Виникаючи на основі суб’єктивних прав, правомочність і юридичні обов’язки становлять юридичний зміст правовідносин, аналіз яких формує уявлення про характер і мету правовідносин.
Суб’єктивне право завжди належить уповноваженій особі, яка має певний інтерес матеріальний, духовний, політичний, сімейний тощо. В можливості задоволення цього інтересу і полягає соціальна цінність суб’єктивного права. Суб’єктивне право — це можлива поведінка, тому що реалізація певного інтересу можлива тільки за умов бажання уповноваженої особи. Однак межі бажаної поведінки чітко окреслені нормами позитивного права. Саме тому суб’єктивне право є мірою можливої поведінки. Наприклад, особа може перебувати тільки в одному зареєстрованому шлюбі, робітник має чітко визначену за тривалістю відпустку тощо. Суб’єктивне право безпосередньо пов’язане із свободою особистості, тому і виступає ще й мірою цієї свободи.
Суб’єктивне право — це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки особи. Суб’єктивне право належить суб’єкту незалежно від того, перебуває він у правових відносинах з іншими суб’єктами чи ні. До суб’єктивних прав належать фундаментальні демократичні права і свободи особи.
З виникненням конкретних правовідносин суб'єктивні права реалізуються через правомочність уповноважених осіб.
Правомочність складається з таких елементів: а) права на особисті дії уповноваженої особи; б) можливості вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи, тобто права на сторонні дії; в) можливості звертатися до компетентних державних органів заради застосування державного примусу в разі невиконання контрагентом своїх обов’язків; г) можливості користуватися соціальними благами на основі певного суб’єктивного права.
Таким чином, правомочність може виступати як: право на поведінку, право на вимагання, право на домагання, право на користування. Наприклад, при реалізації суб'єктивного права власності існує три правомоччя: володіння, користування і відчуження. Покупець згідно з діючим законодавством у разі одержання неякісного товару, якщо його недоліки не були вказані продавцем, має право за своїм вибором вимагати: заміни неякісного товару якісним; відповідного зменшення ціни за неякісний товар; безоплатного усунення недоліків товару; відшкодування збитків на усунення недоліків товару. У такому разі реалізація суб’єктивного права покупця складається з чотирьох правомочностей.
Правові відносини мають матеріальний і юридичний зміст. Матеріальний — це фактичний склад суспільних відносин, який опосередковується нормами права; юридичний зміст — це суб’єктивні права і юридичні обов’язки сторін. Правове регулювання здійснюється переважно через механізм реалізації правомочностей і юридичних обов’язків, саме цим воно відрізняється від будь-якого іншого нормативного регулювання. Права і обов’язки суб’єктів в межах окремо взятих правовідносин, кореспондуючи одне одному, становлять їх юридичний зміст.
Юридичний обов’язок — це вид і міра необхідної або потрібної поведінки, яка встановлена законом. В основу суб’єктивного права покладено юридичне забезпечення можливості, а в основі юридичного обов’язку — закріплення необхідності. Носієм можливої поведінки виступає уповноважена особа, а носієм обов’язку — зобов’язана особа. Уповноважена особа має право здійснювати певні дії, а зобов’язана — повинна виконувати і забезпечувати їх.
Юридичний обов’язок складається з таких елементів, як:
а) необхідність здійснення певних дій або утримання від них;
б) необхідність для зобов’язаної особи відреагувати на законні вимоги, які були звернені до нього уповноваженою особою;
в) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;
г) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право.
Юридичний обов’язок, як і суб’єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто представляє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов’язків поза встановленою мірою є порушенням закону. Наприклад, при купівлі товару продавець не має права вимагати в покупця сплатити більше встановленої суми, батьки зобов’язані утримувати своїх дітей і піклуватися про них, громадяни зобов’язані поважати і виконувати закони. За порушення юридичних обов’язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов’язок є гарантом виконання суб’єктивних прав, він встановлюється в інтересах уповноваженої особи.