Держава з'являється внаслідок розкладання первісно-суспільного устрою, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Як свідчить історична наука, перші держави утворились наприкінці ІV — початку ІІІ тисячоліття до нової ери на берегах Нілу, в долині Тигру і Євфрату, пізніше — в Індії, Китаї, у VШ — VІ столітті сформувалися давньогрецькі міста-держави (поліси).
Економічною основою виникнення держави став перехід людства від добувної економіки до розвинених форм землеробства і скотарства, тобто до нового способу господарювання — виробничої економіки. Відбувалась так звана "неолітична революція" (період пізнього неоліту), яка обумовила суспільний розподіл праці — відокремлення землеробства, скотарства, ремесла, торгівлі.
Спеціалізація праці приводить до зростання її продуктивності, виникнення додаткового продукту; можливостей для регулярного товарообміну і присвоювання результатів чужої праці; становлення нових форм власності (колективної, приватної, групової), до соціальної (в тому числі класової) диференціації, майнового розшарування населення.
Важливим наслідком неолітичної революції стає роздрібнення родової общини на патріархальні сім'ї, які вже виступають власниками знарядь і продуктів праці. Родова община переростає в сусідську (селянську) общину.
Суттєве значення має зростання кількості і щільності населення, перехід народів від кочового до осілого способу життя, заборона кровозмішування і упорядкування шлюбних стосунків між родами. Все це потребувало регулювання взаємозв'язків етнічно близьких людей, що проживали на певній території.
Територія роду і племені поступово стає місцем діяльності купців, ремісників, мореплавців; починається переселення народів. На одній території тепер проживають різноплемінні групи людей, тому виникає необхідність у новій територіальній організації суспільства, яка б охоплювала все населення не за кровно-родинними ознаками, а за місцем проживання, принципами підлеглості. Першою формою такої організації стало місто-держава.
Перехід від родового ладу до держави прискорювався і завоюваннями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це привело до зміцнювання влади воєнних вождів, які зосередили у своїх руках функції верховного жреця і верховного судді. Період, коли війни і воєнні пограбування стають повсюдним і повсякденним явищем, називається "воєнною демократією". "Воєнна демократія" в ряді країн вважається безпосередньо переддержавною формою організації влади, яка поступово переродилася в воєнно-ієрархічну форму правління, у воєнний насильницький апарат пригнічування.
Поряд з військовим управлінням специфічні управлінські функції беруть на себе особливі групи людей — організатори виробництва, працівники інформаційних систем, систем контролю, тобто поступово управлінська праця набуває самостійного значення.
З розвитком і ускладненням суспільного життя, переходом до виробничої економіки органи влади родового ладу вже не спроможні були забезпечити нормальне функціонування і ефективне управління суспільством. На зміну первісному суспільству приходить нова організація влади — держава, яка визріває під впливом внутрішніх матеріальних, соціальних, психологічних, географічних та інших факторів.
Формування держави в народів світу йшло різними шляхами.
1. Східний ("азіатський") шлях. Характерний для Єгипту, Вавилону, деяких країн Африки, Південної Америки, Океанії. Тут зберігались основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, що розрізняються щодо засобів виробництва). Первинні держави — це, як правило, абсолютні, деспотичні монархії. Іноді вони виникають у зонах поливного землеробства, що потребувало проведення значних суспільних робіт (будівництво, експлуатація, захист іригаційних систем і т. ін.) і обумовлювало необхідність існування самостійної публічної влади, групи посадових осіб, які виконують адміністративні функції ("общинні чиновники"). Апарат держави формувався з органів управління родоплемінних об'єднань, а політичне панування було засноване на відправленні громадської функції, громадської посади. Основними факторами виникнення держав, заснованих на "азіатському" способі виробництва, були необхідність забезпечення земельними угіддями, водою, іригаційними спорудами та іншим вільних хліборобів-общинників; об'єднання для того значної кількості людей і територій, здійснення єдиного, централізованого керівництва суспільством.
2. Виникнення античної державності (Стародавня Греція, Стародавній Рим). Основними державотворними факторами були послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби виробництва, рабів, класовий розподіл населення. Саме так виникла держава Афіни. Це відбулося внаслідок двох політичних революцій — реформи Солона 594 року до н. е. (введена цензова конституція, майновий принцип доступу до управління суспільними справами) та реформи Клісфена 509 року до н. е. (через які відбувався територіальний розподіл населення, виникали різноманітні соціальні групи, ускладнювалися стосунки між ними). З'являються законодавчі та виконавчі органи, поліція, юстиція, військові контингенти, тобто складний державний апарат рабовласницької держави.
У Стародавньому Римі процес формування держави ускладнювався боротьбою плебеїв (зайшлого населення) з римською родовою аристократією проти патриціанської винятковості та привілеїв. На певний час у Римі були встановлені самоврядні порядки: рівноправність вільних громадян, можливість бути кожному водночас воїном і землевласником та інші. Але наприкінці ІІ тисячоліття до н. е. загострюються внутрішні суперечності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і утворення держави.
3. Виникнення державності у більшості народів Західної і Східної Європи. У ході розкладу первісних відносин виникає ранньофеодальна держава, яка характеризується феодальним землеволодінням, васальною службою, становою організацією суспільства, роздрібненістю суверенної влади. Так, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпосництва і феодальних стосунків відбувалося тут суто економічним шляхом, без проміжних ланок. Аналогічні процеси мали місце в Київській Русі. Головною формою державного впорядкування у східно-слов'янських племен були князівства. Спочатку — племінні угруповання, на чолі яких стояли військові вожді — князі, що об'єднувалися у військові союзи, пізніше поряд з племінними утворювалися і територіальні князівства — "землі".
Виникнення франкської держави було прискорене завоюваннями варварами значних територій Римської імперії, що одразу показало неспроможність органів влади родоплемінного ладу забезпечити панування і управління на нових територіях і привело до формування держави ранньофеодального типу. Політична специфіка даної форми державності була наслідком поєднання структур влади, успадкованих від Римської імперії, з християнством і укладом життя германських племен.