Система управління - кібернетичний підхід

Кібернетика - наука про загальні закономірності процесів управління та передачі інформації в технічних, біологічних та соціальних системах. Вона порівняно молода. Її засновником є американський математик Н. Вінер (1894-1964), що випустив в 1948 році книгу "Кібернетика, або управління їх зв'язок в тварині і машині". Свою назву нова наука отримала від давньогрецького слова "кібернетес", що в перекладі означає "керуючий", "керманич", "керманич". Вона виникла на стику математики, теорії інформації, техніки й нейрофізіології, її цікавив широкий клас як живих, так і неживих систем.

Основні поняття кібернетики: управління, керуюча система, керована система, організація, зворотній зв'язок, алгоритм, модель, оптимізація, сигнал та ін

Поділ систем на керуючі і керовані служить атрибутом кібернетичного
підходу. Він полягає також в обґрунтуванні інформаційної сутності управління, універсальність законів управління в системах різної природи, виявленні та організації механізмів зворотного зв'язку в системах управління, оптимізації поведінки системи на основі зворотних зв'язків і відповідно до заздалегідь визначеними цілями.

Для систем будь-якої природи поняття "управління" можна визначити наступним чином: управління - це вплив на об'єкт, обраний на підставі наявної для цього інформації з безлічі можливих впливів, поліпшує його функціонування чи розвиток. У керованих систем завжди існує деякий безліч можливих змін, з якого виробляється вибір кращого зміни. Якщо у системи немає вибору, то не може бути й мови про управління.

Є суттєва різниця між роботою дачника, що орудує лопатою, і маніпуляціями регулювальника - "гібедедешніка" на перехресті вулиць. Перший робить на знаряддя силовий вплив, другий - управляє рухом автомобілів. Управління - це виклик змін у системі або переклад системи з одного стану в інший відповідно до об'єктивно існуючої або обраною метою.

Управляти - це і передбачати ті зміни, які відбудуться в системі після подачі керуючого впливу (сигналу, що несе інформацію). Будь-яка система управління розглядається як єдність керуючої системи (суб'єкта управління) і керованої системи - об'єкта управління. Управління системою чи об'єктом завжди відбувається в якійсь зовнішньому середовищі. Поведінка будь керованої системи завжди вивчається з урахуванням її зв'язків з навколишнім середовищем. Оскільки всі об'єкти, явища і процеси взаємозалежні і впливають один на одного, то, виділяючи будь-який об'єкт, необхідно враховувати вплив середовища на цей об'єкт і навпаки. Властивістю керованості може володіти не будь-яка система. Необхідною умовою наявності в системі хоча б потенційних можливостей управління є її організованість.

Якщо ґрунтуватися на факторах зворотного зв'язку, одному з основних атрибутів кібернетичного підходу, всі досліджувані в менеджменті методи управління можна розділити на детермінований, програмно-цільовий та ціннісно-орієнтований методи.

 

Рис. 1 Детермінований метод

 

Використання детермінованого методу (рис. 1) стосовно організації
передбачає насамперед постановку мети. На основі цього розробляється програма дій, а потім створюється механізм реалізації наміченої програми з подальшою оцінкою отриманих результатів.

У цій схемі зворотній зв'язок забезпечує сувору відповідність поведінки системи розробленою програмою. Призначення зворотного зв'язку - виявити відхилення об'єкта управління для приведення його в стан, передбачене планом. При використанні детермінованого методу управління план виступає в якості міри оцінки (критерію) результатів функціонування системи, а зворотний зв'язок забезпечує умови впливу на виконавча ланка в разі відхилення від програми.

Придатність методу - його простота і ефективність в умовах незмінного стану зовнішнього середовища. Область застосування методу в менеджменті: організації бюрократичного типу.

До недоліків методу можна віднести його жорсткість, тобто неможливість перебудови при змінах зовнішнього середовища, здатних призвести до протиріччя між планом і метою функціонування організації.

Більш ефективним в умовах мінливості зовнішнього середовища є програмно-цільовий метод управління. У науково-методичній літературі та на професійному жаргоні господарських керівників словосполучення «програмно-цільовий» давно закріпилося.

Проте слід визнати, що фактичний зміст цього поняття, як правило, зводиться до адресності розподілу ресурсів і не відноситься до методології управління.
Одним з перших, хто запропонував розглядати програмно-цільовий метод на основі вивчення факторів зворотних зв'язків (тобто з кібернетичних позицій), був академік М.Моісеев.

