ПЛАНУВАННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ У МЕХАНІЧНОМУ ЦЕХУ

§ 1 Сутність організації обслуговування робочого місця

 

На основі прийнятого розділення й кооперації праці на підприємствах розробляються заходи щодо організації й обслуговування робочих місць.

Процес праці здійснюється в часі й простору. Об'єктом просторового застосування праці є робоче місце - зона, оснащена необхідними технічними засобами, у якій відбувається трудова діяльність виконавця або групи виконавців, що спільно виконують одну роботу або операцію.

Робоче місце є первинною ланкою виробничого процесу, його організаційно-технічною основою. Саме тут відбувається суміщення трьох основних елементів цього процесу: засобів праці, предметів праці і самої праці й досягається головна мета - якісна зміна предмета праці. Отже, від ефективності праці на кожному робочому місці в першу чергу залежать загальні результати праці, як на даному робочому місці, так і на виробничій дільниці, у цеху, на підприємстві в цілому. Ефективність функціонування робочих місць визначається досягнутим рівнем їхньої організації й обслуговування.

Організація робочого місця - це система заходів щодо його спеціалізації, оснащенню необхідними засобами й предметами праці, їхньому розміщенню в певному порядку на робочому місці, зовнішньому оформленню й створенню сприятливих умов праці.

Організація обслуговування робочого місця передбачує забезпечення робочого місця по встановленому регламенту засобами, предметами праці й послугами, необхідними для здійснення трудового процесу.

Основною метою заходів, спрямованих на вдосконалювання організації й обслуговування робочих місць, є створення на кожному з них необхідних умов для своєчасного і якісного виконання виробничих завдань на основі застосування високопродуктивних методів праці, ефективного використання обладнання й фонду робочого часу, найменших фізичних зусиль і забезпечення сприятливих умов і безпеки праці. У цей час ці заходи займають важливе місце в науковій організації праці.

Робочі місця класифікуються по наступних основних ознаках:

· професіям;

· числу виконавців - індивідуальні, колективні (бригадні);

· виду виробництва - основне або допоміжне;

· типу виробництва - масове, серійне, одиничне;

· ступеню спеціалізації - універсальні, спеціалізовані, спеціальні;

· рівню механізації - ручні, механізовані, напівавтоматизовані, автоматизовані;

· кількості основного технологічного обладнання - одне-верстатні, багатоверстатні (або одноагрегатні, багатоагрегатні);

· місцю знаходження - у приміщенні, на відкритому повітрі, на висоті, під землею й ін.;

· числу змін роботи - однозмінні, багатозмінні;

· основній робочій позі - сидячи, стоячи або перемінна поза;

· ступеню рухливості робочих місць - стаціонарні, пересувні.

Залежно від специфіки виробництва можуть застосовуватися додаткові класифікаційні ознаки. На їхній основі складається характеристика конкретного робочого місця на підприємстві.

Раціональна організація робочих місць і їхнього обслуговування залежить від різних факторів: галузі промисловості й виконуваних технологічних процесів, типу виробництва, характеру праці працівника (праця розумова або фізична, важка або легка, різноманітна або монотонна), технічної оснащеності праці, умов праці (сприятливі або несприятливі), рівня кооперації й поділу праці, ступеню рухливості робочих місць і ін. Ці фактори прямо або побічно впливають на спеціалізацію, оснащення й планування робочих місць, на вибір конкретних варіантів організації їхнього обслуговування. Вирішуючи завдання організації визначеного робочого місця, необхідно враховувати ці специфічні особливості виробництва.

На машинобудівних підприємствах організація робочих місць багато в чому визначається застосованою технологією, організацією основних виробничих процесів, а обслуговування в основному залежить від типу виробництва.

Існує кілька методів проектування організації робочих місць: аналітично-дослідницький, аналітично-розрахунковий, розрахунковий. В останні роки широко застосовується організація робочих місць по типових проектах.

При проектуванні організації й обслуговування робочого місця необхідно визначити:

· спеціалізацію робочого місця;

· оснащення робочого місця основним і допоміжним обладнанням, технологічним і організаційним оснащенням, необхідною документацією;

· просторове розміщення всіх елементів робочого місця (планування);

· порядок обслуговування робочого місця.

Розробка цих рішень тісно пов'язана з визначенням змісту й методів праці, вибором робочої пози, форм організації праці для робітника або групи робітників, що обслуговують робоче місце, забезпеченням сприятливих умов праці й т.д.

 

§ 2 Спеціалізація й оснащення робочого місця

 

Вихідним етапом проектування організації робочих місць являється їхня спеціалізація, тобто встановлення раціонального виробничого профілю й закріплення за ними визначеного кола робіт і операцій по ознаці їхньої технологічної однорідності, складності, точності обробки, конфігурації й ін.

Від рівня спеціалізації робочих місць, обумовлених ступенем однорідності виконуваних робіт і операцій, залежить склад застосовуваного основного технологічного обладнання й оснащення.

В умовах вузької спеціалізації робітника робоче місце буде економічно виправдане застосуванням спеціального й, отже, високопродуктивного обладнання або інструментів і оснащення. Вузька спеціалізація робочих місць сприяє вдосконалюванню трудових прийомів, підвищенню виробничих навичок і культури праці, скороченню підготовчо-заключного й допоміжного часу, росту продуктивності обладнання й праці.

Спеціалізація робочих місць можлива при різних видах робіт: індивідуальних і групових, ручних і механізованих, в умовах одиничного, серійного й масового виробництва, при одноверстатному й багатоверстатному обслуговуванні. У ряді випадків доцільна тимчасова спеціалізація робочих місць на виконанні тих або інших видів робіт, особливо в умовах індивідуального й дрібносерійного виробництва - після здійснення того або іншого завдання вони переобладнаються для виконання іншого. У цей час у ряді виробництв умови для тимчасової спеціалізації робочих місць значно розширилися у зв'язку з можливістю встановлювати технологічне обладнання на віброопори замість громіздких бетонних фундаментів.

Здійснюючи заходи щодо підвищення рівня спеціалізації робочих місць, варто враховувати деякі обмежувальні умови, пропоновані сучасною наукою й практикою до ступеня припустимого подолу праці, перевищення якої приведе до монотонності й зниження творчого характеру праці.

Правильне визначення профілю робочого місця і його спеціалізації, кола виконуваних технологічних операцій дозволяє перейти до вибору його оснащення.

Оснащення робочого місця повинне відповідати роботам, які виконуються на ньому із забезпеченням максимальної економії трудових витрат, полегшувати працю робітника, бути зручним і безпечним. Оснащення робочого місця включає основне технологічне й допоміжне обладнання, технологічне й організаційне оснащення, технічну документацію.

Нижче наводиться перелік основних елементів оснащення робочих місць, характерних для більшості промислових підприємств. Ним варто користуватися при визначенні номенклатури оснащення конкретного робочого місця. Разом з тим при виборі оснащення необхідно враховувати реальні можливості його розміщення на робочих місцях, щоб не захаращувати їх і не створювати незручностей у роботі.

