рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Захист прав та iнтересiв вiдповiдача в цивiльному процесi

Захист прав та iнтересiв вiдповiдача в цивiльному процесi - раздел Право, Зміст Вступ I. Права І Обовязки Сторін, Що Беруть Участь В Процесі 1.загальна...

Зміст Вступ I. Права і обовязки сторін, що беруть участь в процесі 1.Загальна характеристика осіб, що беруть участь в цивільному процесі 2.Сторони в цивільному процесі 3. Поняття принципів цивільно-процесуального права 4.Склад, система і класифікація принципів цивільного процесуального права 9 4а. Конституційні принципи цивільного процесуального права 10 4б. Принципи цивільного процесуального права закріплені в галузевому законодавстві .5.Поняття принципа процесуального рівноправя сторін 6. Права та обовзки сторін в цивільному процесі . .7. Загальна характеристика захисту інтересів відповідача в цивільному процесі та зустрічного позову .II. Захист інтересів відповідача 1.Розпорядження позовними засобами захисту прав та інтересів 2.Забезпечення позову 3.Загальна характеристика заперечень позивача 29 4. Заперечення проти виникнення процесу 305. Процесуальні заперечення відповідача з окремих питань 6. Матеріально-правові заперечення відповідача . 7.Зустрічний позов . 47 Висновки 56 Вступ. Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян.

Демократичне суспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод.

Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення бридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту субєктивних майнових та особистих немайнових цивільних прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.

Зокрема ст. 55 Конституції України говорить Права і свободи людини захищаються судом Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб Кожен має право звернутись за захистом своїх прав до Уповноваженого при Верховній Раді України по правам людини.

Кожен має право посля використання всіх національних засобів правового захисту- звертатись за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові інститути або у відповідні органи міжнародних організацій, членом чи учасником яких являється Україна. Кожен має право будь-якими не забороняючим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань Міжнародний пакт про цивільні і політичні права зобовязує державу забезпечити будь-якій особі ефективні засоби правового захисту у випадку порушення його прав і свобод.

Право на захист для будь-якої особи, яка цього потребує, забезпечується державою, його компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами влади.

Серед цих засобів захисту субєктивних прав і свобод людини особливо відповідальна та ефективна роль належить суду. Демократичні принципи судового процесу являються захистом від некомпетентності чи можливої субєктивної оцінки відповідних осіб. Для прикладу, в цивільно-процесуальному законодавстві передбачено, що будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, всановленому законом, звернутись в суд за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого законом інтереса. Сторони в суді- позивач і відповідач мають рівні процесуальні права, незалежно від того, щопозивачем може бути громадянин, а відповідачем орган державної влади в особі його представника.

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражним та третейським судом, а у випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку ст.6 Цивільного кодексу України. Суди розглядають справи по спорам, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін в спорі являється громадянин, за виключенням випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом для вирішення інших органів справи, які виникають із адміністративно- правових відносин, перерахованих в ст.236 Цивільного процесуального кодексу деякі порушення закона на виборах, скарги на дії посадових осіб та інш. справи окремого призначення, перераховані в ст. 254 Цивільного процесуального кодекса визнання громадянина безвісно відсутнім чи померлим, усиновлення дітей, встановлення фактів, які мають юридичне значення та інш. Суди також розглядають справи, в яких приймають участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації ст. 24 Цивільного процесуального кодексу. На арбітражний суд покладено вирішення всіх господарчих спорів, які виникають між юридичними особами, державними і іншими органами ст.1 Закону Про арбітражний суд, зокрема, при укладенні, зміні, припиненні і виконанні господарчих договорів і на інших підставах, а також в спорах про визнання недійсними акти ненормативного характеру ст.12 Арбітражного процесуального кодексу України. Захист прав, які виникають із шлюбно-сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування і органами запису актів громадського стану, а також товариськими судами, трудовими колективами, та іншими суспільними організаціями у випадках і в порядку, передбаченому законодавством ст. 6-2 Кодексу законів про шлюб і сімю України Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах і районними міськими судами ст.221 Кодекса законів про працю України, при цьому комісії по трудовим спорам являються первинним органом розгляду трудових спорів, які виникають на підприємствах, організаціях, крім незначних випадків ст.224 Кодексу законів про працю України. Земельні спори розглядаються виконкомами сільських, селищних, міських Рад, створюваними ними узгоджуваними комісіями, судом, арбітражним чи третейським судом в порядку встановленим Земельним кодексом та іншими актами законодавства України ст. 103 Земельного кодексу України, ст.33 Закону України Про місцеве самоврядування. Товариські суди розглядають деякі в справи громадян по трудовим відносинам порушення трудової дисципліни, сімейним відносинам невиконання обовязків батьками, піклувальника, опікуна - обовязку по вихованню дітей, житлові правовідносини використання допоміжних приміщень цивільним та іншими правовідносинам ст.7 Положення про товариські суди. Третейські суди вирішують передані на їх розгляд громадянами будь-які спори, які виникли між ними, з єдиним виключенням спорів по трудовим і сімейним відносинам ст.1 Положення про третейський суд. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються ст.213 Кодекса про адміністративні правопорушення України Адміністративними комісіями при виконкомах місцевих Рад Виконкомами сільських, селищних Рад Районними міськими судами суддями Органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій і іншими органами посадовими особами, уповноваженими на це законодавством України. Можливість застосування судової влади для захисту прав, законних інтересів і свобод громадян і організаціій постійно розширяється, про що свідчить встановлена підвідомчість суду справ по трудовим, земельним, державним, адміністративним і фінансовим відносинам.

Судова влада по захисту субєктивних прав та законних інтересів громадян та організацій-провосуддя здійснюється в порядку цивільного та кримінального судового провадження, а також арбітражного процесу.

Арбітражний суд здійснюється судову владу в справах, які виникають при укладенні, зміні, виконанні та припиненні господарчих договорів, врегулюванні цивільним законодавством, тобто спорів по цивільним правовідносинам. Розмежування компетенції між загальними юрисдикціями здійснюється у відповідності до ст. 23 Цивільного процесуального кодексу України і ст. ст.12-14 Арбітражного процесуального кодекса України наведені тільки на основі субєктивного складу спірних матеріальних правовідносинах, в звязку з чим арбітражний процес являється різновидом цивільного судового провадження підлягає включенню в його систему. Єдність судової влади викликано необхідністю уніфікацією судової системи на основі сворення єдиного і рівноправного для всіх громадян і організацій державного суду з покладеним на нього здійснення функцій правосуддя по справам, виникаючи із правовідносин, врегулюваними нормами цивільного, трудового, сімейного, земельного, адміністративного та інших галузей матеріального права в певному єдиному процесуальному порядку.

З проблемою здійснення судовою владою тісно повязані питання і здійснення цивільної процесуальної форми, яка в юридичніій літературі не є однакового визначення.

Вона здійснюється з основними принципами цивільного процесуального права, з цивільним процесом, з порядком діяльності суду і учасників процесу, розкривається формою процесульних документів. Виходячи із діалектичного звязку цивільного права з цивільним процесуальним єдність змісту і форми, цивільну процесуальну форму в ототожненні з цивільним судовим провадження можна розглядати умовно, в тому плані, що нею забезпечується життя реалізація, захист цивільного права зміст, однак слід мати на увазі, що цивільне судове провадження має свою притаманну йому зміст і процесуальну форму.

Змістом буде діяльність суду і учасників процесу дії і правовідносини, а цивільній процесуальній формі - обєктивне зовнішнє вираження здійснення, закріплення і оформлення відповідної діяльності, наприклад, діяльність суду по розгляду справи складається із сукупності дій, направлених на дослідження доказів при допомозі певних законом засобів доказів. Така діяльність здійснюється з додержанням певному порядку, по встановленим правилами, в установленій процесуальній формі судового засідання, безпосередньо, усно, тобто процесуальні дії здійснюються в певній процесуальній формі і фіксуються в певних процесуальних документах.

Таке розуміння процесуальної форми відображається в деяких нормах Цивільного процесуального кодекса України ст. 137- позовна заява подається до суду в письмовому вигляді ст.211- винесене судом рішення виражається в письмовому вигляді ст.159- розгляд справи проходить в судовому засіданні ст.160- розгляд справи проходить безпосередньо, усно і при незмінному складі суду. Таким чином, під цивільною процесуальною формою, необхідно розуміти встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній спосіб здійснення процесуальних дій, виконуючих по встановлених правилам, в певному порядку судом, органом судового виконання і всіма учасниками процеса при розгляді і вирішенні справи, перевірки законності і обгрунтування поставленого по ньому рішенні і його примусовому виконанні, а також закріплення процесуальних дій в передбаченому процесуальних документах.

Процесуальна форма відносно процесуальних дій виконує важливу роль. Як постійний і необхідний її атрибут, вона виражає гарантії, що забезпечує законність і обгрунтованість в застосуванні судом права і його реалізації учасниками процеса.

Значення процесуальної форми в тому, що вона існує не сама по собі, а вираження певного змісту процесуальної дії , тобто в діалектичноій єдності форми і змісту. Цивільна процесуальна форма обумовлена існуючими в Україні суспільними відносинами і характеризується демократизмом, який базується на закріплених в нормах цивільного права принципах, оптимально обєднуючи в собі простоту і доступність, необхідність і доцільність, вона призвана забезпечити як оперативність, так і результативність виконання завдань, покладених на цивільне судове провадженння.

Право на захист як одна з правомочностей субєктивного цивільного права до останнього часу вважалось мало дослідженим теоретичним питанням.

Відомо, що будь-яке субєктивне право, не забезпечене необхідними засобами захисту, втрачає свої відмінності ознаки і риси, перестає бути гарантією для його здіснення.

Цікаві думки були висловлені В.Грибановим.

В.П. Грибанов.

Право на захист, як одна з правомочностей субєктивного цивільного права.

Вісник МГУ Право 3 Вказаний автор, відзначаючи велике теоретичне і практичне значення цього питання, підкреслює, що право на захист являє собою тих можливостей, які закон надає особі для захисту того або іншого права.

Поняття права на захист В.Грибанов звязує з наявністю у правомочної особи сукупності ряду таких можливостей, як можливість здійснити право своїми діями вимагати певної поведінки від зобов зальної особи, звернутись до компетентних державних або громадських органів з вимогою захисту порушеного або оспорюваного права.

Справедливо не погоджується В.Грибанов з висловлюваними в літературі думками про те, що захист субєктивних прав притаманний лише органам держави, не враховуючи при цьому чітких вказівок у законі ст.6 ЦПК України про різні форми захисту субєктивного права органами громадськості. Н.І. Матузов.

Субєктивні права громадян СРСР. Саратов 1966р стор.45-46 Проблему права захисту необхідно розглядати в різних аспектах.

Право на захист для позивача - це право на звернення до юрисдикційного органу з вимогою про захист порушеного або оспорюваного субєктивного права.

Право на захист для відповідача - це використання ним процесуальних і матеріально-правових засобів для відстоювання своєї правоти, своїх інтересів. Захист відповідача проти позову являє собою оспорювання тих обставин в широкому значенні цього слова, які зробили для позивача можливим зверненням з позовом до суду. Як справедливо вказувалося в нашій літературі, проблема права на захист у загально-теоретичному плані звичайно зво диться до питання про право на позов ВП. Грибанов.

Вказана робота стор.18. У науці цивільного процесуального права одним з найбільш спірних питань є питання про право на позов. У зв язку з різним підходом до аналізу цього поняття у нього вкладається найрізноманітніший зміст. Одні вчені розглядають право на позов як єдине поняття, але розрізняють в ньому матеріально-правову і процесуальну сто- рони. Навіть у межах цієї групи вчених немає єдиної думки з приводу співвідношення цих двох сторін позову.

Одні проф. Вільнянський С. І. поняття на позов зводили лише до матеріально-правової вимоги позивача до відповідача С.І. Вільянський. Лекції по радянському цивільному праву. Харків. 1958, стор 179-181 Другі проф. Юдельсон К. С. вирішальну ознаку права на позов вбачають у його процесуальному значенні Радянське цивільне процесуальне право під ред. Проф. К.С. Юдельсона. М. 1968 р.стор.190. Нарешті, треті проф. А. О. Добровольський, О. П. Клейнман у поняття права на позов вкладають як матеріально-правові, так і процесуальні можливості захисту права.

