Поняття державного апарату і його ознаки.

Головними функціями будь-якої держави, в тому числі і сучасної, за всіх обставин залишаються її функції щодо реалізації політичної влади і безпосереднього управління суспільством і, відповідно, основним її інститутом, що втілює саме поняття “держава”, завжди є державний апарат.

На основі приналежності державним органам як певному різновиду державних організацій, державно-владних повноважень із більш широкого поняття “механізм держави” виокремлюється поняття “державний апарат”, за посередництвом якого і здійснюється державна влада і управління суспільством. Отже, саме йому має бути приділена особлива увага в контексті більш широкої проблематики механізму держави.

Державний апарат призначений для виконання основних функцій держави щодо практичного здійснення державної влади і управління суспільством, різними сферами його життєдіяльності і є невід’ємною, істотною ознакою як виникнення, так і існування держави.

Таким чином, державний апарат — це сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.

Поняття державного апарату як складової частини категорійного арсеналу теорії держави і права є узагальнюючим, тобто охоплює всю сукупність різноманітних за конкретним напрямком діяльності державних органів на основі спільних для них ознак.

При більш змістовному вивченні державного апарату необхідно розглянути характерні його ознаки, а саме:

1) державний апарат є основним інститутом держави, безпосереднім носієм державної влади, яку він уповноважений практично здійснювати і представляти у відносинах з населенням;

2) державний апарат як система формується й функціонує на основі єдиних принципів організації і діяльності;

3) державний апарат є складною системою органів, що передбачає поділ на відокремлені ланки та підрозділи як за функціональним критерієм — на гілки влади, так і за ієрархічними ознаками — на вищі та нижчі органи, тощо;

4) первинним елементом державного апарату, з якого складається вся система державного апарату, є окремий державний орган;

5) у державному апараті зайняті на постійних засадах професійно підготовлені для здійснення управлінських функцій кадри — державні службовці;

6) функціонування державного апарату здійснюється в межах і в порядку, які встановлені законодавством, тобто в певних правових формах;

7) державний апарат спирається у своїй діяльності на матеріальні, фінансові та інші ресурси;

8) державний апарат спирається у своїй діяльності на можливість застосування державного примусу.

Отже, державний орган є первинним структурним елементом державного апарату, саме з державних органів складаються його окремі ланки і підрозділи, вся система державного апарату як цілісного явища.

Державний орган — це структурно виокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, який наділений встановленою законодавством компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.

Слід зауважити, що структурно державний орган можна розглядати як складне утворення, яке включає два відносно відокремлених підрозділи, один з яких здійснює статутні повноваження цього органу, а інший — виконує допоміжні функції, завданням якого є забезпечення виконання державним органом своїх повноважень. Такий підхід дає можливість визначити правовий статус різних категорій працівників державного органу, виходячи з конкретних функціональних напрямів його діяльності, а також відповідні вимоги та кваліфікаційні характеристики посад на державній службі.

Різноспрямованість та складність владно-управлінських функцій держави обумовлює значну кількість та різноманітність за своїми конкретними характеристиками видів державних органів.

Залежно від соціальної природи державні органи поділяються на первинні та вторинні. Первинні органи створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути президент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, що є похідними від останніх і їм підзвітні. Наприклад, згідно з Конституцією України Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра України і за його поданням членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій.

Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Органом законодавчої влади виступає парламент, який може бути одно- або двопалатним, виконавча влада здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очолює прем’єр-міністр, а за умов президентського — президент, судам належить виняткове право на здійснення правосуддя. Функції глави держави в республіці виконує президент, а в монархіях — монарх (король, емір тощо). В деяких країнах (Франція) на президента як главу держави конституційно покладаються арбітражні повноваження щодо узгодження діяльності відповідних гілок влади.

За територією, на яку поширюються повноваження державних органів, їх поділяють на центральні та місцеві. В Україні, наприклад, до центральних державних органів слід віднести ті, повноваження яких поширюються на всю її територію, — Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо. Місцевими державними органами є місцеві державні адміністрації, місцеві суди, органи прокуратури і т. ін. За умов федеративного устрою (Росія) державні органи поділяються на федеральні органи і органи суб’єктів федерації.

Залежно від способу утворення державні органи класифікують на виборні, призначувані, успадковані. Яскравим прикладом виборного органу є парламент, призначуваного — Кабінет Міністрів, успадкованого — монарх.

Залежно від особового складу державні органи поділяються на одноособові і колегіальні. Одноособовими державними органами є Президент, Генеральний прокурор. Колегіальні державні органи приймають рішення і вступають у правові відносини лише як певні колективи державних службовців (парламент, кабінет міністрів).