 

Таблиця 10.1 Класифікація обладнання й оснащення

Основне технологічне обладнання	Верстати, машини, агрегати, автоматичні лінії, пульти дистанційного керування й т.д.
Допоміжне обладнання	Складальні, зварювальні, іспитові стенди, транспортери (підлогові й підвісні), рольганги й ковзала для переміщення матеріалів і інші засоби транспортування, підйомні пристрої й крани
Технологічне оснащення	Пристосування й інструмент (ріжучий, міряльний і допоміжний)
Організаційне оснащення	Засоби для зберігання й розміщення пристосувань, інструментів, допоміжних матеріалів, запасних частин (робочі столи й верстати, тумбочки, стелажі, приймальні столики, полки, шафи) Виробнича тара для заготовок, напівфабрикатів, відходів і готової продукції (контейнери, ящики, піддони, бокси й т.п.) Виробничі меблі (стільці, крісла, підніжні решітки, підставки, підлокітники, упори й т.п.) Засоби для зберігання й розміщення документації (пюпітри,
	підставки, планшети, кронштейни й т.п.) Засоби сигналізації й зв'язку (звукові, світлові, комбіновані сигнальні пристрої, системи телефонної й радіозв'язку) Засоби освітлення (загального й місцевого) Засоби догляду за обладнанням і робочим місцем (щітки, маслянки, гачки й т.п.) Огороджувальні й запобіжні пристрої (екрани, завіси, окуляри, щітки, респіратори й т.п.), плакати по техніці безпеки Предмети виробничого інтер'єру (підставки для квітів і ін.)

 

Засоби оснащення діляться на елементи оснащення постійного й тимчасового користування. До постійного оснащення відноситься все те, що повинне перебувати на робочому місці постійно, незалежно від характеру виконуваної роботи: верстат або агрегат, стаціонарні підйомно-транспортні пристрої, постійно використовуваний ріжучий і контрольний інструмент, стелажі й ін. Елементи тимчасового оснащення робочого місця - пристосування, інструмент і тара, які призначені для виконання разових робіт. Така класифікація сприяє забезпеченню необхідного порядку на робочому місці.

Спеціальні робочі місця звичайно оснащуються тільки постійним обладнанням, а спеціалізовані і універсальні мають ще й тимчасове оснащення, яке доставляється на робоче місце в міру необхідності.

При виборі різних видів оснащення слід дотримуватися наступних вимог:

1. Основне технологічне й допоміжне обладнання. Обладнання повинне забезпечувати:

· максимальне звільнення робітника від важкої ручної праці;

· застосування раціональних прийомів і методів праці;

· зручність робочої пози в процесі праці;

· безпека роботи й зручність керування;

· безпека й зручність профогляду, ремонту й налагодження;

· сприятливі санітарно-гігієнічні умови праці. Аналогічні вимоги пред'являються й до допоміжного обладнання, до якого відносяться індивідуальні підйомно-транспортні засоби, які використовуються на додаток до загально цехових пристроїв, різні підставки, що служать для тимчасового зберігання або квантування деталей, інструментів і пристосувань. Склад допоміжного обладнання також визначається на основі вивчення трудових і технологічних процесів, які здійснюються на даному робочому місці. Рекомендується ширше застосовувати безприводні транспортні засоби, такі, як рольганги, ковзала й ін., що сприяють росту продуктивності праці при досить незначних витратах на їхнє виготовлення або придбання.

Основне й допоміжне обладнання по конструкції й зовнішньому вигляду повинне відповідати вимогам ергономіки, для того щоб процес праці відбувався з мінімальними витратами фізичної й нервової енергії людини. Основні вимоги полягають у наступному:

· конструкція обладнання повинна забезпечувати зручність його експлуатації й сприяти усуненню зайвих зусиль робітника при виконанні операцій;

· висота розташування органів керування, а для робочих столів, скатів, ковзал і транспортерів (для переміщення предметів праці) - висота робочих поверхонь повинна відповідати оптимальній робочій зоні;

· конструкція й кольорове оформлення обладнання повинні відповідати вимогам технічної естетики.

При недотриманні в конструкціях основного технологічного й допоміжного обладнання деяких з перерахованих умов варто модернізувати обладнання (наприклад, шляхом зміни розташування керуючих пристроїв, форм рукояток і ін.), змінити його кольорове оформлення. При неможливості внесення необхідних змін у конструкцію обладнання його варто заміняти на обладнання, що задовольняє цим вимогам.

2. Вибір технологічного оснащення. Технологічне оснащення робочого місця, його конструктивні особливості повинні відповідати характеру виконуваних робіт і операцій, сприяти досягненню заданої продуктивності праці. Тому вивчається склад і ступінь відповідності застосовуваного технологічного оснащення її призначенню.

Застосовуваний на робочому місці різальний інструмент по своїх якісних характеристиках повинен забезпечувати оптимальне використання технологічних можливостей обладнання. Основною вимогою до ручного робочого інструменту, до міряльного й допоміжного є зручність користування ним, наприклад ручки повинні бути зручними по розміру й формі.

3. Вибір організаційного оснащення. При виборі тари необхідно звернути увагу на її міцність, легкість, зручність швидкого укладання й узяття предметів праці, можливість використання при міжопераційному транспортуванню, для штабельованих і інших видів перевезень підйомно-транспортною технікою. У ряді випадків пред'являються особливі вимоги до забезпечення збереження предметів праці, їхньому розташуванню в тарі (з урахуванням економії рухів), визначенню об'єму, ваги або кількості предметів праці без ліку (мірна тара) і ін.

Для робочих місць, які обслуговуються робітниками переважно в позі сидячи, важливе значення має вибір сидіння. Воно повинне бути стійким, зручним, регулюватися по куту нахилу, висоті, положенню спинки, підлокітників.

При виборі світильників варто виходити з необхідності забезпечення достатньої й рівномірної освітленості, відсутності сліпучого світла.

Організаційне оснащення повинне відповідати вимогам ергономіки, виробничої естетики й техніки безпеки, створювати необхідні зручності на робочому місці. При виборі окремих видів оргоснащення необхідно враховувати конструктивну сполучуваність її елементів.

Одним з важливих елементів оргоснащення є сигнальні пристрої й засоби зв'язку на робочих місцях. Конкретний вид засобів зв'язку й сигнальних пристроїв визначається залежно від складу виконуваних робіт, специфіки робочого місця й усього виробництва в цілому.

Зараз застосовують світлові (сигнальні лампи, світлофори, написи що світяться, табло) і звукові сигнали (дзвінки, сирени, гудки, зумери й ін.), умовні й предметні знаки (прапорці, трафарети, цифри, фігури й т.п.). При виборі виду сигналізації на робочому місці варто керуватися її класифікацією. Звукова сигналізація повинна сприйматися без зайвої напруги слуху, а світлова - не засліплювати працівника. Загальна кількість сигналів не повинно перевищувати тих меж, за яких різко збільшується число випадків їх не сприйняття.

Засобами зв'язку на виробництві є: телефон, радіо, промислове телебачення, різні пристрої й установки для передачі інформації й автоматичного контролю роботи (станції диспетчерського зв'язку й ін.). Наприклад, для звукової передачі інформації можна використовувати станції диспетчерського зв'язку; для пересувних робочих місць, віддалених друг від друга, у деяких випадках доцільно використовувати систему радіовизову. Промислове телебачення застосовується для дистанційного візуального контролю за об'єктами, розташованими у важкодоступних місцях.