Цьому загальноприйнятому єдиному поняттю права на позов протистоїть ще одна точка зору, згідно з якою слід розрізняти право на позов у матеріальному значенні і право на позов у процесуальному значенні М.А. Гурвич.

Право на позов. М Л. Видавництво АН СРСР, 1949р .стор.46,145. На мою думку, більш чітко це питання розв язане в роботах А. О. Добровольського. А. О. Добровольський вважає, що позов має дві сторони, відносно самостійні. Отже, і право на позов слід розглядати і вивчати у двох аспектах з процесуального боку і матеріально-правового. У процесуальному значенні право на позов - це право на порушення судової діяльності. У матеріально-правовому значенні-це право на задоволення позову.

Дія цивілістів позов важливий як засіб здійснення права. Для процесуалістів як засіб порушення процесу А.О. Добровольський. Позовна форма захисту права. М , 1965р стор.29. О.П. Клейман. Новітні течії у радянській науці цивільного процесуального права. М 1967р. стор.30-32. Чітке розуміння поняття права на позов дозволяє нам уявити і побудувати конструкцію захисту відповідача проти пред явленого до нього позову.

Відомо, що захист проти позову може здійснюватися у вигляді заперечення, шляхом пред явлення зустрічного позову А.О. Добровольський. Позовна форма захисту права. М , 1965р стор.89 Заперечення як засіб захисту полягає в тому, що відповідач просто не визнає, заперечує заявлену до нього вимогу позивача. При запереченні позовних вимог обов язок доказу обгрунтованості позову лежить на позивачі раяднський цивільний процес. Під редакцією професора О.П. Клеймана. М. 1964р стор.126. Якщо ж відповідач, не обмежуючись простим запереченням позову, наводить мотиви свого заперечення, то це вже буде заперечення проти позову.

У своїх запереченнях відповідач може посилатися на фактичні обставини, які підтверджують відсутність у позивача спірного права. Він також може заперечувати проти своєї відповідальності за позовом, посилаючись на юридичні обставини. Обов язковість доказу цих обставин покладається на відповідача. Отже, заперечення проти позову - це пояснення відповідача з приводу правомірності виникнення і розвитку процесу, проти заявлених вимог позивача по суті Як вже відзначалося вище, право на позов включає у себе дві сторони право на пред явлення позову і право на задоволення позову.

З врахуванням цього слід розрізняти процесуальні заперечення відповідача і заперечення матеріально-правові. В своїй роботі я використавув архівні матеріали, та Постанови Верховно Суду колишнього СРСР, вважаючи, що розроблені рекомендації та вказівки, що були ним проведені зберегли свою актуальність і важливість до цього часу 1.Загальна характеристика осіб, що беруть участь в цивільному процесі. Порушення цивільних справ проходить у випадку виникнення спорів між громадянами, організаціями та різними юридичними особами.

Разом з тим, крім безпосередньо сперечаючих сторін, які беруть участь в процесі, як носії субєктивних прав та обовязків, в ньому беруть участь і інші особи, які не мають юридичної зацікавленості у результаті справи. Хто ж саме бере участь в цивільному процесі, і відповідно будуть вказані в кожному судовому протоколі, а також рішенні та ухваліі суду. Це позивач і відповідач, треті особи, прокурор, свідки, експерти, перекладачі, органи державного управління і особи, захищаючи від свого імені права інших громадян, наприклад, органи опіки, в справах поруючих інтереси дітей, представниики громадськості Органи внутрішніх справ наділені правами юридичної особи- райвідділ - трудової установи, частини внутрішніх військ МВС, підрозділи пожежної охорони, лікувально- трудові профілакторії, підрозділи конвойної служби можуть бути в цивільній справі позивачем, наприклад, по спору про відшкодування шкоди, спричиненої неправомірними службовими, діями посадових осіб міліції при охороні громадського порядку.

Всі учасники цивільного процесу по конкретній справі можна виділити на дві великі групи. В першу входять ті, які мають самостійний юридичний інтерес до результату розгляду судом справи до -другої ті, що сприяють здійсненню правосуддя, але не мають самостійної заінтересованості в результаті справи.

Перших- закон називає особами, які беруть участь в справі ст.98 ЦПК України, других- учасниками процесу сприяючих правосуддю. До першої групи відносяться, наприклад, позивач, який починає процес, щоб досягти захисту свого матеріального права або інтересу.

До - другої групи відносяться - свідок, який лише інформує суд про те, що йому відомо, наприклад, про взаємовідносини відповідача з особою, яка порушила справу.

Позивач наділений процесуальними правами. Здійснюючи їх він активно впливає на хід процесу. Свідок же, тільки являючись учасником процесу, ніякого впливу на його розвиток вплинути не може - його роль в процесі пасивна. Отже, до осіб, які беруть участь в процесі, відносяться всі ті учасники процеса, які захищають свої цивільні права та законні інтереси чи захищають від свого імені права та інтереси інших осіб. Вони наділені з цією ціллю процесуальними правами і обовязками, виконання яких і впливає на хід і розвиток процесу. У відповідності до ст.98 ЦПК України до осіб, які беруть участь у справі відносяться треті особи, прокурор, органи державного управління інші кооперативні організаці їх обєднання чи окремі громадяни у випадках, коли вони по закону вони можуть звертатись в суд за захистом прав та інтересів третіх осіб, а також заявники та зацікавлені особи, органи державного управління, державні організації кооперативи, по справам окремого провадження і справах, які виникають із адміністративно-правових відносин.

Особи, які беруть участь в справі, наділені широкими процесуальними правами стаття 99 ЦПК України перераховуються ці права.

До них відносяться Право знайомитись з матеріалами справами, робити виписки із них, робити копії, заявляти відводи, предявляти докази, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим учасникам процесу, заявляти клопотання, давати пояснення суду, давати свої висновки і доводи по всіх питаннях, виникають в ході судового розгляду, заперечувати проти нових клопотання, доводів і висновків інших осіб, які беруть участь в справі, оскаржувати рішення і ухвали рішення і ухвали, користуватись іншими правами, нааними цим Цивільно-процесуальним кодексом України. 2.Сторони в цивільному процесі. Майже в кожній цивільній справі перед суддями постають люди з протилежними інтересами, цілі, яких відрізняються одна від одної. Ми вже говорили, що особа, яка звертається до суду за захистом своїх прав чи законних інтересів, вважає, що вони несправедливо порушені - називається позивачем, а його опонента - відповідачем.

Двоє вони називаються сторонами.

В справах окремого провадження сторін немає. В суд зявляється громадянин чи представник юридичної особи, яких закон називає заявниками. Від інших осіб, які беруть участь в справі, сторони відрізняються тим, що процес ведеться від їх імені в захист їх субєктивних прав і інтересів, на сторони поширюються в повній мірі законна сила судового рішення, сторони несуть судові витрати, у випадку вибування з процесу однієї з сторін його місце займає правонаступник так, буває, як правило, коли позивач чи відповідач помирає, ліквідується юридична особа, яка являється стороною по справі , сторони мають права по розпорядженню обєктом процесу.

Позивач вправі змінити підстави чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов, сторони можуть завершити справу мировою угодою.

Всі ці дії знаходяться під контролем і при безпосередній участі судді. Сторони користуються рівними процесуальними правами. На сторону, яка недобросовістно заявила позов чи спір проти позову. З метою затягування чи ускладнення процесу, судом може бути накладений обовязок виплаті іншій стороні винагороди за фактичну втрату робочого часу у відповідності до середнього заробітку, але не більше 5 від задоволеної суми позову. Ведення процесу від свого імені і в захист субєктивних прав та інтересів, поширення на учасників процесу сили судових рішень, несення судових витрат характерне також для скаржників і заявників з непозовних справа.

Відмінність складається в тому, що по справах які виникають з адміністративно-правових відносин, не стягуються судові витрати, а по справам окремого провадження, за загальним правилом захищається не субєктивне право, а законний інтерес. В справі можуть брати участь декілька позивачів чи відповідачів, заявників, наприклад Пленум Верховного Суду СРСР в Постанові 2 від 3.04.87р - звернув увагу на те, що при розгляді позовних вимог громадянина чи заяви прокурора про визнання ордера недійсним суд зобовязаний притягнути до участі з відповідачем і виконком на якого повинен бути покладений обовязок надати інше жиле приміщення основою для співучасті служать однорідність вимог і їх тісний взаємозвязок.

Ціль такої співучасті - економія часу, судових витрат і праці судді. Однорідні рішення аналогічних питаннях не виносяться одне за іншим в декількох провадженннях, сукупність справ розглядається одночасно.

Співучасть може бути необхідна, коли окремий розгляд однорідних вимог неприпустимим. Основою обовязковою співучасті є загальне право чи борг, наприклад, при предявленні позову батьком, до одного із своїх дітей про витребуванні коштів на прожиття, суд в якості відвідувачів може притягнути і інших дітей. Кожен з учасників-самостійний субєкт процесу, він не позвязаний волею інших і не звязує їх в свою чергу. Єдиний виняток- випадок, коли один з співучасників оскаржив рішення, але воно в силу ст.296 ЦПК України, може бути розглянуто і у відношенні осіб, не подавших скаргу.

Крім того, співучасники які виступили на тій стороні, що й сторона яка подала скаргу можуть приєднатись до скарги, не вносячи відповідного державного мита. Ще одним варіантом ускладнення процеса, крім участі в ньому співпозивачів, а інколи і тих інших одночасно, являється заміна неналежної сторони. Пленум Верховного Суду СРСР в постанові 8 від 18 04 86р Про застосування судами законодавства при розгляді спорів виникаючих із авторських правовідносин - вказав, що справам про авторство співавторство на твір належним відповідачем, являється особа, яка по твердженню позивача присвоїла твір, якщо до неї предявлена вимога про захист порушеного авторського права.

В необхідних випадках, організація, яка випустила в світ твір, може бути притягнута до справи в якості відповідача і по ініціативі суду. Належна сторона - власник чи спірних прав чи спірних обовязків. Неналежна сторона - особа, по відношенні до якої по матеріалам справи виключається твердження про те, що вона являється субєктом спірних матеріалів правовідносин.

У відповідності до ст.105 ЦПК України суд встанов під час розгляду справи, що позивач чи відповідач неналежні, може не зупиняючи справу замінити зі згоди позивача первісного позивача чи відповідача - належним. Якщо первісний позивач не бажає вибути із процеса, належного позивача суд сповіщає про можливість вступу в справу в якості третьої особи з самостійними позовними вимогами. Коли первісний позивач не згідний вибути із процеса, а належний не хоче вступити в нього, справа продовжується без заміни, суд в позові відмовляє. При вступі нового позивача в процес суд веде процес з двома позивачами і в залежності від обставин виносить рішення застосовуючи до позивача належному неналежному же позивачу відмовляє в позові. При вибутті неналежного позивача із процесу і вступі в нього належного в процес починається знову на заміну відповідача також вимагається згода позивача, якщо вона отримана, суд звільняє первісного відповідача від участі в справі і притягує нового.

Процес починається спочатку.

Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача, суд залишає зі своєї сторони в справі, притягує належну, проводить процес з двома відповідачами і виносить заключне рішення. Від заміни неналежної сторони слід відрізняти процесуальне правонаступництво. Основа його - правонаступництво в матеріальних правовідносинах, які являються і предметом спору, перехід на протязі процеса прав та обовязків по спірних правовідносинах до іншої особи-внаслідок спадку чи ліквідації юридичної особи, з переходом прав і майна до іншої організації. Цей випадок носить назву загального правонаступництва.

Можлива і часткове правонаступництво по причині переводу боргу чи уступки вимог права вимоги до іншої особи. Правонаступництво допустиме в будь-якій стадії процесу. Процес продовжується з того моменту, коли виник спір про правонаступництво, а не спочатку. 3. Поняття принципів цивільно-процесуального права.

