Поняття та ознаки соціальної держави

Важливою соціальною рисою вчення про правову державу є його здатність до свого безперервного розвитку відповідно до потреб суспільного життя. Розпочавши з демократизації політичної сфери, громадянське суспільство наприкінці ХІХ століття закономірно приходить до аналогічних процесів в економічній і соціальній сферах. В історії розвитку цього вчення протягом двох століть чітко простежується еволюція поглядів на співвідношення держави й особливості з точки зору виконання державою соціальних обов’язків перед особистістю й суспільством — від повного заперечення таких обов’язків правовою державою у її ліберальній інтерпретації, так званою “державою нічного сторожа”, і до поняття соціально-економічних прав до рівня конституційних соціальною правовою державою. З огляду на це слід зазначити, що формування концепції соціальної правової держави необхідно розглядати як наступний якісно новий історичний етап у процесі розвитку й удосконалення вчення про правову державу.

Теоретична конструкція соціальної держави складається поступово, відповідно до усвідомлення громадянським суспільством об’єктивної потреби в зміні сутності держави. Цей процес супроводжувався теоретичними пошуками за участю трьох соціально-політичних сил: соціал-демократичного руху, лібералізму та християнства. Бажання пов’язати політику з мораллю, із глибинними потребами людини сприяло консенсусу означених політико-правових традицій у питанні формулювання цінностей (свобода, справедливість, солідарність), на яких повинна бути заснована ця держава, й визначення цілей (сприяння функціонування громадянського суспільства, досягнення його консолідації тощо), які вона переслідує.

Історія формування концепції соціальної держави налічує п’ять етапів.

Етап передісторії соціальної держави (1800 — 1880 рр.) знаменний ухваленням політичних рішень, що відкрили шлях до її становлення.

Початок її розбудови (1880 — 1914 рр.) характеризується формальним започаткуванням терміну “соціальна держава” у працях Ад. Пренса, Г. Ф. Шершеневича, Г. Хеллера та інших, виокремлення у межах внутрішньої політики її самостійного компоненту — соціальної політики, що здійснюється на основі соціального законодавства.

Етап розширення соціальної діяльності держави (1918 — 1960 рр.) ознаменувався заснуванням двох традицій щодо започаткування конституційної моделі соціальної держави: як збірного поняття, що був реалізований у Веймарській конституції Німеччини, і як фундаментального принципу конституційного ладу у Франції, ФРН, Іспанії, Україні тощо.

Етап прискорення темпів її розвитку (1960 — 1975 рр.) супроводжувався процесом формування соціального права й прийняття значної кількості міжнародно-правових документів, зокрема Європейської соціальної хартії, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, що регулюють відносини в соціальній сфері, визначенням мінімальних соціальних стандартів.

На етапі уповільнення темпів розвитку соціальної держави, починаючи з 1975 року, відбувається адаптація концепції до нових умов, переглядаються мінімальні соціальні стандарти в напрямку їх підвищення.

При характеристиці соціальної держави слід врахувати те, що, по-перше, хоча вона і має специфічні ознаки, разом з тим залишається власне державою, у якої є загальнородові ознаки й риси. По-друге, при визначенні її змісту необхідно виходити з єдності правової, демократичної і соціальної державності.

Як демократичнадержава слугує свободі як вищій цінності, сприяє її піднесенню до рівного доступу до власності, рівних виборів, рівності прав на участь у здійсненні політичної влади, забезпечення багатоманітності політичного й культурного життя. Як правовавона забезпечує організацію суспільного і державного життя на принципах права, гарантує правопорядок, сприяє досягненню особистістю самостійності і відповідальності за свої дії, раціональну обґрунтованість юридичних рішень, стабільність правової системи. Як соціальнаця держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу інвалідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Соціальна держава традиційно закріплюється як фундаментальна засада конституційного ладу. Тому важливо визначитись відносно принципів, які спрямовують діяльність правової держави в соціальній сфері. До принципів соціальної держави належать: принцип людської гідності, соціальної справедливості, автономії соціальних відносин і процесів, субсидіарності, соціальних зобов’язань, соціального партнерства (солідарності).

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні такі загальні ознаки: 1) соціальна держава є закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії; 2) вона завжди визнається якісною характеристикою правової держави; 3) проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення й захисту соціальних прав людини; 4) оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначається правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого соціального законодавства; 5) соціальна держава слугує забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві; 6) утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства.