Юридична техніка: поняття і види

Юридична техніка — це сукупність юридичних засобів і правил розробки, оформлення, опублікування і систематизації правових актів, що має на меті забезпечити максимально повну й точну відповідність форми нормативного акта його змісту.

Виокремлюють два види юридичної техніки: 1) правотворчу і 2) правозастосовчу.

Від дотримання правил юридичної техніки залежить рівень досконалості законодавства і всього нормативного матеріалу, доступність нормативних актів для тлумачення, стабільність, високий рівень обліку й систематизації нормативного матеріалу.

Серед юридичних засобів розробки й оформлення юридичних актів важливе місце посідають юридичні терміни. В термінах формулюються правові веління, дозволи або заборони, загальні та індивідуальні приписи. Не всі терміни, що вживаються в законодавстві, мають юридичний характер. Вони поділяються на загальновживані (дія, обов’язок, угода); спеціально-технічні (рентген, графік, катіон, офсет); спеціально-юридичні (злочин, реституція, позов, зворотна дія, необхідна оборона), які не можуть замінятися ніякими іншими.

До юридичних засобів належать також юридичні конструкції — особливий спосіб побудови нормативно-правового матеріалу, який створює модель, завдає певний тип для конкретних правових подій. Наприклад, усі правопорушення викладаються в законі за схемою, зміст якої випливає з поняття склад правопорушення, форми різних угод у цивільному праві.

Засоби юридичної техніки охоплюють певні правила розробки, викладення і оформлення нормативно-правових актів.

Результатом їх застосування повинна бути:

а) логічна послідовність викладення, взаємозв’язок нормативних приписів, що містяться в нормативному акті;

б) відсутність суперечностей у структурі акта і системі законодавства;

в) максимальна компактність викладених норм при належній глибині і всебічності їхнього змісту;

г) ясність і доступність мови нормативних актів;

ґ) точність і визначеність термінів та юридичних конструкцій;

д) скорочення кількості актів, виданих з одного й того ж питання для полегшення користування ними.

При нормотворчості застосовуються два прийоми викладення норм права: абстрактний і казуальний. При абстрактному викладенні норм права ознаки юридичних понять формулюються в загальному вигляді, а при казуальному — в індивідуальній формі. Наприклад, абстрактний характер має норма права, яка формулює поняття необхідної оборони. Це узагальнююча норма є правовою основою при застосуванні вирішення питання про кримінальну відповідальність за дії, які передбачені рядом інших норм. Зовсім інший, конкретний характер має норма, що визначає структуру рішення суду, у якій детально перелічуються усі необхідні атрибути рішення як юридичного документу.

Техніко-юридичний характер має також пряме, відсилкове і бланкетне викладення норм права в статях нормативних-правових актів, що спрямоване на економію правового матеріалу.