В принципах права відображається відношення людей до права в якості соціальної цінності. Тому в них як у фокусі сконцентровано відображається зацікавленість певної групи осіб наділити своє право такими рисами, які б в найбільшій ступені могли задовільнити їх потреби принцити складають основу будь-якої системи права і кожної його галузі. Не являється винятком і цивільно-процесуальне право, яке є самостійною галуззю права, і якій характерні як загальні риси так і визначена специфіка, що характерна лише для окремої галузі. Радикальні зміни в політичній і економічній системі України потребують належного правового забезпечення.

Одночасно і сама правова система вимагає в обновленні змісту, організаційних форм і методів функціонування. Не останню роль в цій роботі відводиться і тим основностворюючим началам, на яких будуються судова система і її діяльність- принципам.

Про поняття принципів в науці цивільно-процесуального права висловлені різні думки. Суть одного з них складається в тому, що принципи визначаються основостворюючі начала, на яких будується цивільний процес і які виражають завдання правосуддя по цивільним справам, характеризують методи їх здійснення. З точки зору, наприклад, професора В.М.Семенова, принципи - це якісні особливості, які складають ідейно-політичні начала права і виражають класову направленість, конкретний соціальний тип, специфічні особливі права.

Семенов В.М.Конституционні принципи гражданского судопроизводства. М 1982. С59-60 Всі принципи цивільного процесуального права отримали законодавче закріплення в його нормах. Однак з позицій юридичної техніки вони виражені в законах по-різному. Одні з них - їх більшість- сформулювані законом в окремих статтях, наприклад принцип гласності судового розгляду, незалежності суддів та інші. Деякі принципи виражаються в змісті окремих норм та інститутів і випливають з них шляхом теоретичного аналізу та узагальнення.

Наприклад, суть принципу диспозитивності - наука цивільно-процесуального права випливає із змісту ст. 160 ЦПК України та інших статей. 4.Склад, система і класифікація принципів цивільного процесуального права. Сукупність принципів цивільного процесуального права в їх тісному взаємозвязку утворює чітку систему. Взаємозвязок принципів проявляється по-різному одні з них розвиваються та доповнюють положення інших принципів у інших випадках одні принципи являються гарантіями інших, сприяють перетворенню їх в практику і т.д. Повнота здійснення кожного принципу залежить від послідовності дотримання інших однаково значимих положень. Їх взаємозвязок визначається єдністю вираженню в них ідеях, цілеспрямованістю до досягненню єдиної мети. В єдиній системі принципів кожен з них відіграє самостійну роль. Ті чи інші принципи можуть мати певне значення і знаходять найбільше проявлення в одній із стадій цивільного процесу або окремих інститутах, але загальне значення кожного принципу визначається його взаємозвязком з іншими, комплексним впливом принципів на діяльність правосуддя по цивільних справах. Класифікація принципів цивільного процесуального права може бути проведена по різним ознакам критеріям і в певній мірі має субєктивний характер.

Підтвердженню цьому - різні точки зору на проблему класифікацію принципів. Однак, слід мати на увазі, що будь-яка класифікація принципів цивільного права умовна, так як вони взаємоповязані і взаємообумовлені. В той же час класифікація принципів дає можливість визнати роль, місце і значення кожного з них. Традиційною, вважається класифікація принципів по джерелам їх нормативного забезпечення відповідно виділяють принципи, закріплені у Конституції України принципи закріплені в законодавстві про судоустрій та судове провадження.

М.А. Гурвич, поділяючи погляди угорського процесуаліста Л.Неваі, за основу класифікації принципів цивільного процесуального права взяв критерій - роль цих принципів в здійсненні правосуддя.

В залежності від неї він вів розмову про організаційні та функціональні принципи судового провадження Совесткое граждаснкое процессуальное право под ред. М.А.Гурвича М.1964, с.29. Пізніше, удосконаюючи дану класифікацію, він запропонував інший критерій-обєкт врегулювання, виділив дві групи принципи загального значення принципи визначаючі демократизм цивільного права, і принципи, які виражають законність в процесі. К.С Юдельсон стосовно до принципів цивільного процесуального права виразив класифікацію принципів, запропоновану С.С. Алексєєвим в загальній теорії права, в залежності від того, яку область правових відносин вони поширюються Гражданский процес под ред. К.С. Юдельсона М 1972 с.33-35 загально-правові принципи, виражаючі склад цивільного процесуального права міжгалузеві принципи, одночасно характерні цивільно-процесуальному праву та суміжним з ними галузями принципи цивільно- процесуального права, які виражають зміст саме цієї галузі права галузеві принципи принципи правових інститутів, які виражають зміст і особливості кожного інституту цивільно- процесуального права.

В учбовій та науковій літературі можна зустрітити і інші варіанти класифікації приципів. Класифікація принципів цивільного процесуального права по джерелу їх закріплення а саме виділенні конституційних принципів має певний зміст, оскільки вказані принципи впливають на весь зміст цивільно-процесуального права, так як Конституція України - це юридична база для всього українського законодавства.

Однак виділення конституційних принципів не означає приниження інших, прямо сформулюваних в Конституції. Всі принципи однаково важливі та обовязкові. Конституційними принципами цивільного процесуального права являються здійснення правосуддя по цивільним справам тільки судом незалежність суддів і підкоренню їх тільки Закону гласність судового розгляду рівність перед законом та судом змагальність рівність сторін. До галузевих принципів цивільного процесуального права, закріпленні в законодавстві про судопровадження відносять врахування одноособового та колегіального розгляду цивільних справ в судах національна мова судового провадження участь громадськості в судовому провадженні безпосередність в дослідженні доказів безперервність судового розгляду. 4а. Конституційні принципи цивільного процесуального права. Здіснення правосуддя по цивільним справам тільки судом Правосуддя в Україні здійснюється тільки судом ст.124 Конституції України. Судову систему в Україні складає Коституційний Суд Укрїани, суди загальної юрисдикції та арбітражні господарські суди. Їх діяльність направлена на розгляд кримінальних та цивільних справ і тому завжди повязана з необхідністю застосування державного примусу.

В цьому полягає особлива роль суду серед інших правозастосовуючих та правоохоронних органів. Крім того, судові органи в силу специфіки організації і процесуальної форми діяльності поставлені в особливі умови, що дає їм можливість розібратись в найскладніших ситуаціях кримінального злочину, чи цивільного правопорушення, правильно тлумачити і застосовувати закон, та винести законне, обгрунтоване, справедливе рішення.

Все це має важливе принципове значення для виконання функцій правосуддя.

Оскільки держава поклада здійснення правосуддя тільки на судом, вона категорично забороняє кому б то не було займатись судовою діяльністю і застосовувати примус до правопорушників в формі правосуддя.

Розгляд деяких категорій цивільних справ у випадках, вказаних в законі, третейськими судами, а також іншими державними органами і громадськими організаціями не явлється правосуддям, тому що суд і тільки суд- єдний державний орган, здійснюючий правосуддя в певній процесуальній формі, чітко регламентуючих законом, тільки суд має право позбавити громадянина його особистих, майнових та інших прав. Чітко визначений процесуальний порядок розгляду та вирішення цивільних справ характерний лише для судового провадження розгляд цивільних справ іншими органами і організаціями не обмежується жорсткою процесуальною формою.

Дія даного принципу проявляється 1. В праві контролю суда за законністю дій адміністративних органів і посадових осіб у випадку застосуваннням ним цивільного законодавства 2. В контролю суду за законністю рішення третейських судів при їх виконанні 3. В примусовому виконанні, як правило, судовим виконанням під контролем суду рішень і постанов всіх органів, здійснюючих захист прав 4. У винесенні заключного рішення судом у випадках розгляду певного спору про право декількома органами, в число яких входить і суд. Незалежність суддів і підкоренню їх тільки Закону. Судді незалежні і підкоряються лише Конституції та Законам України ст.8 ЦПК України . Їм забезпечуються умови для безперешкодного та ефективного здійснення своїх прав і обовязків. Будь-яке втручання в діяльність суддів по здійсненню правосуддя недопустиме і тягне за собою відповідальність по Закону.

Незалежність суддів і підкоренню їх тільки закону-це два погодженні, органічно повязані між собою начала.

Вони складають єдиний принцип, так як незалежність суддів зумовлена їх підкоренню тільки Закону, а підкорення Закону в свою чергу, можливе лише при умові, що судді дійсно незалежні. У відповідності з даним принципом ніхто не вправі впливати в судову діяльність по рішенню конкретних справ ніякі державні органи, громадські організації чи посадові особи не мають права здійснювати будь-який прямий чи непрямий вплив, давати вказівки суддям, як вирішити конкретну судову справу.

Таке втручання в правосудну діяльність антиконституційне. Основні правові гарантії незалежності суддів передбачені в в ст. 126 Конституції України та Законом України Про статус суддів. Незалежність судді забезпечуються передбачена Законом процедурою здійснення правосуддя, забороною під погрозою відповідальності по здійсненню правосуддя встановленим порядком зупинення та закриття повноважень судді правом судді на відставку, недоторканістю судді системою органів судівської спільності надання судді за рахунок держави матеріального та соціального забезпечення, відповідно до його високого статусу. Ряд правових гарантій незалежності суддів, закріплений в цивільно-процесуальному законодавстві, регулюючому діяльність суддів при розгляді цивільних справ порядок розгляду всіх питань цивільної справи і право судді на окрему думку таємниця нарад суддів ст. 210 ЦПК України Будь-яке втручанння в діяльність суддів по здійсненню правосуддя переслідується по Закону.

У відповідності з Законом України Про статус суддів передбачена відповідальність за вплив у будь-якій формі на суддів з ціллю протидіянню всесторонньому, повному і обєктивному розгляду конкретній справі чи досягти винесенню незаконному судовому рішенню Закріплення розгляду принципу незалежності є відміна строку повноважень судді і правила про незміність та неприторканність судді. Гласність судового розгляду.

Розгляд судової справи у всіх судах відкрите ст.129 Конституції України та ст. 10 ЦПК України. Розгляд справи в закритому засіданні суду допускається лише у випадках, встановлених Законом, з дотриманням при цьому всіх правил судового провадження.

Принцип гласності судового розгляду важливий для забезпечення виховних функцій правосуддя по відношенню як до присутніх в залі судового засіданя, так і учасників судової справи.

Разом з тим, в силу даного принципу громадяни мають можливість контролювати діяльність суду, а виборці - ще й за діяльністю народних засідателів. Гласність судового розгляду являється одним із яскравих виявів демократії в області здійснення правосуддя.

Досягнення таких завдань, як захист прав громадян, виявлення причин, породжуючих правопорушень, попередження правопорушеь і становить можливість завдяки гласності судових процесів Закритий судовий розряд цивільних справ допускається у відповідності зі ст.10 ЦПК 1. В цілях запобігання розголошенню державної таємниці 2. В цілях запобігання розголошенню даних про інтимні сторони життя осіб, що беруть участь в справі, а також забезпечення таємниці усиновлення ст.112 Кодексу законів про шлюб і сімю України. В цих випадках виноситься мотивована ухвала з вказанням обставин, які свідчать про необхідність проведення закритого судового засідання. Інших випадків закритого розгляду судових справ закон не передбачає, і тому не допускається видалення із залу судебного розгляду громадян, якщо ними не порушений порядок Слухання справи в закритому засідання ведеться у всіх випадках публічно. Рівноправність перед судом і законом.

В Конституції України стаття 129- закріплено положення про рівність всіх перед законом і судом і конкретизує, що на рівність громадян не впливають їх походження, соціальне та майнове положення національна та расова приналежність, вік, освіта, мова, відношення до релігії, характер занять, місце проживання та інші обставини.

Рівність перед закономі судом забезпечується тим, що кожна судова справа розглядається в одному і тому ж порядку, в одних і тих же процесуальних формах і однаковий обєм гарантій для осіб, які беруть участь в справі. Цим досягається можливість рівного задоволення законних вимог громадян, зацікавлених в результаті справи і рівна для них можливість відстоювати свої права перед судом.

Правосуддя по цивільним справам здійснюється єдиним для всіх судом.

Принцип здійснення правосуддя начал рівності громадян перед законом і судом і має двоякий зміст в ньому виражається положення про єдиний суд положення про єдність права.