Переваги використання уніфікованого оргоснащення полягають у наступному:

· значно скорочується загальна номенклатура конструктивних елементів оргоснащення при одночасному розширенні можливостей комплектування різноманітних видів і типорозмірів оргоснащення;

· складально-розкладальний принцип конструкцій дозволяє оперативно проводити перепланування робочої зони, дільниці або всього цеху відповідно до технологічного процесу, що змінився;

· спрощується розробка планіровок, розміщення й зонування робочих місць із урахуванням діючих норм і правил;

· забезпечується єдність всіх видів оргоснащення;

· знижуються витрати на проектування оргоснащення;

· полегшується організація спеціалізованого й кооперованого виробництва оргоснащення.

4. Документація на робочому місці. Робоче місце забезпечується необхідною довідковою, технічною й обліковою документацією (кресленнями, нормалями, паспортними даними й схемами, що обслуговується, інструкціями для експлуатації й догляду за обладнанням, робочими нарядами, графіками обслуговування, картами організації праці й ін.). Наявність подібної документації є необхідною умовою раціональної організації робочого місця.

Документація повинна бути короткою й вичерпною по змісту, наочною, легко читаємою й зрозумілою для виконавця, а її кількість - мінімальною, але достатньою для забезпечення безперебійної роботи. При необхідності документація може служити посібником для навчання робітника.

Документацію на робочому місці варто підрозділяти на постійну й періодичну. Постійна документація визначається залежно від типу робочого місця. Так, на спеціалізованих робочих місцях до постійної документації відносяться креслення, а в необхідних випадках і технологічні карти. На універсальному робочому місці креслення й технологічна карта, як правило, не входять до складу постійної документації, а надходять періодично разом із заготовкою або деталлю.

Для зберігання й розміщення документації на робочому місці застосовуються планшети й пристрої для кріплення креслень, спеціальні висувні шухляди в тумбочках, верстатах і столах.

 

§ 3 Організація робочих місць

 

Організація робочих місць це матеріальна база, яка забезпечує застосування раціональних методів і прийомів праці. Тому оцінка організації робочих місць, принципи й методи її проектування випливають із аналізу здійснювання на ньому трудового процесу.

Всі дії із предметами праці, що залежать від організації робочих місць, представляють найпростіші трудові рухи: переходи, повороти, нагинання, присідання, притягання рук і т.д. оскільки їхня тривалість може бути визначена за допомогою мікро елементних нормативів, створюються сприятливі умови для кількісної оцінки ступеня раціональності робочих місць.

Щоб зробити остаточні висновки про доцільність того або іншого варіанта організації робочого місця, необхідно враховувати всі їхні переваги й недоліки, маючи на увазі, що робочі місця є окремими ланками потокових ліній, виробничих ділянок і цехів.

Рішення завдання знаходження оптимального варіанта організації робочих місць спрощується за допомогою спеціальної системи оцінки різних варіантів. Значення такої системи, сутність і побудова якої велика в умовах серійного й дрібносерійного виробництва, коли на одному робочому місці обробляються різні деталі або виконуються різні технологічні операції. Ця система успішно використаються також при розробці типових проектів організації робочих місць.

Рис.10.1 Зони робочого місця залежно від необхідних витрат робочого часу, пов'язаних з маніпуляціями із предметом праці й оснащенням при роботі на металорізальних верстатах: а) у плані, б) по висоті

18° - кут миттєвого бачення в робочій зоні (органи керування верстату та оброблювана деталь)

30° - кут ефективного зору в робочій зоні

120° - кут обзору на робочому місці при фіксованому положенню голови

220° - кут обзору при поворотах голови

 

Схематично будь-яке робоче місце розділяється на ряд зон залежно від складу трудових рухів, необхідних для переміщення предмета праці до місця його установки при обробці або зворотньо. Схема складена для робочого місця верстатника приведена на рис. 10.1. При побудові даної схеми прийнято, що робоче місце в плані розділено на дві основні зони: А, що знаходиться попереду від осьової лінії, яка підходить через місце знаходження робітника, і Б, що перебуває позад цієї лінії. Кожна з основних зон розділена на ряд секторів (1, 2 і 3) залежно від розташування відносно робітника, а кожний сектор розділений концентричними колами, які визначають відстань місця розташування предметів праці від робітника (у м).

Зони діляться залежно від розташування предмета праці по висоті (права частина схеми) на верхні (В) і нижні (Н). Цифрова індексація побудована таким чином, що менші значення індексів відповідають більш зручним зонам. Ураховується розташування предмета праці стосовно руки робітника, за допомогою якої він установлюється. Якщо предмет праці розташований з боку тієї руки, за допомогою якої він установлюється (або знімається), то розташування предмета праці вважається прямим (П), а якщо із протилежної сторони, то розташування вважається зворотним (З).

Відповідно будується загальна індексація розміщення предмета праці. Наприклад, індекс Б — 1 — 4 — 2В — П позначає, що предмет праці знаходиться в секторі 1 зони Б на відстані 4 м від робітника в другій верхній зоні з боку тієї руки, якою він установлюється для обробки. По цій же схемі оцінюється й розташування інструментів.

Оцінивши в часі витрати праці на виконання маніпуляцій, пов'язаних із предметами праці й технологічним оснащенням, у тій частині, у якій вони залежать від організації робочого місця, створена система бальної оцінки організації робочих місць.

Бальна система заснована на принципі економії рухів. Бальна шкала побудована таким чином, що зі зменшенням витрат часу на маніпуляції із предметом праці або інструментом число балів зростає, тобто більше значення бальної оцінки відповідає кращій організації робочого місця, а менша - гіршій. Ціна кожного бала в таблиці 0,01 хв. Час на маніпуляцію з установкою або зняттям однієї деталі (або декількох одночасно встановлюваних деталей) складе на робочому місці, оціненому в 25 балів, на 0,25 хв. менше, ніж на робочому місці, оціненому в 0 балів. Вона наведена в таблиці 10.2.

Перша частина табл. 10.2, що відноситься до предметів праці, побудована стосовно до умов, коли заготовки й оброблені деталі знаходяться в одному місці (в одній тарі, на одній етажерці й т.д.). Якщо ця умова не дотримується, то бальна оцінка визначається по предмету, розташування якого оцінюється меншим числом балів, а потім ця оцінка зменшується залежно від відстані між заготовками й обробленими деталями: при відстані до 0.5 м — на 2 бали, до 1 м — на 4 бали, до 2 м — на 5 балів. Аналогічним шляхом побудована й друга частина табл. 10.2, що відноситься до інструментів з урахуванням порядку їхнього зберігання.

