Дія нормативно-правових актів у часі

За загальним правилом, нормативно-правові акти застосовуються до відносин, що мали місце в період від введення їх у дію до втрати ними сили. [3, 147] За своїми ознаками та властивостями підзаконні акти становлять певну систему зі складними формами, назвами, що приймаються суб’єктами підзаконної правотворчості, мають менш спрощену процедуру прийняття ніж закон, підлягають державній реєстрації й офіційному опублікуванню. [23, 117] Дія нормативно-правових актів – це фактична дія норм права, які уних містяться, на суспільні відносини. Інакше кажучи, дія нормативно-правових актів полягає у врегулюванні певних суспільних відносин. [9, 151-152] Закон, як і будь-який нормативно-правовий акт, має межі своєї дії в трьох «вимірах»: 1) у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юридичну чинність; 2) у просторі, на який поширюється дія закону; 3) за колом осіб, які підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають юридичні права і обов’язки. [17, 329] Дія нормативно-правового акта в часі обмежена періодом між набранням актом чинності та припинення його дії. Нормативно-правовий акт починає діяти: 1) з моменту ухвалення або видання;

2) з моменту публікації;

3) з моменту, вказаного в тексті самого нормативно-правового акта; 4) за відсутності вказівок в нормативно-правовому акті про час набуття нормативно-правовим актом чинності діє загальне правило: він набуває чинності після спливу певного строку після публікації. Наприклад, для закону в Україні такий термін складає 10 днів. 5) Закони, у яких не вказаний час набрання чинності. 6) Закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму. [8, 253] Дія нормативно-правового акта а часі означає, що нормативно-правовий акт набув чинності в певний час і припиняє діяти в певний час. [18, 381] Дія нормативно-правових актів у часі є: - пряма, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та на факти, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати, проте тільки з моменту набрання ним чинності; - зворотна дія, яка має місце тоді, коли нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з моменту їхнього виникнення, тобто відбувається перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом; - переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт. Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом. Темпоральна чинність нормативно-правових актів, тобто їхня дія у часі, звичайно, встановлюється законодавством відповідної держави. Знання цих правил – неодмінна передумова належного законного застосування і здійснення норм юридичного права. [1, 76] Набрання чинності нормативно-правовим актом відбувається відповідно до таких трьох правил: 1) негайна дія, коли акт поширюється тільки на юридичні факти, що виникли після набрання актом чинності. Це типовий, нормальний в умовах законності варіант часової дії закону. Інакше кажучи, нормативно-правовий акт зворотної дії не має; 2) зворотна дія, коли нормативно-правовий вкт поширює свою дію на всі випадки «вперед» і «назад». Надання закону зворотної чинності є винятком і є можливим у двох випадках: якщо про це є вказівка в самому законі;якщо закон пом’якшує або зовсім усуває відповідальність; 3) переживання нормативно-правового акта, коли акт, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта, продовжує діяти з окремих питань. Наприклад, відповідно до приписів Сімейного кодексу України майнові відносини подружжя, що одружилося до набрання чинності нового кодексу (1 січня 2004 р.), продовжують визначати Кодекс про шлюб і сім’ю, що втратив чинність. Нормативно-правові акти втрачають свою чинність (припиняють дію) з таких підстав: 1) після закінчення терміну дії акта, на який він був прийняти; 2) у зв’язку з виданням нового акта, що замінив раніше чинний акт (непряме, або фактичне, скасування); 3) на підставі прямої вказівки конкретного органу про скасування цього акта (пряме скасування). [8, 253-254] Дія нормативно-правового акта в просторі означає територіальне обмеження його дії, коли нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів. [18, 382]

Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим – на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим.

Під територією держави розуміється її:

• сухоольний простір – земна територія;

• водний простір – внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль; • повітряний простір над державними межами – на висоті до 35 кілометрів; • надра; • військові і торговельні судна у відкритому морі; • повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України; • космічні об'єкти під прапором і гербом держави; • трубопроводи; • підводні кабелі і нафтові морські вишки; • території дипломатичних представництв і консульств за кордоном. Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності держав – порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків. [9, 153] Право екстериторіальності завжди використовувалося для обгрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів – особливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольствах і місіях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема, правом недоторканності приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних привілеїв та імунітетів. Дія нормативно-правових актів за колом осіб означає, що нормативно-правовий акт поширюється на певну категорію громадян. [18, 383] На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований. Усі особи: • громадяни держави;

• іноземці;

• особи без громадянства (апатриди);

• особи з подвійним громадянством (біпатриди);

• усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види законів у дії за колом осіб: 1. Загальні – розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном); 2. Спеціальні – розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші – лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається. Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (див. ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.). 3. Виняткові – роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов 'язаних із їх службовою діяльністю. Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виключення із сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканними. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нон-гра-та, але до них не можуть бути застосовані заходи відповідальності та інші заходи державного примусу. Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод. [14, 354-355]