Встановлена Конституцією України і законодавством про судоустрій судова система являється єдиною для всіх громадян. Матерільною основою рівності прав та свобод громадян служить те, що всі вони юридично рівні по відношенню до знарядь і засобів виробництва. Це визначає їх політичну рівність і рівноправність у всіх інших областях. Змагальність Судове провадження в Україні здійснюється на основі змагальності ст. 15 ЦПК України. Застосовуючи до правосуддя по цивільних справах це означає, що судовий розгляд справи проходить у формі змагальності між сторонами, джерелом якого являється протилежність їх матеріально-правових інтересів. Процесуальне положення сторін характеризується предявлення їм широких можливостей відстоювати свою точку зору шляхом активного участі в судовому розгляді з використанням процесуальних засобів захисту.

Сторони та інші особи, які беруть участь в справі, в цілях захисту своїх прав та інтересів посилаються на фактичні обставини справи, представляють докази, беруть участь в їх дослідженні, виражають точку зору на справу в цілому і по окремих питаннях.

У відповідності з принципом змагальності особам, які беруть участь в справі, надається достатній обєм процесуальних прав, які забезпечують кожному з них реальність і дійсність судового захисту. Даний принцип невідємний від процесуальної рівності сторін, який є його основою, поскільки саме наділення рівними правами і обовязками дається сторонам можливість змагатись перед судом.

Найбільш яскраво цей принцип проявляється в стадії судового розгляду в суді першої інстанції, але характерний і таким стадіям цивільного процесу, як касаційне провадження, перегляд по нововиявленим обставинам та ін. Принцип змагальності забезпечує повноту фактичного і доказового матеріалу, наявність яких являється важливою умовою встановлення обставин по справі. В галузевому законодавстві закріплений ряд правил, розкриваючий зміст принципу змагальності 1. Кожна сторона повинна доказати ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог і заперечень відстоювати свою позицію в справі 2. Суд може запропонувати сторонами надати додаткові докази 3. Сторони вправі посилатися на різні юридичні факти, які лежать в основі їх вимог та заперечень Рівність сторін. Судове провадження здійснюється на основі рівності сторін ст.129 Конституції України. Принцип рівності тісно повязаний з принципом рівності перед законом і судом.

Його суть виражається в установленому законом і забезпечується судом рівних можливостей сторін реально використовувати процесуальні засоби судового захисту прав та інтересів. Завдяки дії даного принципу сторони можуть знайомитись з матеріалами справи, робити з них виписки, задавати питання іншим учасникам процесу, свідкам і експертам, давати усні та письмові розяснення суду, давати свої висновки по всім питанням в судовому процесі, заперечувати проти доводів і висновків іншої сторони, брати участь в судових дебатах, оскаржувати судові акти у вищестоящий суд. Зміст принципу рівності сторін розкривається в ряді статей ЦПК. Так у відповідності зі ст.103 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Їм забезпечується також інша рівна можливість брати участь в розгляді справ в судовому засіданні сторони повідомляються про місце і час судового засідання або скоєнні певного процесуальної дії після викладенні справи справи по суті, суд заслуховує розяснення сторін та інших учасників процесу ст.180 ЦПК України. Маючи рівні процесуальні права, сторони несуть і рівні процесуальні обовязки.

В ч.2 ст.99 ЦПК України. Це важливе положення сформулювано так особи, які беруть участь в справі, до яких закон відносять і сторони, зобовязані добросовісно користуватись всіма належними їм процесуальними правами. 4б. Принципи цивільного процесуального права закріплені в галузевому законодавстві. Диспозитивність Поняття диспозитивність походить від лат dispositivus - маю в розпорядженні . Юридичний термін диспозитивність означає можливість особи на свій розсуд розпоряджатись субєктивними правами.

Принцип диспозитивності заключається у можливості осіб, які беруть участь у справі, мати в розпорядженні свої матеріальні та процесуальні права, а також засоби їх захисту.

Так у відповідності до ст.103 ЦПК України, позивач має право змінити зміст чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовитись від позову.

Відповідач вправі визнати позов.

Сторони можуть закінчити справу мировою угодою. Свобода осіб, які беруть участь у справі, розпоряджатись наявними матеріальними права і процесуальними засобами їх захисту обумовлена свободою особистості в Україні. Воля сторін в дозволених законом межах розпоряджатись належним їм правами в цивільному процесі не протирічать цілям правосуддя по цивільним справам, так як діяльність суда, його процесуальні відносини з учасниками цивільної справи будуються з врахуванням самостійності, відомої автономії, розпоряджень, які належать учасника цивільних правовідносин.

Цивільний процесуальний закон в цілях здійснення судового захисту субєктивних цивільних прав які надаються кожному субєкту права і визначаються процесуальними засобаим, яким останній може вільно розпоряджатись в процесі. Диспозитивність в області цивільного процесу являється продовженням і наслідком диспозитивного начала, характерного для цивільних матеріальних правовідносин.

Початок диспозитивності Пронизує все цивільне судове провадження - від порушення конкретної справедливо виконавчого провадження. Зміст принципу дистозитивності характеризується тими широкими правами, якими закон наділяє сторони та інших осіб в справі. В Цивільному процесуальному кодексі України вони закріплені в ст.103 . Особи, які беруть участь у справі мають широкі і різносторонні процесуальні повноваження, але зміст принципа диспозитивності включає лише ті з них, якими повязані з предметом судової діяльності і здійснення яких впливає на рух процесу.

В змісті принципа диспозитивності з точки зору його нормального вираження і здійснення входять повноваження повязані з розпорядженням сторонами матеріальними правами і процесуальними засобами їх захисту, відносяться предявлення позову та зустрічного позову, заяви, скарги, певного характеру і обєму позовних вимог і заперечень можливість їх змін відмова від позову визнання позову, заключення мирової угоди.

По своєму характеру принцип диспозитивності являється специфічним галузевим, тому що в цивільному процесі сторони можуть вільно розпоряджатись предметом судового провадження спірним матеріальним правом і процесуальними засобами, тобто, своїми діями на рух процесу. Разом з тим за судом зберігається право контролю за деякими розпорядчими діями сторін наприклад, за заключенні мирової угоди або визнання відповідачем позову. Суд контролює ці дії з тим, щоб вони не протирічили закону і не порушували права інших крім сторін осіб. Усність судового провадження В цивільному судовому провадженні викладення процесуального матеріалу здійснюється в двох формах- усній і письмовій. Кожна з них має свої позитивні та негативні сторони.

Усна форма необхідна там, де процес здійснюється гласно і переслідує мету завдань виховання. Тому найбільш прогресивним і демократичним визнається принцип усності в тому змісті, що спілкування суду з учасниками процесу повинен проходити усно і незалежно від форми повідомленого матеріалу. Тільки при цій умові процес може бути сприйнятий всіма присутніми в залі судового засідання, оскільки усна форма полегшує безпосередність сприйняття доказів судом і особами, які беруть участь у справі, прискорює процес розгляду справи.

Разом з тим при усній формі легше к онтролювати діяльність суду особами, які беруть участь в справі. Згідно ч. ст.160 ЦПК України розгляд справи проходить усно. Це означає, що весь процесуальний матеріал факти і докази, які використовуються судом при розгляді справи, повиннні бути викладені в судовому засіданні в усній формі .Усно повинно бути викладені розяснення сторін і покази інших учасниуів процесу всі письмові матеріали письмові заяви сторін, позовні заяви, письмові докази, письмові заключення експерта і т.д. обовязково повинні зачитуватись в судовому засіданні. Усно задаються питання членами суда і членами суда і особами які беруть участь у справі, постанови суду обовязково зачитуються.

Вищевикладене дає висновок зробити висновок, що найбільш повно принцип усності виражений в нормах, які регулюють судовий розгляд відкриття судового засідання і оголошення про те те, яка справа розглядається розяснення обовязків перекладачу, прав і обовязків осіб, які беруть участь у справі та інш. Безпосередність у дослідженні доказів. Контакти суду з учасниками процеса передбачає як усну форму повідомленого процесуального матеріалу, так і безпосередність його сприйняття судом.

Тільки при цій умові він буде правильно зромілим і зможе визвати у потрібних випадках відповідну реакцію зі сторони суду у формі продовжуючого спілкування з учасниками процеса.

У відповідності з ч.1 ст.160 ЦПК суд першої інстанції при розгляді справи зобовязаний безпосередньо досліджувати докази по справі заслухати розяснення сторін, які беруть участь по справі, покази свідків, заключення екперта, ознайомитись з письмовими доказами, оглядати письмоивх доказів. Принцип безпосередності по своєму характеру має дві сторони субєктвну та обєктивну. З субктивної сторони безпосередність заключається в тому, що суд першої інстанції при розгляді справи обовязково особисто тобто безпосередньо досліджуватиме докази по справі заслуховування розяснення сторін, які беруть участь у справі, показів свідків, висновків експертів, ознайомиться з письмовими доказами, огляду речевих доказів. З обєктивної сторони докази повинні бути, як правило, взяті із першоджерела, безпосередньо відображаючи достовірними цими факти.

Застовування принципу безпосередності важливо перш за все у відношенні усного матеріалу, розяснень сторін, показів свідків, які повинні бути вислухані і допитані саме судом.

Але не менше значення має дотримання безпосередності і при дослідженні письмових документів, а також при огляді і дослідженні речевих доказів. Принцип безпосередності, передбачений в ст. 160 ЦПК, відноситься до доказової діяльності суду, направленої на встановлення фактів, необхідних для розгляду справи.

Зміст принципу складається із слідуючих положеь суд зобовязаний вирішити лише на тих доказах, які були досліджені їм публічно в судовому засіданні, так як тільки в цьому випадку може буди обгрунтованим при дослідженні обставин справи суд повинен отримати інформацію із безпосереднього джерела. Саме при умові безпосереднього особистого сприйманняя необхідних суду відомостей може бути забезпечена обєктивність рішення суд повинен прагнути до використанняя так званих первісних доказів які утворились під впливом безпосередніх впливів певних фактів. Наявність перерахованих фактів обумовлено тим, що різні фактичні дані можуть стати судовими доказами тільки при використанні їх на основі принципу безпосередності. З врахуванням цього законодавець встановив в ЦПК чіткий порядок дослідження справи в судовому засіданні Але як би важко не здійснювався принцип безпосередності, не у всіх випадках надається можливість його дотримання.

Тому цивільно-процесуальний кодекс передбачив можливість встановлення деяких винятків із дії даного принципу, виходя з того, що безпосередність в цих випадках буде дотримана.

Одним з умов, забезпечуючих дію принципу безпосередності, являється правило про незмінність складу суду. У відповідновсті з яким кожна справа від початку і до кінця повинна бути розглядатись одним і тим же складом суду. Якщо будь-хто із суддів буде позбавлений можливості продовжувати участі в судовому розгляді, він замінюються іншим суддею і розгляд справи починається з початку. ст. 22 ЦПК . В протилежному випадку виявилось би, що новий суддя не ознайомлений з обставинами справи безпосередньо. Безперервність судового розгляду Сприйнятий в процесі матріал повинен бути збережений у свідомості як суддів так і в учасників процесу, спостерігаючих за ходом процесу в залі засідання.

Тільки при дотриманні цієї умови процесуальний матеріал по цивільнісй справі виявиться цілісним, здатним служити загальній оцінці. Принцип безперервності судового розгляду, має велике значення для формування внутрішніх переконань, сконцентровуючи увагу судді на одній справі, забезпечуючи врахування судом всіх його обставин, правильну кваліфікацію правовідносин і винесення законного і мотивованого рішення.

Судове засідання по кожній справі, включаючи винесення рішення проходить безперевно, тобто суд почав слухання справи, доводить його до кінцевого розгляду. Розгляд суддями інших цивільних справ не допускається. Судді не вправі розглядати одночасно декілька справ. Це негативно відображиться на встановленні обєктивної істини по справі, так як розсіюється увага судді, заважає аналізу, оцінці доказів. Судове засідання по кожній справі повинно проходити безперервно, крім часу, визначеного для відпочинку.

Тривалість перви судового засідання визначає суд в залежності від тих чи інших обстваин. Оголошення перерви суд може не тільки для відпочинку, але й для деяких інших цілей 1. Якщо сторони заперечують проти одноособового розгляду справи 2. Якщо суд прийняв рішення допитати свідків, вони можуть являтись в судове засідання лише через деякий час, але в той же день 3. Якщо учасникам процесу необхідно підготуватись до дебатів. Порушення безперервності процесу може привести до того, що безпосередність сприйняття суддями доказів буде послаблено емоціями, отриманими під час слухання нової справи. Пооорушення безперервності процесу в значній мірі понижує його виховне значення.