Таблиця 10.2 Визначення числа балів, що характеризують розміщення інструментів,

заготовок, деталей на робочому місці (див. рис 10.1)

Зона в плані

Відстань від робітника до розташування відповідного предмета, м

Розташування заготовок, деталей

Розташування інструментів

пряме

у висувних ящиках або на відкритих полках у ложементах

у висувних ящиках без ложементів в один ряд

у ложементах або на полку навалом

Зони по висоті

А1

0,5

Б1

0,5

Б2

0,5

Б3

0,5

 

П р и м і т к а. При зворотному розташуванні заготовок або інструментів (З), якщо вони перебувають не з боку руки, який виробляється установка або вимір, оцінка планування дається на один бал нижче в порівнянні із зазначеним у таблиці.

 

Оцінюючи зручність розташування предметів праці, технологічного оснащення, варто враховувати конкретні умови виробництва на даних робочих місцях.

В підсумку для підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва важливо не зменшення разових витрат часу на установку заготовки, зміну інструмента або вимірювання деталі, а зменшення цих витрат у балансі робочого часу. Тому варто враховувати повторюваність тих або інших прийомів у продовж робочої зміни.

Рис.10.2 Планування робочого місця для вертикально-фрезерного верстата 6Н12П

У м о в н і п о з н а ч н н я: 1 – вертикально-фрезерний верстат 6Н12П; 2 – світильник із кронштейном; 3 – прийомний стіл з інструментальними ящиками; 4 – інструментальна тумбочка; 5 – стелаж для пристосувань; 6 – тара для заготовок; 7 – тара для готових виробів; 8 – решітка під ноги; 9 – регульований стіл; 10 – лоток для інструмента; 11 – планшет для документів; 12 – прапорцева сигналізація

Оцінка розташування деталей у балах:

а) заготовки на прийомному столі А – 1 – 1 – 1 – П = 22

б) деталі на прийомному столі Б – 1 – 1 – 1 – П = 21

Разом середня 21,5

Оцінка розташування інструмента й пристосувань у балах:

а) у ящиках інструментальної тумбочки А – 1 – 1 – 1 – П = 22

б) у ящиках прийомного стола Б – 1 – 1 – 1 – П = 21

Разом середня 21,5

 

§ 4 Планування робочого місця

 

Під плануванням робочого місця розуміють взаємне (у тривимірному вимірі) просторове розташування на відведеній виробничій площі основного й допоміжного обладнання, технологічного й організаційного оснащення й робітника або групи робітників).

Раціональне планування робочого місця повинна забезпечувати необхідні зручності виконання закріплених трудових операцій, сприяти економії рухів робітника, забезпечувати безпеку праці, раціональну робочу позу, ощадливе використання виробничої площі. Для цього встановлюється чіткий порядок розміщення інструментів і пристосувань, документації, деталей, заготовок, як у процесі праці, так і при їхньому зберіганні (так називане внутрішнє планування).

Проект планування робочого місця розробляється в наступній послідовності:

· визначається (або уточнюється) його місце на дільниці або в цеху у відповідності зі спеціалізацією даного робочого місця, характером виконуваних робіт і урахуванням технологічних і транспортних потоків;

· уточнюється розміщення основного обладнання в зоні робочого місця щодо технологічного й транспортного потоку, джерел світла, енергопостачання й т.д.;

· здійснюється прив'язка постійно використовуваного допоміжного обладнання (різні транспортери, підйомно-транспортні пристрої й т.д.) до основного технологічного обладнання;

· установлюється найбільш зручне місце розташування виконавця в процесі праці стосовно основного технологічного й допоміжного обладнання з урахуванням характеру даної операції (роботи) і розмірів оптимальної робочої зони;

· визначаються місця розташування організаційного й технологічного оснащення, тари з матеріалами й готовою продукцією з урахуванням принципів економії рухів і мінімальних відстаней до виконавця;

· оцінюється ступінь раціональності нового планування робочого місця, що потім зрівнюється з типовим проектом;

· спроектований план робочого місця остаточно узгоджується із плануванням дільниці (цеху) і виконуються в кресленнях із зазначенням габаритних основних і настановних розмірів обладнання й оснащення.

При розміщенні робочих місць на дільниці або в цеху, насамперед, ураховується характер виробництва й виконуваних технологічних процесів. Наприклад, розміщення робочих місць в умовах поточно-масового виробництва виконується на основі аналізу застосовуваної технології, маршрутів переміщення деталей і транспорту й, так правило, строгої технологічної послідовності, що забезпечує прямоточність вантажопотоків, усунення зустрічних і перехресних рухів, і т.д. в умовах індивідуального й дрібносерійного виробництва однорідні робочі місця, як правило, групуються в спеціалізовані дільниці.

При розміщенні робочих місць важливо передбачити у виробничому приміщенні раціональні транспортні проходи й проїзди. Вони повинні відповідати технологічним потокам, а також забезпечувати зручне й безпечне переміщення людей. Не можна розташовувати робочі місця поблизу вогненебезпечних і вибухонебезпечних місць. Варто ізолювати робочі місця з нагрівальним термічним, пило утворюючим обладнанням, а також обладнанням, призначеним для виконання особливо точних робіт.

Важливе значення має правильне розташування в зоні робочого місця основного технологічного обладнання, воно визначає планування всього робочого місця. При цьому варто враховувати прийняті будівельні модулі, установлені норми відстаней між обладнанням і елементами будівлі залежно від габаритів, видів і розташування обладнання й т.д., норми промсанітарії й техніки безпеки, антропометричні дані людини, оптимальні (активні) зони рухів при різних робочих позах.

Розташування обладнання повинне забезпечувати вільний доступ до пультів керування й до зон, які вимагають профілактичних оглядів і ремонту. При плануванні розміщення основного технологічного обладнання необхідно забезпечити гарні умови огляду, тобто обладнання повинно постійно перебувати в полі зору робітників.

Іноді розташування основного технологічного обладнання в зоні робочого місця визначається специфічними умовами виробництва. Наприклад, в умовах поточно-масового виробництва окремі робочі місця зв'язані між собою конвеєрними пристроями. Тому в цьому випадку при плануванні кожного робочого місця необхідно максимально наблизити активну робочу зону, у якій виконуються основні трудові процеси й, отже, основне технологічне обладнання, до несучої поверхні конвеєра, для того, щоб скоротити відстані переміщень предметів праці з конвеєра в активну робочу зону й назад.

На багатоверстатному робочому місці необхідно передбачити таке розташування основного технологічного обладнання, яке забезпечувало б мінімальні переходи верстатника при обслуговуванні обладнання й економічне використання виробничих площ.

Допоміжне обладнання варто встановлювати в місцях, найбільш зручних для прийому й передачі предметів праці.

При розміщенні засобів оснащення необхідно враховувати специфіку кожного робочого місця й дотримувати наступних основних правил:

· на робочому місці повинні перебувати лише необхідні предмети;

· інструменти, деталі, тару й т.д. варто розташовувати в досяжній зоні відповідно до вимог антропометрії;

· предмети, які частіше потрібні для виконання роботи, повинні розташовуватися ближче до робітника;

· предмети, які можна взяти лівою рукою, повинні розташовуватися ліворуч, правою рукою - праворуч;

· предмети, які застосовуються послідовно, повинні розташовуватися поруч, для того щоб можна було використати зворотні рухи рук;

· оргтехоснащення й предмети праці повинні розташовуватися таким чином, щоб робітникові не доводилося робити зайвих рухів перехоплень предмета з однієї руки в іншу;

· кожний предмет повинен мати постійне місце;

· варто враховувати норми промсанітарії й техніки безпеки. Наприклад, якщо при плануванні універсального робочого місця токаря цикл обробки порівняно невеликий і інструмент змінюється частіше, ніж предмет праці, інструментальну тумбочку варто розташовувати праворуч від робітника. При плануванні спеціалізованого робочого місця праворуч повинен знаходитися прийомний столик або стелаж для заготовок і готових деталей, тому що заготовки міняються частіше, ніж інструмент.

