Категорія "система законодавства" є однією з найпоширеніших у сучасній юридичній науці та юридичній практиці. Важливе місце вона посідає і в теорії права. Особливістю цього поняття (категорії) є його використання для позначення певних сукупностей не завжди однакових за формою і за рівнем юридичної сили нормативно-правових актів, які приймаються різними органами держави, посадовими особами, самоврядувальними організаціями. В одних випадках мають на увазі тільки сукупність законів; в других — закони, укази Президента України і урядові постанови; в третіх — і це майже стало традиційним — усю діючу в межах країни (держави) сукупність нормативно-правових актів. В останньому випадку це поняття інколи не точно використовується як синонім поняття "право". Такий різнобій пояснюється тим, що система законодавства — це передусім форма права, тобто засіб існування, вираження і організації його норм у цілісну, внутрішньо узгоджену систему. Саме завдяки законодавству стає можливим виокремлення правових норм із інших систем нормативного регулювання, формування права як цілісного нормативного явища і культурної цінності суспільства.
Отже, під законодавством слід розуміти систему чинних, взаємодіючих нормативно-правових актів.
Системі законодавства притаманні низка ознак, які характеризують її як статичну і функціональну. Так, по-перше, вона, як форма права, є елементом більш широкої за обсягом правової системи. По-друге, система законодавства має вертикальну (ієрархічну) будову. Це означає, що нормативно-правові акти розташовані в ній залежно від їх юридичної сили, яка визначається місцем органу в державному апараті. По-третє, вона характеризується цілісністю, системністю, які обумовлюються не тільки соціально-політичними, а й юридичними факторами. До останніх передусім належить система права і її структурні елементи — норми права, інститути і галузі права. Системність означає, що кожний нормативно-правовий акт діє, хоча і самостійно, але й відповідно до тих задач і цілей, які закріплені в Конституції, законах, інших вищих за юридичною силою актах. Окрім того, кожний нормативно-правовий акт перебуває в ієрархічних, супідрядних зв'язках з іншими нормативними актами. "Абсолютна самостійність" нормативно-правового акта виступає лише як письмовий документ. По-четверте, система законодавства має інтегративний характер. Ця її властивість виражається в тому, що вона водночас є і юридичним джерелом права, і формою його існування. Від того, наскільки оптимально система законодавства інтегрує в собі нормативно-правовий матеріал, залежить ефективність правового регулювання.
Слід також наголосити на взаємозв’язку структур законодавства і права. Певною мірою структура законодавства є виразом структури права. Ці системи забезпечуються одними і чинниками — матеріальними та ідеальними, — головними серед яких для системи права є предмет правового регулювання, а для системи законодавства — зацікавленість законодавця в раціональній, комплексній побудові джерел права. Система законодавства і система права виражають єдину сутність права, але якщо перша являє собою структуру форми права, то друга — структуру його змісту. Система законодавства — це форма існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання в конкретні статті, нормативні приписи, нормативно-правові акти, інститути і галузі законодавства.
Встановлення правильного співвідношення між системою права і системою законодавства — важлива теоретична і практична задача. Вирішення її на належному рівні має на меті забезпечити доступність законодавства, скорочення непотрібної численності актів, їх узгодженості між собою та ін.
Як зазначалось, система законодавства і система права є поняття одного ряду, але не тотожні. Це дає підставу розглядати і характеризувати ці системи як відносно самостійні категорії і явища зі своїми притаманними їм ознаками. Ці ознаки і є важливими показниками відмінностей між ними.
Які ж це ознаки? Зупинимося за них.
По-перше, якщо система права має об'єктивний характер, то система законодавства певною мірою залежить від суб'єктивного фактора — діяльності законодавця, інших суб'єктів правотворчих (правоустановчих) повноважень.
По-друге, системи різняться своїми первинними елементами. Якщо для системи права первинним елементом є норма права, то для системи законодавства ним є нормативно-правовий припис.
Юридичні норми — це той будівельний матеріал, з якого складаються конкретні галузі права. Але особливістю побудови інститутів, галузей законодавства, є те, що цей будівельний матеріал може використовуватись у різному наборі і в різних сполученнях в окремих нормативно-правових актах.
По-третє, система законодавства і система права не збігаються за обсягом. Система законодавства ширша за систему права, оскільки дуже часто включає в себе те, що не може бути віднесеним до норм права, — різні програмні положення, вказівки на мету і мотиви видання тих чи інших актів.
По-четверте, різняться вони за значенням і роллю, які має для них предмет і метод правового регулювання. Якщо, наприклад, для галузі права характерна однорідність суспільних відносин, що нею регулюються, а також застосування одного головного методу правового регулювання, то для галузі законодавства це не обов'язково. Предмет галузі законодавства становлять різнорідні суспільні відносини, а саме відносини в державному управлінні, відносини в народному господарстві, види господарської діяльності тощо. Різними в цьому разі, є і методи, що застосовуються для регулювання суспільних відносин галузями законодавства.
По-п'яте, система права і система законодавства різняться за своєю внутрішньою (вертикальною) будовою. Так, відносно системи права поняття “вертикальна структура” має умовний характер. для неї характерна логічна побудова — норма права, інститут права, підгалузь права, галузь права. Вертикальна ж структура системи законодавства має ієрархічний характер, оскільки вона побудована відповідно до юридичної сили нормативно-правових актів, яка передусім визначається місцем правотворчого (правоустановчого) органу в державному механізмі.