Форма правління держави

Форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і повноваження вищих органів державної влади; порядок їх утворення і характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади; взаємовідносини між вищими органами влади і населенням і ступінь впливу населення на прийняття державних рішень; тривалість повноважень і характер змінюваності вищих органів влади; способи легітимації державної влади та її підстави. Традиційно в науці розрізняють дві форми правління — монархію і республіку.

Монархія — це форма державного правління, при якій систему вищих органів влади очолює одна особа — монарх. Державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха і передається у спадок представникам правлячої династії. Загальні юридичні ознаки цієї форми державного правління історично склалися протягом тривалого часу. Вони такі:

• безстроковість влади монарха;
• посідання влади за правом крові (спорідненості) й отримання її у спадок;
• монарх є головою держави і здійснює від її імені представництво;
• офіційна непідлеглість влади монарха будь-яким іншим суб’єктам.

Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха, підстав їх виникнення і взаємовідносин монарха з населенням усі монархії поділяються на необмежені і обмежені.

Необмежена монархія — така форма правління, де влада монарха не обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль єдинодержавного правителя. Її різновидом є деспотична монархія — історичний попередник розвиненої необмеженої класичної монархії, її перший етап. Влада монарха-деспота спирається на могутній військово-бюрократичний апарат. Монархії типу східної деспотії характерні для стародавніх держав рабовласницького типу. Головна легітимаційна підстава влади в таких монархіях — обожнювання харизматичного лідера-монарха, наділення його особливими рисами, сакралізація, непорушний авторитет його сили.

Абсолютна монархія характерна для останнього етапу існування феодальних держав, де відбувається політична і економічна централізація влади яка концентрується в руках монарха. Його влада не є необмеженою, поділ влади не здійснено, а станово-представницькі установи є фактично безправними.

В обмежених монархіях (різновиди: станово-представницька і конституційна) влада монарха обмежена повноваженнями інших державних органів, що може закріплюватися в конституціях.

Станово-представницька монархія — форма правління, при якій влада глави держави обмежена станово-представницькими органами (наприклад, Земськими Соборами в Росії). Такі монархії характерні для феодальної держави.

Конституційні монархії поділяються на два підвиди: дуалістичні і парламентські.

Дуалістична монархія (перехідний тип монархії) характеризується такими ознаками: формальна належність законодавчої влади парламенту; здійснення монархом функцій глави виконавчої влади; право монарха формувати уряд, відповідальний перед ним; право накладення абсолютного вето на закони парламенту; право монарха видавати укази, що мають силу закону. Дуалістичні монархії характерні для держав Близького Сходу і в ХХ столітті. В історії становлення конституційних монархій відомі періоди дуалізму в перебігу становлення конституційної буржуазної державності в європейських державах (Англія ХYII століття). Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від феодальних відносин і абсолютизму до капіталізму і є відбиттям спроби монархії примирити інтереси феодалів і буржуазії.

Парламентська монархія має такі ознаки: монарх лише формально зберігає функції глави держави і має виключно представницькі повноваження; законодавча влада належить парламенту, виконавча — урядові, який формується парламентом і повністю йому підзвітний; монарх позбавлений права самостійно здійснювати функції глави держави; всі акти, які видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалені міністрами (так званий інститут контрасігнатури).

Монархії парламентського типу характерні для багатьох держав Європи (Англії, Швеції, Данії, Іспанії та ін.).

Республіка — форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються громадянами-виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) установами.

Основні юридичні ознаки республіки:

• влада вищих органів обмежена строком, закріпленим у конституційних законах;
• виборність і періодична змінюваність складу вищого органу законодавчої влади та глави держави (президента);
• відповідальність глави держави;
• верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

Республіканське правління в сучасному світі поділяється на парламентські, президентські та змішані республіки.

До основних ознак парламентських республік належать:

· формальне верховенство парламенту, перед яким уряд несе відповідальність за свою політичну діяльність;

· вибори до парламенту одночасно передбачають питання формування ним уряду;

· уряд формується парламентом (головним чином з числа депутатів парламенту, які належать до правлячої партії або партійної коаліції, яка отримала більшість депутатських місць);

· виконавча влада існує окремо від президента: на нього покладені номінальні представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем’єр-міністру, канцлеру тощо);

· уряд користується підтримкою парламентської більшості і відповідає перед парламентом, який може відправити уряд у відставку і сформувати новий;

· розвинена багатопартійна система, що виключає концентрацію влади в руках парламенту;

· особливості виборів президента: він може обиратися парламентом за правилами парламентської процедури (наприклад, у країнах Східної Європи — Албанії, Угорщині, Чехії, Словакії, Югославії) і нести відповідальність згідно з конституціями перед парламентом; крім того, у парламентських республіках президент може обиратися двома шляхами: парламентом за участю представників адміністративно-територіальних (автономних) одиниць і спеціально створеним органом, який складається з парламентарів та представників суб’єктів федерації.

Позитивні якості парламентських республік звичайно вбачають у їх здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати політичному процесу певної гнучкості. Недоліки пов’язуються з нестабільністю виконавчої влади, що виражається в частих урядових кризах при умові відсутності стабільної правлячої більшості в парламенті.

Президентська республіка. Її основні ознаки й особливості:

· президент об’єднує повноваження глави держави і глави уряду (виконавчої влади);

· позапарламентський метод обрання президента: він обирається шляхом загальних виборів;

· позапарламентський спосіб формування уряду (його очолює або призначає президент);

· відсутність інституту парламентської відповідальності уряду (він несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом). У зв’язку з цим парламент (наприклад, Конгрес США) не має права відкликання уряду: можливий навіть протилежний партійний склад парламенту й уряду;

• президент не має права розпустити парламент і призначити нові вибори;
• президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшістю голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів).
• іноді в законодавстві передбачається можливість введення прямого президентського правління з метою підтримання стабільності.

Однак цей тип республік має і недоліки (президент не залежить від вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності перед ним; часто виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом).

Напівпрезидентська республіка. Республіки не завжди відповідають ознакам їх “чистих” парламентських і президентських форм. Можуть бути створені й інші моделі республіканського правління, що поєднують у собі ознаки як парламентських, так і президентських республік. Головним показником при цьому стає співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту в механізмі формування уряду. Специфіка цього механізму і дозволяє вирізнити вид президентсько-парламентської республіки. Тут президент відіграє більш важливу роль, аніж у парламентській республіці: він обирається прямими виборами, істотно впливає на формування уряду, призначення на ключові посади. Однак уряд, з одного боку, залежний від президента, а з другого — відповідальний перед парламентом, може бути замінений президентом (наприклад, Веймарська республіка або П’ята французька республіка) і, навпаки, не може бути відкликаний ним (наприклад, у Швейцарії).

Співвідношення повноважень вищих органів влади може бути різним:

• президент пропонує кандидатуру глави і членів уряду, а парламент призначає їх (наприклад, у Польщі, Фінляндії);
• глава держави пропонує кандидатури членів уряду, парламент схвалює їх і глава держави їх призначає (наприклад, у ФРН);
• глава держави призначає главу і членів уряду, а парламент схвалює (наприклад, у Греції, Італії).

В Україні парламент дає згоду на призначення президентом прем’єр-міністра (ст. 85 п. 12, ст. 106 п. 9 Конституції України). Щодо складу українського уряду, то згідно зі ст. 106 п. 10 Конституції України Президент України призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів України.