Розглянувши цивільну справу під час обідньої перерви, оголошеного при слуханні іншої справи, являється порушенням принципу безперервності процесу і у звязку з цим- мотивованої відмови до відміни судового рішенння.

Дія принципа безперервності потребує, щоб судове рішення виносилось після закінчення розгляду справи, суд видаляється для винесення рішення в нарадчу кімнату і повинен скласти повну мотивоване рішення, відповідаюче по змісту всім вимогам закону. Однак у виняткових випадках при розгляду особливо важких справ суд вправі відкласти складання мотивованого рішення на строк не більше трьох днів ст.199 ЦПК . При цьому резолятивна частина рішення повинна бути оголошена в тому ж засіданні, в якому закінчилось судовий розгляд.

Детальне дотримання судами принципів цивільного процесуального права в цивільному судовому провадженні являється гарантією вірного розгляду і вирішенню цивільних справ. 5.Поняття принципа процесуального рівноправя сторін. Одним із керуючих положень цивільного процесуального права, закріплючого однакові можливості здійснення і захист прав сторін в цивільному процесі і виключаючи будь-які переваги у цьому відношенні одної сторони перед іншою, одних осіб, які беруть участь в справі, перед іншими, являється принцип процесуального рівноправя, тобто таке нормативно-керівне начало, яке забезпечує сторонам рівне процесуальне положення перед судом при здійснення правосуддя.

Цей принцип відноситься до специфічних функціональних принципів цивільного процесу, яке характеризує діяльність судів по розгляду і вирішенню цивільних справ і базуючому на більш загальному організаційно-функцональному чи конституційному принципу рівності громадян перед законом і судом.

Одночасно він являється і виявом останнього в цивільному судопровадженні. Конституційний принцип рівності громадян перед законом і судом нормативно закріплює загальну рівність громадян у всіх областях- політичному, економічному, соціальному і культурному житті, тобто принцип соціальної справедливості у чіткій відповідності з яким повинні будуватись суспільні відносини.

Здійснення правосуддя на основі рівності всіх громадян перед законом означає застосування судом норм єдиної системи права однаково по відношенню до всіх громадян. Недопустимі також винятки судом тих чи інших положень закону під виглядом яких-таки особистих чи соціальних розбіжностей громадян, по відношенню до яких і ведеться судовий процес. Суд виходячи з даного принципу, вирішує конкретну цивільну спрву з врахуванням того, що всі закони і інші нормативні акти в рівній ступені обовязкові. Рівність громадян перед судом означає, що розгляд судом та вирішення справ всіма судами і у відношенні всіх громадян здійснюється в одному і тому ж порядку, незалежно від расової та національній приналежності, соціального та службового, майнового стану релігійних переконань позивача, відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Найбільш повно принцип процесуального рівноправя проявляється у позовному провадженні. Як відомо, для позовного провадження характерно наявність правової вимоги, яка випливає із порушеного чи оспореного права і підлягає до розгляду в повному порядку встановленому законом наявність позову наявність спору про право наявність двох сторін з протилежними юридичними інтересами яким представлені широкі можливості по захисту своїх прав і законних інтересів у виникнувшій суперечності Добровольський А.А. Иванова С.А Основны проблем мсковой формы защиты права.

Москва.1979. с.24 Отже в позовному провадженні, найбільш яскраво проявляється три специфічних функціональних принципа цивільного процесу - диспозитивності, змагальності та процесуального рівноправя сторін. Ці принципи знаходяться в тісному взаємозвязку.

Диспозитивними правоздатними однієї сторони кореспондуються аналогічні права другої. Наприклад, праву на предявлення позову позивачем відповідно є право відповідача на предявлення зустрічного позову.

Пятилетов. Встречый иск-одна из гарантий принципа равноправия сторон. Основы граждансткого производства. Бюллетень Верховного Суда СССР. Москва. 1986г 1 с.5 Визнання позову.

Дві сторони мають рівне право на укладення мирової угоди. Принцип процесуальної рівності сторін забезпечується змагальною формою судового провадження, яка надає їм можливість в рівній мірі змагатись перед судом, особливо в стадії судового розгляду і вирішення справи. Витоки змагальності знаходяться в протиріччях матеріально-правових інтересів сторін, спірних правовідносин, але в суді матеріально-правовий спір набирає форму процесуальних прав. Звязок між рівністю процесуальних прав і обовязків сторін і змагальною формою їх виявлення настільки тісна, що В.М. Семенов обєднав два начала в один принцип- процесуального рівноправя сторін при змагальній формі судового провадження.

Семенов В.М.Специфические отраслевые принципы советского процесуального права с.239-240 В зміст принципу процесуального рівноправя сторін входять закріплення в законодавстві рівності процесуальних прав і обовязків процесуальні гарантії, забезпечуючі однакові можливості для здійснення прав і виконання обовязків рівна процесуальна допомога суду. Такий метод має обєктивну основу в економічному характері суспільних відносин.

Правова рівність проявляється в двох напрямках По-перше ніхто з учасників цивільних правовідносин не може перекладати обовязки на іншого. По-друге у випадку виникнення спору між учасниками правовідносин ні один не може прийняти рішення, обовязкове для іншого Бопнер А.Т.Принцип диспозитивности советского гражданского процесуального права.

Москва. 1987г.с.22. Цей характер цивільних правовідносин обєктивно проявляється і в процесуальному праві. Права і обовязки, які визначаються матеріальним правом, без існування процесуального права не можуть бути реалізованими. Таким чином, одним із принципів, на яких головна можливість цивільного процесуального права виконують свою функцію предявлення захисту права, являється принцип процесуальної рівності осіб, які займають однакове процесуальне становище в процесі. 6. Права та обовзки сторін в цивільному процесі.Сторонами в цивільному процесі називаються особи, від імені яких ведеться процес і матеріально- правовий спір який повинен вирішити суд. Сторонами в цивільному процесі- позивачем і відповідачем модуть бути громадяни, громадяни-підприємці, державні підприємства, кооперативні організації, громадські організації і інші субєкти, які користуються правами юридичних осіб. В якості сторін можуть виступати іноземні громадяни і фірми, особи без громадянства.

В кожній справі позовного провадження завжди є дві сторони.

Позивач - особа, в захист прав і інтересів якого порушується цивільна справа. Порушення справи може сама зацікавлена особа, може це здійснити прокурор, а у випадку передбачених в законі, справу може бути порушена по ініціативі органів державних та громадських організацій, а також окремих громадян ст.4 ЦПК . Позовну сторону прийнято називати активною, оскільки дія в захист її прав і інтересів тягне за собою виникнення процеса.

Однак це не завжди субєктивна активність саме позивача. Якщо справу порушено прокурором чи організаціями або громадянами, які мають на це право згідно ст.4 ЦПК, зацікавлена особа повинно бути повідомлені про це і брати участь в якості позивача ст.118 ЦК . Відповідача - особа, яка притягується до відповіді по позову, оскільки на нього не вказується в позові як на порушника. В багатьох випадках причиною предявленого позову являється дія чи бездіяльність самого відповідача несплата боргу в установлений термін, оспорювання права авторства, завдання шкоди та ін Однак в окремих випадках відповідач може сам ніяких дій, ущемляючих права і інтереси позивача, не завдавати володілець джерела підвищеної небезпеки, неповнолітній спадкоємець, до якого предявлений позов про визнання заповіту недійсним і т.д але обєктивно відмовити субєкту спірних матеріальних правовідносин на так званих пасивної сторони. Спірні матеріальні правовідносини- обєкт процесу по конкретній цивільній справі, а його субєкти являються сторонами.

Питання про існування або неіснування цих правовідносин, його зміст, чи в якій мірі права позивача порушені і повинні за це нести відповідальність відповідачем, будуть вирішені судом тільки після розгляду справи по суті. Однак вже в момент порушення справи очевидні слідуючі ознаки сторін Від імені сторін ведеться провадження по справі, вони персоніфікують цивільну справу. Це має більш практичне значення, оскільки закон забороняє предявлення і не розглядає вже вирішення справи між тими ж сторонами, про той же предмет і по тих же підстав п. 4 ст.136ЦПК Відносини між сторонами в результаті предявлення позову придбають офіційний характер.

Завдання суду полягає в тому, щоб ці відносини врегулювати Сторони - cубєкти спірного матеріального правовідносин- мають в справі матеріально-правовий інтерес.

Судове рішення визначить їх матеріальні права вони або набувають будь-які матеріальні блага, або позбаляться їх Вступивши в процесуальні правовідносини з судом, сторони мають в справі процесуальну заінтересованість, складаються у можливості захисту своїх прав, у прагненні отримати сприятливе рішення і реалізувати його. Сторони являються головними учасниками процесу, сторони зобовязані нести судові витрати.

В сукупності вказані вище ознаки притаманні лише сторонам, а саме сукупність цих ознак дозволяє відмежувати сторони від інших осіб, які беруть участь у справі. Поняття сторін застосовується в справах позовного провадження.

Учасниками справ окремого провадження, а також виникаючих із адміністративних правопорушень, являються заявники, скаржники і зацікавлені особи. Ці особи користуються правами сторін за окремими винятками, встановлені законом. Процесуальні права та обовязки сторін. Закон встановлює, що сторони користуються рівними процесуальними правами ч.3 ст. 99 ЦПК . Відповідно вони несуть і рівні процесуальні обовязки. Всі процесуальні права сторін випливають із установленого ст. 55 Конституції права на судовий захист.

Вся система цивільного судового провадження являється по-суті конкретизацією цього конституційного положення, реальним механізмом його здійснення. Процесуальні права сторін різноманітні, і в даному випадку необхідно зроьити їх загальний огляд. Сторони, перш за все володіють правом на безпосередню участь в справі. Вони вправі брати участь у всіх судових засіданнях по справі, присутні при здійсненні процесуальних дій, знайомитись з матеріалами справами, робити виписки з них, робити копії. Сторони мають право попередньо оцініювати неупередженість членів суду їм надано право заявлення відводів. Сторони, являється матеріально зацікавленими особами, можуть самостійно визначати обєм захисту своїх прав та інтересів, а також вносить, зміни в заявлених вимогах.

Так, позивач може відмовитись від позову, а відповідач визнати позов. Між сторонами може бути заключена мирова угода. Позивач може змінити, основу та предмет позову і т. д. А тепер розглянемо права і обовязки сторін детальніше. Широту права сторін по використанню процесуальних засобів судового захисту.

Сторони мають право предявляти докази і брати участь у дослідженні, задавати питання іншим особам, які беруть участь в справі, а також свідкам і експертам, заявляти різні клопотання, представляти свої доводи і заперечувати на доводи протилежні сторони. Відповідач має право крім заперечення на позов використовувати в якості захисту зустрічний позов.

Сторони мають право перевірки законності і обгрунтованості рішення. Вони можуть оскаржити рішення в касаційному порядку, порушувати питання про його перегляду по нововиявленим обставинами про перегляд рішення в порядку нагляду. Кінцева реалізація рішення його виконання залежить від здійснення сторонами їх права вимагати примусового виконання рішення. Сторони мають цілий ряд інших процесуальних прав можуть вести справу особисто або через представників, просити про забезпечення позову, вимагати відшкодування судових витрат і т.д. Процесуальні обовязки сторін діляться на загальні і спеціальні. В ряді загальних зобовязань важливе місце займає добросовісність. Маючи широкі процесуальні права, сторони зобовязані добросовісно виконувати ч.2 ст.99 ЦПК . В більшості випадків цей обовязок виконується добровільно, однак на сторону, недобросовісно заявившу необгрунтований позов чи спір або систематично протидіючу розгляду і вирішенні справи, суд може накласти штраф на користь іншої сторони винагороджуючи за фактичну втрату робочого часу у відповідності з середнім заробітком, але не більше 5 від задоволеної частки позову.