Розміщення на робочому місці інструментів, пристосувань і документації проектується відповідно до встановлених прийомів праці:

· постійне й часто вживане оргоснащення, рідко використовуване технологічне оснащення, разового користування й запасне технологічне оснащення;

· потім перевіряється розташування предметів праці в тарі й на стелажах і, нарешті, установлюється місце, порядок і спосіб зберігання документації.

При організації колективних робочих місць особливу увага варто приділяти розміщенню технічного обладнання, шаф, стелажів, верстатів, полиць, матеріалів, заготовок, деталей, інструмента й пристосувань. При цьому розміри площ і проходів повинні дозволяти кожному вільно виконувати роботу, не заважаючи іншим.

Площа робочого місця визначається виходячи із планування, складу й габаритів обладнання, оснащення, розмірів і ваги деталей, числа працюючих з урахуванням норм промсанітарії й техніки безпеки. Крім того, повинен бути резерв виробничих площ робочого місця для можливого його перепланування при переході на випуск іншої продукції. Об'єм виробничого приміщення на кожного працюючого повинен становити не менш 1,5 м³ а площа робочого місця, обмеженого стінами не менш 4,5 м² (це мінімальні межі, які не можна порушувати).

Площа універсального робочого місця повинна бути трохи більше в порівнянні зі спеціалізованим (за інших рівних умов), щоб у необхідних випадках самі робітники могли б установити додаткові пристрої й пристосування й здійснити часткове перепланування.

З метою економії виробничих площ треба більше уваги приділяти вертикальному плануванню, щоб використовувати простір над обладнанням і організаційним оснащенням або під ними. Наприклад, планшет для технічної документації можна розмістити над верстатом на рівні очей робітника, а тару для відходів - під консолями верстата або оргоснащенням.

У ряді випадків доцільно трохи збільшити виробничу площу робочого місця. Наприклад, при багатоверстатному обслуговуванні збільшення виробничої площі необхідно для такого розміщення обладнання, щоб скоротити маршрути переходів робітника від верстата до верстата.

 

§ 5 Організація обслуговування робочого місця

 

Система обслуговування - це складова частина загальнозаводського процесу виробництва і її метою є забезпечення безперебійного й ефективного функціонування. Від організації обслуговування багато в чому залежить продуктивність праці, ритмічність виробництва, його ефективність. Система обслуговування представляє сукупність взаємозалежних функцій обслуговування, виконуваних по встановленому регламенту для забезпечення нормального ходу виробничих процесів. Функція обслуговування - це сфера діяльності певної групи обслуговуючих робітників або працівників інших категорій, відособлених по ознаці технологічної однорідності робіт.

Структура обслуговування в умовах будь-якого підприємства або галузі включає звичайно три групи основних функцій; обслуговування засобів праці;

обслуговування предметів праці; обслуговування працівника виробництва. Перші дві групи функцій і представляють обслуговування виробництва, як такого.

Обслуговування працівника виробництва пов'язане із задоволенням його фізіологічних, соціально-культурних і побутових потреб під час його перебування на виробництві.

Виділення указаних у схемі функцій як самостійних не є обов'язковим для всіх галузей промисловості, крім того, при певних виробничих умовах можливо і їхнє об'єднання. Всі функції обслуговування, включені в перші дві групи, безпосередньо впливають на продуктивність праці й рівень використання обладнання.

По об'єкту свого впливу системи обслуговування можуть бути призначені для робочого місця, виробничої дільниці (цеху) і підприємства в цілому.

Критерієм досконалості системи обслуговування є висока якість і надійність, зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів і часу на здійснення обслуговування.

Найважливішими принципами ефективного функціонування систем обслуговування є надійність, плановість і попереджуваність. Дотримування цих принципів забезпечує найбільш раціональну послідовність виконання, взаємозв'язок у часі й просторові функцій обслуговування між собою й із основним виробництвом стосовно до кожного окремого робочого місця, дільниці, цеха й підприємства в цілому.

Обслуговування працівника виробництва пов'язане із задоволенням його фізіологічних, соціально-культурних і побутових потреб під час його перебування на виробництві.

Виділення зазначених у схемі функцій як самостійних не є обов'язковим для всіх галузей промисловості, крім того, при певних виробничих умовах можливо і їхнє об'єднання. Всі функції обслуговування, включені в перші дві групи, безпосередньо впливають на продуктивність праці й рівень використання обладнання.

По об'єкті свого впливу системи обслуговування можуть бути призначені для робочого місця, виробничої ділянки (цеху) і підприємства в цілому.

Критерієм досконалості системи обслуговування є висока якість і надійність, зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів і часу на здійснення обслуговування.

Обслуговування працівника виробництва пов'язане із задоволенням його фізіологічних, соціально-культурних і побутових потреб під час його перебування на виробництві.

Виділення зазначених у схемі функцій як самостійних не є обов'язковим для всіх галузей промисловості, крім того, при певних виробничих умовах можливо і їхнє об'єднання. Всі функції обслуговування, включені в перші дві групи, безпосередньо впливають на продуктивність праці й рівень використання обладнання.

По об'єкті свого впливу системи обслуговування можуть бути призначені для робочого місця, виробничої ділянки (цеху) і підприємства в цілому.

Критерієм досконалості системи обслуговування є висока якість і надійність, зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів і часу на здійснення обслуговування.

Найважливішими принципами ефективного функціонування систем обслуговування є надійність, плановість і люб'язність, дотримання яких забезпечує найбільш раціональну послідовність виконання й взаємозв'язок у часі й просторі функцій обслуговування між собою й з основним Виробництвом стосовно до кожного окремого робочого місця, ділянці, цеху й підприємству в цілому.

Система обслуговування розробляється стосовно до основного об'єкта впливу з урахуванням типу виробництва й інших особливостей виробничого процесу на основі зазначених принципів. Вона повинна передбачати:

· спеціалізацію обслуговуючих робіт і робітників на основі функціональної побудови системи обслуговування;

· строгу регламентацію й плановий характер виконуваних робіт з обслуговування;

· активно-попереджувальний (попередній) характер процесів обслуговування, особливо пов'язаних з обслуговуванням засобів і предметів праці;

· оперативність і надійність обслуговування на основі наукового планування робіт і можливості його швидкої перебудови з використанням типових рішень;

· комплексне й погоджене обслуговування всіх об'єктів і щаблів обслуговування: робітників місць, ділянок, цехів і підприємства в цілому;

· керованість процесами обслуговування на основі встановлення внутрішніх і зовнішніх функціональних зв'язків;

· використання найбільш передових і ефективних систем обслуговування, їхнє економічне обґрунтування. Проектування організації обслуговування робочих місць здійснюється в наступній послідовності:

· визначається загальний состав робіт з обслуговування;

· установлюються операції, виконання яких доцільно доручити основним робітником;

· визначається состав і обсяг функцій обслуговування й здійснюється їхній розподіл між виконавцями по роботах, які повинні виконувати обслуговуючі робітники;

· установлюються форми обслуговування по окремих функціях і умови їхнього застосування;

· розраховуються норми обслуговування й нормативи чисельності робітників по обслуговуванню;

· проектуються стаціонарні й пересувні робочі місця обслуговуючих робітників, розробляються регламенти обслуговування із вказівкою способів і послідовності виконання робіт.

