Держава здійснює функції через свій механізм шляхом використання різних форм і методів. Серед форм діяльності держави пріоритетне місце посідають правові форми — юридичні засоби здійснення державних функцій. Саме в них відображається зв’язок держави і права, обов’язок держави при здійсненні своїх функцій діяти на основі права і в межах закону.
Правові форми діяльності держави — це визначений законом (юридично оформлений) порядок здійснення компетентними органами і особами юридично значущих дій, спрямованих на здійснення функцій. Правові форми діяльності держави характеризується рядом ознак, які відрізняють їх від інших організаційних форм.
1. Вони є системою юридично значущих дій, які здійснюються органами держави, посадовими особами та іншими уповноваженими на те суб’єктами. Властивість “юридично значущих” дії набувають завдяки їх спрямованості на реалізацію суспільних потреб саме правовими засобами. Вихідне і заключне призначення цих дій полягає в забезпеченні впливу держави на суспільні відносини шляхом утворення нормативних приписів, прийняття нормативно-правових актів та забезпечення їх реалізації.
2. Предметом юридично значущих дій є певне коло юридичних засобів, які підлягають вирішенню на користь і для задоволення інтересів зацікавлених суб’єктів. Так, прийняття закону повинно відповідати інтересам народу і держави, винесення судом рішення — інтересам позивача чи відповідача.
3. Здійснення юридично значущих дій відбувається за допомогою таких юридичних засобів, як розробка і прийняття нормативно-правових актів, видання актів тлумачення норм права, прийняття індивідуально-правових актів в порядку застосування норм права тощо. Правові форми здійснення функцій держави уособлюють механізм правового регулювання.
4. Результати застосування окремих правових форм закріплюються у визначених законом юридичних актах (закон, постанова Уряду, рішення суду, міжнародний договір тощо).
5. Порядок здійснення юридично значущих дій, як правило, регулюється процедурно-процесуальними нормами. Він може бути регламентованим детально (наприклад, регулювання процедури діяльності судових органів процесуальними кодексами) або ж фрагментарно (регламентація процедури діяльності окремих органів держави, посадових осіб при вирішенні ними юридичних питань).
Головними правовими формами здійснення функцій держави є такі:
правоутворюючадіяльність — сукупність дій, спрямованих на розробку, прийняття, зміну та систематизацію нормативних приписів, нормативно-правових актів; за її допомогою держава здійснює вплив на суспільні відносини шляхом закріплення або встановлення нормативно-правової основи їх регулювання;
правозастосовча діяльність — сукупність юридично значущих дій органів держави, посадових осіб по створенню індивідуально-правових приписів, які є засобом застосування правових норм відповідно до конкретних життєвих ситуацій; через них відбувається індивідуалізація загальних правових правил поведінки.
правоохоронна діяльність, предметом якої є ті юридичні питання, що пов’язані з можливим або наявним порушенням норм права. Вона спрямована на захист закріплених в нормах права суспільних відносин від усяких посягань, відновлення правового стану у разі нанесення шкоди суб’єктам права, інтересам суспільства, правопорядку;
контрольно-наглядова діяльність — здійснення дій по нагляду за відповідністю закону змісту правових актів, їх приписів, а також додержанням, виконанням та застосуванням норм права суб’єктами суспільних відносин;
інтерпретаційно-правова форма — діяльність уповноважених на те державою суб’єктів права по офіційному тлумаченню чинних норм права, результатом чого є видання спеціального інтерпретаційного акта;
засновницька (установча) діяльність — сукупність юридично значущих дій, спрямованих на створення, формування, перебудову державних органів, їх структурних підрозділів та державних установ.
Від правових форм слід відрізняти фактичні (організаційні) форми реалізації функції держави. Вони уявляють собою такі фактичні дії, які спрямовані на сприяння реалізації функцій держави. Це:
організаційно-господарська діяльність — сукупність поточних господарських, оперативно-технічних дій по матеріальному забезпеченню виконання різних функцій держави (економічне обґрунтування, оперативно-ревізійна діяльність, бухгалтерський облік, статистика, організація постачання, і т. ін.);
організаційно-регламентаційна діяльність — здійснення оперативної поточної організаційної роботи по вирішенню тих чи інших конкретно-політичних завдань, техніко-організаційному забезпеченню функціонування різних ланок державного механізму.
При здійсненні своїх функцій держава використовує також різноманітні методи: законності, примусу та інші.
Метод законності, як один із найуніверсальніших методів державного керівництва суспільством, виражається в організації суспільних відносин шляхом видання і неухильного здійснення правових законів, інших правових актів. Метод законності призваний виконувати функцію гаранта від можливих проявів суб’єктивізму, волюнтаризму в діяльності державного механізму, провідника в суспільне життя принципів верховенства права і закону.
Метод інформаційного впливу на суспільство — проведення державою через засоби масової інформації роботи по повідомленню населення про прийняті державні та правові рішення, формуванню суспільної думки, цілеспрямованому регулюванню інформаційних потоків і т. ін.
Метод переконання зводиться до заохочення суб’єктів суспільних відносин до певних дій (поведінки, діяльності), які відповідають їх волі без застосування силового тиску, таким чином забезпечуючи свободу вибору. Переконання в основному здійснюється через такі юридичні засоби, як суб’єктивні права, законні інтереси, пільги і т. ін.
Методи рекомендації і заохочення мають місце тоді, коли держава орієнтує й спонукає суб’єктів суспільних відносин до певного варіанту поведінки, який є бажаним з її точки зору. Використовуючи ці методи держава може досягти значних успіхів у стимулюванні суспільно корисної діяльності.
Метод примусу застосовується при порушенні правових норм, їх невиконанні. Він виражається в схиленні суб’єктів суспільних відносин до певної поведінки за допомогою силового тиску (супроти волі тих, ким управляють), таким чином обмежуючи свободу їх вибору. Примус може здійснюватись через такі юридичні засоби, як міри припинення здійснення правопорушень, покарання тощо.
Крім перелічених держава використовує й інші форми і методи. Однак названі належать до ключових, основоположних.