Люксембург

Люксембург — типовий приклад світового фінансового цент­ру нового часу.

Швидкому піднесенню Люксембурга як фінансового центру сприяли такі чинники:

• відсутність вимог на обов'язкові резерви за банківськими депо­зитами;

• відсутність податку на дивіденди та проценти, що отримують­ся за цінними паперами;

• дешевина кредитно-фінансових операцій;

• зручне географічне розташування.

Франкфурт-на-Майні

Це — один із наймолодших міжнародних фінансових центрів розвинутих країн. Здобуття Франкфуртом цього статусу пояс­нюється специфікою розвитку західнонімецької економіки, котра протягом усього існування ФРН зазнавала і зазнає величезної потреби в інвестиційному капіталі. Спочатку цей капітал необхідним для відбудови зруйнованого війною господарства виходу на рубежі високорозвинутої та конкурентоспроможної¹ промислової держави, потім — для структурної перебудови східних земель після об'єднання Німеччини.

Введення євро стало символом нової епохи не тільки, Європи в цілому, а й для Франкфурта зокрема. Ще до введення євро Франкфурт був найважливішим після Лондона фінан­совим центром Європи. Однак після розміщення в місті Євро­пейського центрального банку міжнародне значення Франкфурта зросло. Тепер усі нитки європейської монетарної політики сходяться в одному центрі — у EURO-City Frankfurt.

Подібні фінансові центри є привабливими і для інших фінан­сових організацій. Очевидно, що навіть за доби електронних комунікаційних і торговельних систем, не пов'язаних з визначе­ними місцями, територіальний фактор, тобто близькість до ринку і його головних гравців, не втрачає свого значення.

2. Світовий кредитний ринок та фінансовий ринок. Євроринок.

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кредиту, пе­ретворення міжнародного ринку позикових капіталів у цент­ральний елемент МЕВ. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення сфе­ри діяльності ТНК потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить знач­ного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продов­жує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х роках, у зв'язку з енергетичною кризою, різко зросла роль де­яких країн, що розвиваються, на світових ринках позикового капіталу, однак невдовзі їх значення тут помітно послабло. А криза платоспроможності переважної більшості країн, що роз­виваються, призвела до їх практичного витіснення з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники розвинених країн. Це зумовило появу тенденції до сек'юритизації— переважання на ринку позикових капі­талів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, ос­кільки останні є менш привабливими для представників про­мислово розвинених країн.

СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК

Світовий фінансовий ринок — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл міжнародних фінансо­вих потоків.

Під світовим фінансовим ринком треба розуміти складне переплетіння, взаємозалежність, інтеграцію національних та міжнародних ринків, що забезпечує перелив грошово-кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями та окремими суб'єктами бізнесу. Це глобальний механізм, що забезпечує ба­лансування світового попиту і пропозиції на капітал.

Структурні елементи світового фінансового ринку

Світовий фінансовий ринок становить складну, внутрішньо структуровану систему. Хоча єдина, загальноприйнята кла­сифікація цієї системи ще не склалася, найчастіше виділяють чо­тири головні елементи світового фінансового ринку — валютний ринок, ринок боргових зобов'язань, ринок титулів (або прав) власності та ринок похідних фінансових інструментів (деривативів).

Сукупність кредитно-фінансових установ акумулює величезні маси грошових ресурсів по всьому світові. Потім ці ресурси через кредитні та інвестиційні механізми перерозподіляються між країнами, даючи потужний імпульс подальшому зростанню кон­центрації та централізації капіталу.

Світові потоки фінансових ресурсів під впливом конкурентної боротьби через інституційний механізм світового фінансового ринку спрямовуються в ті сфери та регіони світової економіки, де на них відчувається найбільший попит, а отже є можливість от­римати найбільші прибутки.

3. Світові ринки золота та операції з золотом.

Економічне значення золота полягає в його ви­користанні протягом великого історичного періоду як грошового товару поряд з іншими благородними металами, а з кінця XIX ст. — монопольно. Тривалий час золото було основою грошової і валютної систем. Однак з часом, у результаті офіційної демонетизації, золото вийшло з грошового і валютного обігу й осіло в скар­бах, а операції з цим благородним металом здійсню­ються на особливих ринках.

У світі є спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна купівля-продаж його, — ринки золота (золоті аукціони).

Золото на ринки поставляється у вигляді стан­дартних зливків:

• зливків міжнародного зразка в 400 тройських унцій (12,5 кг) з пробою, не менше 995;

• великих зливків з пробами від 900 до 916,6 і вагою в кілька кілограмів;

• малих зливків від 990 до 1005 г;

Об'єктами операцій на ринках золота є також золоті монети, як старого карбування, так і сучасні ювілейні та сувенірні монети.