Після встановлення загального состава робіт з обслуговування важливо правильно визначити, яку частину цих робіт будуть виконувати основні робітники й робітники служб обслуговування.

Для більшості виробництв найбільш раціональним є звільнення основних виробничих робітників від виконання всіх або значної частини обслуговуючих операцій і їхня передача відповідним службам обслуговування. Це дозволяє більш ефективно використати робочий час основних робітників, скорочує простої обладнання. При цьому окремі функції обслуговування варто виділяти в самостійні види робіт лише в тих випадках, коли сумарний час, затрачуваний на їхнє виконання, перевищує змінний фонд часу одного робітника. Якщо ця умова не дотримується, необхідно укрупнювати функції, усувати зайве дроблення обслуговуючих робіт. Наприклад, нескладне налагодження обладнання й усунення дрібних несправностей може виконувати черговий слюсар, що буде сприяти сполученню Професій обслуговуючих робітників.

Склад функцій обслуговування, що підлягають виконанню в кожному виробничому підрозділі підприємства, повинен узгоджуватися із загальною його структурою, з діючими або знову створюваними службами обслуговування.

Залежно від ступеня централізації можуть застосовуватися наступні системи обслуговування робочих місць:

· централізована - організація й керування обслуговуванням здійснюється єдиної загальнозаводською (або загальноцеховою) службою;

· децентралізована - функція обслуговування виконуються або самими виробничими робітниками, або обслуговуючими робітниками даних підрозділів (ділянки, лінії, цеху);

· змішана (комбінована) - заснована на сполученні виконання частини функцій обслуговування з єдиного центра (тобто централізовано) і частини функцій - децентралізовано.

 

 

Рис. 10.3 Структура функцій обслуговування

 

Централізоване обслуговування дозволяє більш раціонально використати працівників служб обслуговування, концентрувати їхнього зусилля на певних ділянках обслуговування, механізувати праця обслуговуючих робітників і т.д.

Ту або іншу систему обслуговування варто застосовувати, керуючись конкретними виробничими умовами. Оптимальним критерієм вибору системи обслуговування робочих місць є мінімум витрат робочого часу й витрат на обслуговування при високій його якості.

Обслуговування робочих місць по функціях здійснюється у формі чергового, планово-попереджувального й стандартного обслуговування.

Чергове обслуговування звичайно організується в умовах одиничного й дрібносерійного виробництва. Обслуговуючий персонал (наладчики, транспортні й ремонтники) викликається на робоче місце в міру необхідності за допомогою пристроїв, що сигналізують. Чергове обслуговування не завжди гарантує його своєчасність і, отже, можливість безперебійної роботи основного робітника, але відрізняється відносною простотою його організації.

Планово-попереджувальне обслуговування застосовується в серійному виробництві, де робочі місця обслуговуються на основі планів-графіків і розкладів. Впровадження цієї системи вимагає проведення великої підготовчої роботи, чіткого ритму роботи служб обслуговування й мінімальної ймовірності простоїв обслуговує робочого, що, і обладнання.

Стандартне обслуговування використається в поточно-масових виробництвах і є найбільш зробленою формою планово-попереджувального обслуговування робочих місць. Воно здійснюється в строго регламентованому порядку по стандартних розкладах і стандарт планам. Цей вид обслуговування характеризується високою економічністю, повною ліквідацією простоїв на робочому місці через обслуговування, але вимагає твердої ритмічності в роботі основного виробництва.

Регламент обслуговування забезпечує чіткий порядок і спосіб виконання функціональних обов'язків, раціональний розподіл робіт у часі й у певній послідовності (за допомогою графіків, розкладів, маршрутів, інструкцій і ін.). Важливе значення має застосування комплексної технології, що передбачає механізацію й використання прогресивних методів виконання не тільки основних, але й допоміжних робіт (вантажно-розвантажувальне, транспортних, складських і ін.), їхнє синхронізоване виконання за часом відповідно до потреб основного виробництва. Досвід розробки комплексної технології накопичений на ряді підприємств тракторного й сільськогосподарського машинобудування.

Робочі місця обслуговуючих (допоміжних) робітників організуються на основі тих же принципів, що й робітники місця робітників основного виробництва. Однак варто враховувати й деякі Специфічні особливості праці обслуговуючих робітників.

У багатьох випадках робітники, зайняті безпосереднім обслуговуванням робочих місць основного виробництва, мають пересувні робочі місця. Наприклад, у транспортних робітників існує постійне місце для зберігання й підготовки до роботи транспортних засобів, які, у свою чергу, є їхніми пересувними робітниками місцями; у ремонтників, крім стаціонарних верстатів, стелажів, інструментальних шаф та ін., для проведення робіт безпосередньо на робочих місцях, що обслуговують, є пересувні верстати, переносні інструментальні ящики й т.д.

Робочі місця обслуговуючих робітників і їхніх служб повинні раціонально розміщатися щодо що обслуговують і базових об'єктів (ИРК, складів, ремонтних майстерень). У деяких випадках робочі місця обслуговуючих робітників доцільно розміщати безпосередньо в зоні розташування обладнання, що обслуговують, (наладчики, контролери).

Накопичений досвід свідчить про більші можливості застосування ЕОМ у службах обслуговування. У цей час ЕОМ використають на підприємствах в основному для розрахунків у ремонтному виробництві (для планування ремонтів, черговості виконання мастильних робіт і ін.), в організації праці при обслуговуванні інструмента й у транспортно-складському господарстві (при складанні графіків і маршрутів обслуговування, розрахунках трудомісткості, для керування складами й т.д.).

Ефективне функціонування систем обслуговування виробництва може здійснюватися лише на основі централізації й спеціалізації служб обслуговування. Завдяки цьому забезпечується необхідна керованість системою обслуговування, створюються передумови для широкої механізації допоміжних робіт і застосування передової технології (по досвіду підприємств автомобільної промисловості, тракторного й сільськогосподарського машинобудування).

Обов'язковою умовою раціональної організації процесів обслуговування на підприємствах є їхня механізація, що забезпечує в 3 - 5 разів більший економічний ефект, чим витрати на механізацію основних робіт.