Головна відмінність програмно-цільового методу від детермінованого полягає в більш розвиненому механізмі зворотного зв'язку, що забезпечує не тільки коригування поведінки системи, але і коригування самої програми в інтересах досягнення мети.

Слід підкреслити, що мова йде не про довільній коректування програми, коли лише фіксується ситуація, що склалася, а про коректування, що забезпечує досягнення мети оптимальним чином при постійно мінливих зовнішніх умовах і з урахуванням непередбачених внутрішніх змін.

Головним критерієм при використанні програмно-цільового методу є мета, а не план, як при використанні детермінованого методу. Розглянемо структуру програмно-цільового методу (рис. 6).

Рис. 6. Програмно-цільовий метод

 

Порівняно розвинений механізм зворотного зв'язку забезпечує гнучкість управління. Він містить дві петлі зворотного зв'язку. Перша забезпечує коригування поведінки системи при її відхиленні від заданого плану стану та за умови, що план не суперечить цілі. Друга петля призначена для зміни плану, якщо в процесі функціонування організації план буде суперечити її мети. Механізм зворотного зв'язку забезпечує не тільки фіксацію відхилень і формування відповідних керуючих впливів, але й більш складні дії, пов'язані з аналізом обставин, що сприяють виникненню цих відхилень.

Програмно-цільовий метод управління служить кроком вперед у пошуках таких підходів до управління, коли на першому місці стоїть не формальний контроль над виконанням завдання, а створення умов для ефективного функціонування організації.

Розгалуженість і велика глибина зворотних зв'язків утворюють передумови до синергетичним тенденціям в організації, її орієнтацію на саморозвиток. Програмно-цільовий метод управління характерний для організацій органічного типу, поступово що займають в сучасному менеджменті переважне становище порівняно з організаціями бюрократичного типу. Він складніше в реалізації, більш інформаційно
ємний і що передбачає нестандартні організаційні структури. Тим не менш, в
динамічних ринкових умовах саме ці обставини забезпечують ефективність
методу.

Подальшим розвитком уявлень про управління є ціннісно-орієнтований
метод управління (рис. 7).

Рис. 7. Ціннісно-орієнтований метод

 

При використанні цього методу механізм зворотного зв'язку містить три петлі,забезпечують коригування поведінки системи управління відповідно до розробленою програмою, її коригування на основі поставленої мети і зміна.Таким чином, метод допускає зміни не тільки плану, але і цілі. Хоча мета і є внутрішнім спонукає мотивом, все ж визначальним фактором ціле покладання служить система цінностей. Вона являє собою найбільш стійку категорію людських відносин, що сформувалася на основі довгого досвіду практичної та інтелектуальної діяльності. Система цінностей одночасно виступає і як основа цілепокладання, і як глобальний критерій управління. Ціннісно-орієнтований метод управління включає в себе програмно-цільовий і детермінований методи; як окремий випадок - перехід від детермінованого до програмно-цільового й від програмно-цільового до ціннісно-орієнтованого. Він передбачає не перекреслення попереднього методу, а його якісний розвиток. Внутрішня логіка
цього розвитку обумовлена в даному випадку розвитком механізму зворотного зв'язку й обгрунтування можливостей зміни критеріїв:

план - мета - система цінностей.

Таким чином, ціннісно-орієнтований метод управління стосовно
організаціям можна розглядати як модель узагальненої концепції управління.
Система цінностей з часом змінюється, але пошук абсолютного критерію більш високого рівня, ніж система цінностей, неминуче виводить дослідника за межі науки.

Останнім часом збільшується кількість робіт, що показують, що менеджмент, орієнтований на соціальне або природне середовище, сприяє досягненню ефективності в діяльності організацій.

Це підтверджує актуальність використання ціннісно-орієнтованого методу, який, мабуть, стане визначальним у менеджменті XXI ст.
Управління являє собою свого роду примус, насильство над системою як
частиною середовища, покликане коригувати природний рух, обумовлений
початковими умовами, вихідним станом і обмінними процесами в системі і
системи із зовнішнім середовищем. Результатом стає досягнення мети управління.

При цьому важливо відзначити, що природний рух (саморозвиток) визначається деяким діапазоном ймовірних станів, тому, якщо управління
здійснюється в межах цього діапазону, ми можемо говорити про керований ззовні саморозвитку. Проблеми самоорганізації вивчають у різних наукових дисциплінах, і насамперед у рамках синергетики.