Висновок. Розділ Конституції про Кабінет Міністрів не взмозі охопити всіх сторін його діяльності, які потребують законодавчого регулювання.
Тому Конституція (ст.120) передбачає прийняття окремого закону щодо цього питання. В ньому будуть більш детально викладені повноваження та організація діяльності, порядок формування та склад кабінету міністрів, його відносини з Президентом, Верховною Радою, іншими органами виконавчої влади.
Зокрема, потребують певного законодавчого закріплення форми та засоби можливого взаємного делегування повноважень органами виконавчої влади. Слід більш ретельно врегулювати механізм здійснення виконавчо- розпорядчих функцій, виключення випадків, їх дублювання і неузгодженості, забезпечення ефективного нагляду та підвищення персональної відповідальності державних службовців будь-якого рангу за виконання прийнятих рішень. Детальна регламентація питань організації і діяльності органів виконавчої влади має бути перед усім віднесена до найвищої ланки в системі цих органів – Кабінету Міністрів. Це певною мірою забезпечить належну організованість усієї субордінованої системи згаданих органів та їх окремих ланок.
Такий підхід створить можливості для Президента, Кабінету Міністрів у реалізації їхніх конституційних повноважень щодо організаційної діяльності і структури уряду. Список використаної літератури: 1.Бельский К.С О функциях исполнительной власти, государство и право – 1997г 2.Кисіль С.П Система органів і джерела права державної виконавчої влади (Правова система України: теорія і практика). 3.Коментар до Конституції України. К 96. 4.Шаповал В.М Виконавча влада: правовий статус і реалії. Урядовий кур”єр-1996. 5.Шаповал В.М Конституційний механізм державної влади у незалежній Україні: політико-правові проблеми організації виконавчої влади. Право України-1997р 6.Фрицький О.Ф Кабінет Міністрів України: деяки особливості визначення і нормативного закріплення правового статусу.
УАВС. Науковий вісник. К 96.