 

§ 6 Розробка й впровадження типових проектів організації праці

 

Удосконалювання організації праці на робочих місцях, виробничих ділянках і в цехах на основі індивідуально розроблювальних проектів хоча й дозволяє одержувати певні економічний ефект, однак у ряді випадків вимагає багато часу відволікає значне число працівників і не завжди забезпечує необхідна якість розробок. Більше доцільним напрямком удосконалювання організації праці, особливо при частій повторюваності об'єктів проектування (робітників місцях і т.д.) з аналогічними або подібними умовами виробництва, є розробка й впровадження типових проектів організації праці, що містять загальні рішення для однотипних робочих місць, виробничих ділянок і цехів.

При розробці типових проектів одночасно вирішують завдання по типізації й оптимізації організаційних рішень. Це й дозволяє розробити прогресивні типові організаційні рішення.

Різний зміст проектів організації праці багато в чому визначається об'єктами проектування. Ними може бути й праця окремого виконавця на робочому місці, і праця колективу ділянки, цехи й підприємства в цілому.

Розробка типових проектів організації праці на робочому місці заснована на встановленні змісту праці робітника й проектуванні передових методів і прийомів праці, відповідно до яких вирішуються питання оснащення, планування, обслуговування робочого місця й ін., те розробка типового проекту організації праці виробничої ділянки заснована на визначенні змісту праці сукупного робітника, проектуванні поділу й кооперації праці, включаючи типове розміщення робітників, узгодження праці декількох виконавців або навіть декількох груп робітників. Відповідно до цього вирішуються й інші питання організації праці на ділянці (режим праці й відпочинку, умови праці на ділянці й т.д.). Тому принципи й методи проектування НОТ у першому й другому випадках не однакові. У першому випадку необхідно використати методи проектування наукової організації праці окремого виконавця, у другому - колективу. Залежно від методичного підходу можуть бути використані аналітично-дослідницькі, аналітично-розрахункові або розрахункові методи. Досвід показує, що для розробки типових проектів організації праці доцільно застосовувати уніфіковані, аналітично-розрахункові методи проектування НОТ, що передбачають способи й прийоми як порівняльного аналізу, так і розрахунків по нормативах.

Удосконалювання організації робочих місць, раціоналізація прийомів допоміжної й підготовчо-заключної роботи, поліпшення всіх видів обслуговування - найважливіший резерв підвищення продуктивності праці. У практиці роботи машинобудівних підприємств широко застосовують атестовані типові проекти й карти організації праці, призначені для багаторазового застосування в подібних організаційно-технічних умовах.

Типовий проект включає рішення по просторовій організації робочого місця, порядку розміщення обладнання й оснащення, організації його обслуговування, методам і прийомам роботи, умовам праці й вимогам техніки безпеки, режимам праці й відпочинку, нормуванню, формам і системам заробітної плати, основним вимогам до робітника по наявності необхідної документації на робочому місці.

Карта організації праці являє собою стислий і наочний виклад типового проекту й містить весь регламент трудової діяльності виконавця. Основна перевага розглянутих напрямків організації праці верстатників полягає в комплексному характері роботи з НОТ. При раціоналізації їхньої праці значний економічний ефект дає використання типових проектів. Найцікавіші типові рішення організації праці робітників-верстатників утримуються в типових проектах, розроблених Ніітавтопромом для поточно-масового, Всесоюзним проектно-технологічним інститутом важкого машинобудування (Вптітяжмаш) - для серійного виробництва.

В умовах масового виробництва поширена регламентація трудових процесів за допомогою організаційно-технологічних карт, у яких врахована взаємозв'язок робочих місць на потокових лініях. В одиничному й дрібносерійному виробництві велике значення має виробничий інструктаж, особливо в тих випадках, коли відповідно до технології необхідно зробити спеціальне налагодження обладнання. Додаткові витрати часу на виробничий інструктаж ураховуються в нормативах.

Вибір тієї або іншої форми організації праці на верстатних роботах визначається технологією й організацією виробництва. Створюються бригади верстатників на спеціалізованих ділянках групової обробки деталей на фрезерних, стругальних, токарно-револьверних і інших верстатах. Колективи робочих однієї професії (токарі, фрезерувальники, свердлувальники й т.п.) називаються спеціалізованими. Якщо в бригаді робітники декількох професій виконують комплекс верстатних операцій, що становлять закінчений цикл обробки деталей, вона є комплексної, а при роботі у дві-три зміни - наскрізної.

Бригадні форми організації, праці дозволяють краще використати робочий час, підвищувати продуктивність праці за рахунок удосконалювання поділу й кооперування праці між робітниками різних професій; групувати аналогічні за технологією обробки деталі в партії, що підвищує завантаження й скорочує простої обладнання. Заздалегідь урахувати вплив перерахованих факторів на бригадний виробіток - завдання дуже складна, особливо при плануванні обсягу роботи зі змінних завдань. Правильно розрахувати норму виробітку можна при стабільних умовах групової обробки деталей. Це досягається при декадному (місячному) плануванні. Для цього будуються циклограми як для багатоверстатного обслуговування.

При нормуванні верстатних робіт, виконуваних бригадою на великих і унікальних верстатах, необхідно враховувати, що в ряді випадків час на окремі елементи підготовчо-заключних робіт і організаційно-технічне обслуговування можна сполучати з машинним: один робітник спостерігає за роботою обладнання, іншої виконує допоміжні операції.

На верстатних потокових лініях крупносерійного й масового виробництва найпоширенішою формою організації праці є комплексні бригади, у яких виробіток ураховується по кінцевій операції. Число робочих місць визначають тривалість циклу, такт, особливості технологічного обладнання, що передають і транспортних систем. Відповідно до циклу й тактом, з урахуванням часу виконання допоміжних прийомів, обслуговування обладнання й активного спостереження за роботою верстатів розраховують зайнятість кожного члена бригади. Для верстатників масового виробництва загально машинобудівними нормативами встановлений коефіцієнт зайнятості 0,8.

При індивідуальній організації й оплаті праці на потоковій лінії різниця (у хвилинах) між фактичною зайнятістю й тактом - технічно неминуча втрата робочого часу, Що Залежить від рівня організаційної й технологічної синхронізації потокової лінії й часто коливна.

Перекладу робітників-верстатників на бригадні форми організації праці повинна передувати більша дослідницька робота, спрямована на підвищення організаційно-технічної синхронізації потокових ліній. На підставі розрахунків по диференційованих нормативах установлюють найбільш раціональні комплекси прийомів для кожного робочого місця. Графічним методом визначають оптимальні маршрути в зоні обслуговування. За допомогою хронометражних спостережень перевіряють розрахунки й уточнюють розрахункові величини, намічають можливі варіанти багатоверстатного обслуговування й сполучення професій при бригадній організації праці. Установлені в такий спосіб норми виробітку створюють реальні можливості для підвищення продуктивності праці шляхом розширення зон обслуговування, сполучення професій, прискореного освоєння передових прийомів і методів праці, взаємодопомоги й т.д.

 

§7 Особливості робочих місць при багатоверстатному обслуговуванні

 

Одним з важливих напрямків удосконалювання подолу праці при сучасному рівні машинобудівного виробництва є багатоверстатне обслуговування. У його основі лежить використання часу машинно-автоматичної роботи для виконання ручних і машинно-ручних робіт на іншім устаткуванні й переходів від одного агрегату до іншого.

