Множинність мотивів злочину - це наслідок розвитку складових компонентів їхньої структури, а також самих мотивів. Якщо у первісному суспільстві й траплялися вчинки, які б у наш час визнавалися злочинами, то їхні мотиви в основному зводилися до елементарних потреб. У сучасного злочинного елемента вельми широкий перелік як мотивів, так і способів їх реалізації. Причому майбутнє відкриває неосяжний простір для виникнення і розповсюдження у злочинців різноманітних мотивів, оскільки очевидно, що злочинність на планеті не буде, на жаль, знищена у найближчі десятиліття.
Тому перед юридичною наукою, насамперед перед кримінальним правом і кримінологією, постає нелегке, але дуже важливе завдання щодо розроблення класифікації мотивів злочину, об'єднання їх у певні групи і види. Результативність цього процесу безпосередньо залежить від того, наскільки враховуватимуться дані у галузі психології, оскільки завданням психологічної науки є знайти підставу хоча б для найзагальнішої класифікації мотивів, а також, наскільки класифікація мотивів злочину відповідатиме специфіці певної галузі права [93, С. 36].
Крім теоретико-пізнавального значення класифікація мотивів злочинів повинна мати і практичний зміст, що полягає у можливості конкретизації причин окремих злочинів, точнішого визначення суспільної небезпеки вчиненого діяння та суспільної небезпеки особи винного, призначення
відповідного покарання та встановлення заходів щодо виправлення і перевиховання засуджених, а також розв'язання питання щодо необхідності внесення мотивів у диспозиції окремих статей КК України як обов'язкових і кваліфікуючих ознак певних складів злочинів.
В юридичній літературі є різні підходи до класифікації мотивів злочинів. Залежно від мети вивчення мотивів вона може бути різною: кримінально-правовою, кримінологічною, криміналістичною, пенітенціарною тощо. Проте у переважній більшості випадків класифікація мотивів злочинів розвивалась у трьох напрямах: психологічному, кримінально-правовому і кримінологічному. Ще у 20-і роки нашого століття Г. С. Фельдштейн розробив класифікацію мотивів, що передбачала: мотиви крайньої потреби (дії, вчинені внаслідок стану голоду, потреби, погрози, примушення, необхідної оборони, крайньої необхідності); мотиви необізнаності і помилки; мотиви насолоди; статеві спонукання; прагнення отримати задоволення нематеріального порядку; мотиви злоби і помсти, люті, ревнощів, корисливості; мотиви альтруїзму [94, С. 56-63].
З цього випливає, що автором подано перелік найпоширеніших у судовій практиці мотивів злочинів, однак зроблено було це поза їх морально-правовою оцінкою і за відсутності критеріїв розподілу. Через це дана класифікація не мала практичного значення. До того ж вчений необґрунто-вано відносив до мотивів злочину певні почуття і обставини (наприклад, гнів або необізнаність і помилку), оскільки вони належать до характеристики загальнопсихологічного стану особи, а не пояснюють чому суб'єкт чинить саме так, а не інакше.
Іншу класифікацію запропонував А. О. Герцензон, який поділяв усі мотиви злочинів на три групи: контрреволюційні; низькі; зумовлені несталістю і недисциплінованістю [95, С. 343]. На нашу думку, така класифікація має загальний характер, тим паче, що вчений не намагався розкрити зміст мотивів злочину. У наукових поглядах тих часів важко було і чітко розмежувати першу групу мотивів та другу. Але слушне зауваження автора про те, що класифікація мотивів злочину повинна грунтуватися на морально-правовій оцінці, є, на наш погляд, правильним.
Б. В. Харазишвілі вважає, що всі мотиви злочинів мають поділятись на дві групи: а) пов'язані з ідейними впливами (ідейно-політичні, релігійні тощо) і б) мотиви предметного характеру (особисті, пов'язані з настроями, афективні тощо) [32, С. 58]. Ця класифікація стосується насамперед мотивів взагалі, а не мотивів злочину, тому вона має невелике практичне значення. І навіть з огляду філософії, соціології і загальної психології, така класифікація викликає заперечення [96, С. 154].
І. М. Даньшиним мотиви класифікувалися з урахуванням мети і характеру злочинних дій на: мотиви вбивства, спекуляції та інших злочинів [97, С. 70]. П. С. Дагель розрізняв три групи мотивів злочинів: 1) суспільне небезпечні (низькі); 2) суспільне нейтральні мотиви (образа у зв'язку з неправильною поведінкою потерпілого; сором; жалощі; співчуття тощо); 3) суспільне корисні мотиви. Мотиви першої групи впливають на кваліфікацію злочинів і призначення покарання, мотиви другої групи не впливають, а мотиви третьої — тільки пом'якшують відповідальність [82, С. 272].