Сторони зобовязані підкорятись процесуальній регламентації, здійснювати процесуальні дії в установленому законом чи судом строки, своєчасно оплачувати витрати по справі, предявляти процесуальні документи по встановленій законом формі. Не дотримання цих вимог позбавляє сторону права здійснювати відповідні процесуальні дії. Що ж стосується загальних зобовязань сторони бути в ході процесу, то на мій погляд, цей обовязок має моральний, а не правовий характер.

Спеціальні процесуальні обовязки покладаються на сторони в звязку з необхідністю здійснення окремих процесуальних дій. Так, наприклад, закон встановив, особа, яка подала клопотання перед судом про витребування письмових доказів від осіб які брали і не брали участь по справі, повинні вказати причини, які перешкоджають самостійному йому отриманню і основи, по яких воно рахується у даної особи чи організації. Належна сторона в справі Заміна неналежної сторони. Право на судовий захист належить кожному громадянину.

Цим же право можуть скористатись і іноземці і особи без громадянства.організації, які мають цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність, також мають право.таким чином, будь-яку правоздатну особу може заняти процесуальне положення сторони.

Однак для участі в даній справі необхідно мати конкретну матеріально- правову зацікавленість саме в цій справі, тобто бути належною стороною. Якщо віндикаційний позов предявлений не самим власником чи законним володільцем речі, а його сином власник живий - такий позов предявляється неналежним позивачем.

Предявляючи позов, позивач повинен представити суду дані, із яких було б видно, що він являється належним відповідачем, а притягуюча особа являється належним відповідачем. Позивач повинен легімітувати себе і відповідача. Легімітація забезпечується винесенням рішення по відношенню дійсно матеріально зацікавлених осіб. Якщо позов предявлений прокурором чи організаціями або громадянами, порушуючих справу в інтересах інших осіб, прокурор і ці організації повинні також легімітувати позивача і відповідача. Отже, належні сторони в цивільному процесі являються особи, по відношенню яких є дані про те, що вони можуть бути субєктами спірного матеріального правовідношення. Належна сторона визначається судом на основі норм матеріального права.

Вже при прийманні позовної заяви суд повинен встановити, приналежність позивачу права вимоги і чи являється відповідач тією особою, яка повинна відповідати по позову ст.137 ЦПК . Участь у справі неналежного позивача чи неналежного відповідача перешкоджає законному та обгрунтованому вирішенню спору.

В звязку з цим виникає проблема заміни неналежної сторони На превеликий жаль, справа не завжди порушується належним позивачем, а в якості по позову не завжди притягується належний відповідач. Процесуальний закон ст.137 ЦПК не передбачає відмови в прийнятті заяви від неналежного позивача чи відмови в прийнятті позову звернення до неналежного відповідача. Неналежний відповідач чи позивач повинні бути замінені в належниму порядку.

Однак заміна неналежних позивачів чи відповідача може бути тільки зі згоди позивача. Для заміни неналежного первісного позивача необхідно не тільки його згода на вибуття із справи, але і згода належного позивача на вступ в процес. При наявності їх обопільної згоди проходить заміна. Якщо позивач не згідний на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу в якості третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє цю особу. Якщо первісний позивач готовий на вибуття із справи, а належний не бажає в нього вступати, в справі не залишається позивача - суд повинен припинити провадження по справі в порядку ст.105 ЦПК. Незгода первісного позивача на вибуття і відмови належного позивача на вступ в справу повинні потягти розгляд справи по суті і винесення рішення про відмову у позові. Для заміни неналежного відповідача також потребує згоди позивача. При згоді на таку заміну суд звільняє первісного відповідача від участі в справі і притягує нового відповідача. У випадку незгоди відповідача на заміну відповідача іншою особою суд притягує цю особу в якості другого відповідача ч.3 ст.105 ЦПК України. Заміна неналежної сторони проходить в тому ж процесі без припинення чи призупинення провадежння.

Якщо заміна проходить в засіданні суду, останній може відкласти слухання справи тому, щоб дати час належній стороні вступити в справу і підготовитись до захисту своїх інтересів. Після заміни неналежної сторони розгляд справи проводиться з самого початку, тобто з стадії підготовки справи до судового розгляду.

Заміна неналежної сторони може бути проведена тільки в суді першої інстанції. Заміна неналежної сторони повинна проводиться судом у відкритому судовому засіданні, з обовязковою участю всіх осіб, що беруть участь у справі. 7. Загальна характеристика захисту інтересів відповідача в цивільному процесі та зустрічного позову.

Процесуальна рівність сторін і в процесі забезпечується надання можливості відповідачу захисту проти предявленого йому позову, висуваючи необхідні заперечення.

Змагальна форма процесу дозволяє йому не чекати початку розгляду по суті, ознайомитись з позовною заявою, вивчити наявні у позивача докази із врахуванням отриманої інформації визначити своє відношення на предявлену позивачем вимогу.

Відповідач вправі визнати позов, якщо вважає що вимоги позивача законні та обгрунтовані. Коли відповідач намірений парирувати, він може використати дві форми захисту заперечення та зустрічний позов. Заперечення проти позову - аргументовані докази, доводи, які спростовують предявлений позов. За своїм характером заперечення вони можуть бути процесуальними і матеріально-правовими. Процесуальні заперечення завжди спрямовані на те, щоб довести неправомірність виникнення самого процесу по справі у вигляді відсутності у позивача права на позов чи порушення їм порядку предявлення позову.

Відповідач прагне досягнення залишення заяви без розгляду чи припинення провадження по справі. Наприклад, вказуючи на порушення позивачем порядку предявлення позову, відповідач доводить, що справа суду непідсудна, заява подана представником позивача який не має повноваження на ведення справи тощо. В якості фактів, які свідчать про відсутність у позивача права на позов, відповідач може може вказати неправоздатність позивача, непідвідомчість справи суду, наявність спеціальної заборони на розгляд справи, яке по загальному правилу підвідомче суду, наявності по тотожному позову вступившого в законну силу рішення суду і т.д. Матеріально-правові запереченння направлені на спростування фактів, складаючих основу предявленого позову і засвідчуюча про незаконність чи необгрунтованість вимог позивача. Доказуючи незаконність позову, відповідач, як правило, посилається на неправовий характер заявленої вимоги повернення карточного боргу, на те, що спірне правовідношення виникло до видання відповідного нормативного акту, який звороної сили не має, чи угод сторін являється протизаконною купівля-продаж громадянами наркотичних речовин - відповідач також вправі стверджувати, що норма, яка покладена в основу предявленого позову, втратила силу. Аналіз судової практики дозволяє зробити висновок про найбільш частіші посилки відповідача на необгрутованісті предявленої вимоги неповнота юридичного складу, недостатність та необгрунтованість доказів. Наприклад, оспорюючи позов про визнання права на власність на жилий будинок, відповідач стверджує, що договір купівлі-продажу відсутній, а маюча у позивача боргова розписка видана на отримання завдатку в рахунок незаключеної угоди.

Заперечуючи вимоги про відшкодування арендної плати за складське приміщення, відповідач посилається не неправдивість представленого позивачем договору оренди.

В інших випадках відповідач використовує в якості контаргументів посилку на наявність правопоглинаючих фактів. Наприклад, заперечення проти позову про відшкодування збитків, відповідач вказує, що на наявність вини самого позивача умисел чи грубу необережність. Спростовуючи позов про визнання недійсним фіктивний шлюб, відповідач заявляє, що що через рік після регістрації шлюбу між ним і позивачкою виникнувші шлюбні відносини перестали бути фіктивними.

В якості заперечення проти позову про стягненні суми по договору займу відповідач називає безгрошівя і наявності у позивача розписки, яка була отримана шляхом шантажу. Інколи відповідач оспорює розмір заявленого позивачем вимогу, посилаючись на завищену ціну позову.

Так, якщо боржник частково виконав зобовязання перед кредитором позов може бути предявлений в частині, яку боржник не виконав.

Стягнення пені, неустойки, завдатку, упущеної вигоди як правило, можлива при наявності згоди сторін відповідної вказівки на застосування санкції за невиконання обовязків. Більш складнішим і рідше застосовуючим на практиці являється такий спосіб захисту відповідача, як зустрічний позов.

Зустрічний позов - самостійна вимога відповідача до позивача предявлена в суд для одночасного і обєднаного розгляду по справі по позову позивача. Оскільки позов відповідача характеризується в якості зустрічного позову, вимогу позивача прийнято називати в даному випадку первісною. Вимога відповідача може бути прийнята для обєднаного розгляду першоначального позову тільки в трьох випадках, прямо передбачаючих законом якщо зустрічна вимога направлена залік первісної вимоги.

Залік має місце, коли обидва позова носять майновий характер. Якщо ціна зустрічного позову вища, чим у первісного, суд проводячи взаємне погашення їх, стягне на користь відповідача лише неотриману суму. Аналогічним шляхом суд вирішить, якщо ціна первісного позову позову буде вища ціни зустрічного, присудивши позивачу суму, яка складає різницю в ціні позовів. При однаковій ціні обох вимог суд проводить взаємозалік, не присуджуючи будь-яких сум ні одній із сторін. Процесуальна економія, яка досягається в результаті розгляду таких вимог підлягаючих заліку, проявляється в стадії виконання.

При окремому розгляді таких вимог спочатку по виконавчому листі буде стягнута сума, яка вимагається позивачем. А потім пройде фактично зворотнє стягнення по вимозі відповідача. При спільному ж розгляді позові, між якими можливий залік буде виданий один виконавчий лист в користь стягувача, ніякої взаємної передечі грошових коштів не буде. Однак прийняти до розгляду в одному процесі з первісній зустрічній вимозі по мотиву можливого їх заліку- право, а не обовязок суду. В якості вимог, направлених на залік, достатньо привести одне з типових умов договору оренди нежилого приміщення.

Орендар вправі вимагати заліку в орендну плату сум, які були витрачені по покращенню орендуємого приміщення Якщо задоволення зустрічного позову виключається повністю або в частині задоволення первісного позову.

В даному випадку зустрічна вимога направлена на повну чи частковий підрив основи первісної вимоги, по своєму характеру взаємовиключаючи один одного. Їх окремий розгляд неможливий, поскільки це потягло б винесення протирічущих один одному рішень і порушення правила преюдикційності. Одне з такиз вимлг чи вони рбидва носять немайновий характер. Найбільш типовим з прикладів зустрічного позову, які преявляються по вказному підставі, предявляються позов про стягнення аліментів і зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини в оргаргах РАГСу позов про розподіл жилої площі і зустрічний позов про визнання первісного позивача втратившого право на жилу площу.

Суд зобовязаний прийняти подібні вимоги до обєднаного розгляду і винести по ним одне з рішень якщо між зустрічним і першочерговим позовами має місце взаємний звязок і їх спільний розгляд приведе до більш швидкому та правильному розвязанні спору, тут все залежить від суду- чи визнає він за необхідність взаємні вимоги чи ні. На момент прийняття зустрічного позову дуже важко припустити до якого результату приведе процес, зовсім не виключено його ускладнення і затягування, винесення неправильного рішення.

На практиці судді підходять обережно до такого обєднання позовів, що звичайно закономірно. В якості прикладу застосування вказаного приводу підстави для прийняття зустрічного позову можна назвати випадок розгляду справи про розірваня шлюбу вимог відповідача про стягнення з позивача аліментів і про розподіл спільного майна.

Зустрічний позов може бути предявлений до постанови рішення по первісному позову, практично - до виходу суда в нарадчу кімнату для винесення рішення. Предявляється він по загальним правилам подається в суд позовну заяву з дотриманням вимог, передбаченими ст.140 ЦПК, заява оплачується держмитом. Прийняття зустрічного позову оформляється ухвалою судді. Підсудність зустрічного позову обумовлена його звязком з первіснии позовом, внаслідок чого він предявляється в суд по місцю розгляду первісного позову ст.141 ЦПК . Якщо підставою для прийняття позову відповідача як зустрічного відсутні, суд чи суддя виносить ухвалу про відмову його в прийнятті для спільного розгляду з первісним. Така ухвала оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає предявленню самостійного позову П.6 поставления 2 Пленума Верховного Суда від 14 апреля 1988г О подготовке гражданских дел к судебному разбиртельству БВС1988г 7 с.8-11. Якщо суддя чи суд відмовляють в прийнятті заяви у позивача по підставам, передбачені в ст.136 ЦПК, ухвала може бути оскаржена.

