Підзаконні нормативно-правові акти – це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Саме досконалий теоретичний аналіз підзаконних актів, їх можливість дієво регулювати суспільні відносини та перспективи розвитку (підвищення ефективності підзаконного регулювання) стає важливим завданням сучасної теорії права. [23, 116] Види специфічних юридичних актів, які можуть набувати нормативно-правового значення: – акти прямого волевиявлення населення, що фіксують результати всеукраїнського або місцевих (локальних) референдумів; – акти Конституційного Суду (або іншого органу конституційної юрисдикції), якщо через них втрачають чинність певні нормативно-правові акти;
– деякі рішення певних громадських об'єднань (акти делегованої або санкціонованої державою правотворчості таких об'єднань); [13, 96] Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні:
1. нормативно-правові акти Верховної Ради України: постановиВР України. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.
2. нормативно-правові акти Президента України. Відповідно до ст. 106 Конституції Президент України на основі Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів. Наприклад: Указ Президента України: „Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.97 р. Президент України – глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Відповідно укази та розпорядження, що ним видаються посідають наступне, після законів місце і є обов’язковими для виконання на всій території України [24, 30]
3. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції). Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР”.
4. нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри, керівники державних комітетів та центральних органів державної влади зі спеціальним статусом в межах компетенції видають нормативні акти у формі наказів(ст. 117 Конституції). Вони, як правило поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства. У випадках, коли вони торкають прав і свобод громадян або мають міжвідомчий характер, вони є обов’язковими до виконання іншими суб’єктами права. Особливість даного виду нормативно-правових актів полягає у тому, що міністерства, відомства й інші органи виконавчої влади можуть видавати власні акти, які містять норми права, у випадках і в межах, передбачених законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України [24, 31]
Наказами міністерств та інших центральних органів державної влади затверджують такі нормативні акти, як інструкція, положення, порядок. Наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласними бюджетом та бюджетами територіальних громад, затверджений Наказом Мінфіну України від 3 листопада 2000 р.
5. нормативно-правові акти органів місцевої виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова обласної або районної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента та КМУ, міністерств та інших центральних органів державної влади видає розпорядження, обов’язкові для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів адміністрації видають накази.
6. нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. До нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, на думку академіка В. Копєйчикова, це: 1) прийняття уповноваженим органом певного виду актів; 2) з питань, що належать до його компетенції; 3) законність змісту акта; 4) прийняття акта в законних цілях; 5) дотримання встановленого порядку прийняття і форми акта. [7, 286] Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та сільський, селищний, міський голова. Органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції). Сільський, селищний, міський голова видає розпорядження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради приймає рішення. 7. локальні нормативно-правові акти. До локальних нормативних актів належать акти, що видаються державними установами та організаціями всіх форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, нормативні накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу. [19, 305-306] Підзаконні нормативні акти можна поділити на чотири основні самостійні групи: 1) загальні; 2) місцеві; 3) відомчі; 4) локальні. До першої групи варто віднести нормативні акти, що можуть бути прийняті правотворчими суб'єктами загальної компетенції. Місцеві підзаконні нормативні акти приймаються територіальними суб'єктами і поширюються на осіб, які перебувають на цій території. Відомчі нормативні акти приймаються суб'єктами спеціальної, галузевої компетенції і поширюються на всі організації та осіб, що входять до цього відомства, або їх окрему частину. Вони присвячені питанням, що мають внутрішнє значення для певного відомства, міністерства, державного комітету та ін. Локальні підзаконні нормативні акти містять у собі норми, предметом яких є внутрішні відносини, що складаються у межах якого-небудь підприємства, установи, організації. Такі нормативні акти мають багато схожих із відомчими актами рис. Однак ЇХ зміст і юридична сила більш обмежені. Локальні нормативні акти є актами внутрішньої дії в суворому розумінні слова, виражають засади децентралізації у нормативному регулюванні. [6, 254-255] Підзаконні акти, на відміну від законів та інших джерел права, здатні значно оперативніше реагувати на зміни в об’єкті правового регулювання і через це дозволяють значно меншими втратами подолати прогалини у законі до його поповнення законодавцем. [23, 117]