Психологическое содержание геронтогенеза

Особа|особистість| є сукупність трьох її основних складових: біогенетичних завдатків, дії соціальних чинників|факторів| і її психосоціального| ядра - “Я”.

Унікальність кожної людини виявляється вже на біологічному рівні. Кожна людина біологічно неповторювана. Проте|однак| справжній сенс|зміст| унікальності зв'язаний не стільки із|із| зовнішнім виглядом людини, скільки з|із| його внутрішнім духовним світом. У кожній особі|особистості| є щось унікальне, що пов'язане по-перше із спадковими|спадкоємними| особливостями, а по-друге з|із| умовами середовища|середи| в якій вона виростає. Спадкові|спадкоємні| особливості, умови середовища|середи| і діяльність особи|особистості| створюють неповторний особовий досвід|дослід| – все це разом і формує соціально психологічну унікальність особи|особистості|.

2. З іншого боку, людина – соціальна істота. Людина володіє якісними позабіологічними| утвореннями, які формують соціальну характеристику людини. До них відносять: праця, мислення, свідомість, емоції, воля.

3. На прояв|вияв| багатьох біологічних параметрів можуть впливати і соціальні параметри, наприклад, тривалість| життя.

4. Включеність людини відразу в 2 світи – в світ суспільства|товариства| і в світ органічної природи – породжує немало проблем, що стосуються як актуального існування людей, так і пов'язаних з поясненням самої природи людини.

5. В ході дискусії про співвідношення біологічного і соціального в людині висловлюється широкий спектр думок, що міститься між 2 полюсами:

- Концепціями людини, які прийнято називати натуралістичними, або біологізаторськими, прихильники яких абсолютизують роль природних, біологічних початків в людині (наприклад, расизм: у головному природа людини визначається расовою приналежністю, соціал-дарвінізм: спроба пояснити явища соціального життя, спираючись на учення Дарвіна)

- Соціологізаторськими концепціями, в яких людина представлена всього лише як зліпок із соціальних стосунків, їх пасивне породження (марксизм).

2.

Поняття "людина" є родо­вим поняттям, що відображає риси, притаманні усьому людському роду: загальносоціальні, природні, психічні, біологічні.

Людина, як носій спільних якостей людського роду, народжується індивідом,це окрема людина. Особою вона не народжується, а формується в процесі діяльності, спілкування у суспіль­стві. Особа|особистість| є завжди суспільно розвинена людина, суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків; зосере­дження всіх якостей людини. Особисті якості людини у такому разі|в такому разі| є похідні від її соціального способу життя і | розуму.

Особа завжди має свою індивідуальність, тобто свої непов­торні специфічні якості, які відрізняють її від інших.Це наслідок, з одного боку, біологічної своєрідності організму, а з іншого — специфічних особливостей суспільного розвитку певного індивіда.

Поняття "особистість" охоплює сукупність усіх соціальних ролей людини, всіх суспільних відносин, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов'язку, моральних норм.

ОЗНАКИ ОСОБИСТОСТІ

- Це людська особа, що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги.

- Вона – продукт соціалізації.

- Здатна відповідати за свої вчинки

- Контролює свою поведінку.

- Самостійна у своїх вчинках.

Формування особистості відбувається упродовж усього її життя в процесі соціалізації — процесу засвоєння індивідом знань, норм, цінностей суспільства внаслідок виховання, навчання і самоосвіти.

Вона здійснюється під впливом усіх суспільних умов життя людини. Її осно­ва — спілкування і діяльність індивіда у сім'ї, школі, трудовому колекти­ві, різних неформальних групах. Найважливішими формами соціалізації є:

—звичаї та традиції — норми і способи поведінки людей, соціальних груп, що склалися в суспільстві історично;

—державно-правові норми — правила поведінки загального характе­ру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, які встановлюються та охороняються державою;

—мова — засіб спілкування, мислення і висловлювання людиною думки чи почуття, а також управління людською поведінкою.

4. Визначальним моментом на життєвому шляху людини є сенс (тобто смислове значення) життя. Сенс людського життя — це розуміння людиною змісту і спрямованості власного життя, свого місця у світі, а також призначення людини і людства. Усвідомлення сенсу життя як головної його цінності має історичний характер. Кожна епоха тією чи іншою мірою впливала на визначення сенсу людського життя.

Людина сама визначає сенс свого життя і бачить його по-різному: кохання, самовдосконалення, пізнання, пере­творення світу, служіння Богу тощо. Цей вибір залежить від розуміння життя людиною, від її особистих задатків, нахилів, здібностей, покликання.

Потреби суспільства, з одного боку, і наше власне покликання — з іншого, — те головне, чим зумовлений і в реалізації чого полягає сенс нашого життя.