) бенефіціар відвантажує товар, пред'являє документи, як правило, в авізуючий банк, який пересилає їх для оплати банку-емітенту. Якщо документи відповідають умовам акредитива, банк переказує гроші згідно з інструкціями авізуючого банку і видає документи імпортеру, який отримує товар. Виторг зараховується на рахунок експортера.

Відповідно до умов акредитива банком, який уповноважений на оплату документів (виконавчий банк), може бути призначений і авізуючий банк, який у цьому разі проводить оплату документів експортеру в момент їх надходження до банку, а потім вимагає відшкодування платежу в банку-емітента (за непокритими акредитивами). Якщо у виконавчого банку і банку-емітента немає взаємних кореспондентських рахунків, то в розрахунках бере участь третій (рамбурсуючий) банк, в якому відкриті кореспондентські рахунки вказаних банків. При відкритті акредитива банк-емітент дає інструкції (рамбурсне повноваження) рамбурсуючому банку оплачувати вимогу виконавчого банку в періоді терміну дії і в межах акредитива.

Існують такі види акредитивів:

1.З точки зору зміни або анулювання акредитива:

- безвідзивний акредитив — тверде зобов'язання банку-емітента не змінювати і не анульовувати його без згоди зацікавлених сторін; Для експортера безвідзивний акредитив має такі переваги: надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, оскільки її здійснює банк; швидкість отримання платежу, якщо банк виплачує відразу після відвантаження товару проти подання документів (інакше експортер може отримати кредит у своєму банку в національній валюті до отримання платежу за акредитивом); отримання дозволу імпортером на переказ валюти в країну експортера під час виставлення акредитива в іноземній валюті.

- відзивний, який можна змінити або анулювати у будь-який момент. За відсутності відповідної вказівки акредитив вважається безвідзивним. Специфікою використання відзивних акредитивів (revocable credit) є те, що вони можуть бути анульовані або деякі умови їх використання можуть бути змінені банком-емітентом за вказівкою клієнта без попереднього повідомлення бенефіціара. За таких умов банк-емітент має сплатити банку, уповнова­женому здійснити платіж, певну суму компенсації. На прак­тиці відзивні акредитиви використовують в розрахунках між підприємствами, що мають довготривалі комерційні відноси­ни і довіряють одне одному, оскільки за умови застосування такої форми розрахунків значно зростає комерційний ризик.

З погляду додаткових зобов'язань другого банку з акредитива: підтверджений і непідтверджений. Підтвердження акредитива здійснюється через надання гарантії платежу іншим (третім) банком, який переймає на себе зобов'язання сплатити за документами, що відповідають умовам акредитива, в разі, якщо це не зможе зробити банк-емітент. У міжнародній практиці такі зобов'я­зання, звичайно, бере на себе банк експортера. При здійсненні розрахунків за непідтвердженим акредитивом відповідаль­ність за виконання платежу несе тільки банк-емітент.

2. За можливості відновлення акредитива застосовують ролловерні (револьверні, відновлювальні), які відкриваються на частину вартості контракту.

3. За можливості використання акредитива іншими бенефіціарами (безпосередніми постачальниками товару) розрізняють перевідні (трансферабельні) акредитиви. При комплектних постачаннях, здійснюваних субпостачальниками, за вказівкою бенефіціара акредитив можна перевести повністю або частково іншим бенефіціарам. Трансферабельний акредитив переводиться не більше одного разу.

Використання трансферабельних акредитивів дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й на користь третіх осіб — других бенефіціарів. Переказ акреди­тива на користь третіх осіб може здійснюватися повністю або частково. Такий вид розрахунків застосовується в тому ви­падку, коли бенефіціар не є постачальником або поставка здій­снюється через посередника.

4. За наявності валютного забезпечення розрізняють забезпечений і незабезпечений акредитиви. При відкритті акредитива з забезпеченням банк-емітент переказує валюту в сумі акредитива, як правило, авізуючому банкові. Інші форми забезпечення - депозитні і блоковані рахунки, строкові депозити. У сучасних умовах користуються переважно незабезпеченими акредитивами.

5. З погляду можливостей реалізації акредитива розрізняють акцептні акредитиви, які передбачають акцепт тратт банком-емітентом; акредитиви з відтермінуванням платежу; акредитив з оплатою проти документів; акредитив з негоціацією документів.

На відміну від документарного акредитива, грошовий акредитив - іменний документ, який містить доручення про виплату грошей отримувачу протягом визначеного терміну при дотриманні вказаних в ньому умов.

Акредитивна форма розрахунків найбільш складна і дорога. Крім цього, для відкриття акредитива імпортер звертається в банк за кредитом, що збільшує вартість цієї форми розрахунків.

Для експортера після авансових платежів розрахунки в формі акредитива є найвигіднішими.

Незважаючи на те що акредитивна форма розрахунків є до­сить складною з погляду документообігу, вона найбільш вигідна для експортерів, оскільки дає їм практично безумовну гарантію платежу. У зв'язку із складністю такої операції при виконанні акредитива банки утримують певну суму комісії, розмір якої залежить від суми акредитива. Відповідно до акредитивного листа платником комісії може бути будь-яка із сторін, проте звичайно в міжнародних розрахунках витрати на сплату комісії компенсує кожен контрагент угоди на території своєї країни.

 

Інкасо, його види

Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера певну суму коштів або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Уніфіковані правила з інкасо передбачають, що в такій опе­рації банки виконують роль посередників і відповідальність за оплату чи акцепт документів не несуть. У такій ситуації використання інкасової форми розрахунків є вигіднішим для експортерів, оскільки практично банк захищає право експор­тера на товар до моменту оплати чи акцепту документів.

Разом з тим порівняно з акредитивом інкасова форма роз­рахунків вигідна й імпортерам. Імпортер оплачує фактично відвантажений товар, оскільки платіж здійснюється тільки проти товаросупровідних документів. Крім того, витрати на здійснення інкасової операції у вигляді банківської комісії незначні. В деяких випадках відповідно до міжурядових або міжбанківських угод про взаємну торгівлю та розрахунки комісія може взагалі не стягуватися.

Недоліками використання інкасової форми розрахунків можуть бути досить тривалий період до моменту одержання платежу,а також неврегульованість деяких питань валют­ного регулювання в окремих країнах,внаслідок чого у плат­ника може не бути дозволу на переказ коштів своєму закор­донному партнеру або буде обмежений доступ до придбання потрібних сум валюти (таку ситуацію ми могли спостерігати восени 1998 p.). Однак такі питання заздалегідь з'ясовуються, і приймається відповідне рішення ще на стадії підготовки до укладання угоди.

 

Банківський переказ, його види

Банківський переказ - розрахункова операція, яка здійснюється через подання телеграфного чи поштового платіжного доручення одного банку іншому.