Резолятивна частина судового рішення повинна містити окремі висновки по первісному та зустрічному позовам яке право визнано за кожною стороною, хто, які дії і в чию користь повинні виконати.

Фактично це буде єдиним рішенням по двом різним вимогам, де кожна із сторін займає становище позивача і відповідача одночасно. II. Захист інтересів відповідача 1.Розпорядження позовними засобами захисту прав та інтересів. Керуючись принципом диспозитивності, сторони вправі на власний погляд визначити обєм і засоби субєктивних прав і охороняючих законом інтересів. Заява матеріально-правова вимога може бути змінена в силу різних обставин юридичне незнання сторін, яка не дала змоги на момент звернення в суд правильно визначити елементи позову вияснення нових обставин справи в ході судового розгляду досудове врегулювання сторонами виникнувшого спору і т.д Форми розпорядженням позовом та засобами закріпленими в ст.103 ЦК, у відповідності з яким позивач вправі змінити причину та предмет позову, збільшити чи зменшити розмір вимог чи відмовитись від позову.

Відповідач вправі визнати позов.

Сторони можуть закінчити справу мировою угодою. Конкретний зміст кожного із перерахованих розпорядчих дій заключається у слідучому. Зміна позову позову можливий у формі трансформації первісного зазаначеного предмету, причини, ціни, субєктивного складу.

Змінюючи предмет позову, позов по-новому визначає обєм і форму захисту свого субєктивного права, змешуючи чи розширюючи кордони досліджуваних обставин справи, змінюючи характер витребуваного у суда рішення. Наприклад, до первісного заявленого позову про визнання авторства він вправі приєднати вимоги про присудженні відповідача до виконання яких-небуть дій чи вимог про трансформацію тих правовідносин, із-за яких виник спір. Так, предявивши позов про визнання авторства, позивач може додати його вимоги про відшкодування авторської винагороди.

Первісно заявлена вимога про відшкодування арендної плати позивач вправі додати позов про розірвання договору оренди.позивач на влсний розгляд може взагалі замінити предмет позову, висунувшинову вимогу. Наприклад, представивши позов про розірвання шлюбу, позивач потім просить визнати цей шлюб недійсним. Однак всі видозміни предмету позову повинні залишатись в межах того спору про розгляд якого просив позивач. Неможна наприклад, замість первісно заявленої вимоги про стягнення за відповідача аліментів вимог про втрату права на жилу площу.

Це вже новий позов, він повиненн бути предявлений по загальним правилам. Основа позову видозмінюється шляхом посилок на нові обставини і додаткового предявлення нових доказів в підтверджені нових доказів в підтвердженні наведених основаних фактів. Позивач вправі виключити будь-який факт із основи позову, замінити одні факти іншии. Подібні перетворення в основі позову невідворотні, якщо змінюється сам предмет позову. Наприклад, вимагаючи замість розірвання шлюбу визнання його недійсним, позивач повинен замінити причину позову, оскільки обставини, дозволяючи суду вирішувати ці вимоги - різні. Доповнюючи предмет позову, позивач називає додатково і нові факти, які свідчать про правомірність другої вимоги.

В судовій практиці і в процесуальній теорії тривалий час залишалось спірне питання про можливість одночасного зміни позивачем предмета та основи позову.

Верховний Суд СРСР в огляді судової практики розяснив, що така одночасна зміна неможливо так як фактично це означало би преявленню нового позову БВС СССР 1978 2 .с38. Дане розясненню потребує в одному важливому уточненню. Неможна проводити одночасну заміну елементів позову. А при зміні предмету позову відповідно перетворенню проходить із обставинами, вказаними в основі позову. Наприклад, доповнюючи позов про поновленню на роботі вимоги про стягнення заробітної плати, позивач доповнюючи позов, посилається на факт вимушеного прогулу і на спричинений майновий збиток.

Позивач вправі на власний розсуд змінити і склад учасників спору. У відповідності ст.137 ЦПК дає йому можливість визначити число відповідачів по справі. Первісному предявленню позову до одного відповідача не позбавляє позивача права наполягати, потім на притягнення в процес інших зобовязаних осіб. Використовуючи право на зміну елементів позову, позивач забезпечує більш повний та кваліфікований захист свого субєктивного права і охороняючого законом інтересу.

Суду це дає можливість досягнути процесуальної економії, оскільки відпадає необхідність в порушенні нової справи по зміненому позову. Змінюючи розмір заявленого позову, позивач знову визначає обєм захисту свого субєктивного права. Така диспозитивність правомочність можливо, коли вимоги носять майновий характер. Якщо позивач в момент преявлення позову має певні труднощі з визначенням ціни позову, наприклад позов про відшкодування шкоди, завдної здоровю, то в ході судового розгляду він може уточнити розмір своїх вимог, збільшивши ціну позову. Інколи, ціна позову свідомо завищується позивачем, тому при розгляді справи розмір вимог також буде уточняться і позивач назве дійсний розмір, зменшивши первісну витребувану суму. Заява позивача про зміну елементів позову, його ціни і складу учасників спору може також вимагати притягнення в процес нових матеріалів, додаткової підготовки відповідача до захисту проти зміненого позову.

Суд чи суддя вправі в такому випадку перенести судовий розгляд.

Право на зміну позову мож бути реалізовано позивачем в стадії порушення справи і в стадії його підготовки шляхом подачі відповідповідного додатку до позовної заяви. В ході розгляду справи це фактично здійснюється до постанови судом чи суддею рішення до виходу у нарадчу кімнату. Але звичайно позиція позивача по відношенню зміни позову виясняється судом чи суддею після доповіді по справі. Всі дії по зміні позову повинні бути відображені в протоколі судового засідання.

Заявлені позивачем вимоги можуть бути додані по ініціативі самого суду шляхом виходу за межі таких вимог. Наявність такого права у суда зовсім не означає, зміна предмета чи основи позову можливе на власний розсуд суда БВС РСФСР 1983. 9 с.1 1981 8 с.10 1985 5 с.12 . Суд може вийти за межі означених позивачем елементів позову, розширив тим самим кордони надаючи позивачу захисту. Збільшення судом по своїй ініціативі розміру позових вимог в процесуальній теорії і в судовій практиці завжди розглядалось в якості безспірного випадку.

Але в подібні дії правомірні, якщо в рішенні по справі вони достатньо аргументовані. Наприклад, при поділі майна, яке являється спільною сумісною власністю подружжя з врахуванням інтересів неповнолітніх дітей, чи тих оставин, що інший чоловік ухиляється від суспільної праці і витратив загальне майно в збиток інтересів сімї. Суд зобовязаний привести в рішенні мотиви відступу від початкової рівності долей подружжя в їх спільному майні п.16 постановление Пленуму Верховного Суда СССР від 28 ноября 1980г. О практике применения судами законодательства при рассмотрении дел о расторжении брака БВС СССР 1981 1 с.15 1987г 4. Суд вправі збільшити розмір позовних вимог, коли по справі буде установлено, що позивач неправильно визначив ціну позову і вона не відповідає дійсній ціні. Так, не враховуючи від вимог сторін можливо стягнення штрафа, пені, неустойки та інших сум, присудження яких прямо передбачено законом. Поза межами предмета заявленого позивачем вимоги суд може вийти лише при наявності спеціальної нормативної вказівки дозволу. А саме, при позбавленні відповідача батьківських прав суд зобовязаний одночасно вирішити питання про стягнення з його аліментів незалежно від предявленого такого позову П.17 постановления Пленума Верховного Суда СССР от 7 декабря 1979г. О практике применения судами законодательства при разрешении споров, связаних с воспитанием детей БВС СССР 1980г. 1с.33. При розірванні шлюбу між подружжям, які мають неповнолітніх дітей, суд в залежності, суд в залежності від встановлених обставин справи вправі стягнути аліменти на утримання дітей незалежно від преявленого цього в позові. Користуючись правил ст.105ЦПК, суд може одночасно з додатком предмета позову притягти в процес нових учасників і вирішити питання про їх права і обовязки.

Суд вправі також доповнити причини позову посилкою на нові обставини, встановлені в ході судового розгляду.

В силу принципа об єктивної істини по кожному цивільній справі суд зобовязаний зясувати всі обставини, для справи, повністю чи частково названі вони в заяві позивача.

Мова йде про доповнення кола встановлюваних фактів, а не про зміну причин позову.

Вихід за межі причин позову повмнні бути мотивовані судом в прийнятому по справі рішенні БВС СССР 1980 4 с.25-26. Зміна позову позивачем можуть мати різне процесуальне оформлення. Якщо волевиявлення позивача викладено в спеціальному документів, воно підшивається до розглядуваної справи.

Розпорядження позовом в ході судового розгляду відображається в протоколі судового засідання, під цією запискою повинна бути підпис позивача. Свої висновки по доповненні розглядуваного позову суд чи суддя відображає в рішенні по посилці на мотиви такого доповнення. Відмова від позову - розпорядча дія позивача, які мають ціллю припинення початого процесу. Позивач, відмовляється від прохання про розгляд судом, який виник у нього з відповідачем матеріально-правового спору і від судового захисту свого субєктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Мотивами подібних дій може бути добровільне виконання відповідачем обовязків перед відповідачем програвати процес. Позивач вправі відмовитись від позову повністю чи частково. Прийнявши часткову відмову від позову, суд в залишившій частині позову вирішує справу по суті і виносить рішення. Відмова від позову може бути виражені в окремій заяві, яке підшивається до матеріалів справи.

Заявлений в ході судового розгляду відмова від позову відображається в протоколі судового засіданні, під ціє заявою повинна бути підпис позивача. Суд чи суддя, розглядаючий справу, зобовязаний розяснити позивачу наслідки відмови від позову, про що також робиться запис в протоколі судового засідання. Прокурор та інші субєкти, які порушили в суді справи в захист прав і інтересів інших осіб ст.120 ЦПК , вправі відмовитись від позову, що не позбавляється самих цих осіб можливості вимагати розгляду справи по суті. Прийняті судом відмова від позову, що не позбавляє самих цих осіб можливості вимагати розгляду справи по суті. Прийняті судом відмови оформлюється ухвалою суда чи судді про закриття провадження по справі. Повторне порушення справи по такому позову не допускається. Визнання позову - заявлена відповідачем згода з позовними вимогами, які як правило, тягне за собою винесення рішення про задоволення позову.

Мотивами визнання позову можуть бути необгрунтовані заперечень відповідача і переконання в справедливості вимог відповідача, повністю чи частково відмова відповідача від приналежного йому субєктивного права на користь позивача, небажання продовжувати спір. Визнання позову відповіч припиняє матеріально-правовий спір з позивачем, забезпечуючи позивачу виграш процесу.

Визнання позову буває різним по формі і змісту. По формі це або окрема заява відповідача, підшивається до матеріалів справи, або запис в протоколі судового засіданні, підтверджуючого підписом відповідача. По змісту воно може бути повним чи частковим, простим чи кваліфікованим.

При частковому визнанні позову матеріально-правовий спір зберігається в тій частині вимог позивача, яка відкидається відповідачем. Просте визнання- згода з предявленим позовом без будь-яких застережень. Кваліфіковане робиться завжди з застереженнями, не дозволяючими рахувати вимоги позивача безспірним. Наприклад, відповідач признає наявність між ним і позивачем договора позики, але стверджує, що вимагючу суму він повернув, не отримав від позивача зустрічного розпису.

Суд вправі не прийняти визнання позову, якщо воно протирічить закону або порушує права і охоронювані інтереси інших осіб. Визнання позову оцінюється судом в сукупності зі всіма які маються в справі матеріалами із врахуванням вияснених в судовому засіданні обставин справи. Процес у такому випадку не зупиняється, справа розглядається по суті з винесеним рішенням. В судовому рішенні повинна міститься оцінка визнання позову.

В основу задоволення позову воно може бути лише при відсутності сумнівів в його правомірності. Свою незгоду з признанням позову суд повинен мотивувати. Мирова угода- розпорядча дія сторін по взаємному врегулюванню матеріально- правового спору на взаємноприйнятних умовах і припинення виникнувшого судом справи. Зустрічне волевиявлення сторін базується при цьому на взаємних поступках, оскільки вони самі визначають обєм субєктивних прав, реалізуючих по досягнутій згоді. А саме, позивач, не маючи достатніх доказів в підтвердженні заявлених вимог, може засобами мирової угоди з відповідачем отримати більшу частину матеріального блага, залишивши будь-яку долю відповідачу, хоча при нормальному розвитку процесу міг відмовитись від позову.