Вільний ринок золота виник після Другої світо­вої війни. У 1961 р. було організовано Золотий пул, до якого увійшли США та провідні країни Західної

Європи. Мета пулу — підтримувати ціну золота на вільному ринку на офіційному рівні. Він функціо­нував до 1968 р.

На зміну Золотому пулу в 70-ті роки прийшли золоті аукціони — продаж золота на публічних тор­гах. Такі аукціони періодично проводилися МВФ, урядами США, Індії, Португалії та ін.

Наприкінці 90-х років намітилася тенденція про­дажу золота центральними банками ряду країн і МВФ з метою поновлення своїх валютних резервів.

Загалом останнім часом центральні банки ряду країн приступили до досить масованого збуту золо­тих активів. Це пояснюється тим, що з часом клю­чова роль у забезпеченні гарантій стабільності на­ціональних валют все більше відводиться не золо­ту, а стабільності й силі власних економік та еко­номік країн-емітентів і постачальників резервних валют.

Простежується тенденція, коли провідні країни світу, особливо емітенти резервних валют, поки що не наважуються реалізувати свої золоті запаси, а деякі країни, що розвиваються, користуючись тим­часовими зниженнями цін на світових ринках, ак­тивно закуповують благородний метал.

Слід зазначити, що на діяльність світових ринків золота впливає подвійний статус цього металу, який, будучи цінним стратегічним сировинним товаром, одночасно є реальним резервним і фінансовим ак­тивом.

Залежно від характеру державного регулюван­ня ринки золота поділяються на чотири основні ка­тегорії:

• глобальні, з ліберальним режимом державно­го регулювання (Лондон, Цюрих, Франкфурт, Чи­каго, Гонконг);

• національні, з ліберальним режимом держав­ного регулювання (Мілан, Париж, Ріо-де-Жанейро);

• регіональні, з жорстким режимом державно­го регулювання (Афіни, Токіо);

• "чорні" (Бомбей, Каїр).

Провідними ринками вважаються ринки Лондо­на, Цюриха та США.

Лондонський ринок золота діє з 20-х років XX ст. Його ключовими учасниками є члени клубу золотих брокерів Лондону, до якого входять банки "N.M. Rotshild and Sons", "Samue Montague", "Republic Mays London", "Standart Chartered Bank", "Mocatta Group", "Deutsche Sharps Picksley".

Ціни Лондонського ринку вважаються найбільш репрезентативними, вони використовуються як ін­формаційний орієнтир для різноманітних розрахун­ків, порівнянь та закладаються у довгострокові кон­тракти.

Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:

• 11 — у Західній Європі (Цюрих, Париж, Лон­дон, Женева та ін.);

• 14 — в Америці, в тому числі 5 — у США;

• 19 — в Азії;

• 8 — в Африці.

Юридична власність на національні золоті запа­си в більшості країн належить центральним банкам, казначействам або спеціальним державним устано­вам (фондам). Франція, наприклад, зберігає золоті

запаси в Центральному банку, в Італії вони розді­лені між Банком Італії та валютним бюро Міністер­ства фінансів.

Найбільшими власниками золота є США, Німеч­чина, Швейцарія, Франція, Італія, Бельгія, Нідер­ланди. На промислово розвинуті країни припадає близько 83 % світових централізованих запасів зо­лота. Великим власником золота є Міжнародний ва­лютний фонд.

Цей благородний метал викорис­товується в електронній промисловості для створен­ня комп'ютерів і космічної апаратури. Досить за­значити, що тільки електронна індустрія Японії ви­користовує щороку понад 50 т золота. Близько 65 т іде на зубопротезування. Все інше осідає в приват­них колекціях, сховищах та використовується для карбування монет.

Найбільшим у світі видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка, яка щорічно дає понад 22 % загальносвітового видобутку золота, у 1970 р. — 79 %. У цій галузі на 39 шахтах і рудни­ках, більшість з яких знаходиться на глибині 2— 4 км, працює понад півмільйона осіб.

Досить значним видобувачем золота був у свій час Радянський Союз.

ТЕМА 12 МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

1. Загальна характеристика міжнародних фінансових інститутів.

2. МВФ: основні засади і функції.

3. Група світового банку, головні задачі та функції:

а) Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

б) Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

в) міжнародна фінансова корпорація (МФК);

г) Багатостороннє агентство із врегулювання інвестиційних спорів (БАГІ).

