Форми демократії

Демократія має різні зовнішні прояви, тобто форми. По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених правом демократичних прав людини і громадянина. Це випливає зі ст. 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Отже, йдеться про права фундаментальні (конституційні); верховенство права; права природні (невідчужені) (право на честь і гідність) і здобуті (похідні) (право утворювати об'єднання, партії); соціально-економічні права (право на працю); права соціально-культурні (право на освіту); політичні права (брати участь у виборах); особисті права (правокористування); галузеві права — цивільні (право купівлі-продажу); трудові (на забезпечення спецодягу); сімейні (право вести спільне господарство) та інші. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.

По-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здійснення принципів гласності для всіх політичних партій, виборності і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюються і прогресивні перетворення.

По-третє, демократія знаходить свій вияв і в тому, що громадяни беруть участь у вирішенні державних справ. Народовладдя має два різновиди:

1) безпосередня (пряма) демократія, яку здійснюють пересічні громадяни (через вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення і т. ін.);

2) представницька демократія, яку здійснюють обрані народом депутати державних представницьких органів.

Однак не можна зводити всі форми демократії до названих двох різновидів, хоч вони і є дуже важливими у вченні про форми демократії. Передусім слід пам’ятати, що провідна роль у здійсненні демократії належить утвердженню прав людини і громадянина, їх захищеності, а також функціонуванню системи правових органів на основі демократичних принципів.

В історії вчень про державу та право ще з часів Ш. Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо дебатується питання про недоліки та переваги представницької демократії. Визнаючи, що пряма участь населення у здійсненні народовладдя є яскравим проявом демократії, більшість державознавців у цілому віддають перевагу представницькій демократії. Вони виходять з того, що представницька демократія дає можливість більш детального обговорення питань, які вирішуються народним представництвом, попереднього одержання необхідних обґрунтувань і консультацій, проведення експертиз, прийняття поправок, узгодження різних поглядів, урахування точки зору меншості. Пряма демократія позбавлена переваг представницької демократії, які надають можливість досягнення політичних компромісів і прийняття на цій основі зваженого і раціонального рішення. Ці переваги відсутні у такому, наприклад, прояві прямої демократії, як референдум, що може бути проведений як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні і являє собою затвердження народним голосуванням проекту закону або іншого державного рішення. Роль особи тут обмежена альтернативою проголосувати "за" чи "проти" на поставлені на референдумі питання без права внести поправки, доповнення, виказати незгоду з певними положеннями запропонованого проекту. У практиці найбільш ефективними є поєднання представницької форми здійснення народовладдя з безпосередньою формою.

Так, проведення обговорення в засобах масової інформації і консультативних опитувань населення має на меті урахування громадської думки представницьким органом — парламентом при остаточному вирішенні певного питання.