Вдосконалюючи вищезазначену систему, Б. С. Волков запропонував розбити мотиви злочинів на такі групи: 1) мотиви класового, ідейно-політичного характеру; 2) низькі мотиви, що є різними формами вияву егоїзму; 3) мотиви, позбавлені низького змісту [37, С. 38]. Цей автор справедливо підкреслював, що необхідно враховувати, чи з'явилися спонукальні прагнення випадково, чи вони безпосередньо пов'язані з особливостями людини, входять до її структури [37, С. 39]. У зв'язку з цим він виділяв мотиви сталі (ревнощі, корисливість, заздрощі, деякі види помсти тощо) і ситуаційні (виникають під впливом зовнішніх обставин, які з'являються незалежно від винного).
С. А. Тарарухін, розподіляючи всі мотиви на дві головні групи (суспільні і особисті), зазначає, що для вивчення злочинної детермінації головне значення мають не об'єкти злочинів, а джерела їх виникнення та їхня соціальна значущість [41, С. 21]. Серед особистісних мотивів він виділив мотиви, породжені потребами та інтересами предметного характеру (відносинами власності, прагненням до здійснення своїх прав тощо), і мотиви, викликані емоціями, почуттями і станами, що не мають предметного змісту. Певним чином автор порушив питання і кримінологічної класифікації мотивів злочину, а тому підкреслював, що багато груп мотивів злочинів різняться між собою за джерелом виникнення і відображають неоднакові рівні соціальної деформації особи. На думку С. А. Тарарухіна, здебільшого мотиви, зумовлені особистісними потребами та інтересами, безпосередньо викликані недоліками морального формування особи, а щодо ситуаційних мотивів, то вони пов'язані головним чином з випадковими несприятливими обставинами [41, С. 24-25].
У літературі є ще й інші класифікації мотивів злочину. Наприклад, В. В. Трухачов виділяє три групи мотивів злочинів: 1) мотиви, що детермінують діяння злочинця на стадії готування до злочину; 2) мотиви, що детермінують діяння злочинця на стадії вчинення злочину; 3) мотиви, що детермінують діяння злочинця на стадії приховування злочину тощо [98, С. 14-15].
Вищенаведені класифікації мотивів злочину загалом торкаються психологічного (Б. В. Харазишвілі), криміналістичного (В. В. Трухачов) і кримінально-правового (всі інші автори) аспектів. На нашу думку, тією класифікацією, що найсуттєвіше відбиває кримінально-правовий підхід до розуміння мотивів (з урахуванням їх первинної психологічної природи), є така, яку запропонував П. С. Дагель. У нашому варіанті вона має такий вигляд: 1) суспільно-негативні (низькі) мотиви злочину - це ті, які завжди, в будь-якому випадку, антисоціальні, негідницькі і засуджуються всім суспільством (корисливі; хуліганські; помсти за правомірну діяльність; національної, расової, релігійної ворожнечі чи розбрату; сексуальні тощо); 2) суспільно-нейтральні мотиви злочину (прагнення задовольнити природні потреби; образа у зв'язку з діями потерпілого або інших осіб; сором; захоплення якимись предметами або діяльністю, що не має низького характеру, тощо); 3) суспільно-позитивні (мотив захисту; бажання допомогти потерпілому; співчуття; бажання виконати службовий наказ чи доручення тощо).
Наведена класифікація мотивів злочину порівняно з іншими має певні позитивні риси: а) не містить ніякого ідеологічного та політичного підтексту чи вказівки на свій «класовий характер», що відповідає сучасним тенденціям в кримінальному праві; б) відбиває законодавче розмежування мотивів злочину (наприклад, в п. З ч. 1 ст. 67 КК України йдеться про такі мотиви злочину, як національна, расова, релігійна ворожнеча або розбрат); в) допомагає при визначенні характеру суспільної небезпеки вчиненого злочину та ступеня суспільної небезпечності особи, а також при здійсненні правильної кваліфікації злочину і призначенні особі відповідного покарання; г) відображає не тільки правову, але й моральну оцінку як злочину, так і особи, яка його вчинила, тощо.
Кримінологічна класифікація мотивів злочинів має сприяти визначенню індивідуальних і соціальних причин злочинів і, у зв'язку з цим, здійсненню профілактичних заходів. Однак, слід зазначити, що на сьогодні не існує такої класифікації мотивів злочинів, яка б цілковито задовольняла усім необхідним вимогам [99, С. 39]. Спроби пов'язати мотив злочину з причинами, що їх викликають, ідуть у різних напрямках і насамперед - це вже відомий розподіл на мотиви сталі (особисті) та ситуаційні. Але внаслідок неузгодженості меж сфер дії настанови (орієнтації) особи і ситуації така систематизація поки що не має значних науково-практичних перспектив. За суттю майже кожний злочин вчиняється під впливом внутрішніх (особи) і зовнішніх (ситуації) обставин. На цьому ґрунті розподіляти мотиви на дві групи можна лише щодо конкретних видів злочинів і осіб, які їх вчинили.