4. Основні напрямки вдосконалення діяльності міжнародних валютних фінансових інститутів.

1. Загальна характеристика міжнародних фінансових інститутів.

Міжнародні фінансові інституції відіграють вагому роль у про­цесі глобалізації світового господарства. З одного боку, саме їх виникнення є наслідком розвитку об'єктивних процесів поглиблення МПП, і в цьому аспекті вони можуть розглядатися як особлива форма вияву економічної глобалізації. З іншого боку, міжнародні фінансові структури безпосередньо впливають на цей процес, створюючи валютно-фінансові переду­мови більш інтенсивного світового обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою. Тому діяльність цих інституцій є важливим чинником глобалізації світового господарства.

МФО впливають на глобалізацію світового господарства за кількома напрямами. По-перше, процес глобалізації безпосеред­ньо пов'язаний з лібералізацією міжнародної торгівлі, поточних платежів та руху капіталу. Діяльність міжнародних фінансових організацій спрямована на зменшення або усунення бар'єрів та обмежень у валютно-фінансовій сфері, що значно підвищує ефективність розміщення ресурсів, у тому числі й через міжна­родні потоки факторів виробництва. Так, до кінця минулого століття більшість країн — членів МВФ скасувала валютні обме­ження на міжнародні поточні операції. Таким чином, МВФ вико­нав свою основну "системну функцію".

По-друге, окремі МФО концентрують значні ресурси, частка яких уже є помітною у глобальних фінансах. Спираючись на вагому фінансову базу, ці інституції використовують їх з метою полегшення пристосування національних економік до міжнарод­ної конкуренції, відкриття внутрішніх ринків, стабілізації національних грошових систем.

По-третє, МФО мають разгалужену систему функцій, які охоплюють практично весь спектр функціонування світових фінансів: консультації, обмін інформацією, розробка спільних позицій, надання фінансової допомоги, врегулювання національ­них та регіональних фінансових криз, фінансування національ­них програм розвитку, структурних перебудов тощо. Доповнюю­чи одна одну за функціями та сферами діяльності, міжнародні фінансові організації формують інституційну основу механізму регулювання глобальних фінансів, центральне місце в якому належить МВФ.

2. МВФ: основні засади і функції.

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінан­совій конференції ООН, що відбулася у Бреттон-Вудсі (США), підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку рекон­струкції та розвитку (МВФ та МБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна над­національна валютно-кредитна організація, що має статус спе­ціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце­перебування — Вашингтон.

Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації ва­лют, створення багатосторонньої системи платежів і розра­хунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регу­лювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консуль­тативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Україна, разом з іншими державами, що входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 р.

Керівні органи Фонду — Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом є Рада управляючих, яка прий­має у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибу­ток Фонду. Директорат займається поточним регламентуван­ням діяльності цієї організації.

Голоси у Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни.

Виконавчим органом Фонду є Виконавча рада, яка складаєть­ся з 24 виконавчих директорів. У 1995 р. між країнами — членами МВФ було досяг­нуто домовленості про створення механізму термінової фінан­сової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм роз­ширеного фінансування.

Україна делегувала своє представництво та захист інтересів у Раді директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною — опікуном України.

3. Група світового банку, головні задачі та функції: МБРР; МАР; МФК; БАГІ.

У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Місцеперебування — Ва­шингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансо­во-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

Світовий банк і МВФ — це юридично самостійні міжнародні фінансово-кредитні установи з відмінними функціями, хоча вони і виник­ли практично одночасно.

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності у країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зро­станні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку. Світовий банк надає пози­ки переважно бідним країнам.

МБРР на початку своєї діяльності був призначений, згідно з його Статутом, надавати потерпілим від війни країнам довго­строкові кредити для відбудови їхньої економіки, а також га­рантувати приватні інвестиції за кордоном.

Статутний капітал МБРР створюється шляхом підписання країн-членів на його акції та випуску облігацій. Акції розпо­діляються між країнами-членами відповідно до їхніх квот у МВФ. Першочергові внески до ста­тутного капіталу здійснюються в розмірі 20 % від суми підпи­сання, для створення власних ресурсів Банку, необхідних для здійснення його операцій. Інші 80 % мають бути сплачені за першою вимогою Банку. Значну частину позик МБРР надає з коштів, одержаних від розміщення на ринку капіталів своїх облігаційних позик.

Позики МБРР надаються, як правило, на термін 15—20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Ці позики надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Кожна позика надається уряду чи під його гарантії зацікавленій країні. Відсоткова ставка позик змінюєть­ся кожні шість місяців і орієнтується на рівень відсоткових ставок міжнародних ринків позикового капіталу.

