Механізм правового регулювання

Правове регулювання засновується на складній взаємодії майже всіх правових явищ, які розглядалися в попередніх розділах підручника: правової свідомості, принципів права, правових норм, актів їхнього тлумачення і застосування, юридичних фактів, правових відносин, суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, актів реалізації юридичних норм, правової культури, законності і т. ін. Для відображення характеру зв’язків між цими явищами, що виступають як своєрідні засоби (форми) вирішення завдань правового регулювання, висвітлення функціонального призначення кожного з них у цьому процесі, у правознавстві використовується така категорія, як механізм правового регулювання.

Механізм правового регулювання (МПР) може бути визначений як система послідовно організованих юридичних засобів (явищ), за допомогою яких досягаються цілі правового регулювання.

МПР має свій склад, до якого входять вищезазначені юридичні засоби, і структуру — способи їхнього поєднання між собою, певну послідовність обов’язкових і факультативних стадій МПР, що в цілому збігаються з відповідними стадіями правового регулювання.

Як правило, правове регулювання починається з формування нормативної основи МПР. Нормативна основа МПР має значення вихідного елементу, так би мовити, генератора МПР, оскільки саме від неї розгортається ланцюг всіх інших юридичних явищ, задіяних у цьому процесі. На даному етапі уповноважені суб’єкти формулюють (санкціонують) і викладають у різних правових джерелах (нормативно-правових актах, нормативних правових договорах та ін.) юридичні норми — правила поведінки людей загального характеру, в яких визначаються дозволені і необхідні правові форми взаємодії учасників суспільних відносин, а також конкретні обставини (юридичні факти), що обумовлюють зміни в їхньому правовому положенні.

Власне “запуск” МПР пов’язаний з моментом введення в дію правових норм, прийнятих на попередньому етапі. Залежно від того, в яких саме правових джерелах дістали закріплення відповідні юридичні приписи, ця процедура може дещо відрізнятися. Зокрема закони (якщо спеціально не встановлений інший порядок) вступають у дію через десять днів з моменту офіційного оприлюднення, нормативно-правові акти уряду — одразу після оприлюднення тощо. Загальне ж правило, якого слід дотримуватися при цьому — і воно чітко сформульоване в статті 57 Конституції України, — полягає в тому, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у встановленому порядку. Недодержання вказаної вимоги є підставою для визнання таких нормативних правових актів нечинними.

Слід зазначити, що вже на першій стадії МПР право здатне впливати на характер відносин між соціальними суб’єктами через нормативне визначення їхнього правового статусу. Так, для переважної більшості осіб самої лише заборони в законі певної поведінки (у прямій або ж в опосередкованій формі — через встановлення покарання за її суспільно шкідливі прояви) достатньо, щоб утримуватися від неї. І тільки в разі, коли заборона порушується, правове регулювання продовжується з використанням інших юридичних засобів.

На цій же стадії МПР на доповнення до правових норм інколи підключаються і такі юридичні засоби, як акти тлумачення правових норм (інтерпретаційні акти), необхідність у яких обумовлюється, з одного боку, загальним характером правових приписів, що інколи ускладнює їх однакове розуміння, а з другого — недоліками, яких припускалися на етапі юридичної регламентації суспільних відносин. До найпоширеніших в Україні офіційних інтерпретаційних актів, що роз’ясняють окремі положення діючих нормативно-правових документів, належать зараз Постанови Пленумів Верховного Суду України та колишнього СРСР (у тій їх частині, що не суперечать законодавству України), роз’яснення та інформаційні листи Вищого Арбітражного Суду України з питань вирішення судами деяких категорій юридичних справ, акти Конституційного Суду України, прийняті у зв’язку з тлумаченням відповідних статей Конституції України.

Перехід до наступної стадії МПР пов’язаний з виникненням між суб¢єктами права за наявністю, передбачених правовими нормами юридичних фактів індивідуалізованих правових зв’язків — правовідносин, сторони яких наділяються суб’єктивними юридичними правами і обов’язками. На даному етапі дії МПР забезпечується деталізація, уточнення на рівні конкретних осіб загальних моделей їхніх стосунків, зафіксованих у юридичних нормах. Встановлення правових відносин дозволяє їх учасникам розпочати безпосереднє здійснення програм поведінки, що становлять зміст реалізації правових норм.

Ще однією стадією МПР є застосування норм права. Правозастосування може як передувати стадії виникнення правовідносин, так і відбуватися після неї. У першому випадку застосування правових норм має оперативно-виконавчий характер, тобто правозастосовчі акти, що при цьому приймаються, відіграють роль юридичних фактів яких бракує для встановлення правових відносин. Наприклад, акт державної реєстрації шлюбу в органах РАГСу є однією з необхідних умов започаткування між подружжям шлюбних правовідносин. У другому випадку правозастосовча діяльність служить додатковим забезпечувальним фактором реалізації сторонами правовідносин належних ним юридичних прав та обов’язків (зокрема в разі спору між їх учасниками або ж відмови особи — носія юридичного обов’язку від його добровільного виконання).

Дві останні з розглянутих стадій МПР (виникнення правовідносин та застосування правових норм) не є обов’язковими. Правове регулювання може здійснюватися і без встановлення правових відносин. Саме таким чином, як це було показано раніше, відбувається в багатьох випадках правове регулювання, спрямоване на обмеження (заборону) певних видів поведінки, а також забезпечується реалізація юридичних норм, здійснення яких одними суб’єктами не потребує обов’язкових кореспондуючих дій з боку інших осіб (як, наприклад, норми статті 35 Конституції України, що закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання).

Так само ж і необхідність у правозастовчій діяльності державних та інших уповноважених державою органів існує не завжди, а лише тоді, коли внаслідок складної структури правових відносин, неможливості їх функціонування без втручання правозастосовчих органів або ж виняткової важливості деяких соціальних зв’язків для суспільства є доцільним встановлення безпосереднього контролю над ними.

Завершальною стадією МПР є реалізація норм права. На даному етапі суб’єкти правового спілкування здійснюють свої юридичні права і виконують покладені на них юридичні обов’язки. Якщо при цьому характер поведінки вказаних осіб узгоджується з вимогами юридичних приписів, — мета правового регулювання досягнута, отже, МПР спрацював.

Особливу роль у правовому регулюванні суспільних відносин відіграє правосвідомість, яка опосередковує всі стадії МПР, так чи інакше пов’язані із свідомовольовою поведінкою соціальних суб’єктів. До інших факторів, що суттєво впливають на функціонування МПР, належить також правова культура населення і законність. Ці правові явища створюють своєрідне тло для правового регулювання і таким чином, залежно від їхнього стану, підсилюють або ж, навпаки, знижують його позитивний ефект.