Поняття тлумачення норм права

Процес регулювання суспільних відносин завершує реалізація права. Проектувати норми права на рівень конкретних суспільних відносин, конкретної життєвої ситуації неможливо без розуміння змісту норм, а це означає, що їх осмислення є обов’язковим етапом в механізмі реалізації права. Саме тому юридична герменевтика як вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів посідає важливе місце в різних видах юридичної практики. Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спрямовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомогою сукупності прийомів та способів тлумачення. Наслідком тлумачення може бути роз’яснення змісту правових норм. Роз’яснення норм викликане не так потребами інтерпретатора, як потребами юридичної практики, тобто воно може виходити за межі мислення суб’єкта, який тлумачить зміст норм права. Таким чином, поняття “тлумачення” охоплює тільки інтелектуальну діяльність, що спрямована на осмислення змісту правових норм.

Необхідність такого тлумачення обумовлена особливостями предмета пізнання, тобто нормативних правових приписів, логічним, матеріальним і вольовим змістом правових норм, а саме:

1) нормативністю права (норми права поєднують абстрактне і конкретне, є результатом абстрагування і водночас мають конкретний зміст, модель поведінки; шлях від абстрактної норми до конкретної ситуації здійснюється завдяки тлумаченню і без інтелектуальної операції, осмислення змісту норми є неможливим);

2) формальною визначеністю права в певному тексті. Єдність тексту статті і змісту норми права не означає їх тотожності, бо термін нерідко буває більш вузьким чи більш широким, ніж правове поняття, або поняття виражається різними словами-синонімами (наприклад, у тексті використані слова: “повинен”, ”забов’язаний”, ”слід”, “належить” і т. ін.); або текст статті містить певні словосполучення, які змінюють обсяг норми (наприклад, “як правило”, “і в інших випадках”, “крім випадків”, “за винятком”, “як мінімум”, “незалежно від”); або в тексті застосовуються терміни, які містять оцінювальні поняття (наприклад, “тяжкі наслідки”, “моральна шкода” та ін.);

3) системністю правових норм, що зобов’язує суб’єкта застосування права ураховувати зв’язок і взаємообумовленість норм права (наприклад, зв’язок між загальними і доповнюючими, конкретизуючими, спеціалізованими нормами); 4) необхідністю забезпечення органічної єдності духу і букви закону задля потреб підвищення ефективності юридичної практики нормотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності різних суб’єктів права. Наведені особливості потребують від інтерпретатора використання великого обсягу знань, високого рівня правової культури для осягнення справжнього змісту норм, а саме: досконалого його знання мови, здатності орієнтуватися в системі права в цілому, знання повного обсягу засобів та прийомів законодавчої техніки, що були використані нормотворчими суб’єктами під час розробки тексту нормативно-правового акта. При цьому виникає необхідність у використанні сукупності способів тлумачення.