У сучасних державах соціально-демократичної орієнтації за суб’єктами правотворчості виокремлюють такі її основні види:
1) безпосередню правотворчість народу (прийняття законів на референдумі);
2) правотворчість компетентних державних органів і посадових осіб, як головний;
3) делеговану державою правотворчість громадських об’єднань та організацій;
4) правотворчість інших суб’єктів права, які встановлюють правові приписи нормативного характеру.
Найпоширенішою серед цих видів є правотворчість компетентних державних органів і посадових осіб, тобто прийняття ними нормативних актів. В Україні до державних правотворчих органів належать: Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів, міністерства, відомства та державні комітети, які здійснюють загальнодержавну нормотворчість. У межах своїх повноважень нормотворчими функціями наділені державні адміністрації і органи місцевого самоврядування з питань, що їм делеговані державою, а також адміністрації державних підприємств та установ.
Особливим видом правотворчості є укладення угод нормативного характеру між окремими суб’єктами права, які відповідно мають різну юридичну силу. Нормативні угоди можуть укладатися на міжнародному, галузевому та місцевому рівнях, а також між суб’єктами державного устрою.
Референдум являє собою народне голосування з питань найважливішого державного значення. Рішення, які приймаються на референдумі, мають порівняно із звичайними законами вищу юридичну силу і не потребують подальшого затвердження парламентом, змінити або скасувати їх можна тільки шляхом проведення повторного референдуму.
Участь корпоративних організацій у правотворчому процесі може здійснюватися двома шляхами: а) делегуванням їм правотворчих повноважень; б) санкціонуванням актів, прийнятих цими організаціями. Делегування правотворчих повноважень повинне мати тимчасовий характер, відбуватися в суворій відповідності з законом встановленою процедурою видання нормативних актів, за чітко визначеним питанням.