Найбільше вигідно багатоверстатне обслуговування, якщо машинний час, що перекриває не, більше часу ручних операцій, активного спостереження й переходів. Однак нерідко воно економічно доцільно й при порушенні цього балансу, зокрема, при дефіциті робочої сили, коли є вільне обладнання.

Істотно змінює організацію багатоверстатного обслуговування потокове виробництво, де робітникові необов'язково укладатися у відрізок машинного часу для обслуговування інших верстатів. Для цього використають перерви в роботі обладнання в кожному такті потокової лінії, якщо є пристрій автоматичної зупинки верстата або вимикання подачі наприкінці робочого ходу. У цьому випадку час, необхідне для виконання робітником закріплених за ним операцій, повинен бути рівним (або кратним) такту потоку.

Впровадження багатоверстатного обслуговування і його атестація передбачає:

· підбор відповідного обладнання з урахуванням структури оперативного часу й наявності пристроїв, що регулюють хід роботи обладнання (самозупинка, прискорення холостого ходу й т.п.);

· раціональне розміщення обладнання на робочому місці й розробку маршруту його обслуговування з урахуванням скорочення часу на переходи й зручне спостереження за його роботою;

· підбор відповідних деталей (виробів) для обробки на верстатах, включених у багатоверстатний комплекс;

· планування послідовності виконання робочих прийомів;

· оснащення машин і агрегатів необхідними інструментами й пристосуваннями, що скорочують час допоміжних операцій і збільшують частку машинно-автоматичної роботи;

· вибір і раціональне розміщення транспортних засобів; вибір найбільш ефективних систем обслуговування робочого місця;

· розрахунок ефективності впровадження багатоверстатного обслуговування на даній ділянці.

Багатоверстатне обслуговування може бути індивідуальним і бригадним. Поділ праці в бригадах - кваліфікаційне (бригадир і підручні робітники) або функціональне (наладчики й оператори). У ряді випадків застосовують так називане парне обслуговування, коли двоє робітників однаковій професії й кваліфікації обслуговують кілька машин.

По формах організації виробництва багатоверстатне обслуговування буває двох видів:

· верстати не зв'язані загальним ритмом, працюють незалежно, зупинка одного не перериває роботи інших;

· верстати зв'язані загальним ритмом роботи (наприклад, потокові лінії на машинобудівних заводах масового й крупносерійного виробництва).

За технологією й составом обладнання робочі місця багатоверстатників ділять на однорідні й різнорідні (в останньому випадку робітники сполучають професії).

Обслуговування верстатів може бути циклічним (робітник послідовно переходить від верстата до верстата) і нециклічним (маршрут обслуговування постійно міняється, чим попереджають простої обладнання). Перший вид обслуговування переважає на потокових лініях і тих робочих місцях, де застосовують верстати-дублери, другий - у дрібносерійному й серійному виробництві при виконанні операцій різної тривалості. Нерідко на підприємствах застосовують змішану систему, коли одна частина трудового процесу виконується циклічно, а інша - у міру необхідності.

Кількість верстатів, що включають в обслуговування робітником, і його оптимальне завантаження активною роботою визначають із урахуванням психофізіологічних факторів, що характеризують ступінь важкості праці. Критерієм оптимальності тут є такий ступінь зайнятості робітника-багатоверстатника, при якій досягається найбільша продуктивність, а вага праці перебуває в нормативних межах.

Коефіцієнт зайнятості Кз (відношення зайнятості робітника до оперативного часу) установлюють галузеві організації в наступних межах:

· однорідні систематично виконувані роботи на автоматичному встаткуванні;

· неоднорідні технологічні операції при номенклатурі, що змінюється, виготовлених деталей або іншої продукції, виконувані на автоматичному встаткуванні - 0,8-0,9, напівавтоматичному встаткуванні - 0,75 - 0,85, універсальному неавтоматизованому встаткуванні - 0,7 - 0,8.

При несприятливих умовах праці (більші фізичні й нервово-емоційні навантаження, несприятливі санітарно-гігієнічні умови й ін.) значення Кз обмежується наступними межами: для третьої категорії ваги - 0,8, четвертої - 0,75, п'ятої - 0,7.

При організації багатоверстатного обслуговування дуже важливий підбор операцій. Найбільш простим і ефективним є їхнє сполучення по тривалості й величині вільного машинного часу й часу зайнятості робітника, тому що в цьому випадку забезпечується повне використання часу роботи обладнання.

Якщо ж на верстатах виконують операції рівної тривалості, але різні по величині ручного й машинно-автоматичного часу, то вибір операцій для сполучення буде залежати від того, яке умова заставляється в розрахунок - завантаження обладнання або робітника. Простоїв обладнання не відбудеться, якщо сумарна зайнятість робітника буде менше тривалості циклу багатоверстатної роботи. При рівності сумарного часу зайнятості робітника й циклу багатоверстатної роботи робітник буде повністю завантажений, але можуть бути перерви в роботі обладнання.

При сполученні операцій з різною тривалістю виконання можливі два варіанти:

· сумарний час зайнятості робітника менше тривалості найбільш тривалої операції. Час циклу вважають рівним часу виконання цієї операції й усередині циклу залишається вільний час виконавця, одночасно можуть спостерігатися простої обладнання;

· сумарний час зайнятості робітника перевищує тривалість найбільш тривалої операції. У цьому випадку час циклу буде рівним сумарного часу зайнятості робітника й усередині циклу утворяться перерви в роботі верстатів.

Крім правильного визначення кількості верстатів, для багатоверстатного обслуговування важливий вибір раціонального методу обслуговування, планування робочих місць і маршрут робітника.

Найбільше поширення в промисловості одержали сторожові, маршрутний і маршрутно-сторожовий методи багатоверстатного обслуговування.

Розміщення обладнання й маршрут робітника для обслуговування верстатів повинен забезпечувати:

· вільний підхід до кожного верстата або агрегату; мінімальний час на переходи робітника від верстата до верстата (від агрегату до агрегату);

· прямий територіальний зв'язок робочої зони із загальними проходами й проїздами, але без перетинання ними робочої зони;

· можливість вільного огляду всього обладнання, що обслуговує, з будь-якої крапки маршруту робітника.

На рис.10.4 показані способи розташування обладнання й маршрути робітника при багатоверстатному обслуговуванні. Розміщення обладнання дуже впливає на продуктивність праці. При лінійному розташуванні верстатів робітникові після закінчення циклу доводиться затрачати додатковий час на повернення до першого верстата. Тому при обслуговуванні трьох і більше верстатів їх доцільно розмістити так, щоб робітник робив кільцеві обходи.

Маршрут багатоверстатника повинен бути по можливості найбільш простим без зайвих поворотів, короткої й рівномірної, враховуючої конкретної умови виробництва. Всі робочі прийоми чітко планують, особливо циклічно повторювані технологічні дії (наприклад, установка й зняття деталі), щоб знизити до мінімуму простої обладнання.

Рис. 10.4 Різні способи розташування верстатів при багатоверстатному обслуговуванні відносно міжопераційного транспорту Стрілками позначений рух деталі із транспортної системи на верстат і назад