Зробивши змістовний аналіз мотивів злочинів неповнолітніх у зв'язку з причинами та умовами, що їм сприяли (на базі 600 кримінальних справ), Н. О. Дрьомова показала, що підґрунтям більшості мотивів злочинів є деформована потреба особи, що склалася під негативним впливом мікро-середовища, при цьому для підлітків є властивою значна кількість «ситуативних» мотивів (наприклад, навіть мотиви крадіжок і розкрадань не зводилися до корисливості, а включали наслідування моді, захоплення річчю, потребу у самоствердженні тощо) [100, С. 19].
Значний поступ у кримінологічному аналізі мотивів та їх класифікації зробив К. Є. Ігошев, який на підставі великого емпіричного матеріалу (було вивчено понад 4 тисячі осіб -неповнолітніх правопорушників) показав, що структура мотивів неповнолітніх містить такі види: «хотів здаватися сміливим, здобути авторитет товаришів» (23,7% всіх вивчених осіб); «просто так; не думав, що робив» (21%); жадібність, прагнення здобути матеріальні блага (11,2%); наслідування товаришам, старшим (10,3%); байдикування, небажання вчитися (4%); образа, злоба, помста (2,2%); прагнення пригод, чогось надзвичайного (2,1%); вплив старших, раніше судимих осіб (2,1%) тощо [39, С. 114-115].
Кримінологічним дослідженням мотивів злочинів дорослих осіб займався В. В. Лунєєв, який виділив шість груп мотивів: 1) політичні; 2) корисливі; 3) насильницько-егоїстичні; 4) анархістсько-індивідуалістичні; 5) легковажно-безвідповідальні; 6) боязливо-малодушні [101, С. 52]. В одному з підручників з кримінології виділено чотири групи мотивів злочинів: а) суспільно-політичні; б) соціально-економічні; в) насильницько-егоїстичні і г) легковажно-безвідповідальні [102, С. 289]. В юридичній літературі називаються і такі групи мотивів злочину: побутові та особисті, адаптивні та деструктивні і навіть усвідомлені та неусвідомлені [103, С. 71-78].
Всі вищеперелічені кримінологічні класифікації мотивів злочинів мають, на нашу думку, право на існування, однак це не усуває появи нових. Виходячи з цього, пропонуємо власну класифікацію мотивів злочинів, залежно від певних вихідних критеріїв. Нами виділено шість груп мотивів злочинів у кримінологічному плані [104, С. 130].
Група мотивів злочинів, пов'язана з найважливішими сферами суспільства за критерієм їх змісту: 1) ідейні (пов'язані зі світоглядом особи); 2) політичні (пов'язані з позицією особи у ставленні до політики, як зовнішньої так і внутрішньої); 3) релігійні (пов'язані з належністю особи до тієї чи іншої конфесії); 4) націоналістичні (пов'язані з крайньою формою у ставленні особи до інших націй і народів) тощо.
За часом виявлення у злочинах можуть бути виділені: 1) мотиви постійного виявлення; 2) мотиви тривалого виявлення; 3) мотиви короткочасного виявлення. Перші виявляються протягом майже всього життя особи і мають своє втілення, як правило, в злочинній діяльності; інші - протягом багатьох років, проте до чи після цього періоду виявляються інші мотиви; треті - протягом обмеженого часового інтервалу (можуть мати місце при вчиненні особою навіть одного злочину).
За силою вияву (тобто за показником виразності непереборного бажання особи вчинити злочин) мотиви злочину бувають: 1) сильні (мають особливо впливовий характер на поведінку особи); 2) помірні (мають середню силу впливу); 3) слабкі (впливають на поведінку особи незначним чином).
За мірою сталості (тобто за наявністю у всіх інших видах поведінки особи та збереженням у складних умовах існування) мотиви злочину є: 1) сильноусталеними; 2) сере дньоусталеними; 3) слабоусталеними.
За безпосереднім виявом у злочині мотиви бувають: 1) реальні або актуальні (фактично спонукають особу до злочину); 2) потенційні (які сформувалися у особи, але не виявились при вчиненні злочину).
До цієї групи подібні мотиви злочинів за мірою їх домінування: 1) домінуючі (основні); 2) факультативні (додаткові).
Наведена і запропонована нами кримінально-правова та кримінологічна класифікація мотивів злочинів може бути врахована в теорії і на практиці, оскільки має ширшу сферу застосування і враховує сучасні тенденції зміни мотивів у психології злочинців.