Розглянемо головні ознаки громадянського суспільства.

1. Громадянське суспільство, його інститути обумовлені безпосередніми життєвими потребами та інтересами людей.

Автономний індивід з його персоніфікованими потребами та інтересами є антропологічним виміром, активним чинником як формування окремих інститутів громадянського суспільства, так і його функціонування як цілісної системи відносно виокремлених суспільних відносин. Життя, свобода, безпека особистості, приватна власність є елементарними потребами людини і громадянина, які роблять можливим її існування як людини, цивілізоване спілкування з іншими людьми, визначають соціальні форми життєдіяльності, а тому й становлять основні цінності громадянського суспільства.

Індивід, сукупність індивідів, насамперед тих, яких відносять до так званого "середнього класу", становлять якісну характеристику гуманітарну складову функціонування та розвитку інститутів громадянського суспільства. Саме на фундаменті своїх особистих інтересів, їх єдності та спільних проблем, що постають на шляху їх здійснення, індивіди утворюють ті чи інші громадські об'єднання. Наприклад, згідно з Законом України "Про об’єднання громадян" визнається добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

2. Громадянське суспільство відображає факт встановлення елементарного соціального зв'язку між індивідами.

Як відомо, сумісне існування людей неможливе без того, щоб вони вступали у взаємини між собою. Отже, наявність певних соціальних відносин між окремими індивідами є характерною ознакою виникнення та існування такої первинної, а тому й елементарної форми спілкування людей, якою є громадянське суспільство. В цій елементарній формі спілкування, яка виступає “першоклітиною” суспільства, закладені прототипи усіх можливих складних взаємин людей, різних видів соціальних, в тому числі — політичних відносин. Тому становлення громадянського суспільства відображає історичний перехід людей від ізольованого існування, так би мовити, їх природного стану, до цивілізованих форм соціального спілкування.

У свою чергу держава як система публічних відносин в загальнонаціональному масштабі виступає відносно відокремленою від елементарних міжлюдських стосунків, а тому й більш віддаленою від індивіда, вторинною, складнішою формою інтеграції, яка отримує внаслідок цього додаткові прерогативи, що надають додаткові можливості для владного впливу на суспільні відносини. Однак держава отримує і певні ресурси для узурпації владних повноважень.

3. Громадянське суспільство охоплює суспільні відносини, пов'язані з реалізацією основних прав і свобод людей.

До таких відносин належать передусім сімейні, релігійні, економічні, етнічні, духовні та деякі інші. Особливе місце серед відносин громадянського суспільства посідають політичні відносини, які опосередковують процеси формування політичних пріоритетів суспільства (первинні політичні відносини). Стосунки громадянського суспільства становлять фундамент суспільної та державної організації, опосередковуючи глибинні пласти життєдіяльності як окремо взятого індивіда, так і суспільства та держави в цілому. На відміну від централізованої системи державно-владних відносин, стосунки в межах громадянського суспільства складаються як горизонтальні, на засадах координації, і залежать від прояву особистої ініціативи. Тому ці стосунки функціонують у вигляді правових, насамперед приватноправових відносин зі всіма їхніми атрибутами — свободою договору, формальною рівністю сторін тощо.

4. Громадянське суспільство є системою соціальних відносин, де здійснюються основні права людини — на життя, свободу, безпеку, власність, реалізація яких за звичайних умов не потребує безпосереднього втручання з боку державно-владних інститутів.

На теренах громадянського суспільства людина виступає вже не тільки як абстрактний індивід, пасивний об'єкт владних відносин, а й як суб'єкт права, активний носій певних, визначених юридичними нормами прав і свобод. За умов демократичної правової державності потреби та інтереси індивіда, його соціальні запити та воління знаходять своє предметне втілення і юридичне оформлення в певних юридичних домаганнях у вигляді прав і свобод людини і громадянина, насамперед в основних правах — на життя, власність, безпеку, свободу.

Людина володіє, користується та розпоряджається майном, є членом трудового колективу, створює сім'ю, задовольняє культурні та духовні потреби в межах взаємин та інститутів громадянського суспільства, в яких держава в особі своїх державно-владних атрибутів присутня лише потенційно як гарантія їх визнання, охорони та захисту. Коли ж за певних конкретних обставин виникають конфліктні ситуації, які перешкоджають безпосередньому здійсненню основних прав і свобод людини, нормальному ходу реалізації права, з’являється необхідність реального втручання з боку держави, примусового здійснення правових норм, практичного застосування примусових заходів для охорони та захисту прав і свобод людини. Така конструкція відповідає фундаментальним засадам Конституції України 1996 року, яка проголошує, що права і свободи людини мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави, коли утвердження і забезпечення прав і свобод людини розглядається як головний обов'язок держави, і отже, держава повинна відповідати перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3).