Вступ України до МВФ забезпе­чив їй членство в МБРР, що дає можливість нашій дер­жаві залучати іноземні інвестиції для вирішення таких акту­альних проблем, як стабілізація економіки, її структурна пе­ребудова, інтеграція України у світове господарство.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою збереження впливу розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надавала безпроцентний кредит на строк до 50 років. Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. Кредити надаються урядам та приватним орга­нізаціям країн, що розвиваються, без процентів.

Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш плато­спроможним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їхньої території, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. Її мета — заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без га­рантії уряду на строк від 5 до 15 років з умовою, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень відсот­кових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів. Розмір внесків пропорційний частці їхніх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР. Свою діяльність МФК здійснює у таких основних напрямках:

• інвестування приватного сектору (головним чином країн, що розвиваються);

• надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації;

• формування ринку капіталів у країнах з перехідною еко­номікою.

У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економі­ки, фінансування проектів приватних компаній тощо.

У 1988 р. країни — члени Світового банку створили Багато­стороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке стра­хує капіталовкладення від втрат, викликаних некомерційними ризиками.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхуваль­ників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна і громадянські заворушен­ня, порушення умов контрактів.

Україна вступила до Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій у липні 1994 p., підписавши Конвенцію цієї орга­нізації. БАГІ в Україні співпрацює з Державною кредитно-інве­стиційною компанією, опікуючись фондом передекспертних гарантій для заохочення інвестицій в агропромисловий ком­плекс.

4. Основні напрямки вдосконалення діяльності міжнародних валютних фінансових інститутів.

В даний момент проблема регулювання світового фінансового ринку полягає в тому, що світова фінансова система стала практично некерована. Міжнародні фінансові організації не в змозі забезпечити передбачуваність і надійність стану фінансових потоків, що збільшує імовірність виникнення світових фінансових криз. У зв'язку з цим виникла необхідність створення нових наднаціональних організацій чи додання вже наявним додаткових функцій, пов'язаних з посиленням координації процесів на світовому фінансовому ринку. У цьому напрямку пропонується розподіл повноважень між державними і наддержавними органами.

Основна задача урядів полягає в зборі і наданні міжнародним організаціям гранично чіткої і достовірної інформації про стан національних економік. Для цього варто ввести єдині для всіх країн стандарти бюджетної звітності про стан валютних резервів центральних банків, платіжних балансів і т.д.

Основною задачею єдиного міжнародного фінансового органа повинно стати забезпечення контролю і прогнозу стану усієї світової фінансової системи на основі аналізу наданих урядами окремих країн даних. У рамках рішення цієї задачі пропонується розширити функції МВФ, підвищивши його відповідальність за стан світової фінансової системи, розширивши повноваження по нагляду за країнами-членами, розробивши принципи їхнього поводження.

 

ТЕМА 13. РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНИХ ВАЛЮТНИХ УГРУПОВАНЬ

1. Загальні риси регіональних фінансових інститутів.

2. Європейський банк реконструкції і розвитку

3. Валютно-кредитні та фінансові організації ЄС.

4. Регіональні Банки Розвитку

1. Загальні риси регіональних фінансових інститутів.

Міжнародні та регіональні фінансові установи -це інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних економічних відносин, в тому числі валютно-кредитних і фінансових.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції мають схожі цілі - це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об'єкти кредитування - переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Усі вони видають кредити лише країнам-членам. Поява цих інституцій пов'язана із прискоренням у 60-ті роки розпаду світової колоніальної системи, з поширенням регіонального співробітництва та економічної інтеграції країн, що розвиваються. Країни, що розвиваються, здійснюють також інтенсивний пошук нових форм регіональних ва­лютно-фінансових відносин, які враховували б їхні інтереси та сприяли розвитку їх національних еко­номік. У зв'язку з цим виник новий тип міжнарод­них регіональних установ — регіональні міжнародні банки розвитку.

До регіональних фінансових інститутів переважно відносять регіональні інвестиційні банки, банки розвитку, регіональні інвестиційні корпорації. До регіональних банків розвитку належать Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку тощо. Регіональні банки розвитку створюються з метою сприяння переходу країн відповідного регіону до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, сприяння структурній перебудові в економіках країн-учасниць, розвитку в них підприємницької ініціативи. Серед інвестиційних інститутів - Європейський інвестиційний банк, Міжамериканська інвестиційна корпорація та Багатосторонній інвестиційний фонд, Азіатська фінансово-інвестиційна корпорація.