Одночасно сторони розпоряджаються і процесуальним засобами захисту своїх прав, добиваючись припинення процеса в розрахунку на виконання досягунтої мирової угоди, яка заміняє собою рішення суду. Мирова угода може заключати сторони того матеріально-правовових відносин, з приводу якого виник спір, що розглядається судом.

Це й позивач, відповідач і треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору доля предмету спору вирішується подібні згоди. Не можуть заключатись мирова згода третіми особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор та інші субєкти, які предявили позов в захист прав позивача. Детальніше розяснення по питанню вирішення судом всіх моментів, повязаних з мировою угодою, подано в постанові 10 Пленуму Верховного Суду СРСР від 1 грудня 1983 р. О применении процесуального законодательства при рассмотрении гражданских дел в суде первой инстанции. Суду запропоновано в залежності від характеру спору в необхідних випадках сприяти закінченню справи шляхом заключення сторонами мирової угоди.

Можливість вирішення спору заключенням мирової угоди повинна виявитись і в процесі підготовки справи до судового розгляду, а також в стадії виконавчого провадження. У випадку заяви позивача і відповідача про те, що вони бажають заключити мирову угоду по виникнувшому між ними цивільно-правовому спору, суд розяснює їм наслідки затвердження мирової угоди п.12 БВС СССР 1983г 6 1987 3 . Умови мирової угоди можуть бути викладені в окремому спільному документі сторін, адресованому суду. Ця згода підшивається до матеріалів справи, про що робиться відмітка в протоколі судового засідання.

Якщо сторони заключають мирову угоду, знаходячись в залі судового засідання, умови згоди заносяться в протокол судового засідання позивач і відповідач повинні пдписати його. Суд чи суддя, що розглядає справу розяснює сторонам наслідки заключення мирової угода, про що також робиться запис в протоколі судового засідання.

Суд контролює цю важливу розпорядчу дію сторон і вправі не затверджувати мирову угоду, якщо вона протирічить закону чи порушує права і охоронюючи законом інтереси інших осіб. Неприпустимо, наприклад, затвердження мирової угоди, коли її умови порушують трудові права громадян замість поновленні на роботі адміністрація погоджуються прийняти позивача на роботу з заключенням нового трудового договору чи в обхід закону направлені на звільнення осіб від матеріальної відповідальності за збитки, причинені при виконанні їми трудових обовязків. Шляхом заключення мирової згоди сторони не вправі змінювати розмір відшкодування за шкоду, спричинену здоровяю при виконанню трудових обовязків, а також розміру аліментів, встановлених законом.

Не може стверджуватись мирова угода по справам про встановлення батьківства.

Відмовляючи у твердженні мирової угоди, суд чи суддя виновсить ухвалу, в якій викладаються мотиви відмови. У цьому випадку справа повинна бути розглянута по суті з винесенням рішення. Окрема ухвала виноситься і у випадку затвердженні мирової угоди, одночасно суд чи суддя припиняють провадження по справі. Справа по такому позову не може бути почата знову. Питання, які торкаються мирової угоди, вирішується судом суддею в нарадчій кімнаті. 2.Забезпечення позову.

Забезпечення позову - це діяльність суді чи суду по застосуванню передбачених законом мір, гарантуючих реальне виконання майбутнього рішення по справі в тому випадку, якщо позов буде задоволений. Забезпечення позову допускається у будь-якому становищі справ, якщо неприйняті міри забезпечення може бути ускладнить чи зробить неможливим виконання рішень суду. Міри по забезпеченню позову приймаються судом чи суддею по заяви клопотанню осіб, які беруть участь у справі, чи по своїй ініціативі ст. 156 ЦПК. Прохання осіб, які беруть участь у справі, про забезпечення позову може бути як письмовою так і усною наприклад, позивач вправі вказати про це в позовній заяві, заявити в ході судового засідання клопотання, звернутись до судді чи суду з окремою заявою про забезпеченню позову. Будь-яких спеціальних вимог до виконання такого прохання закон не передбачає. Суддя одноособово вирішує питання про забезпечення позову в момент порушення цивільної справи і їх стадії підготовки, а також в ході судового розгляду, якщо справа розглядається не в колегіальному складі. При колегіальному розгляді справи клопотання про запезпечення позову можливе лише по порушеній справі. Тому при залишенні зави без руху ст.139 ЦПК прохання про залишення позову не може бути розглянуто і фактично залишається без розгляду.

Заява про запезпечення позову вирішується суддею чи судом, який розглядає справу, в той же день без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь по справі. Така оперативність необхідна, оскільки відповідач може анулювати предмет спору продати, сховати, привести в непридатність і т.д З приводу забезпечення позову виноситься ухвала суду судді , яке виконується для виконання рішень суду. ст.156 ЦПК . Після винесення ухвали суду негайно передається судовому виконавцю виконавчий лист для виконання, здійснюючого по загальним правилам.

Мірами по забезпеченню позову можуть бути накладення арешту на майно чи грошова сума, яка належить відповідачу і знаходиться у нього чи у третіх осіб. В необхідних випадках майно чи грошова сума повинна вилучатись негайно заборона відповідачу здійснювати скоєння певних дій наприклад, заборона окремо проживаючому батькові забирати дітей з дитсадка заборона іншим особам передавати майно відповідачу чи виконуватипо відношенню до нього їх зобовязання наприклад, заборна повертати відеоапаратуру, передану відповідачем відеосалону по договору майнового найму призупинення реалізації майна у випадку предявленню позову про звільнення його від арешту так як майно, передане для реалізації в комісійний магазин, знімається з продажу Призупинення стягнення по виконавчому листі, оспорюваному боржником в судовому порядку, якщо таке оспорювання допускається законом так, виконавчий напис нотаріуса, виданий на стягнення заборгованості по квартплаті, може бути оскаржений у позовному порядку, коли боржник не згідний з розміром суми, яка підлягає утриманню. В необхідних випадках може бути допущена декілька видів забезпечння позову ст.154 ЦПК . Допускається заміна одного виду забезпечення позову іншим. Питання про заміну видів забезпечення позову вирішується в судовому засіданню. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання, однак неявка не являється перешкодою розгляду питання про заміну видів забезпечення.

При забезпеченню позову про стягнення грошової суми відповідач вправі у міру допущених мір забезпечення внести на депозитний рахунок витребувану позивачем суму ст.154 ЦПК . З моменту винесення ухвали про заміну виду забезпечення першочергової ухвали втратившу силу, до негайного виконання звертається нова ухвала.

Прийняті міри забезпечення позову можуть бути відмінені судом.

Це питання також вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь в справі, про час і місце засідання, однак неявка не являється перешкодою для розгляду питання.

Новою ухвалою суд відміняє дію тої міри забезпечення позову, припиняючи тим самим дію першочергової ухвали ст. 154 ЦПК . Оскільки ухвала про заміну виду забезпечення позову або про відмову забезпеченню позову можуть бути порушені інтереси інших сторін, подача приватної скарги чи протест на них призупиняє виконання ухвали.

Першочергово прийняті міри забезпечення позову зберігають свою дію до тих пір, поки вищестоячий суд не залишить без змін нову ухвалу.

Подача скарги або винеесння протксту на всі інші ухвали на всі інші ухвали по питанням забезпечення позову не призупиняють виконання ухвали.

Якщо ухвала про забезпечення позову було винесено без повідомлення особи, яка подала скаргу, строк для подачи скарги обчислюється з дня відомого дня, коли йому стало відомо ця ухвала ст.157 ЦПК . Закон допускає можливість оскарження всіх ухвал по питанням забезпечення позову не випадково, тут сутєво порушуються матеріальні інтереси сторін, кожна з сторін може понести збитки із-за несвоєчасних чи неправомірних дій суду. Забезпечення захисту інтересів позивача, цивільне процесуальне законодавство одночасно надає відповідачу право на відшкодування збитків, спричинених йому забезпеченням позову.

З цією ціллю суд чи суддя, допускає наданя забезпеченню можливих для відповідача збитків. Відповідач після вступу у законну силу рішення, яким в позові відмовлено, вправі вимагати від позивача відшкодуання збитків, спричинених йому мірами по забезпеченню позову, допущені по проханню позову. По справам, які суддя розглядає одноособово, всі питання по забезпеченню позову також вирішується одноособово.3.

Загальна характеристика заперечень позивача

Від заперечення фактів і правових доводів слід відрізняти ті розясненн... Так, наприклад, проти позову про відшкодування шкоди, Причиненого майн... ІІІ М. Суть залишається та сама. Процесуальні заперечення відповідача утворюють певну систему. Це, пере...

Заперечення проти виникнення процесу

Під загальною редакцією проф. Залишення позовів без розгляду. Друга група авторів вважає, що пропуск строку позовноїдавності погашає... Юридичне обгрунтування позову може оспорюватись відповідачем на тій пі... Харків 1973р.

– Конец работы –

Используемые теги: Захист, прав, iнтересiв, вiдповiдача, цивiльному, процесi0.094

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Захист прав та iнтересiв вiдповiдача в цивiльному процесi

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Лекция 1. Предмет и методология теории государства и права. 1. Предмет и объект изучения теории государства и права. 2. Место теории государства и права в системе общественных и юридических наук
Лекция Предмет и методология теории государства и права... Предмет и объект изучения теории государства и права... Место теории государства и права в системе общественных и юридических наук...

Понятие частного права. Основные черты римского частного права. Источники римского права
Publicum ius est quod ad statum rei romanae spectat privatum quod ad singulorum utilitatem D Публичное право есть то которое... С точки зрения этого определения кладущего в основу деления содержание нормы... Частное право противополагается публичному праву и является областью непосредственное вмешательство в которую...

Предмет и метод административного права, его соотношение с другими отраслями права. Система административного права
Данная проблема актуальна и для административного права, которое переживает существенные изменения в последние годы. Закрепление в Конституции… Таким образом термин латинского происхождения (администрация - управление)… Регулированием отношений, возникающих в процессе этой деятельности и занимается административное право.

Президент РФ, Правительство РФ и органы исполнительной власти как субъекты административного права: правовой статус, полномочия и правовые отношения
Это самая многочисленная из числа организаций группа субъектов административного права. Специфику любого органа государственной власти составляет то, что он… Орган исполнительной власти – это организация, которая являясь частью государственного аппарата, имеет свою…

Понятие уголовного права: науки и отрасли. Предмет и метод уголовного права. Задачи уголовного права
Понятие уголовного права... Задачи науки уголовного... Предмет уголовного...

Конституционное право как отрасль права: понятие, предмет, методы правового регулирования, система, роль и место в системе российского права
В науке конституционного права сложилась методолгия определения... Прежде всего нормы кп регулируют основы конституционного строя см главу Конституции Исключительно в предмет...

Вопрос 1. Предмет гражданского права как отрасли права. Как все отрасли права
Гражданское право это совокупность правовых норм регулирующих общественные отношения имущественно го и личного неимущественного характера... Гражданское право как отрасль права регулирует право отношения возникающие... Как все отрасли права гражданское право имеет свои предмет и метод правового регулирования отличающие граж данское...

План лекции №1: Часть 1: предмет горного права, метод горного права, основные источники горного права. Часть 2: Этапы развития Российского законодательства о недрах
Часть предмет горного права метод горного права основные источники горного права... Часть Этапы развития Российского законодательства о недрах... формирование и развитие горного права Российской Империи начала го века...

Понятие арбитражного процессуального права. Предмет, метод и система арбитражного процессуального права как отрасли права
Источники арбитражного процессуального права разнообразны и делятся на два основных вида законы и подзаконные нормативные акты В соответствии со... Выделяют несколько видов источников... Основания и формы участия прокурора в арбитражном процессе Основания и цель участия в арбитражном процессе органов...

Место административного права в правовой системе РФ. Источники и система административного права
Общественные отношения регулируемые административным правом... Методы и функции административного права...

0.035
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам