Тема 12. Філософська концепція людини.
План.
1. Сутність людини.
2. Філософський зміст понять „індивід", „індивідуальність", „особистість".
3. Роль особистості в історії. (сам.)
4. Сенс життя людини. Проблема людського щастя.
1.Сутність людини — це провідна її риса, властивість, котра вважається специфічно людською. Питання про сутність людини сьогодні залишається дискусійним.
Розуміння сутності людини є різним і залежить від того, що вважається переважаючим.
Сутність людини складають сутності різного порядку: 1) природність (тілесність),
2) діяльність, 3) суспільність, 4) свідомість, 5) духовність і наявність душі.
Þ Людина - душевновизначена природно-соціальна істота.
Людина —є суперечливою єдністю природного і соціального, тілесного і духовного, вродженого та набутого за життя.
Особа|особистість| є сукупність трьох її основних складових: біогенетичних завдатків, дії соціальних чинників|факторів| і її психосоціального| ядра - “Я”.
Унікальність кожної людини виявляється вже на біологічному рівні. Кожна людина біологічно неповторювана. Проте|однак| справжній сенс|зміст| унікальності зв'язаний не стільки із|із| зовнішнім виглядом людини, скільки з|із| його внутрішнім духовним світом. У кожній особі|особистості| є щось унікальне, що пов'язане по-перше із спадковими|спадкоємними| особливостями, а по-друге з|із| умовами середовища|середи| в якій вона виростає. Спадкові|спадкоємні| особливості, умови середовища|середи| і діяльність особи|особистості| створюють неповторний особовий досвід|дослід| – все це разом і формує соціально психологічну унікальність особи|особистості|.
| Природне - характеристика людини як природної істоти, розвиток якої відбувається у тісному зв'язку з процесами в природному світі Землі та в Космосі |
Людина - частина|частка| природи і вона характеризується рядом|лавою| біологічних ознак.
а) Анатомічні особливості як біологічного виду|виду|:
· Пряма хода: дозволяє людині охоплювати поглядом навколишнє оточення, звільняє|визволяє| передні кінцівки|скінченності|.
· Чіпкі|причіпливі| руки дозволяють виконувати складні і тонкі функції.
· Погляд, що дозволяє бачити в 3-х вимірах|вимірах|.
· Великий мозок і складна нервова система
· Складний механізм голосових зв'язок|в'язок|, будова|споруда| гортані, губ, спосіб мовлення|промови|, мова.
· Тривала залежність дітей від батьків.
· Пластичність природжених|уроджених| імпульсів і потреб, можливість|спроможність| пристосування потреб до засобів|коштів| їх задоволення.
· Людина – біологічна істота. Між людиною і вищою твариною суттєвої різниці немає.
|
| Тілесне – сукупність загальних і суттєвих ознак і властивостей людей як виду живих істот. |
| Людина, на відміну від тварин, має такі біологічні структури, які служать матеріальними передумовами для розвитку чисто людських особливостей: виникають органи, що дозволяють людині працювати|працювати| (рука, мозок і пряма хода) · Особливості людського організму: прямоходіння, розвиток рук, стереоскопічний зір, великий мозок з глибокими звивинами. · Ці особливості передаються спадково. Відбувається реалізація людиною певної генетичної програми і відтворення ознак, переданих її батьками. Це прояв спадковості — властивості організмів повторювати з покоління в покоління подібні ознаки. |
| Соціальне – належність людини до суспільства і причетність до його життя |
| · В суспільстві здатності перетворюються на здібності — індивідуально-психічні особливості людини, які є умовою успішного оволодіння нею певною діяльністю та її виконання. Це зале-жить від власних зусиль людини, її самовдосконалення.Це є проявоммінливості— здатності змінювати спадкові задатки та проявляти їх в процесі розвитку організмів, у взаємодії з навколишнім середовищем. Þ Набуття людиною нових ознак, які сприяють її розвитку. Розвиток людини відбувається у результаті поєднання дії спадковості та мінливості. · Суспільство здатне змінити характер природних потреб людини, регламентувати їх певними правилами, звичаями. · Суспільство формує у людини особливі соціально-культурні потреби (у житлі, комфорті, творчості, свободі). · Соціальне породжує духовність. |
| Духовне – прояви здатності людини до творення культури та самої себе |
| · Духовність людини — це уміння творчо удосконалювати світ, зробити його кращим. · Ознакою духовності людини є переважання духовних потреб над матеріальними. · Духовне дає можливість людині творити власний внутрішній світ, відмінний від навколишньої дійсності · Духовно розвинена людина — така, що усвідомлює саму себе і може керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення суспільно значущих цілей, це людина, внутрішнім регулятором поведінки якої є совість. · Якщо у свідомості людини знаходять відображення лише найелементарніші потреби, якщо почуття й емоції примітивні, а поняття не розвинені, то це свідчить про її бездуховність. |
| Þ Як продукт тривалого біологічного і соціального розвитку (антропосоціогенезу) людина містить у собі не лише соціальні надбання, а й тваринні начала (китайська мудрість: "не все людське є у звірові, але все звіряче є в людині...") |
2. З іншого боку, людина – соціальна істота. Людина володіє якісними позабіологічними| утвореннями, які формують соціальну характеристику людини. До них відносять: праця, мислення, свідомість, емоції, воля.
3. На прояв|вияв| багатьох біологічних параметрів можуть впливати і соціальні параметри, наприклад, тривалість| життя.
4. Включеність людини відразу в 2 світи – в світ суспільства|товариства| і в світ органічної природи – породжує немало проблем, що стосуються як актуального існування людей, так і пов'язаних з поясненням самої природи людини.
5. В ході дискусії про співвідношення біологічного і соціального в людині висловлюється широкий спектр думок, що міститься між 2 полюсами:
- Концепціями людини, які прийнято називати натуралістичними, або біологізаторськими, прихильники яких абсолютизують роль природних, біологічних початків в людині (наприклад, расизм: у головному природа людини визначається расовою приналежністю, соціал-дарвінізм: спроба пояснити явища соціального життя, спираючись на учення Дарвіна)
- Соціологізаторськими концепціями, в яких людина представлена всього лише як зліпок із соціальних стосунків, їх пасивне породження (марксизм).
2.
Поняття "людина" є родовим поняттям, що відображає риси, притаманні усьому людському роду: загальносоціальні, природні, психічні, біологічні.
Людина, як носій спільних якостей людського роду, народжується індивідом,це окрема людина. Особою вона не народжується, а формується в процесі діяльності, спілкування у суспільстві. Особа|особистість| є завжди суспільно розвинена людина, суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків; зосередження всіх якостей людини. Особисті якості людини у такому разі|в такому разі| є похідні від її соціального способу життя і | розуму.
Особа завжди має свою індивідуальність, тобто свої неповторні специфічні якості, які відрізняють її від інших.Це наслідок, з одного боку, біологічної своєрідності організму, а з іншого — специфічних особливостей суспільного розвитку певного індивіда.
Поняття "особистість" охоплює сукупність усіх соціальних ролей людини, всіх суспільних відносин, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов'язку, моральних норм.
ОЗНАКИ ОСОБИСТОСТІ
- Це людська особа, що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги.
- Вона – продукт соціалізації.
- Здатна відповідати за свої вчинки
- Контролює свою поведінку.
- Самостійна у своїх вчинках.
| Людина | —► | Особлива розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот; вид живих істот, що посідає певне місце в сукупності живих організмів |
| Індивід | —► | Одиничний представник роду і стоїть в ряду таких понять: рід — вид — індивід |
| Особа | —► | Суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків; зосередження всіх якостей людини |
| Особистість | —► | Людська особа, що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги |
| Індивідуальність | —► | Особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповтор-ності розуміє, що дещо в цьому житті може зробити лише вона, і прагне це реалізувати |
Формування особистості відбувається упродовж усього її життя в процесі соціалізації — процесу засвоєння індивідом знань, норм, цінностей суспільства внаслідок виховання, навчання і самоосвіти.
Вона здійснюється під впливом усіх суспільних умов життя людини. Її основа — спілкування і діяльність індивіда у сім'ї, школі, трудовому колективі, різних неформальних групах. Найважливішими формами соціалізації є:
—звичаї та традиції — норми і способи поведінки людей, соціальних груп, що склалися в суспільстві історично;
—державно-правові норми — правила поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, які встановлюються та охороняються державою;
—мова — засіб спілкування, мислення і висловлювання людиною думки чи почуття, а також управління людською поведінкою.
4. Визначальним моментом на життєвому шляху людини є сенс (тобто смислове значення) життя. Сенс людського життя — це розуміння людиною змісту і спрямованості власного життя, свого місця у світі, а також призначення людини і людства. Усвідомлення сенсу життя як головної його цінності має історичний характер. Кожна епоха тією чи іншою мірою впливала на визначення сенсу людського життя.
Людина сама визначає сенс свого життя і бачить його по-різному: кохання, самовдосконалення, пізнання, перетворення світу, служіння Богу тощо. Цей вибір залежить від розуміння життя людиною, від її особистих задатків, нахилів, здібностей, покликання.